Розділ 3: перспективи розвинку управління фінансами в україні

3.1. НЕДОЛІКИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ

Діюча система фінансових органів у системі виконавчої влади явно потребує вдосконалення. Доцільно встановити, що всі місцеві фінансові органи в системі виконавчої влади входять до складу фінансових управлінь та відділів місцевих державних адміністрацій.

Фінансові управління та відділи місцевих державних адміністрацій мають набути подвійного підпорядкування як Міністерство фінансів України, так і главі відповідної місцевої державної адміністрації. В Автономній Республіці Крим територіальні підрозділи Головного контрольно-ревізійного управління, Головного управління Державного Казначейства та Державної податкової адміністрації мають зберегти статус органів лише центрального підпорядкування. Потрібно визначити сферу підконтрольності дій Міністерства фінансів автономії з боку Міністерства фінансів України.

На місцеві фінансові органи в системі виконавчої влади доцільно покласти обов’язки контролю за законністю діяльності органів місцевого самоврядування.

Доцільно надати можливість органам місцевого самоврядування створювати в структурі власних фінансових відділів підрозділи з контролю за стягуванням місцевих податків і зборів. Це дало б можливість, з одного боку, розвантажити місцеві органи Державної податкової адміністрації, а з іншого - посилити роль фінансових органів місцевого самоврядування.

Крім того, доцільно в структурі Міністерства фінансів України утворити управління фінансів місцевого самоврядування, яке має забезпечити пряму взаємодію Міністерства фінансів з фінансовими органами місцевого самоврядування, і їх нормативно-методичне забезпечення. Подібний підрозділ утворено в 1995 році в Міністерстві фінансів Польщі. Він взаємодіє з усіма змінами Польщі, забезпечуючи фінансове вирівнювання. [13]

Потребує розбудови система органів фінансового контролю на місцях. На Головне контрольно-ревізійне управління Мінфіну України має бути покладено функції контролю за коштами державного бюджету України. Законність же дії органів місцевого самоврядування щодо коштів місцевого самоврядування могла б стати предметом контролю з боку спеціальних контрольних органів, підпорядкованих Рахунковій палаті України, наприклад, як у Франції.

Фінансова політика має бути жорстокою, але справедливою і активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб’єктів іноземних країн. Фінансова політика повинна весь час коригуватися відповідно до ситуації та вдосконалюватися.

Необхідно визначити пріоритетні напрямки розвитку національного господарства та за структурною його перебудовою створити умови для підприємницької діяльності, захисту інтересів власних товаровиробників та сприяння залученню іноземних інвестицій.

Не менш складною і відповідальною проблемою залишається реалізація стратегічних напрямків, визначення норм і методів їх забезпечення умов розвитку суспільства. Вибір норм і методів роботи передбачає процес формування національної економіки із врахуванням специфічних природно-кліматичних і геополітичних умов господарювання та розташування України.

Практикою підтверджено, що фінансова політика, як і загальнодержавна економічна політика в цілому, залежить від сформованого правового поля та органів влади і управління в процесі реалізації функцій держави і забезпечення легітимності фінансових відносин. Невипадково фінансова політика виступає результатом дії як об’єктивного, так і суб’єктивного факторів впливу на її формування, реалізацію і розвиток в системі ринкових відносин.

Фінансова політика повинна мати обов’язковий характер. Це обумовлено змістом фінансів як економічної категорії, їх місцем у системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики мають виконуватись своєчасно, якісно і в повному обсязі. В іншому випадку досягти фінансової стабілізації та поступового економічного розвитку просто неможливо.

На сьогодні однією із головних проблем є проблеми забезпечення динаміки зростання, конкурентоспроможності економіки України є утвердження оновленої моделі фінансового розвитку. Саме такий шлях дозволить Україні зберегти і найефективніше використовувати наявний науково-технічний потенціал для здійснення структурних змін та зайняти належне місце в світовому просторі. Поглиблення курсу ринкових реформ на інноваційних засадах та їхнє прискорення, радикалізація системних перетворень можуть забезпечити прогресивний розвиток нашої держави, успішне вирішення проблем соціального й економічного розвитку, підвищення добробуту людей та забезпечення їм гідного життя.

Україна, маючи достатньо потужний науково-технічний потенціал, неефективно використовує його в інтересах держави: більше половини його можливостей реалізується поза потребами розвитку економіки України. Повна байдужість до наукових відкриттів і розвитку технологій, які створюються вітчизняними науковцями, призвела до фактичної ізольованості наукових установ від підприємницької сфери, зумовила з метою виживання їх переорієнтацію на виконання робіт, які не є достатньо важливими для економічного розвитку України. Звідси випливає завдання створення умов та відповідного механізму фінансового забезпечення функціонування суб’єктів науково-технічної і підприємницької діяльності.

