2. Поняття громадянського суспільства і співвідношення його з правовою державою

Поняття громадянського суспільства має історичний характер. Як і держава, громадянське суспільство починає зароджуватися на певному ступені суспільного розвитку. Маркс, критикуючи громадянське суспільство як буржуазний інститут, писав, що воно є результатом розвитку капіталістичних відносин, тобто результат, передусім, вільного економічного розвитку, із зародженням цих відносин почали поступово зароджуватися й певні елементи громадського суспільства. Одночасно із визріванням капіталістичних відносин визрівало і саме громадянське суспільство, поки не набуло своїх основних рис.

Побудові громадянського суспільства, безперечно, має передувати розробка теоретичних основ цього суспільства. Хоча сказати, що у цьому плані нічого не зроблено, було б неправдою. Теорія і практика громадянського суспільства почали розвиватися ще із XVI століття і на сьогоднішній день, не дивлячись на розмаїття думок і підходів до самого поняття громадянського суспільства, його складових елементів, співвідношення з державою тощо, така світова теорія існує. Вона дає загальне уявлення про це суспільство, основні його ознаки й інститути, тобто дає змогу виявити те спільне, що робить поняття громадянського суспільства світовим, загальнолюдським надбанням.

Розглядаючи різні підходи до громадянського суспільства, його поняття й суті таких відомих мислителів минулих століть, як Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж. Ж. Руссо, Ш. Л. Монтеск'є, В. Гумбольт, Г. Гегель, К. Маркс і Ф. Енгельс та сучасних дослідників цієї проблеми, не можна сказати про однозначну вірність чи помилковість тих чи інших поглядів. Всі вони висвітлюють з різних кутів зору різні його аспекти і у своїй сукупності складають теорію громадянського суспільства. А тому не виправданим є твердження, що існують західні теорії громадянського суспільства, тож потрібно розвивати свою (східну) теорію. Громадянське суспільство або є, або його немає, оскільки основні його риси: свобода, демократія, приватна власність, пріоритет прав людини — однакові для всіх цивілізованих країн. [13.

Інша справа, коли йдеться про певні модифікації громадянського суспільства, які опираються на особливості тієї чи іншої країни, історичні, національні, політичні тощо. Їх можна знайти у реальному співвідношенні громадянського суспільства, конкретної держави і особи, в системі прав і свобод людини та їх гарантіях, в конкретних інститутах громадянського суспільства, тобто в конкретних практичних його моделях. Все сказане в повній мірі стосується і України.

Беззаперечний факт, що в центрі суспільства знаходиться людина, яка є його первинною і головною клітинкою і основною діючою особою, говорить про те, що громадянське суспільство не за назвою, а за своєю глибинною суттю є людським суспільством. А тому основні характеристики, що стосуються людини, зокрема її природного суверенітету, свободи і незалежності, переносяться на громадянське суспільство, мають визначати його глибинну суть: воно є добровільною асоціацією (союзом) вільних і незалежних індивідів, а отже, й саме є суверенним, вільним і відкритим.

Якщо виходити з того що головною діючою особою суспільства, його первинною клітинкою і нервом є конкретна людина, то вся сукупність людських відносин і відповідних формальних і неформальних суспільних інститутів, які опосередковують її приватне життя і через які вона задовольняє свої потреби й інтереси, і є громадянським суспільством.

Як відомо, в радянській філософській і юридичній літературі домінуючою була позиція, згідно з якою пріоритет віддавався суспільству над особою, суспільних і державних інтересів над інтересами людини. В апологетичному захваті виправдовування тоталітарного режиму відповідальність перед суспільством і підпорядкованість йому людини обґрунтовувалася тим, що людина - істота суспільна, яка не може жити в суспільстві і бути вільною від нього. Але ж йдеться про те, що людина має бути вільною у суспільстві, а не від суспільства. Зв'язок між людиною і суспільством такий, що в принципі виключає будь-які антагонізми між ними.

Якщо ми хочемо побудувати цивілізоване громадянське, тобто людське суспільство, то мусимо ні на крок ні за яких обставин не відступати від головного відправника - принципу пріоритету прав і свобод людини, її інтересів, причому пріоритету як перед суспільними, так і державними інтересами. Йдеться не про протиставлення цих інтересів, а про їх, так би мовити, субординацію і підпорядкованість, первинність і вторинність.

