Макроекономічні показники

ПОТОКІВ		ЗАПАСІВ		ЕКОНОМІЧНОЇ КОН’ЮНКТУРИ
- валовий внутрішній продукт; -валовий національний продукт; - чистий внутрішній продукт; - чистий національний продукт; - національний дохід; - особистий дохід; - дохід кінцевого використання; - споживчі витрати; - інвестиційні витрати; - державні витрати; - витрати закордону тощо.		- майно (активи реальні та фінансові); - національне багатство; - реальні грошові (касові) залишки тощо.		- процентна ставка; - норма дохідності активів; - рівень цін; - рівень інфляції; - рівень безробіття тощо.

Рис.2.1. Структура основних макроекономічних показників [Базилевич В.Д., Базидевич К.С., Баластрік Л.О. Макроекономіка: Підручник.− К.: Знання, 2006. − С. 69]

Потокові показники відображають передачу цінностей між суб'єктами економічної діяльності за певний проміжок часу.

Показники запасів відображають нагромадження та використання цінностей економічними суб'єктами на певну дату.

Показники економічної кон’юнктури відображають коливання ділової активності в економіці країни. Докладніше вони будуть описані в інших темах.

Ретельніше розглянемо головні потокові показники та показники запасів.

Первинним потоковим макропоказником є валовий випуск (випуск) – сумарна вартість всіх товарів та послуг, вироблених економікою за певний період часу. З визначенням цього показника можна зробити висновок, що його розрахунок ведеться не за кінцевим, а за проміжним споживанням, тобто включає подвійний рахунок, що є головним недоліком цього показника.

Кінцева продукція призначена для кінцевого споживання , інвестицій або експорту. Проміжна продукція використовується для проміжного споживання.

Показниками, що усувають головний недолік валового випуску, є валова додана вартість (додана вартість), валовий внутрішній (ВВП) та валовий національний (ВНП) продукти.

Валова додана вартість (додана вартість) розраховується відніманням від валового випуску проміжного споживання.

ВВП – вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених резидентами в межах національної території певної країни за певний період часу.

Статистична служба ООН рекомендує як основний макроекономічний показник використовувати валовий внутрішній продукт (ВВП). Він займає провідне місце в СНР і є основою для розрахунку інших показників. Тому ВВП має істотне значення для аналізу економіки країни. Сутність ВВП полягає в такому.

По-перше, він висвітлює результати діяльності як у сфері мате­ріального виробництва, так і в сфері послуг. Для порівняння слід зазначити, що в колишньому СРСР сфера послуг взагалі не прийма­лася до уваги, хоча в розвинених країнах світу в ній зайнято близько 2/3 усієї кількості працюючого населення.

По-друге, цей показник визначається як вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів та послуг в економіці за рік. Проміжна продукція не входить до ВВП, що дозволяє запо­бігти подвійному рахунку, який був поширений при обліку макро­економічних показників у колишньому СРСР. Основним тоді вважався валовий суспільний продукт, який являв собою сукупну вартість всього обсягу товарів та послуг у сфері матеріального виробництва із включенням до неї витрат на сировину, матеріали, паливо тощо. Тобто цей показник не був вільний від подвійного рахунку. Под­війний рахунок та ігнорування сфери послуг дозволяли стверджува­ти, що рівень економічного розвитку в колишньому СРСР був ви­ший, ніж у розвинених країнах.

По-третє, ВВП є валовим показником, який враховує не лише додану вартість, але й амортизаційні відрахування (вартість спожи­тих основних засобів виробництва). Деякі економісти вважають це недоліком ВВП і пропонують вживати «чистий» показник. Однак практика свідчить про те, що інформація про амортизаційні відраху­вання, необхідна для обчислення цього «чистого» показника, надхо­дить зі значним запізненням. Тому ВВП є більш прийнятним для економічного прогнозування та аналізу.

По-четверте, ВВП розраховується в межах країни незалежно від того, чи є виробник її резидентом, тобто за територіальною ознакою.

