2.3. Основні макроекономічні показники доходу. Національне багатство.

Як вимірники валового річного обсягу кінцевого виробника і первинних доходів ВВП та ВНД є необхідними, але не достатніми для макроекономічного аналізу. Саме тому СНР ООН 1993 р. передбачає декілька взаємопов’язаних потокових показників, які доповнюють показники ВВП і ВНД. Їх головні ознаки полягають в тому, що вони є лише показниками доходу. Тому при аналізі їх структури неможливо застосувати методи розрахун­ку з виробництва і використання. Вони характеризують не вартість кінцевого виробництва, а лише доходи, які отримують фізичні та юридичні особи від різних видів діяльності як у країні, так і за її межами.

До макроекономічних показників доходу належить показник валового національного доходу (ВНД), який до 1993 р. мав назву «валовий національний продукт». Нагадаємо, що ВНД обчислюється за формулою:

ВНД=ВВП+ДN, (2.8)

де ВВП − валовий внутрішній продукт; ДN — різниця між прибутками й доходами, одержаними нерезидентами країни за кордоном, та прибутками і доходами, одержаними нерезидентами в країні (чисті факторні доходи).

Таким чином, показник ВНД характеризує первинні доходи, отримані резидентами країни від виробничої діяльності в країні та за її межами. Для розвинених країн різниця між ВВП та ВНД становить не більше 1%.

Як і ВВП, показник ВНД включає амортизаційні відрахування, які за своєю сутністю не є доходом. Тому поряд з ВНД застосо­вується показник чистого національного доходу (ЧНД). Він визначається за формулою:

ЧНД = ВНД - Амортизація. (2.9.)

Таким чином, цей показник характеризує не валовий, а чистий дохід, отриманий резидентами країни. Треба вважати на те, що в літературі і досі зустрічається стара назва цього показника — «чистий національний продукт» (ЧНП). ЧНП і ЧНД − не різні показники, а різні назви одного й того ж показника. У Стандарті СНР ООН 1993 р. використовується назва «чистий національний дохід».

Ані ВНД, ані ЧНД не є тим доходом, що використовується рези­дентами країни на споживання та заощадження. Традиційно таким показником вважався національний дохід країни, який дорів­нював ЧНП (тобто ЧНД), зменшеному на розмір непрямих податків. Вважалося, що НД характеризував новостворену вартість — вартість, створену живою працею протягом року, яка не включає перенесену вартість засобів та предметів праці (відповідно амортизацію та вартість проміжної продукції). При цьому розрізняли вироблений та викори­станий НД. Використаний НД дорівнював виробленому НД, змен­шеному на розмір збитків та зовнішньоторговельного сальдо. Однак цей розрахунок чистої доданої вартості країни мав певні недоліки. По-перше, виключення непрямих податків є неправомірним, оскіль­ки вони використовуються державою на виплату пенсій, стипендій, заробітної плати або закупівлю продукції, найчастіше сільськогоспо­дарської. Тобто непрямі податки спрямовуються на споживання. По-друге, не враховується перерозподіл доходів, оскільки в колишньо­му СРСР зовнішньоекономічні зв'язки були монополізовані держа­вою, а в межах країни перерозподіл доходу не змінював його розмір.

У СНР ООН 1993 р. передбачено інші показники − валовий наявний дохід (ВНаД) та чистий наявний дохід (ЧНаД). ЧнаД дорівнює ВНД, збільшеному на різницю між поточними трансфертами, отриманими резидентами від інших країн, і наданими резидентами представникам інших країн.

ЧнаД дорівнює ВнаД, зменшеному на амортизаційні відрахування, або ЧНД, збільшеному на різницю між поточними трансфертами, отриманими резидентами від інших країн, і наданими резидентами представникам інших країн.

Трансферти − це економічні операції через які одні інституційні одиниці безоплатно і безповоротно передають іншим інституціональним одиницям товари, послуги, активи або права власності.

Саме показник ЧНаД за СНР ООН 1993 р. є тією новою варті­стю, яку суспільство використовує на споживання та заощадження. Дійсно, показник чистого наявного доходу отримується з ВВП шля­хом віднімання амортизаційних відрахувань та додавання чистих надходжень з-за кордону від виробничої діяльності та перерозподілу доходів. Таким чином, чистий наявний дохід— це дохід, який зна­ходиться в розпорядженні суспільства.

Незалежно від своєї структури чистий наявний дохід має два напрями використання — споживання в поточному році (споживчі витрати домогосподарств та органів державного управління) та за­ощадження. Останнє є джерелом чистого нагромадження основних засобів виробництва, тобто базою розширеного відтворення основ­ного капіталу та економічного зростання країни.