Суспільство, в якому інтереси людини підпорядковуються його власним, і багато в чому узагальненим до абстрактного інтересам, а тим більше інтересам держави, де мету і засоби її досягнення вивчає сама держава, таке суспільство є великою в'язницею, місцем позбавлення волі людини. Саме таке суспільство і було побудоване у колишньому Союзі РСР, в якому і наглядачі в кінцевому рахунку також були невільними. В цьому суспільстві людина була гвинтиком, допоміжним для досягнення абстрактної мети матеріалом, одним словом, людським фактором, бо панувала практика абсолютного знеособлення і зневаження конкретної людини. А інакше і не могло бути, оскільки в основі цієї практики лежала теорія тотального усуспільнення і одержавлення всього людського життя, апологетична теорія пріоритету загальнодержавних інтересів.

У вільному, відкритому суспільстві людина завжди вільна і розкріпачена, вільна у свідомому виборі своїх дій і вчинків. Колись К.Маркс написав з цього приводу: "...до свободи належить не тільки те, чим я живу, але також і те, як я живу, не тільки той факт, що я здійснюю свободу, але й той факт, що я роблю це вільно". Отже, громадянське суспільство, на наш погляд, несумісне з теорією класів, класової боротьби. Рівність людей відкидає їх класифікацію за майновим становищем, що принижує людську гідність. Але це не виключає класифікацію людей на певні групи за іншими ознаками, зокрема професійними, політичними, національними, релігійними тощо.

До чого привела теорія класової боротьби в окремо взятій країні, Радянському Союзі, всім відомо - до фізичного, ідеологічного і духовного геноциду народу, до позбавлення його власності і свободи, до захвату цієї власності тоталітарною системою та користування нею партійно-державним апаратом, до цинічної експлуатації і пограбування ним свого народу, освячених теорією пріоритету загальнодержавних інтересів.

У визначенні суті і природи держави вірніше виходити з первинності і визначальності людини і суспільства, Ж.Боден вважав, що держава утворюється в результаті об'єднання розрізнених членів суспільства під єдиною верховною владою. Такої ж думки був і Т.Гоббс, який стверджував, що держава одержує свою легітимність внаслідок договору між усіма членами суспільства. Боячись втратити свої природні права, писав Ж.Ж.Руссо, люди уклали громадянський договір для захисту суспільною силою особи і її майна. Саме із людської природи суспільства, яке утворює державу для забезпечення своїх інтересів, випливають сутнісні характеристики і ознаки держави, функції якої виконують члени цього ж суспільства.

Перед тим, як визначити, що є держава, підкреслював Аристотель, якого вважають першим, хто вніс в науку філософське визначення громадянського суспільства, потрібно з'ясувати, хто є громадянином, тому що держава є не що інше, як сукупність громадян, громадянське суспільство. Отже державу і громадянське суспільство він сприймав як синоніми. Зрештою, мислителі ХVІІст. (Г.Гроцій, Т.Гоббс, Дж. Локк та інші) виходили із теорії договірного походження держави, в основі якої лежала ідея суспільного (громадянського) договору. Відповідно до цієї теорії, законним, чи легітимним, є той уряд, встановити який і підкорятися якому всі люди погодилися з доброї волі. На практиці ці ідеї мислителів ХVIIст. втілилися у ХVІІІст. в процесі становлення нової держави Сполучених Штатів Америки.

Суспільство, виходячи із своєї людської природи, у принципі не може утворити для себе таку державу, яка б стала знаряддям насильства над ними чи пригноблення певної своєї частини. Інша справа, виникнення і характеристика конкретної держави, в конкретних історичних, політичних і соціально-економічних умовах і обставинах, приміром, держава диктатури пролетаріату, яка виникла в результаті жовтневого більшовицького насильницького перевороту, або фашистська диктатура, яка виникла в Германії у 1933 р.

Розглядаючи громадянське суспільство, слід відповісти на питання, яка ж його соціальна природа. Відповідь може бути, на наш погляд, однозначна. Це суспільство ґрунтується на переважно приватній власності, тобто на основі капіталістичних відносин. Формування громадянського суспільства — це дійсно нагальна потреба, яка з необхідністю випливає із об'єктивної вимоги розвитку нашої країни, але при цьому не потрібно приховувати, що йдеться про формування буржуазних відносин зі всіма наслідками, які з них випливають Але тут слід наголосити на тому, що сучасне суспільство, яке ми звикли називати буржуазним і капіталістичним, давно налагодило механізми, які здатні підняти його над обмеженістю і вузькістю приватних інтересів, наблизити до ідеалів громадянського суспільства.

