3. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства часто вживають термін "правова держава". При цьому одні автори виходять з бажання підкреслити, що, проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала і правовою державою, а інші — з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи. Згідно ст. 1 Конституції нашої держави Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Проте це лише загальні конституційні засади. Таку державу необхідно ще побудувати.

Правовою є така суверенна держава, яка функціонує в громадянському суспільстві і в якій юридичними засобами реально забезпечено захист основних прав і свобод людини та громадянина. Вона ґрунтується на певних принципах, найважливішими з яких є верховенство права, поділ влади, реальність прав і свобод людини та громадянина, законність, наявність у громадян високої правової культури. Принцип верховенства права визначає умови життєдіяльності усього соціального організму, тобто створення і функціонування державних органів та громадських організацій, ставлення до них, а також стосунки між окремими громадянами.

У нашій державі наукове осмислення і аналіз цього принципу розпочалися лише після його закріплення у ст.8 Конституції України. З урахуванням цього Верховна Рада України повинна приймати закони, що мають відповідати принципам справедливості, гуманізму; забезпечувати права, свободи і законні інтереси громадян; відображати суспільні відносини, які склалися у нашій країні. Досвід засвідчив, що зв'язок держави і права може діставати вияв або у верховенстві держави над правом (у такому разі держава стає тоталітарною), або у пріоритетності права щодо держави (відображенням цього є демократична держава).

Нині більшість вчених-правознавців вважають, що формування правової держави у нашій країні буде складним і тривалим процесом, який зумовлює необхідність кардинального реформування економічної, політичної, правової та інших систем суспільства.

Доводиться констатувати, що поки що у нашій державі не досягнуто панування принципу верховенства права. Зокрема приймаються нестабільні та недосконалі закони, видаються підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать вимогам законів.

Відповідно до принципу поділу влади остання має бути поділена між законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьому кожна з гілок влади повинна бути незалежною, що виключає можливість узурпації влади якоюсь особою чи окремим органом. Проте в Україні спостерігається протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади.

Причин декілька, але основні такі: недостатній рівень політико-правової культури та професіоналізму парламентаріїв і урядовців; мітингово-популістський характер роботи Верховної Ради та занадто заформалізований, бюрократичний процес прийняття важливих економічних рішень в уряді; амбіціозність окремих народних депутатів України під час здійснення контактів з урядовими структурами.

Принцип реальності прав і свобод людини та громадянина передбачає, що вони мають бути не тільки продекларовані у законодавчих актах, а й забезпечені та гарантовані усіма соціальними суб'єктами, насамперед державою. Цей принцип закріплено в ст.З Конституції України, яка встановлює, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються у нашій державі найвищою соціальною цінністю.

Однак нині в Україні через об'єктивні і суб'єктивні причини існує проблема реальності прав і свобод людини та громадянина, яка має не тільки правовий аспект, а й тісно пов'язана з політичним і економічним станом суспільства, рівнем його духовності та консолідованості. Це підтверджують дані соціологічних досліджень, проведених у травні 1997р. центром "Соціальний моніторинг" та Українським науково-дослідним інститутом проблем молоді і в травні 1999р. серед студентів Івано-Франківського інституту права, економіки та будівництва (недержавної форми власності).

Так, відповідаючи на запитання: "Що саме за нинішніх умов непокоїть Вас найбільше?", у 1997р.72% опитаних вказали на безробіття; 69 - на низький рівень заробітної плати; 63 — на зростання злочинності; 58 — на загальне зниження рівня життя; 57 — на низький рівень медичного обслуговування; 39% - на падіння моралі. У 1999р. На зазначені вище чинники вказали (відповідно) 88, 73, 67, 61 і 43% респондентів. (Сума перевищує 100%, оскільки опитані мали можливість відповідати на всі поставлені перед ними запитання.) Помітна значна різниця у відповідях, де фігурує слово "безробіття". Це тому, що в Івано-Франківській області найвищий в Україні рівень безробіття.

На запитання: "Як би Ви оцінили рівень соціальної напруженості у вашому місті (селі)?" у 1997р. 11% опитаних відповіли, що він є таким, за якого можлива участь населення в акціях масового протесту; 22 — що існує значна соціальна напруженість; 40 - що вона є незначною; 11 - що такої напруженості немає; 16% - що на це запитання важко відповісти. У 1999р. Відповідні відповіді дали 15, 19, 36, 21 і 9% опитаних. Отже, наведені вище дані свідчать про те, що близько % респондентів визнають наявність у нашому суспільстві певної, а близько третини - значної соціальної напруженості.

