2. Макроекономічні показники в системі національних рахунків

2.1. Система національних рахунків

Традиційно країни з централізованою плановою економікою використовували власну систему національних рахунків, більш відому під назвою «Система балансу нородного господарства».

СБНГ – це система взаємопов'язаних макроекономічних показників, створена в 20-х роках ХХ ст. в СССР (перший баланс народного господарства описує економіку СРСР 1925 – 1926 рр.). В основу СНБГ було покладено концепцію А. Сміта і К. Маркса про трудову теорію вартості та про сферу матер­іального виробництва, в рамках якої створювався національний дохід суспільства. В СБНГ не набули належного розвитку система зовнішньоекономічних зв'язків (тільки експорт та імпорт товарів), значна частка сфери послуг, грошовий обіг, включаючи фінанси держави, підприємств, населення та грошово-кредитна система.

Методика СБНГ відрізнялась від міжнародної тим, що, по-перше, в її основу було покладено схему відтворення сукупного суспільного продукту (валового суспільного продукту), що давала оці­нку продукції матеріального виробництва, але ігнорувала основну частку сфери послуг; по-друге, ця схема містила в собі повторний рахунок (вихідну та проміжну продукцію обчислюють в одному по­казнику по декілька разів в галузях і видобувної, і переробної про­мисловості, що викривляло реальні підсумки господарської діяль­ності); по-третє, в створенні доходу суспільства брав участь лише один фактор виробництва – праця; по – четверте, схема мала недостатньо розвинену систему показників, особливо в галузі фінансів і т.ін.

При переході до ринкової економіки перед країнами з централізованим плануванням постала проблема: відмовитись від СБНГ і приєднатись до загальноприйнятої в світі схеми, що має назву Система національних рахунків (СНР). Більшість країн Європи відмовились від СБНГ і приєдналися до СНР. В Україні, як і в більшості країн СНД, практична робота із створення національного обліку стала постійно проводитися з 1988 р., при цьому значною мірою вона спиралася на методичні рішення Євростату.

СНР має свою історію, в якій можна виділити кілька етапів. Спочатку економісти робили поодинокі спроби визначення національного доходу з метою вирішення конкретних проблем. Ще в 1696 р. була опублікована праця Г. Книга «Природа і політика. Спостереження та висновки про стан і умови в Англії», в якій він зробив перші розрахунки національного доходу своєї країни. Його співвітчизник В. Петті, оцінюючи національний дохід, досліджував вплив заходів із вдосконалення оподаткування на економіку та розподіл доходів. Першим варіантом макроекономічного балансу є «Економічна таблиця» (1758) французького економіста Ф. Кене, в якій він спробував відобразити кругообіг товарів і послуг для основних секторів економіки та класів суспільства.

У методології національного обліку і зараз важливу роль відіграє теоретичне положення політичної економії, згідно з яким вартість товару визначається сумою трьох видів доходу — заробітної плати, прибутку та земельної ренти. Саме на цю теорію спирається весь аналіз процесів формування вартості в СНР.

У зв'язку з СНР варто згадати праці К. Маркса і А. Маршалла. Розроблені К. Марксом схеми простого і розширеного відтворення є ще однією спробою створення макроекономічної моделі та аналізу еко­номіки країни в цілому. А. Маршалл одним із перших сформулював принцип обчислення національного доходу: чистий річний дохід країни—це сума вироблених товарів мінус товари, використані у виробництві, та амортизація основних засобів плюс чистий дохід від зарубіжних інвестицій. Це визначення майже не змінилося з того часу.

Наступний етап в історії СНР охоплює період від Великої депресії 1929 — 1933 рр. до Другої світової війни. На той час інтерес органів державного управління до статистики національного доходу значно посилився, що було пов'язано з необхідністю боротьби з інфляцією, безробіттям та іншими кризовими явищами ринкової економіки. Головну роботу було спрямовано на інтеграцію розра­хунків національного продукту, виконуваних різними методами. Було багато зроблено для визначення принципів розрахунку національно­го доходу, вирішено багато теоретико-методологічних питань. Знач­ний внесок у розвиток національного обліку в цей період був зроб­лений Дж. Кейнсом, А. Боулі, К. Кларком, С. Кузнецом, М. Джильбертом та ін.