Таким чином, валовий внутрішній продукт — це сукупна вартість кінцевої продукції сфери матеріального виробництва та сфери послуг, незалежно від національної належності виробників, розташованих на території даної країни.

Довгий час поряд із ВВП використовувався показник валового національного продукту (ВНП). У США та Японії саме він, а не ВВП вважався головним макроекономічним показником. Однак у Стандарті СНР ООН 1993 р. цей показник названо валовим націо­нальним доходом (ВНД), що позначило найсуттєвішу різницю між показниками. Оскільки ВВП є вартісною оцінкою кінцевої про­дукції, виробленої в країні за рік, він є показником виробництва. З іншого боку, ВВП складається з доходів на фактори виробницт­ва, з непрямих податків, що є доходом держави, та амортизаційних відрахувань, тобто він є показником доходу. ВНП також визначався як вартість кінцевої продукції, але за національною ознакою.

При розрахунку ВНП до показника ВВП додавалася різниця між прибутками і доходами, одержаними підприємствами та фізичними особами даної країни за кордоном, з одного боку, та прибутками і доходами, одержаними іноземними інвесторами та робітниками даної країні, з іншого. Таким чином, в розрахунок приймалася не вартість кінцевої продукції, а лише отримані доходи. Однак, окрім цих доходів, вартість кінцевої продукції включає непрямі податки та амор­тизаційні відрахування. Таким чином, ВНП фактично був показником доходу, тому його справедливо перейменовано на показник валово­го національного доходу (ВНД). Визначення ВНД на основі ВВП можливе завдяки тому, що останній також є показником доходу, отриманого при створенні кінцевої продукції в межах країни. Це єдина спільна риса для обох показників. Вартість же кінцевої про­дукції, розрахована за національною ознакою, не має економічного змісту. Крім того, її неможливо розрахувати, оскільки на спільних підприємствах та інших формах міжнародної виробничої взаємодії поєднуються фактори виробництва, що належать різним країнам. Таким чином, ВВП є єдиним в СНР показником виробництва і доходу.

Показник ВВП використовується в аналізі за різноманітними на­прямками, але сама по собі його величина має лише інформативний характер, бо не дозволяє визначити, чи був на той час в країні високий рівень економічного розвитку, чим цей розмір ВВП був обумовлений, скільки коштувало суспільству виробництво кінцевої про­дукції такої вартості тощо. Отже багато питань залишаються без відповіді.

Одним із напрямків використання цієї інформації є порівняння ВВП різних країн за якийсь рік за умови, що вони виражені в одній грошовій одиниці.

Показник ВВП в абсолютному виразі має один недолік: він не враховує кількості населення в країнах. Так, країни можуть мати однаковий ВВП, але в країні з меншим населенням одна людина в середньому матиме в своєму розпорядженні кінцеву продукцію більшої вартості. Ось чому поряд із показником ВВП застосовується показ­ник ВВП на душу населення, який розраховується за формулою:

ВВП

ВВП на душу населення = ———————————— (2.1),

Кількість населення країни

Вважається, що більш розвинена країна має вищий показник ВВП на душу населення.

Розглянуті показники втрачають свою аналітичну цінність, коли розглядаються за кілька років, тобто при аналізі динаміки економіч­ного розвитку країн. Справа в тому, що ці показники є номінальними, тобто визначеними у фактичних цінах кожного року, без урахування інфляції. Одні й ті ж товари та послуги в різні роки оціню­ються за різними цінами. Внаслідок цього фізичний обсяг кінцевої продукції може залишатися незмінним, а показник ВВП буде відзна­чати зростання чи падіння рівня економічного розвитку. Для визначення реального рівня кінцевого виробництва використовується по­казник реального ВВП, який розраховується за формулою:

Номінальний ВВП

Реальний ВВП =————————————×100%, (2.2)

Індекс цін(з сотими долями)

Таким чином, номінальний ВВП визначається у поточних цінах, а реальний ВВП – у базових (зіставних).

