0. 1.2. Сутність управління фінансами та

1. Функції органів управління фінансами

В умовах глобалізації економіки наявність ефективної системи управління державними фінансами (далі - система управління фінансами) має фундаментальне значення для забезпечення стабільності національної бюджетної системи, а також загальної фінансової безпеки та стійкого економічного зростання кожної країни. Вона займає провідне місце в системі державного управління. Принципи і механізми, що лежать в її основі, є, з одного боку, фактором соціально-економічного розвитку країни, з іншого, - ефективним інструментом державного регулювання.

Управління - це сукупність прийомів та методів цілеспрямованої дії на об'єкт для досягнення певного результату. Крім того, слово "управління" поєднують з діяльністю органів влади, керівних органів тощо. Отже, управління можна трактувати як:

• процес впливу;

• як систему суб'єктів, що управляють, об'єктів, якими управляють, та управлінських дій.

Управління в економіці - це свідоме спрямування економічних, соціальних процесів для досягнення збалансованості, пропорційності й оптимальності.

При цьому визначальними є такі фактори:

• дія об'єктивних економічних законів;

• вплив державних, колективних, приватних інтересів та необхідність їх поєднання;

• потреби суспільства. [21]

Світовий досвід переконує, що в основі успіхів прогресу завжди лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна і порядок, чітка система організації та управління процесами капіталоутворення, формування фондів нагромадження і споживання.

Важливою галуззю управлінської діяльності є управління фінансами. У фінансах управління означає процес впливу на фінансові відносини, фінансові ресурси, їх організацію для реалізації фінансової політики. Крім того, управління фінансами можна визначити як сукупність органів апарату управління всіх рівнів та їх управлінських дій.

Управління державними фінансами - це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні державних органів управління.

Метою фінансового управління є забезпечення необхідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності фінансової діяльності.

В управлінні фінансами розрізняють об'єкти та суб'єкти управління:

• Об'єктами виступають фінансові відносини, в тому числі відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші об'єкти - це фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, державні фінанси. Суб'єктами управління виступають держава (в особі законодавчих і виконавчих, в тому числі фінансових органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ.

• Суб'єктами виступають ті організаційні структури, які здійснюють управління. Суб'єкти управління фінансами впливають на об'єкти через фінансовий механізм. Основними формами цього впливу є фінансове планування і прогнозування, фінансове регулювання, стимулювання, фінансовий облік і контроль. Форми, як і методи впливу, здійснюються при використанні певних фінансових інструментів, до яких належать фінансові норми, фінансові ліміти, стимули, санкції, тощо.

У практичному плані управління фінансами - це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу суб'єктів управління на формування і використання фінансових ресурсів.

Поняття "управління фінансами" пов'язують з управлінням на рівні держави чи галузі. На рівні підприємств різних організаційних форм та різних форм власності в сучасних умовах використовують поняття "фінансовий менеджмент". Фінансовий менеджмент - це управління фінансами підприємства, направлене на досягнення його мети за допомогою певних методів.

Управління фінансами базується на об'єктивних та суб'єктивних законах суспільного розвитку, на знанні та використанні закономірностей розподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу в централізованих і децентралізованих сферах фінансових відносин. До таких законів відносяться: закон вартості; закон попиту і пропозиції; закон циклічності розвитку економіки, закон обмеженості ресурсів, закон економічної рівноваги, закон власності, закон зменшення граничної продуктивності, закон раціональних очікувань тощо.

Знання та використання економічних законів забезпечує збереження і розвиток існуючої в даній державі системи суспільних відносин.

Предметом фінансового управління є регулювання фінансових потоків.

Існує три групи об'єктів:

• фінансових підприємств ( організацій, закладів );

• страхові відносини;

• державні фінанси;

Їм відповідають такі суб'єкти управління:

• фінансові служби ( відділи ) підприємств;

• страхові органи;

• фінансові органи та податкова інспекція;

Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, називається фінансовим апаратом.

В управлінні фінансами виділяють декілька функціональних елементів:

• планування,

• прогнозування,

• оперативне управління,

• контроль.

Контроль здійснюється й в процесі планування, й на стадії оперативного управління. Він дозволяє порівняти фактичні результати від використання фінансових ресурсів із плановими, виявити резерви росту фінансових ресурсів, намітити шляхи найбільш ефективного господарювання.

Розрізняють такі типи управління фінансами:

• стратегічне ( загальне ),

• та оперативне.

Стратегічне управління виражається у визначенні фінансових ресурсів через прогнозування на перспективу, встановленні об'єму фінансових ресурсів на реалізацію цільових програм і т. д. Воно здійснюється Міністерством економіки, Міністерством фінансів, державним казначейством.

Оперативне управління - головна функція апарату фінансової системи: фінансових управлінь місцевих Рад, дирекцій позабюджетних фондів, страхових організацій, фінансових служб підприємств та організацій.

При розробці управлінських рішень фінансового характеру, які оформлюються в юридичних законах, фінансових прогнозах та планах, постановленнях і т. д., враховуються: вимоги економічних та юридичних законів; результати економічного аналізу не лише підсумків попереднього господарчого періоду, але й перспективи; економічно-математичні методи та автоматизовані системи управління фінансами; раціональне поєднання економічних та адміністративних методів управління.[10]

Управління фінансами включає дві основні складові: система органів управління і система методів управління.

Міністерство фінансів та його підрозділи очолює перший блок системи органів управління, який має першочерговий вплив на такі ланки фінансової системи, як бюджет держави, державний кредит, фінанси суб'єктів господарювання, міжнародні фінансові відносини.