Так, Дж. Кейнс, хоч і не вважається винахідником СНР, у своїй відомій праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей» (1936) визначив деякі принципи формування системи інформації, необхідної для макроекономічного аналізу та регулювання. Його концепція мультиплікатора відображує взаємозв'язок між макроекономічними показниками.

Англійським вченим К. Кларком було доведено необхідність виключення з національного доходу збільшення вартості активів унас­лідок інфляції та розрахунку національного продукту в ринкових цінах, а не за вартістю факторів виробництва (враховуються не лише заробітна плата, прибуток, рента, відсоток, а й непрямі податки та амортизація основного капіталу). Він також впровадив принцип роз­рахунку показників на квартальній основі. Крім цього, К. Кларк був одним із перших, хто запропонував розрізняти національний про­дукт і національний дохід.

Американський вчений, уродженець м. Харків С. Кузнець конкретизував низку важливих положень, що стосуються співвідношен­ня національного доходу і національного багатства, концепцій кінце­вого та проміжного споживання. В статті, написаній для «Енцикло­педії соціальних наук», він запропонував три категорії національно­го доходу: вироблений, розподілений, використаний. На цій ідеї базуються сучасні методи розрахунку ВВП. Окрім цього, у статис­тичній практиці США С. Кузнець започаткував розрахунок націо­нального продукту методом кінцевого використання. Під час Вели­кої депресії за дорученням Національного бюро економічних досліджень США він виконав розрахунки національного доходу цієї краї­ни, результатом чого стала фундаментальна праця «Національний дохід 1929 — 1932 рр.». Визнаючи вагомий внесок С. Кузнеця в розвиток СНР, його часто називають «батьком ВВП».

Слід підкреслити, що саме в цей період з'явився термін «націо­нальний облік». Він був запропонований незадовго до другої світо­вої війни голландським економістом Ваном Кліфором. У 1939 р. норвежець Фріш дав визначення національним рахункам, актуальне й сьогодні: «Під національними рахунками ми розуміємо не тільки оцінки національного багатства на той чи інший момент часу, а й у розумній мірі повний опис усієї економічної діяльності таким чи­ном, щоб він забезпечив виявлення взаємозв'язків між різними ас­пектами економічного процесу».

Новий етап у розвитку національного обліку можна віднести до післявоєнних (після 1945 р.) років, коли необхідність відновлення зруйнованої економіки вимагала величезних централізованих дер­жавних інвестицій, різкого збільшення націоналізованого сектора і на цій підставі — відповідної оцінки економічної діяльності в країні в цілому з метою підготовки програм економічного зростання та контролю за їх реалізацією.

Цей період визначався інтеграцією в СНР нових блоків інфор­мації, а також активізацією міжнародних організацій у справі роз­витку методології та практики розробки національних рахунків.

Зростаюча інтернаціоналізація економіки країн і перспектива євро­пейської інтеграції стала головною причиною рішучого повороту до створення світової системи національного обліку як важливого інстру­мента координації міжнародних статистичних рекомендацій у галузі економіки.

Період міжнародних стандартів СНР починається з публікації в 1947 р. доповіді ООН, значну частину якої написав Р. Стоун -послідовник Дж. Кейнса. В цій доповіді було сформульовано важ­ливі принципи національного обліку. В 1951 р. за дорученням Органі­зації європейського економічного співтовариства Р. Стоун підготу­вав повідомлення під назвою «Спрощена СНР», в якому враховува­лись обмеження, пов'язані з отриманням даних, необхідних для на­ціональних рахунків. Наступного року її було замінено більш де­тальною «Стандартною СНР». У 1953 р. в ООН під керівництвом Р. Стоуна була підготовлена «СНР і допоміжні таблиці», яка зазви­чай розглядається як перший стандарт ООН в національних рахун­ках. Вона була розрахована не тільки на розвинені країни, але й на ті, що розвиваються. Однак цей стандарт не містив рахунків для окремих секторів економіки, доцільність яких була доведена Р. Стоуном у доповіді 1947 р.