Однією зі складових принципу реальності прав і свобод людини та громадянина є гласність, для забезпечення якої необхідне вирішення проблеми відкритості органів державної влади і місцевого самоврядування. Уявляється, що доцільно прийняти закон про відкритість органів державної влади, в якому закріпити певну періодичність їх звітів, розмір штатів, суму коштів, використовуваних на їх утримання. Платники податків повинні знати, на що йдуть їх кошти.

Важливим принципом правової держави є принцип законності, який означає, що державою керує закон, усе здійснюється згідно з законом, ніхто не підноситься над ним. Закон сам панує, виражаючи загальну волю. Наслідком реалізації цього принципу стає правопорядок, тобто система правовідносин, яка складається в результаті реалізації режиму законності. Ефективним засобом підтримання в суспільстві законності та правопорядку як елементів правової держави є юридична відповідальність та вжиття у межах закону справедливих заходів у разі вчинення того або іншого правопорушення. А будь-яка несправедливість викликає невдоволення людей і може призвести до соціальних конфліктів. Одним з основних принципів права, що визначає поняття і зміст правової держави, є високий рівень правової культури громадян.

Правова культура характеризує повагу до права, знання змісту його норм і вміння реалізовувати їх. Соціологічні дослідження, що проводяться в окремих регіонах України, свідчать, що рівень правової культури громадян нашої держави ще далекий від бажаного. А це безпосередньо впливає на стан злочинності, який поки що є незадовільним.

Низький рівень правової культури громадян нашої держави - це наслідок недоліків у системі правового виховання молоді. Нині курс "Основи держави і права" ("Правознавство") викладають у школах і закладах професійно-технічної освіти історики, а треба, щоб це робили юристи. На вивчення курсу відведено мало годин, окремі керівники середніх закладів освіти виявляють зверхнє ставлення до його вивчення.

Крім зазначених вище принципів правової держави, існують й інші, які до деякої міри характеризують її сутність, зокрема такі, як взаємовідповідальність особи і держави; високозначуща роль у суспільстві та державному житті судових органів; наявність чинної конституції. Для функціонування правової держави необхідні усі ці принципи.

Фахівці (правознавці і політологи) вважають, що за сприятливих обставин це Україна може стати правовою державою не раніше ніж через 40 —45років. Треба наголосити на тому, що основою створення і функціонування правової держави є громадянське суспільство, тобто об'єднання вільних і рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником та брати активну участь у політичному житті.

Між державою і суспільством має бути певна дистанція, яка і забезпечує демократію, відповідний рівень свободи суб'єктів громадянського суспільства. Бо якщо держава повністю узурпує суспільство, вона знищує людину як вільну особистість. Не держава визначає громадянське суспільство, а останнє створює і контролює державу. Саме у такий спосіб забезпечується відносно самостійне існування демократичного громадянського суспільства і правової держави.

Отже, громадянське суспільство - це суспільство демократії, що надає кожній людині можливість жити на гідному рівні; суспільства, де відсутнє відчуження людини від засобів виробництва і знарядь праці, насамперед - від приватної власності. Дане суспільство має пріоритет щодо держави, яка становить його складову частину. Складовими громадянського суспільства є: власність і підприємництво; національна та екологічна безпека; сім'я; наука і культура; об'єднання громадян; засоби масової інформації; пряме народовладдя (референдуми, вибори, місцеве самоврядування) та інші форми демократії.

Для побудови громадянського суспільства в Україні необхідно забезпечити компроміс між різними політичними партіями, спрямувати зусилля політиків та економістів на об'єднання суспільства для пошуку шляхів виходу з економічної кризи, вирішити проблему міжнаціональних (у нашій державі проживають 14 млн. громадян інших національностей) і міжконфесійних відносин, енергійніше проводити реформування національного законодавства з урахуванням вимог міжнародного права.

Україна підтримує зв'язки з Радою Європи і з 54 країнами світу. Протягом останніх восьми років парламентом нашої держави було ратифіковано 292 міжнародні угоди. Проте доводиться констатувати, що частина з них не виконується належним чином, чим підривається авторитет нашої країни на міжнародній арені. Уявляється, що з цього приводу доцільно було б провести парламентські слухання.

Не треба орієнтуватись на швидку побудову в Україні правової держави і з економічних міркувань: нині у нашій державі національний прибуток знизився більше, ніж за часів Другої світової війни. Вчені-економісти вважають, що лише відновлювальний процес становитиме понад 25 років, і то за умови сприятливої економічної обстановки в суспільстві. Нині необхідно переглянути повноваження Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, чіткіше врегулювати повноваження і штатну структуру обласних та районних державних адміністрацій і відповідних рад, взаємовідносини між ними.