Отже вихідна методологічна позиція у дослідженні проблеми співвідношення людини, суспільства і держави при визначенні її поняття полягає в тому, що сутність і природу держави обумовлює і визначає сутність і природу самого суспільства, що в основі їх обох лежить позитивне людське начало, що є несумісним з класовим підходом до сутності держави.

Таким чином, якщо класова теорія суспільства і держави прирікає на одвічне протистояння суспільства і держави, то природно-історичний процес забезпечує їх гармонійний взаємний розвиток як органічних частин одного цілого, в якому державі не обов'язково відмирати. Не випадково древні мислителі, які започаткували теорію громадянського суспільства, фактично ототожнювали державу із громадянським суспільством, або ж в будь-якому разі не проводили між ними різкої межі, оскільки вбачали в державі передусім не насильницькі, а загально соціальні функції. Дж. Локк використовував поняття громадянського суспільства і держави як взаємо замінювані.

Також у І. Канта вони вживаються як синоніми, не кажучи вже про Ж. Ж. Руссо, основоположника ідеї народного суверенітету, який майже не розрізняв ці поняття. Саме завдяки цим та іншим мислителям світова думка, на щастя, не опустилася до насильницької теорії розвитку суспільства, а йшла у руслі природно-історичного процесу. Держава виступає як політична організація суспільства, втілюється в системі політичних відносин, в яких реалізується влада. Тому проблема взаємозв'язку держави, особи і суспільства безпосередньо пов'язана саме з політичною організацією суспільства, з питанням про місце в ній і роль держави.

Хоча деякі сутнісні характеристики громадянського суспільства і держави збігаються, існує тісне переплетіння і органічний взаємозв'язок їх інститутів, однак ці поняття не тотожні. Можна сказати, що держава, якщо вона має реальні ознаки правової держави, є також інститутом громадянського суспільства, яке її утворює для реалізації і захисту індивідуальних і суспільних інтересів. [10. 175]

Інколи кажуть, що держава і громадянське суспільство — це начебто дві половинки одного цілого. Але з цим неможливо погодитись, оскільки цим цілим і є громадянське суспільство. Саме тому держава є не протилежною половинкою суспільства, а його невід'ємною частиною, похідної від цього суспільства, хоча із автономними механізмами функціонування.

Громадянське суспільство, по-перше, є ширшим і глибшим поняттям, характеризується різноманітнішою сукупністю ознак і власних інститутів. Як немислимою є держава без відповідного їй суспільства, так немислимим є суспільство без відповідної йому держави. Громадянське суспільство - це соціальний фундамент держави і одночасно соціальне середовище, в якому функціонує держава. Зв'язки між ними зворотні. Але визначальним є зворотній зв'язок від суспільства, яке формує державу, його інститути, спрямовує і контролює його діяльність.

Взаємозв'язки громадянського суспільства і держави можуть бути різноплановими й різноаспектними — з погляду їх суті і форми, співвідношення різних державних і суспільних інститутів. Так, з одного боку, держава - форма, яка організує суспільство, є його зовнішньою політико-правовою оболонкою. Суспільство, в свою чергу, є соціальним середовищем, в якому функціонує держава, тобто оболонкою, але вона виступає соціальною по відношенню до держави. Громадянське суспільство може характеризуватись і як соціальний базис, соціальний фундамент, з якого виростає державна надбудова.

Проте процес побудови громадянського суспільства і відповідної йому правової держави надзвичайно складний і тривалий, особливо тоді, коли відбуваються збочення від природно-історичного процесу, пов'язані з виникненням різного роду тоталітарних режимів, подолання наслідків яких вимагає багато часу і спільних зусиль всього суспільства. Отже, громадянському суспільству відповідає не просто держава, а держава демократична, правова. Але це не виключає між ними певних колізій, які можуть виникати при функціонуванні конкретних державних і суспільних інститутів через їхню недосконалість, недосконалість законодавства, практики його застосування, зокрема через невідповідність діючого законодавства реальним суспільним процесам, а також його порушення через недосконалість механізмів зворотнього зв'язку між суспільством і державою тощо.