Зв'язок між номінальними та реальними величинами ВВП здійснюється за допомогою індексів цін. Найчастіше вживають наступні індекси:

1. індекс споживчих цін (ІСЦ) – відображає зміни цін споживчого кошика, що характеризує типовий рівень і структуру річного (місячного) споживання домогосподарств і використовується для розрахунку прожиткового мінімуму. Склад споживного кошика фіксується на рівні базового року. Цей індекс називається ще індексом Ласпейреса і визначають за формулою:

, (2.3)

де і − рівень цін і-го блага відповідно у базовому (0) та поточному (1) роках;

кількість і-го блага у базовому періоді.

2) індекс цін виробництва (ІЦВ) – відображає зміну цін, які встановлюють промислові виробники для продажу товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках (ціни промислових виробників не враховують ПДВ та акцизних зборів).

ІЦВ розраховується як відношення поточного обсягу виробництва в грошовій формі до обсягу виробництва в базовому році.

3) дефлятор ВВП або індекс Пааше – відображає зміну цін на всі товари та послуги, вироблені в економіці країни за певний період часу. Індекс Пааше визначається за формулою:

(2.4)

де – кількість і-го блага, спожитого у поточному періоді.

Якщо замість і-го блага підставити весь набір благ, що вміщує в собі ВВП, то отримаємо дефлятор ВВП:

, (2.5)

4) Індекс Фішера – використовується для часткового усунення недоліків індексів Ласпейреса та Пааше. Він визначається за формулою:

, (2.6)

Характеризуючи стан економіки країни за допомогою дефлятора ВВП та ІСЦ, треба мати до уваги, що вони надають різну інформацію стосовно стану та динаміки рівня цін:

1) ІСЦ відображає зміни рівня цін лише на споживчі товари та послуги, а дефлятор ВВП – на всі вироблені товари і послуги, що входять до складу ВВП;

2) ІСЦ відображає ціни на вітчизняні та імпортні товари та послуги, а дефлятор ВВП – лише на вітчизняну продукцію;

3) ІСЦ обчислюється для незмінного кошика товарів то послуг, а дефлятор ВВП – ураховує зміни структури кошика.

Якщо співвіднести значення дефлятора ВВП з одиницею, то його значення менше одиниці приведе до збільшення номінального ВВП і зветься інфліюванням ВВП. Якщо значення дефлятора ВВП більше одиниці, то це призведе до зменшення номінального ВВП і зветься дефліюванням ВВП.

Маючи дані про поточні то базові значення ВВП (як номінального так і реального), можна визначати такі показники як:

• Темп економічного зростання – відношення величини поточного показника до його значення в базовому періоді;

• Темп приросту – відношення приросту величини показника за певний період до його значення, що приймається за базу підрахунку.

Крім номінального та реального ВВП розрізняють також фактичний та потенційний ВВП. Фактичний ВВП дорівнює номінальному ВВП. На відміну від нього, потенційний ВВП (рівень природного випуску) – це ВВП, досягнутий в умовах повної зайнятості.

Визначити ВВП можна за допомогою одного з трьох методів шляхом підсумовування:

а) валової доданої вартості за всіма галузями економіки (виробничий метод);

б) усіх витрат на купівлю загального обсягу виробленої в даному році продукції (метод кінцевого використання);

в) усіх доходів, отриманих у країні від виробництва продукції даного року (розподільчий метод).

На основі цих методів виконується аналіз ВВП з точки зору виробництва, використання і розподілу кінцевої продукції.

Аналіз показника ВВП за використанням методу розрахунку за галузями (виробничий метод) дозволяє виявити співвідношення та роль окремих галузей у створенні ВВП. При цьому підсумовується валова додана вартість усіх сфер економіки. Валовою доданою вар­тістю називається вартість, створена в процесі виробництва на дано­му підприємстві, що охоплює його реальний внесок у створення вартості конкретного продукту, тобто в заробітну плату, прибуток, амортизацію, відсоток за кредит, витрати на транспорт, рекламу да­ного підприємства тощо. Вартість споживаних сировини та матері­алів, придбаних у постачальників, у створенні яких конкретне підприємство не брало участі, в додану вартість не включається. Тобто валова додана вартість обчислюється як різниця між випус­ком та проміжним споживанням. До неї включають первинні дохо­ди, що утворюються учасниками виробництва й розподіляються між ними.

