395. Галицьке князівство: 2 половина хі ст.. – 1199.

З 1084 року Галицька земля, де князювали правнуки Ярослава Мудрого — Рюрик, Володар і ВасилькоРостиславичі, відокремилася від Києва. Князі отримали у володіння відповідно Перемишль, Звенигород і Теребовль. Брати докладали неабияких зусиль, щоби закріпити за собою право отчини на галицькі землі. Складність становища пояснюється тим, що їхній батько був обділеним, скривдженим князем. Троє Ярославичів – Ізяслав, Святослав і Всеволод не вважали його рівним собі та змушували до вигнання. За таких обставин Ростиславичам доводилося воювати проти родичів. Жертвою міжусобної боротьби після Любецького з’їзду князів(1097) став, Василько Теребовлянський. Та хоч і дорогою ціною, Ростиславичі все-таки відвоювали собі право на Галичину. Щоправда, до певного часу край лишався переділеним на кілька уділів: Перемишльську, Галицьку, Теребовлянську й Звенигородську землі. Об’єднати землі Галичини під єдиною владою виявилося до снаги синові Володаря Володимиркові. Року 1141 він переніс свою резиденцію до Галича, підтвердивши намір одноосібно правити в об’єднаному Галицькому князівстві.Галицьке князівство досягло найбільшої могутності за князювання Ярослава Осмомисла (1152-1187)З-поміж основних здобутків Ярослава Осмомисла вчені називають

• розширення кордонів Галицького князівства аж до гирла Дністра,

• розважливу далекоглядну зовнішню політику: добросусідські відносини з Угорщиною, Польщею та Візантією, з одного боку, і найвпливовішими руськими князями – з іншого, що забезпечило мир Галицькій землі та сприяло розвиткові господарства.

Найбільшим клопотом галицького князя лишалися власні бояри. Непохитну волю галицького боярства він уперше відчув, тілько-но посів галицький стіл. Тоді, 1153 р., бояри, непевні в політичних розрахунках молодого князя, не дозволили йому очолити галицьку дружину під час битви проти війська київського князя. Та хоч яким образливим для князя-воїна було відсторонення від участі в битві, воно загрожувало меншими неприємностями, ніж події 1159 р. Того разу частина галицьких бояр вирішила поміняти князя, запросивши до Галича Ярославова двоюрідного брата Івана Берладника – князя без володінь, який упродовж багатьох літ марно боровся за свою частку у князівській спадщині. Одначе Ярослав щасливо вийшов із тієї ситуації; влада галицького князя зросла і, здавалося, жодним чином уже не залежала від боярських примх. Та коли року 1170 бояри втрутилися в особисте життя Ярослава, з’ясувалося, що здолати сваволю бояр у Галицькому князівстві він таки не зміг. Після смерті Ярослава Осмомисла Галичина знову поринула у вир усобиць і розбрату – особливо жорстоких по смерті Ярославового сина Володимира (1199 р.).

396. Галицько – Волинське князівство 1199 – 1264р.Р.

Саме волинському князю Роману Мстиславовичу вдалося вперше у 1199 р. об’єднати галицькі та волинські землі в єдине князівство, яке поступово стало спадкоємцем Києва.Формуючи централізовану державу, Роман Мстиславич рішуче виступив проти опозиційного йому галицького боярства. Здійснивши успішні походи проти Литви, Польщі, Угорщини, половців, Роман Мстиславич підніс міжнародний авторитет держави. У 1202– 1203 рр. він поширив свою владу на Київщину та Переяславщину. В 1205 р. під час війни з Польщею Роман Мстиславич потрапив у засідку і загинув. Після цього потужне державне утворення фактично розпалося.Галицькі бояри не були зацікавлені у відновленні єдиного Галицько-волинського князівства та організували заколот, унаслідок якого вдова Романа Мстиславича Ганна з малолітніми синами Данилом і Васильком змушена була тікати з Галича у Володимир-Волинський, а потім у Польщу. Почався період міжусобних воєн та іноземного втручання. Лише у 1238 р. Данило зміг оволодіти Галичем, перемігши об’єднані сили тамтешнього боярства, угорських і польських феодалів. За князювання Данила Романовича (Галицького) особливого розквіту досягла Галицько-Волинська держава.Данило (Романович) Галицький (1201-1264) –князь Волинський і Галицький, король Руси з 1254 р. Помер і похований у збудованому ним місті Холмі. Українська історіографія вважає Данила Галицького одним з найвидатніших руських князів, який в несприятливих умовах ворожого оточення зумів не лише згуртувати галицькі і волинські землі, але й перетворити князівство у високорозвинену державу, до якої з Великою повагою ставилися в Європі.Данило з братом Васильком княжив у дрібних волинських князівствах і вів активну боротьбу за об’єднання усіх галицько-волинських земель. З цією метою він створюєнебачене раніше на Русі військо – регулярну професійну піхоту. Добре озброєна і навчена, вона принесла князеві усі його великі перемоги. Він зумів об’єднати усі Волинські землі, а в 1238 р.Внутрішня політика Данила Галицького була скерована на посилення держави. Розбудовувалися міста, поставали нові – Львів, Холм. У 1239 р. до князівства було приєднано Київ. Зміцнювалася православна церква, розвивалася культура.Проте діяльність Данила Галицького була перервана татаро-монгольською навалою. Ще у 1223 р. галицькі війська брали участь у битві на р. Калці. Однак зашкодити навалі Батия в Данила Галицького вже не було сили. Зокрема втрачено великі міста – Галич, Володимир, Кам’янець. Згодом Данило Галицький здійснив успішні походи на Литву і Польщу. В 1243 р. він захопив Люблін і Люблінську землю. Наприкінці 1245 р. Данило їде у м. Сарай – столицю Золотої Орди, де дістав з рук Батия ярлик на княжіння. Але, повернувшись додому, він починає готуватися до боротьби з Ордою, уклавши військові угоди з польськими князями та угорським королем. В антитатарській політиці Данило Галицький  намагається заручитися підтримкою папи римського Інокентія IV. У 1254 р. в м.Дорогочині Данило був коронований папським легатом. Проте антитатарська політика не була реалізована.У  1258 р. ординці на чолі з Бурундаєм змусили Данила Галицького зруйнувати власні великі фортеці – Львів, Володимир, Луцьк, Кременець.У 1264 р. Данило Романович помер.