Фінансова політика повинна створити в національній економіці сприятливі умови для розвитку необхідного клімату і відповідного сприятливого середовища. А це означає необхідність створення такого фінансово-кредитного механізму, який би забезпечив економічний розвиток і зростання країни.

Важливим чинником розвитку економіки є створення ефективного фінансового механізму.

Досвід багатьох країн світу переконує, що неможливо досягти макроекономічної стабільності без сильної ланки із уряді, якою повинно бути Міністерство фінансів. Саме це міністерство в умовах ринкової економіки має відігравати пріоритетну роль у фінансовій сфері й стати головним інститутом із вироблення та реалізації бюджетної, податкової і фінансової політики держави.

Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади. Тому дуже важливим є покращити роботу саме цього міністерства.

Насамперед Міністерство фінансів повинно стати центром макроекономічного планування й прогнозування розвитку економіки держави на період від 1,5 до 2 років, а також здійснювати економічну експертизу можливих наслідків від рішень, прийнятих Верховною Радою та урядом України. За таких обставин деякі функції сьогоднішнього Міністерства економіки поглинаються.

Іншою сферою діяльності Міністерства фінансів має стати податкова політика. Вже на сьогодні надзвичайно актуальне завдання щодо збільшення частки коштів, які акумулюються у державному бюджеті, причому не за рахунок запровадження нових податків чи підвищення ставок діючих, а саме в результат раціоналізації податкової системи, розширення кола платників податків і бази оподаткування. Для цього необхідно постійно вести роботу з удосконалення податкового законодавства. Тому створення повноцінного, структурного підрозділу в Міністерстві фінансів є вимогою часу. Функціями такого підрозділу мають також стати розробка й реалізація митної політики.

У разі подолання спаду промислового виробництва, зменшення до мінімуму інфляції створюються передумови для економічного зростання, однією із характерних рис якого повинна стати оновлена бюджетна політика.

Враховуючи те, що обсяги фінансування видатків бюджету жорстко обмежені рамками можливого залучення дохідних джерел і граничного рівня дефіциту бюджету, бюджетна політика у сфері видатків повністю залежатиме від того, наскільки ефективно вдасться реалізувати стратегічну лінію на здійснення фінансової стабілізації. А це можна забезпечити тільки за жорсткої системи контролю за державними витратами та постатейним їх обліком.

Для забезпечення чіткого контролю за витрачанням коштів держави слід насамперед розмежувати, спираючись на Конституцію України, Закони України "Про місцеве самоврядування та "Про Кабінет Міністрів України", функції, які мають загальнодержавний характер і є інструментами реалізації політики держави у тій чи іншій галузі, й функції чисто місцевого значення між рівнями управлінських структур у системі органів влади.

Наступним кроком має стати закріплення прямих податків чи їх окремих видів та визначення власних доходів бюджетів місцевого самоврядування, а також законодавче врегулювання питання про приналежність усіх непрямих податків державного бюджету України. Усі ці завдання повинні вирішуватися блоками: бюджетним, фінансів соціальної сфери і сфери матеріального виробництва Міністерства фінансів.

Надалі необхідно прискорити роботу щодо становлення в Україні системи казначейства, зміцнення її матеріально-технічної бази, включення до складу Головного управління Державного казначейства місцевих фінансових органів, переходу не лише на виконання державного бюджету казначейством та оплату рахунків розпорядників асигнувань, а й виконання місцевих бюджетів. Такий крок дасть можливість за умов дефіциту фінансових ресурсів держави забезпечити попередній та поточний контроль за постатейним використанням бюджетних коштів розпорядниками асигнувань на місцевому рівні. Це аж ніяк не суперечить Конституції України та хартії про місцеве самоврядування, а навпаки - сприяє їх розвитку. Органи місцевого самоврядування самі формуватимуть свої бюджети, визначатимуть спрямованість коштів. Перехід на казначейське виконання бюджетів дасть можливість забезпечити контроль за рухом фінансових ресурсів та бездефіцитністю місцевих бюджетів.

Розмежування функцій між органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування значно посилює роль центральних міністерств, які отримують кошти із бюджету для реалізації політики Президента й уряду у тій чи іншій галузі, а також підвищує відповідальність за їх витрачання.

З метою посилення попереднього контролю за дотриманням фінансової дисципліни Міністерствами й відомствами України (тільки на центральному рівні) доцільно при Міністерствах увести інститут представників Міністерства фінансів (фінансових контролерів), які б забезпечували контроль за цільовим і ефективним використанням коштів бюджету та об'єктивністю розподілу між підлеглими органами, а також відповідали б за правильність формування розрахунків за кошторисами витрат до проекту державного бюджету у певній галузі.

