389.Феодальні війни та княжі з*їзди Руських князів:2пол XI-поч.XII ст..

• Вишгородський з'їзд 1072 р., на якому Ізяслав І, Святослав II та Всеволод І Ярославичі значно доповнили «Правду Ярослава»«Правдою Ярославичів»;

• Любецький з'їзд 1097 р., на якому за ініціативою Володимира II Мономаха ліквідував принцип сеньйорату і затвердив право всіх князів на землю спільного батька, було домовлено про припинення міжусобиць і схвалено право князів на успадковану землю;

• Витечівський з'їзд 1100 р., під час якого обговорювалося питання про припинення міжусобиць з метою згуртування сил для спільної боротьби проти половців; на ньому судили кн. Давида Ігоровича за те, що він осліпив кн. Василька Ростиславича; 

• Долобський з'їзд 1103 р., в ході якого переяславський князь Володимир Мономах переконав учасників з'їзду у необхідності спільного походу проти половців.

Наприкінці XI ст. посилилися відцентрові тенденції в державі, було втрачено політичну єдність, спалахнули численні міжусобні війни, зросла зовнішня загроза. Всі спроби княжих з´їздів (1097, 1100, 1101 і 1107) заблокувати негативні тенденції та припинити міжусобиці закінчилися невдачею. У центрі міжусобного протистояння, як правило, був Київ, який того часу став не тільки символом, а й засобом влади. Лише за одне століття (1146—1246) київський стіл 46 разів переходив із рук в руки. Найдовше правління тривало 13 років, а 35 князів перебували при владі не більше року. Київ був своєрідним важелем для нарощення і розширення власного впливу, саме тому кожен із князів після оволодіння великокнязівським престолом перетворювався на активного поборника загальноруської єдності. Ця боротьба доцентрової та відцентрової тенденцій значною мірою зумовлена неврегульованістю питання про принцип спадкоємності князівської влади, була суттю міжусобних війн.

Загострення міжкнязівських суперечок після Любецького з’їзду. Рішення Любецького з’їзду не поклали край суперечкам князів. Адже право закріплювалося лише за дітьми та онуками трьох Ярославичів – Ізяслава, Святослава і Всеволода. Інша князівська братія мала задовольнятися мізерними володіннями,До гурту «обділених» князів потрапив його прямий онук Давид Ігорович. Тож жертвою жорстокої усобиці став, князь Василько, якого осліпили з волі Давида Ігоровича.

390.Спроби консолідації Київської держави:правління Вол.Мономаха та Мстислава Володимировича.

Наприкінці XI ст. посилилися відцентрові тенденції в державі, було втрачено політичну єдність, спалахнули численні міжусобні війни, зросла зовнішня загроза. Всі спроби княжих з’їздів (1097, 1100, 1101 і 1107) заблокувати негативні тенденції та припинити міжусобиці закінчилися невдачею. Останнє намагання відновити колишню велич та могутність Київської Русі припадає на князювання Володимира Мономаха (1113—1125). Численні вдалі походи на половців, активна законодавча діяльність (розробка знаменитого «Уставу» — своєрідного доповнення до «Руської правди»), подолання сепаратистських тенденцій, об’єднання 3/4 території Русі тимчасово стабілізували становище держави і повернули її в ряди наймогутніших країн Європи. Після смерті Володимира Мономаха його сину Мстиславу (1125—1132) лише на короткий час вдалося підтримати єдність руських земель.

Володимир Мономах Йомуналежала ініціатива організації з’їзду князів у Любечі 1097 р.,де було схвалено принцип князівської отчини – тобто володіння, що належали батькам

• Найактивнішим учасником боротьби проти половців

• Київ зустрів Володимира Мономаха як свого князя 20 квітня 1113 р. 

• Головну мету свого князювання Володимир Мономах вбачав у зміцненні великокнязівської влади та посиленні державної єдності Русі.

• У його володіннях перебували величезні території. Крім Переяслава, Новгорода і Києва, заволодів Турово-Пінською землею, Волинню.

• З-поміж заходів князя, спрямованих на поліпшення внутрішньополітичної ситуації, винятково важливе місце мало його законодавство.

• На нараді в селі Берестовому було схвалено «Устав», що являв собою доповнення до «Руської правди».Нові статті обмежували дії лихварів та землевласників; поліпшуючи становище міщан і селян.; заохочував купців.

• Зовнішньополітичні зв’язки Руської держави часів Мономаха були навдивовижу різноманітними. укладав династичні шлюби з європейськими володарями. Міждинастичні зв’язки поєднували Київ із Візантією, Англією, Швецією, Норвегією, Данією, Германською імперією, Угорщиною.

• помер 1125 р. 

Правління Мстислава Володимировича

• Мстислав виявився гідним батька. За семирічне володарювання в Києві (1125–1132 рр.) його згодом пошановували йменням Великий.

• Мстислав уміло керував державою, зміцнював великокнязівську владу, тримаючи в покорі норовистих родичів.

• Кілька успішних походів проти половців

• За Мстислава пожвавився західний напрямок зовнішньої політики.

• У Києві було закладено кам’яні церкви святого Федора та Богородиці Пирогощої, освячено церкву святого Андрія Первозванного Янчиного монастиря.

• Мстислав запам’ятався нащадкам Великим ще й тому, що був він останнім київським князем, чию владу можна схарактеризувати як монархічну. По його смерті в Київській Русі почалася доба роздробленості