Зіставлення ВВП з виробництва за кілька років дозволяє виявити зміну його структури та динаміку розвитку окремих галузей еко­номіки країни, відображуючи характер здійснюваної в ній економіч­ної та, особливо, структурної політики.

Метод обчислення ВВП за кінцевими витратами (кінцевого використання) включає такі статті:

а) кінцеві витрати домашніх господарств (С). Вони складаються з витрат споживачів на товари повсякденного попиту, довгострокового користування та витрат на послуги;

б) витрати органів державного управління (G). Це витрати на закупівлю продукції підприємств та ресурсів для потреб держави, що виражаються в сумі її витрат на виплату заробітної плати державним службовцям, закупівлю товарів та послуг. У діючому Стандарті СНР ООН 1993 р. перші дві категорії витрат об'єднані в один показник кінцевого споживання, який при цьому розділяється на індивідуальні та колективні кінцеві витрати;

в) валові інвестиції (І), які складаються з витрат на основні засоби виробництва (тобто придбання машин та устаткування, будівництво), на приріст (зменшення) запасів матеріальних оборотних коштів (враховуються лише запаси готової продукції та незавершеного ви­робництва), придбання за виключенням вибуття цінностей;

г) чистий експорт (Xn), який дорівнює різниці між експортом та імпортом країни. Він відображує чисте споживання товарів та по­слуг зарубіжними країнами.

Таким чином, формула для визначення ВВП (GDP) методом вит­рат має вигляд:

GDP = C + G + I + X_n (2.7)

Метод обчислення ВВП за доходами (розподільчий метод) включає такі статті:

а) заробітна плата найманих працівників;

б) валовий прибуток, змішаний дохід, який складається з:

− прибутку фірм та корпорацій;

− доходів некорпоративних підприємств, які знаходяться в інди­відуальній чи сімейній власності, та доходів самостійних робітників — художників, письменників, адвокатів та інших робітників, які пра­цюють не за наймом;

− рентної плати, тобто доходів, отриманих власниками землі, нерухомого майна та ін.;

− відсотка на позичковий капітал;

− амортизації;

в) непрямі податки на виробництво та імпорт (податок на додану вартість, податки з продажу, акциз та ін.). При цьому виключаються субсидії на виробництво та імпорт. У практиці ринкового господар­ства ця стаття розглядається як дохід держави.

ВВП, обчислюваний за допомогою всіх трьох методів, має дорів­нювати одній величині.

Слід пам'ятати, що обчислення ВВП не охоплює операції та по­слуги, які не піддаються точному обліку. Так, наприклад, винятками при визначенні ВВП є: доходи тіньового бізнесу; невраховані робо­ти домогосподарок у своєму домашньому господарстві; праця вче­них «на себе»; бартерний обмін; сплата у вигляді чайових та ін. При всіх методах розрахунку ВВП до нього не включаються так звані невиробничі угоди (наприклад, трансфертна плата), фінансові операції (купівля-продаж цінних паперів) та товарів «секонд хенд».

Структуру тіньової економіки складають:

а) кримінальна економіка — вбудована в офіційну економіку еко­номічна злочинність (розкрадання; підпільна, повністю схована від усіх форм контролю економічна діяльність; наркобізнес, азартні ігри, проституція; загально кримінальна злочинність проти особистої влас­ності громадян як форма зовнішньоекономічного перерозподілу до­ходів — пограбування, крадіжки особистого);

б) фіктивна економіка — офіційна економіка, яка дає фіктивні результати, відображені в існуючій системі обліку та звітності як реальні (приписки);

в) неформальна економіка — система неформальної взаємодії між економічними суб'єктами, що спирається на особисті відносини та контакти між ними, доповнює чи замінює офіційно встановлений порядок організації та реалізації економічних зв'язків;

г) не легалізована інша економіка — приховані від контролю види індивідуальної та корпоративної діяльності, тобто заборонені зако­ном або не зареєстровані у встановленому порядку.