Має бути вироблена така концепція співвідношення особи, суспільства і держави, яка враховувала б ці особливості перехідного часу, дозволила не тільки змінити сьогоднішній менталітет людини, але й сприяти формуванню вільної особи з високою політичною, економічною і правовою культурою, яка усвідомлює свою цінність і гідність. Концепція має передбачати, що епіцентром громадянського суспільства є людина, її права, свободи та інтереси. Це означає, що всі інститути громадянського суспільства і держави утворюються тому, що є необхідність створити умови для нормальної життєдіяльності людини, захисту її прав і свобод.

Громадянське суспільство в літературі визначається як система забезпечення життєдіяльності соціальної, соціокультурної і духовної сфер, їх вдосконалення і передачі від покоління до покоління, система самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, які забезпечують умови для самореалізації окремих індивідів, реалізації приватних інтересів і потреб, які здійснюються через такі інститути громадянського суспільства, сім'я, школа, церква, система освіти, громадські об'єднання тощо.

З таким визначенням громадянського суспільства в цілому можна погодитись, але з певними уточненнями принципового характеру. По-перше, виходячи з природи громадянського суспільства і держави, їх взаємозв'язку, навряд чи є інститути громадянського суспільства, повністю незалежні від держави і навпаки. По-друге, і сама держава є інститутом громадянського суспільства, його, так би мовити, державно-правовою оболонкою.

Одним із основних завдань держави у громадянському суспільстві є створення рівних стартових умов для його членів як в економічній, так і в політичних сферах, забезпечення рівності усіх перед законом, тобто демократичний принцип організації суспільства полягає у створенні таких умов, за яких кожний громадянин міг би вільно обирати собі місце і спосіб життєдіяльності, безперешкодно брати участь в обговоренні законів держави чи безперешкодно їх затверджувати шляхом референдуму, вільно обирати своїх представників до органів влади і контролювати їхню діяльність.

Основні засади громадянського суспільства, його визначальні характеристики ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, що стали надбанням усього людства. Утвердження цих цінностей і має стати основним вибором державного будівництва у нашій країні.

Те, що становить суть і зміст громадянського суспільства, є основою правової держави, яку ми збираємося побудувати. Конституція і весь державно-правовий механізм, що нею закріплюється, мають бути спрямовані на зміцнення загальної злагоди, нормальне функціонування саме громадянського суспільства, подолання конфліктів цивілізованими засадами.

У реальному житті поняття громадянського суспільства і правової держави є нероздільними. Головні їх ознаки пронизують одне одного, логічно і об'єктивно створюючи єдине ціле. Загальнолюдські цінності об'єднують громадянське суспільство і правову державу в єдиний суспільний механізм.

У громадянському суспільстві люди самостійно організуються у свої асоціації, громадські, чи виробничі, тим самим формують і розвивають відповідні суспільні відносини. У такому суспільстві утверджується така атмосфера, яка в свою чергу формує вільних людей, що поважають закони, усвідомлюючи, що вони йдуть від них самих, від їхнього суспільства, відбивають і захищають їхні права, свободи та інтереси. Як тут не згадати Гегеля, який писав, що громадянське суспільство - це сфера дії приватних інтересів в рамках правового порядку. І, дійсно, поза приватними інтересами немає громадянського суспільства, які є його сутністю і джерелом розвитку. Але немає його і поза рамками правового порядку, згідно з яким здійснення особою своїх прав і свобод не повинно порушувати права і свободи інших членів громадянського суспільства. Отже, тільки на ґрунті громадянського суспільства можлива правова держава. Зрілість громадянського суспільства залежить від багатьох соціально-економічних, політичних, ідеологічних чинників. Кожний з них має безпосередній вплив як на відповідні інститути цього суспільства, так і на суспільну й індивідуальну свідомість. Чим різноманітніші і розвиненіші інститути громадянського суспільства, чим воно більше структуроване, тим більший вплив воно має на формування політичної влади, більше можливостей контролю за її діяльністю.

На сучасному етапі природно-історичного процесу чітко проявляється тенденція перетворення громадянського суспільства, підняття його на більш високий ступінь зрілості на базі науково-технічного прогресу, який створює можливість для розширення соціальних функцій як держави, так і самого суспільства.

Визначальним у проблемі громадянського суспільства і держави є те, що члени суспільства, утворюючи державу для регулювання спільних інтересів, наділяють її відповідними владними повноваженнями, тобто делегують їй частку своєї суверенної влади і тим самим добровільно обмежують власну свободу. Суспільство делегує державі стільки влади, скільки цього потребують самі ж суспільні інтереси. Мова йде про оптимальну межу державного впливу у економічній, соціальній, культурній, приватній та інших сферах громадянського суспільства.