442. Початки національного відродження в Галичині.

Культурно-національне відродження в західноукраїнських землях, і зокрема на Галичині мало свої специфічні риси, що суттєво відрізняло його від аналогічного процесу в Східній Україні. На Галичині роль лідера в культурно-національному русі взяло на себе уніатське духовенство.На відміну від національного руху наддніпрянської України, ініційованого «знизу» опозиційно налаштованими представниками соціальної еліти – дворянством та інтелігенцією, культурно-національне відродження в західноукраїнських землях, зокрема і на Галичині, почалось «зверху», як результат соціальних і культурно-адміністративних заходів австрійського уряду. І третя особливість культурно-національного відродження на Галичині полягає в тому, що воно пройшло свій власний шлях, який можна поділити на періоди. Перший період «йосифлянських реформ» – 70–80 рр. XVIII ст., коли відродження було ініційоване «зверху» реформами австрійського уряду. Ідеологом і виконавцем реформ у галузі духовного життя, культурної праці й шкільництва виступив уряд у Відні. Внаслідок того, що реформи не були доведені до кінця, на зламі XVIII-XIX ст. знову відбувається занепад культурного життя на Галичині. З іншого боку, в цей період посилюється польська культурна гегемонія в повсякденному житті та шкільництві краю. Другий період охоплює 10–20-ті рр. XIX ст. і характеризується початками відродження «знизу» після часів культурного занепаду, внаслідок занедбання «йосифлянських реформ». На чолі цієї нової фази галицького відродження знаходилася русинська еліта – вище духовенство, яке на той час було найкультурнішою і найосвіченішою верствою українського суспільства. У центрі уваги діячів цього етапу галицького культурно-національного руху перебували проблеми мови та організації шкільної справи й освіти духовенства. Вищих ієрархів галицької уніатської церкви споріднювали з неосвіченою і пасивною селянською масою австрофільські настрої, династична лояльність. Третій період галицького відродження припадає на 30-ті рр. XIX ст. і набуває демократичної, радикальної спрямованості. Речниками національного руху стають вихідці з нижчого духовенства, «уніатських різночинців». Їхня ідеологія перебувала під сильним впливом процесу відродження в наддніпрянській Україні, польського, слов’янського, зокрема чеського, визвольного рухів. На цьому етапі розпочинається рух за народну українську мову, українську проповідь у церквах, українську національну літературу. Саме в час культурно-національного відродження в Галичині оформлюється ідея духовної єдності українців Наддніпрянщини і Галичини.

443. Початки національного відродження. «Руська Трійця»

На першу половину 19ст. припадає національне відродження на західноукраїнських землях під владою Австрії. У тому часі українська інтелігенція була виключно духовною і у багатьох випадках не була національно свідомою. 1816 в Перемишлі М. Левицький та його помічник І. Могильницький заснували Товариство галицьких греко-католицьких священників. Сам І. Могильницький написав публіцистичну розвідку «Відомість о руськом язиці». У 1830 вперше в Австрійській імперії було надруковано граматику українською мовою (священик із Закарпаття Михайло Лучкай). Його земляки І. Кутка та В. Дивгович опублікували українською мовою «Катехізис». У 1833/34-1837 у Львові діяло демократично-просвітницке угрупування «Руська Трійця». Її заснували М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я.Головацький. 1836 І. Вагилевич вперше переклав на українську мову «Слово о полку Ігоревім». У 1836 М. Шашкевич написав «Читанку», яку опубліковано у 1850. З 1836 члени «Руської Трійці» почали виголошувати проповіді в церквах українською мовою. У 1837 вони видали у Будапешті альманах «Русалка Дністрова», яку заборонено австрійською владою. Основний його зміст: визнання єдності українського народу, позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлених народних ватажків, пропаганда ідеї власної політичної незалежності. З 1834 розпочинається «азбучна війна» в Галичині – спроба змінити кириличну азбуку, латинським шрифтом. Австрійський уряд відмовився від своїх намірів у 1861. «Руська Трійця» започаткувала процес національного відродження на західноукраїнських землях. Її послідовники намагалися донести до цивілізованих країн Європи правду про становище українців у Австрії. У 1846 у журналі «Щорічник з слов’янської літератури, мистецтва і науки», який видавався німецькою мовою у Лейпцігу з’явилася стаття «Становище русинів у Галичині». Її автором під псевдонімом Гаврило Русин був Я. Головацький. Важливою подією під час революції став з’їзд слов’янських народів у Празі, який відбувся у червні 1848. На цьому форумі було вироблено і схвалено програмний документ «Вимоги українців у Галичині». Наприкінці 1848 імператорським декретом у Львівському університеті було відкрито кафедру української мови та літератури, яку очолив Я. Гловацький.