44. Політична поведінка в організаціях

Політична поведінка - це діяльність, спрямована на здобуття, зміцнення і за­стосування влади та інших ресурсів з метою отримання бажаних результатів". Її можуть використовувати менеджери для спілкування зі своїми підлеглими, підлеглі для спілкування зі своїми менеджерами, або і підлеглі, і менеджери для спілкування між собою на одному рівні. Іншими словами, політичну поведінку можна спрямувати вверх, вниз чи горизонтально. Такі відмінні, здавалось би, одне від одного рішення, як розміщення виробничих потужностей чи місцерозташування в офісі кавника, під­порядковані політичним діям. У будь-якій ситуації політичну поведінку можна вико­ристати як для досягнення власних цілей і захисту власних інтересів, так і для досяг­нення організаційної мети чи просто для здобуття більшої влади. Влади ж можуть домагатися як окремі особи, так і групи осіб чи навіть кілька груп одночасно".

Як підтвердило дослідження, є чотири головні форми політичної поведінки, які широко застосовують в організаціях". Перша з цих форм - стимулювання, тобто ме­неджер пропонує щось комусь за індивідуальну підтримку. Наприклад, один менеджер може запропонувати іншому, що замовить за нього хороше слівце в боса, якщо той підтримає новий план маркетингу, що його розробив цей менеджер. Другою формою є переконання, яке грунтується як на емоціях, так і на логіці. Менеджер з операційної діяльності, який хоче збудувати новий завод у деякому місці, може переконати інших підтримати його план як з огляду на те, що він є об'єктивним і логічним (план є не таким дорогим, податки нижчими), так і тому, що він є суб'єктивним і особистим.Третя форма політичної поведінки передбачає створення зобов язання. Наприклад, один менеджер може підтримати рекомендацію іншого стосовно нової рекламної кампанії, хоча насправді він і не мас своєї власної думки щодо цієї кампанії; однак він може вважати, що, роблячи цс, робить послугу іншому менеджерові і в майбутньому зможе звернутися до цієї особи, коли йому потрібна буде додаткова підтримка. Четверта форма - примус - це застосування сили для досягнення бажаного результату. Наприк­лад, менеджер може погрожувати, що припинить надання підтримки, винагороди чи інших ресурсів з метою впливу на інших.

З огляду на характер політичної поведінки до неї не так просто відшукати раціо­нальний і систематичний підхід. І все ж менеджери керують політичною поведінкою в такі способи. По-перше, вони повинні усвідомлювати: навіть якщо їхні дії не є політично мотивованими, інші можуть уважати навпаки. По-друге, наділяючи під­леглих автономією, відповідальністю, можливістю виклику і зворотним зв'язком, ме­неджери зменшують імовірність виникнення політичної поведінки у підлеглих. По- третє, менеджери не повинні застосовувати владу, якшо вони хочуть уникнути звину­вачень у політичній мотивації. По-четверте, вони повинні відкрито обговорювати роз­біжності, щоб у підлеглих було менше можливостей для політичної поведінки і вико­ристання конфліктних ситуацій з власною мстою. 1 нарешті, по-п'яте, менеджери повинні уникати завуальованої діяльності, оскільки закулісна активність робить вра­ження наявності політичних намірів, навіть якщо їх немає". Іншими настановами можна вважати зрозумілість процесу оцінки виконання, відповідність винагороди ви­конаному завданню і зведення до мінімуму конкуренції менеджерів за ресурси^.

45.

Комунікація - цс процес передавання інформації від однієї особи до іншої. Ефективні комуні­кації- це такий процес передавання повідомлення, коли отримане повідомлення, на­скільки можливо близьке за значенням до первинного.

Ключовим елементом ефективних комунікацій є відмінності між даними та інфор­мацією. Дані - це неопрацьовані цифри і факти, які відображають окремий аспект дійсності. Інформація - це дині, пред­ставлені у вигляді або фюрмі, які мають сенсове навантаження. Інформація є цінною, якщо вона достовірна, своєчасна, повна і доречна. Щоб інформація становила реальну цінність для менеджера, вона повинна бути достовірною. Цс означає, що інформація покликана реально і надійно відображати дійсність.

Інформація повинна бути вчасною. Це не обов'язково означає по­спішність. Своєчасність є функцією ситуації, яка виникла у менеджера. Інформація повинна бути повною, щоб стати корисною для менеджера. Якщо вона часткова, то картина стану справ може виявитися недостовірною або викривленою. Нарешті, інформація цінна, якщо вона доречна. Доречність, як своє­часність. залежить від потреб і обставин для конкретного менеджера.

Процес комунікацій розпочинається, коли одна особа (відправник) хоче передати факт, ідею, думку або іншу інформацію комусь іншому (одержувачу). Ця інформація мас значення для відправника незалежно від того, чи вона проста і конкрет­на, чи складна й абстрактна. Наступна дія - цс кодування інформації у форму, то відповідає ситуації. Кодування може набувати форми слів, виразу обличчя, жестів або навіть художнього вираження і фізичних дій.Після того, як повідомлення закодовано, його передають відповідними засобами зв'язку. Засіб, за допомогою якого наше закодоване повідомлення вам передасться - надрукована сторінка. Звичайні засоби зв'язку в організаціях - цс наради, електронна пошта, записки, листи, звіти та телефонні розмови. Далі відбувається розкодування у форму, яка має значення для одержувача. Як уже зазначено, значення цієї інформації може бути різним. У багатьох випадках воно є підставою для відповіді, і тоді утворю­ється цикл, оскільки нове повідомлення у такій же послідовності передається почат­ковому відправникові.Комунікації можуть бути перервані перешкодою - шумом від чийогось кашляння, від автомобіля, що проїжджає, або розмови двох людей поблизу. Перешкодами також с загублений на пошті лист, пошкодження телефонної лінії, неправильна адреса електронної пошти тощо.