Кошти фонду нагромадження використовуються для розвитку виробництва, а кошти фонду споживання — для задоволення мате­ріальних та культурних потреб людей і суспільства в цілому. Питан­ня про співвідношення фондів споживання і нагромадження сто­сується корінних інтересів суспільства. В умовах високої питомої ваги фонду нагромадження сьогоднішні інтереси приносяться в жертву в ім'я майбутнього. А якщо, навпаки, швидше зростає фонд спожи­вання на шкоду фонду нагромадження, то населення матиме спо­живчий виграш найближчим часом, але в майбутньому не забезпе­чуватиметься достатнім зростанням виробництва та споживання. Тому конче необхідною є оптимізація фондів, що розглядаються, а отже, й оптимізація темпів збільшення виробництва та споживання. Якщо зростання споживання буде випереджаючим, то суспільство «проїда­тиме» запаси, які має, і через деякий час опиниться перед порож­ньою чашею. Необґрунтоване зниження фонду нагромадження при­зводить до скорочення капітальних вкладень, спрямованих на роз­виток виробництва та невиробничої сфери. Життєво важливе зна­чення має норма нагромадження, яка дорівнює відношенню частини ЧНаД, що нагромаджується, до всієї його величини. Однак сама по собі норма нагромадження не така важлива, як ефективність нагромадження, яка визначається, головним чином, тим, наскільки воно забезпечує інноваційний процес. Економічне значення підвищення ефективності нагромадження полягає в тому, що воно дає можливість прискорювати підвищення продуктивності суспільної праці та стри­мувати зростаючу віддачу від капіталовкладень за наявності такої ж або меншої норми нагромадження, нарощувати виробництво і збільшу­вати фонд споживання.

Темпи зростання національного доходу залежать від трьох ос­новних факторів — збільшення маси праці, що застосовується у виробництві; підвищення продуктивності праці та економії засобів ви­робництва.

Важливу роль в аналізі результатів відтворювального процесу, що склався за тривалий період часу, відіграють показники національного багатства, оскільки вони утворюють матеріальні передумо­ви та зумовлюють результат процесу суспільного відтворення. При цьому багатство розкриває потенціал оновлення суспільства та еко­номіки не тільки через свій предметний зміст, динаміку та структу­ру, але й через розвиток системи відносин, які складаються в суспільстві з приводу нагромадження, розподілу, володіння і вико­ристання існуючих багатств і, передусім, відносин власності. Особ­ливої актуальності ця проблема набуває у зв'язку з формуванням економічних основ ринкового господарства.

Визначальними ознаками національного багатства (НБ) як еко­номічної категорії є його:

а) матеріальність;

б) нагромадженість;

в) довгостроковість використання;

г) поновлення за рахунок комбінації дій природних сил і людської праці;

д) відчуженість і можливість при певних обставинах виступати предметом ринкового попиту.

Таким чином, національне багатство — це сукупність створених працею матеріальних благ, нагромаджених суспільством за весь пе­ріод попереднього розвитку нематеріальних цінностей, а також природних ресурсів, залучених у господарський оборот.

НБ включає: основні виробничі та невиробничі фонди (будинки та споруди виробничого призначення, машини й устаткування, житловий фонд і фонд культурно-побутового та суспільного призначення); обо­ротні фонди матеріального виробництва, які включають товарні запаси у виробництві і торгівлі, а також державні резервні та страхові запаси; особисте майно населення тривалого користування; природні ресурси, залучені у процес відтворення (запаси корисних копалин, гідроенергії, лісовий та земельний фонди). НБ є матеріально-технічною базою роз­витку суспільства, воно визначає можливості відтворення суспільного продукту, матеріальний та культурний рівень життя народу.

У найбільш широкому значенні НБ включає в себе і нематері­альні цінності, духовні цінності, якими розпоряджається суспіль­ство,— нагромаджений досвід людей, їх освітній потенціал, досяг­нення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, культурні цінності. При цьому під впливом НТР роль і значення нематеріаль­ного багатства в житті суспільства збільшується.

В СНР ООН 1993 р. національне багатство представлене в ба­лансі активів і пасивів, який складається на початок і кінець року і характеризує розмір та структуру активів і зобов'язань країни. Роз­глянуті вище складові НБ становлять лише не фінансові активи. Фінансові активи країни (надані іншим країнам кредити) та фінан­сові зобов'язання (зовнішній борг країни) доповнюють аналіз НБ. Таким чином, за СНР ООН 1993 р. національне багатство дорівнює нефінансовим і фінансовим активам країни, зменшеним на розмір фінансових зобов'язань.

Зміст складових частин НБ та їх питома вага не залишаються незмінними. Особливо великі зрушення в складі НБ виникають у період НТР — збільшуються й оновлюються виробничі фонди, в складі виробничих фондів усе більшу частину займають результа­ти інноваційної діяльності, безперервно прискорюються темпи залу­чення природних багатств у господарський оборот.

На сучасному етапі світ вступає в нову фазу свого розвитку, яка називається постіндустріальним суспільством. Це потребує нового підходу до оцінки національного багатства, тому що нове суспільство характеризує така важлива риса, як його висока інформатизація. Сьо­годні стало очевидним, що країна, яка не стала на шлях інформати­зації, розвитку та впровадження сучасних інформаційних технологій і трансформації на її основі всієї структури національного багатства, приречена на відставання. Бізнес без інформації просто неможливий. Тому інформація є основою для виробництва, торгової та технологіч­ної діяльності, яка забезпечує розвиток сучасного суспільства.

Зростання національного багатства — це результат зростання суспільного виробництва, матеріальна основа його подальшого роз­витку, підвищення добробуту населення.