На Міністерство фінансів в Україні покладені завдання загального керівництва всією системою фінансів держави (докладніше про функції Міністерства фінансів у розділі 2, пункт 2.1).

Загальне управління фінансами України здійснюють також Міністерство фінансів, державне казначейство. Оперативне управління здійснює апарат. За його допомогою держава керує фінансовою діяльністю в усіх структурах підрозділів народного господарства.

Управління фінансами на підприємствах та в галузях народного господарства здійснюють фінансові відділки та служби підприємств; фінансові відділки та управління міністерств та відомств, які ще залишились. Всю роботу по управлінню державними фінансами здійснює Міністерство фінансів та його фінансові органи, Державна податкова служба.

Другий блок системи органів управління фінансами складається з органів, що здійснюють переважно функції контролю: Рахункова палата, Комітет нагляду за страховою діяльністю, Аудиторська палата, тощо.

Рахункова палата Верховної Ради України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Державного бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю в сфері державного кредиту і грошово-кредитної політики. Вона виступає в ролі експертного органу Верховної Ради України, даючи відповідні заключення і рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління. Рахункова палата може проводити також ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи. Однак, на відміну від контрольно-ревізійної служби, яка здійснює детальний контроль за повним дотриманням фінансового законодавства, здійснює контроль і функції макроекономічного фінансового регулювання і дієвості фінансової політики.

Комітет нагляду за страховою діяльністю організує функціонування страхового ринку. Він проводить ліцензування страхових компаній та видає їм ліцензії на здійснення окремих видів страхування. Комітет здійснює контроль за діяльністю страхових компаній відповідно до страхового законодавства, а також розробляє методичні рекомендації щодо страхування.

Страхові компанії заключають угоди на страхування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, види й умови страхування, встановлюють розміри страхових тарифів, нараховують належні клієнтам виплати.

Аудиторська палата організує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності й контролює дотримання вимог законодавства з аудиторського контролю.

Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання і дають свої висновки стосовно законності й правильності здійснення фінансових операцій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам, достовірності фінансової звітності. Аудиторський контроль має за мету надання консультативної допомоги, за його результатами не приймаються рішення про накладання штрафних санкцій і адміністративних стягнень. Разом з тим аудиторські фірми несуть відповідальність за правильність аудиторського висновку, оскільки після їх перевірок податкова і фінансова звітність перевіряється відповідними органами фінансового контролю.[3]

Основним фінансовим інститутом третього блоку органів системи управління фінансами в Україні є Національний банк України (докладніше про НБУ у розділі 2, пункт 2.3).

Комерційні банки формують банківську систему і виконують такі основні функції: акумуляція тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб; проведення безготівкових розрахунків; касове обслуговування готівкового обліку; кредитування; агентські та інші послуги клієнтам банку. В умовах ринкової економіки комерційні банки являють собою серцевину фінансової системи, виконують роль кровоносної мережі в економіці. Концентруючи значну масу фінансових ресурсів і спрямовуючи кредитні потоки, вони відіграють провідну роль у розвитку кожної країни. Тому економічна та фінансова міць країни визначається насамперед потенціалом її банківської системи.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організовує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг. Забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами. Комісія контролює діяльність суб’єктів ринку цінних паперів – емітентів, інвесторів, фінансових посередників, фондових бірж – відповідно до чинного у цій сфері законодавства. Фондова біржа проводить операції з цінними паперами. Основне її призначення – організація функціонування вторинного ринку. Однак, з одного боку, через неї може здійснюватися і первинне розміщення цінних паперів, а з іншого боку, і вторинний ринок може функціонувати поза біржею.

Значної уваги заслуговують такі органи управління як Пенсійний фонд та Фонди обов'язкового загальнодержавного соціального страхування, які входять до четвертого блоку органів управління. Вони створені з метою фінансового забезпечення реалізації соціальних гарантій в Україні.

Пенсійний фонд акумулює і раціонально розміщує кошти, призначені для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і проведення їх виплат. Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплата внесків до фонду.

Фонди соціального страхування здійснюють управління коштами, призначеними для виплати соціальної допомоги і здійснення соціального захисту населення України. Аналогічно Пенсійному фонду, вони виконують функції управління та контролю відносно цільового призначених фінансових ресурсів даного фонду.[21]

Управління місцевими фінансами здійснюють місцеві представницькі та виконавчі органи влади, зокрема їхні фінансові підрозділи.

В Україні є два основні види місцевих фінансових органів. Це фінансові органи місцевого самоврядування та місцеві фінансові органи виконавчої влади.

До фінансових органів місцевого самоврядування належать фінансові відділи виконавчих комітетів та інших виконавчих органів місцевого самоврядування. Фінансові відділи в системі місцевого самоврядування функціонують у містах, які мають статус так званого обласного підпорядкування, та в районах цих міст. В Україні 163 міста обласного підпорядкування. Київ та Севастополь у системі місцевого самоврядування не мають власних фінансових органів. Також не мають своїх фінансових органів і міста так званого районного підпорядкування.

До місцевих фінансових органів у системі виконавчої влади належать Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління та відділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у Києві та Севастополі державних адміністрацій, місцеві органи Державної податкової адміністрації, Головне контрольно-ревізійне управління, Головне управління Державного Казначейства України. Місцеві органи Головного управління Державної податкової адміністрації, Головне контрольно-ревізійне управління, Головне управління Державного Казначейства України функціонують в областях, в Києві та Севастополі, в районах цих міст, у містах обласного підпорядкування, в районах, в районах міст обласного підпорядкування. Вказані підрозділи не входять до складу місцевих державних адміністрацій і мають центральне підпорядкування.