Другий стандарт СНР був прийнятий Статистичною комісією ООН у 1968 р. Нова СНР містила не тільки традиційні рахунки національного доходу та продукту, але й нові блоки макроекономічної інформації: міжга­лузевий баланс, баланс національного багатства, показники руху фінан­сових ресурсів та ін. Крім цього, вона передбачала рахунки для секторів економіки та містила рекомендації щодо складання національних ра­хунків у країнах, які розвиваються. Важливим нововведенням було ви­користання бухгалтерського принципу подвійного запису СНР. У 1968 р. ООН почала видавати статистичний щорічник, оскільки більшість країн впровадили цей стандарт у регулярну статистичну практику. На базі СНР ООН 1968 р. Європейське економічне товариство (ЄЕТ) на почат­ку 1970 р. розробило Європейський стандарт СНР.

У 1993 р. Статистична комісія ООН ухвалила нову і поки що останню версію СНР. Метою перегляду Стандарту СНР 1968 р. була його подальша гармонізація зі статистикою державних фінансів і платіжним балансом. Інша мета полягала в тому, щоб зробити структуру рахунків більш ясною, логічною та послідовною, уточ­нити трактування окремих статей доходів і витрат. Це стосується витрат на військові заходи та діяльність фінансових посередників. Вдосконалено також методи оцінки випуску продукції в умовах високих темпів інфляції, розширено визначення ВВП. Новий стан­дарт СНР дозволяє поєднати економічні показники зі статистикою природокористування. Крім того, він враховує особливості країн, які переходять до ринкової економіки. СНР у ньому визначається у як сукупність показників послідовного та взаємопов'язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходу, споживання, нагромадження капіталу, фінансів. Вона застосовується в умовах ринкових відносин. Таким чином, сьогодні система на­ціонального обліку являє собою міжнародний стандарт оцінки ос­новних економічних показників країни та визначення головних залежностей між ними.

Так як СНР було створено значно пізніше, ніж СБНГ, вона запозичила у останньої: таблиці, в яких відображено міжгалузеві зв'язки економіки; розподіл кінцевого споживання на колективне та індивідуальне; концепцію загального споживання тощо.

Система національних рахунків ґрунтується на бухгалтерському принципі подвійного запису і являє собою сукупність балансових таблиць, що в агрегованому вигляді відображують рух товарів і до­ходів між основними учасниками суспільного виробництва, процес нагромадження в масштабах держави та рівень національного багатства.

Основні методологічні принципи побудови СНР:

1. господарський кругообіг економіки відображається у виробництві, розподілі та кінцевому використанні;

2. продуктивною вважається будь-яка діяльність, яка приносить дохід її суб’єктам, тому дохід країни може створюватись як у сфері матеріального виробництва, так і в сфері послуг;

3. вартість спожитих факторів виробництва дорівнює факторним доходам тощо.

Основними категоріями СНР є:

1. інституціональна одиниця – базова категорія обліку в СНР. Резиденти – інституціональні одиниці, економічні інтереси яких зосереджені на території даної країни. Нерезиденти – інституціональні одиниці, економічні інтереси яких зосереджені поза межами даної країни;

2. сектор - об'єднання резидентів згідно з їх цілями та функціями. Виділяють наступні сектори:

• не фінансові корпоративні та квазікорпоративні (виробляють матеріальні блага та послуги, здійснюють бухгалтерський облік у повному обсязі, але не мають юридичної самостійності) підприєм­ства, зайняті виробництвом товарів та послуг, які потім реалізують­ся на ринку;

• фінансові установи та корпорації;

• органи державного управління;

• приватні некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства;

• домашні господарства (як споживачі і як підприємці);

• інше, включаючи зовнішньоекономічні зв’язки. Взаємозв'язки між секторами охоплюють абсолютно всі типи операцій з товарами, послугами, доходами, фінансами.

3. економічна операція – відносини між інституціональними одиницями. Виділяють наступні групи економічних операцій:

• з товарами та послугами;

• розподільні;

• з фінансовими інструментами;

• інші операції.

рахунок – система обміну економічних операцій. Виділяють наступні групи рахунків:

• для економіки в цілому або консолідовані рахунки;

• для секторів економіки;

• для галузей економіки;

• для окремих економічних операцій.

Розробка стандартів з національного обліку відіграла позитивну роль у створенні й удосконаленні статистики зведених розрахунків у окремих країнах та в забезпеченні міжнародного порівняння широ­кого кола макроекономічних показників.

2.2. Валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний дохід (ВНД). Методи обчислення ВВП. Тіньова економіка

СНР спирається на макроекономічні показники, які умовно можна наділити на три групи:

потокові, запасів та економічної кон'юнктури (див. рис. 2.1).