Отже, Україна продовжує перебувати в економічній кризі, яка пов'язана з кризою духовності. Низький рівень правосвідомості, неврахування менталітету українського народу - це те, що перешкоджає здійсненню у нашій державі перетворень. Водночас великої актуальності набуває питання про підвищення ефективності дії законів. Без цього здійснення економічних та інших реформ, формування правової держави і громадянського суспільства, посилення боротьби зі злочинністю є досить проблематичним

ВИСНОВКИ

Отже, виходячи із наведеного можна сказати, що правова держава – це всеохоплююча політична організація суспільства, заснована на верховенстві закону. Верховенство закону розуміється тут не тільки як пріоритет закону й різновид нормативно-правового акта у відношенні підзаконних актів, а як широке коло прав та свобод, закріпленими за членами суспільства діючим законодавством. В правовій державі будь-які утиски прав людини не допустимі.

Розглядається процес формування правової держави в Україні, але треба розуміти, що тільки після вдалого проведення правових реформ в суспільстві та правових процедур, котрі реально забезпечують права людини і громадянина в суспільстві, тоді можна сказати, що вона затвердилась в нашій державі. Взаємні права та обов’язки громадянина та держави, забезпечують дотримання як особистих інтересів так й загальних (загальносоціальних, національних).

Правова держава як і громадянське суспільство не можуть існувати і функціонувати одна без одної. І якщо вже таке суспільство створюється, то так само створюється правова держава. У цьому його сенс, соціальна значимість, майбутнє правової держави в існуванні і розвитку громадянського суспільства.

Майбутнє України й заключено у цих двох основних параметрах. Правова держава є і фактором становлення громадянського суспільства, так само як громадянське суспільство впливає на формування правової держави.

Ідеал правової держави отримує закріплення і в цілому, і в конкретних сферах життєдіяльності суспільства. Держава правова та соціальна – останнє досягнення наукової юридичної думки ХХ століття, велична програма соціально-економічної, політичної, юридичної діяльності, спрямованої на забезпечення свободи особистості. Саме людина в концепції держави правової та соціальної стає метою всієї багатобарвної панорами державно-правового життя суспільства. Шлях до правової держави великий та складний, сповнений блукань та ілюзій. Багато держав століттями йшли до демократії, часом плативши за це занадто дорогою соціальною ціною. Побудова правової держави повинна спиратися на ретельно продуману стратегію і тактику. Необхідно постійно пам’ятати, що функції правової держави не лишаються незмінними, а трансформуються і наповнюються новим змістом по мірі розвитку самої правової держави.

Сувора закономірність, а можливо й трагічна невідворотність у тому, що людська природа та соціальне життя все ще далекі від досконалості. Реалістично було б не мріяти про повне викоренення зла, а прагнути до його обмеження. Втому числі й за допомогою створення правового суспільства. Тому скажемо так: На даний момент не існує альтернативи правовій державі, якщо ми приймаємо систему цінностей західної цивілізації

Список рекомендованої літератури:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року. –К.,1996

2. Аристотель. Политика. - М.,1965

3. Баталов И. Гражданское общество // Народный депутат. - 1992. - №13

4. Васькович Й. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні // Право України. - 2000. - №1.

5. А. Б. Венегеров. Теория государства и права: Часть 1. Теория государства. – М.: Юристъ, 1995

6. Гаджиев К.С. Концепция гражданского общества: идейные истоки и основные вехи формирования // Вопросы философии. - 1991. - №7.

7. Гроций Г. О праве войны и мира. - М., 1956.

8. Гуменюк Т. А. - О едином правовом пространстве как условии формирования правового государства. М.1994.

9. Замбровский Б.Я. К вопросу о формировании гражданского и правового государства. // Социально-политические науки. - 1991. - №6.

10. Кант І.Сборник сочинений в 8 т.4,ч 2 – М.:1994

11. Кириченко С.О. Громадянське суспільство і правова держава: поняття та

зміст.-К.: Логос, 1990.

12. Лазарев В.В. Общая теория государства и права. Учебник. - М.: Юристь, 1996.

13. Монтескье Ш. Избранные сочинения. М., 1955.

14. Одинцова А.В. Громадянське суспільство: минуле, сучасне, майбутнє // Социально-политические науки. - 1991. - №12.

15. Спиридонов Л.И. Теория государства и права. СПб., 1995.

16. Фаткуллин Ф. Н. Основные учения о праве и государстве: Учебное пособие. – Казань. , 1997.

17. Хропанюк В. Н. Теория государства и права.: Учебное пособие для высших учебных заведений . М. 1995.