До функцій Міністерства фінансів слід віднести й державне регулювання цін і тарифів, адже це є складовою бюджетного процесу і відповідним регулятором фінансової політики держави.

На сучасному етапі Міністерство фінансів повинно мати підрозділ, який співпрацюватиме з органами місцевого самоврядування, надаватиме їм підтримку, а також відповідатиме за реформування відносин держави і місцевого самоврядування у фінансовій сфері.

Щоб усунути дублювання функцій різними органами у системі виконавчої влади, у Міністерстві фінансів слід сконцентрувати й питання валютне і кредитної політики.

Становище, яке склалося в економіці, процеси поширення організованої і економічної злочинності потребують посилення подальшого контролю за витрачанням бюджетних і позабюджетних коштів як у центральних органах виконавчої влади, так і в органах місцевого самоврядування, а також у юридично самостійних центральних фінансових і економічних інститутах влади. Назріла потреба давати експертну оцінку й аудиторським перевіркам.[21]

В останні роки стан фінансових ресурсів країни характеризується не тільки високим ступенем їхньої централізації, але і гострою недостачею як на макро-, так і на мікрорівні. Проблема пошуку і мобілізації резервів фінансових ресурсів у значній мірі ускладнюється через кризові явища в економіці, низьку ефективність виробництва, погіршення фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності й інших причин.

Основними напрямками вирішення проблеми пошуку фінансових ресурсів країни є реалізація державних програм стабілізації економіки і здійснення спеціально розроблених заходів для фінансового оздоровлення економіки і перебудови системи фінансових відносин у країні. Ці заходи спрямовані на подолання негативних тенденцій у формуванні фінансових ресурсів і на радикальну зміну фінансових відносин шляхом перетворення їх в активний економічний інструмент господарювання.

Перехід на принципи ринкового господарювання позитивно позначається на обсязі, структурі і напрямках використання фінансових ресурсів, відкриває простір для ініціативи і заповзятливості керівників фінансових служб у частині пошуку коштів. В умовах економічної і фінансової самостійності будь-який суб'єкт господарювання має можливість здійснювати формування джерел розширеного відтворення за рахунок власних фінансових ресурсів шляхом збільшення прибутку і прискореної амортизації, залучення на акціонерній основі або пайових(часткових) початках коштів інших підприємств (організацій, установ), використання банківських кредитів, одержання на визначених умовах бюджетних асигнувань. Вчасно укладені зі страховими компаніями договори дозволять знизити ризик підприємницької діяльності, створять необхідні гарантії відшкодування понесеного підприємством збитку. Формовані з різних джерел фінансові ресурси дають можливість підприємцеві вчасно інвестувати засобу в нове виробництво, при необхідності розширювати діюче підприємство, фінансувати науково-технічні розробки і їхнє впровадження, покривати видатки по підготовці і переходу на екологічно чисті технології, здійснювати підготовку і перепідготовку кадрів і т.д.

Фінансове забезпечення відтворювальних витрат здійснюється у виді самофінансування, кредитування і державного фінансування. Самофінансування засноване на використанні власних фінансових ресурсів суб'єктів господарювання, При недоліку власних засобів підприємство (організація) може скоротити деякі свої витрати, скористатися позиковими засобами, використовувати операції з цінними паперами.

Державне фінансування здійснюється на безповоротній основі за рахунок засобів бюджетних і позабюджетних фондів, формованих на різних рівнях державного керування в процесі розподілу і перерозподілу частини національного доходу. За допомогою такого фінансування держава цілеспрямовано перерозподіляє фінансові ресурси між виробничою і невиробничою сферами, галузями економіки і територіями країни, між формами власності, окремими групами і шарами населення.

Для забезпечення безперебійного й ефективного фінансування відтворювальних витрат велике значення мають фінансові резерви, роль яких в умовах переходу до ринку значно зростає. Фінансові резерви здатні забезпечити безперервний кругообіг засобів у суспільному відтворенні навіть при виникненні значних втрат або настанні непередбачених подій.

Вони можуть створюватися самими суб'єктами господарювання за рахунок власних фінансових ресурсів (самострахування), їхніми управлінськими структурами (на основі нормативних відрахувань), спеціалізованими страховими організаціями (методом страхування) і державою (резервні фонди в бюджетах різних рівнів).

Формування великих фінансових резервів у руках суб'єктів господарювання малоефективне з економічної точки зору. Більш доцільним є формування резервів бюджетним методом і методом страхування, тому що тут досягається більш висока оборотність резервуємих засобів.[14]

На сьогодні управляти фінансовим процесом – це, перш за все управляти фінансовими ресурсами і через засоби та інструменти фінансового механізму стимулювати фінансовий розвиток. Тому потреба у теоретичному обґрунтуванні і формуванні цілісного уявлення щодо розвитку фінансового механізму є основою ефективної фінансової політики держави.