Ознаки колективу
Спільна соціально-значуща мета. Мета є у будь-якої групи: її мають пасажири, які сіли у трамвай, і злочинці, які створили бандитську шайку. Уся справа в тому, яка ця мета, на що вона направлена. Мета колективу повинна співпадати з суспільними цілями, не суперечити певній ідеології.
Спільна загальна діяльність для досягнення поставленої мети. Кожен член колективу зобов‘язаний активно приймати участь в спільній діяльності.
Наявність відносин відповідальної залежності. Між членами колективу встановлюються специфічні відносини, які відображають не тільки єдність мети і діяльності, але й моральну єдність: рівні права і обов’язки членів колективу за своїх членів, взаєморозуміння, почуття ліктя, розумне сполучення особистих та громадських інтересів.
Спільний виборний керівний орган. В колективі встановлюються демократичні відносини.
Проекція на шкільний клас виділених ознак колективу дає можливість зробити висновок, що учнівський колектив – це група учнів, об’єднана соціально-значущою метою, спільною діяльністю, має спільні виборні органи і відрізняється згуртованістю, спільною відповідальністю, взаємною залежністю при безумовній рівності усіх членів у правах та обов’язках.
Учнівський колектив - складне соціальне утворення. Він має відповідну структуру.
Структура шкільного колективу:
Шкільний колектив – це група людей із спільною метою, суспільно-корисною діяльністю, із органами самоврядування і відносинами взаємної відповідальності:
- загальношкільний колектив - складається з колективу учнів, колективу вчителів, колективу батьків;
- загальний учнівський колектив школи – це „вторинний колектив” (Макаренко), який є ланкою, що пов’язує особистість кожного учня із суспільним життям;
- загальноучнівський колектив - поділяється на первинні колективи (контактні). Найбільший виховний вплив на особистість мають первинні;
За ступенем структури та опосередкованості міжособистісних відносин А.С. Макаренко виділив два види колективів: первинні і вторинні.
1. Первинний колектив - це клас, загін, позакласний гурток, спортивна секція, колектив художньої самодіяльності. Його специфіка в тому, що члени колективу знаходяться в постійному діловому, дружному, побутовому, ідеологічному об’єднанні. А.С. Макаренко називав первинний колектив „контактною сукупністю, члени якого повинні знати один одного, мати особисту думку про кожного”. У А.С.Макаренка первинний колектив (різновіковий загін) нараховував 7-15 чоловік. Досвід показує, що доцільно поділяти клас на ланки, бригади, групи за кількістю лідерів.
2. Вторинний колектив – більш широкий колектив (школа, підприємство). В ньому відносини витікають не з простого спілкування, а з більш глибокого соціального синтезу (для школи із завдань навчально-виховної діяльності).
Первинний колектив зберігає свою високу цінність саме тому, що являється провідником впливу загальношкільного колективу. Якщо цей зв'язок порушується, класний колектив стає замкненим, живе вузьким колом інтересів, перетворюється в звичайну дружню компанію. Головне завдання вторинного колективу – служити ланкою, яка пов’язує первиний колектив і все суспільство. Школу ні в якому разі не можна розглядати як суму класних колективів. Кожен клас вносить свій внесок в діяльність школи. В практиці склались і успішно застосовуються такі форми зв’язку первинних колективів із загальношкільними: виконання доручень загальношкільного значення, участь у суспільно-корисній праці в школі і поза нею, чергування по школі, спільна підготовка до свят, проведення диспутів, загальношкільних вечорів і т.д. Для розвитку внутрішньошкільних зв’язків та подолання відокремлення класних колективів організовується шефство старших школярів над молодшими.
Останнім часом під впливом соціології в педагогіці розповсюджено поняття формальний і неформальний колективи.
Формальний - це офіційно визнане об’єднання, а лідер - офіційно уповноважена особа.
Неформальний - тобто фактично існуючий колектив, який будується не тільки на основі ділових відносин, а й на особистих симпатіях і антипатіях, спільності інтересів.
Неформальний колектив часто ще називають малою групою.
II. Колектив як суспільна і моральна категорія не може одразу мати свого закінченого образу, так само він не стоїть на одному місці, а невпинно розвивається. Звичайно, для того, щоб він рухався вперед, потрібно керувати його діяльністю. Зупинка в розвитку колективу, застій означає його деградацію.
Розробка А.С.Макаренком питання про етапи (стадії) розвитку колективу, конкретні висновки, зроблені ним з власної практики, складають основу для розв’язання завдань формування учнівського колективу.
Процес формування колективу проходить кілька етапів.
Етапи розвитку колективу (за Макаренком):
- вчитель пред’являє вимоги до учнів. Основне завдання цього етапу – формування активу. Педагог на цьому етапі є єдиним виразником громадських вимог. Тривалість періоду – приблизно одна навчальна чверть;
- актив пред’являє вимоги. Завдання – організувати роботу самоврядування. Тривалість періоду – один – півтора року. Для цього етапу характерно, що актив не лише підтримує вимоги педагога, а й сам ставить вимоги членам колективу;
- вимоги пред’являє до своїх членів колектив. Це найвищий рівень розвитку колективу. Це етап, коли колектив перетворюється на інструмент індивідуального розвитку кожного. Завдання – формування здорової громадської думки колективу. Саме на цьому етапі реалізується принцип паралельної дії;
- самовиховання. Кожен учень, спираючись на цінності колективу, сам ставить собі вимоги і шляхом самовиховання сам себе виховує. Педагог керує самовихованням.
Перший етап – початковий, коли по суті колективу ще немає, коли він перебуває в стадії організації, характеризується тим, що педагог ставить вимоги до учнів, виступає як організатор, керівник, як представник волі колективу. Категоричність цих вимог стає важливою передумовою становлення колективу учнів.
Найбільш істотним моментом на першому етапі розвитку учнівського колективу слід вважати виділення і виховання активу учнів, який становитиме його ядро. Створюючи актив, потрібно взяти до уваги не тільки успішність учня, а й ставлення його до праці, до товаришів, ініціативність, організаторські здібності, ступінь впливу на товаришів.
Отже, на першій стадії вимогливість виступає на фоні викладача. Головне педагогічне завдання – виявлення дитячого активу, тих, хто швидко і легко сприймає інтереси колективу.
Другий етап характеризується перетворенням активу учнів у міцну опору вчителя, в керівників та організаторів, здатних самостійно ставити вимоги перед колективом. Цей етап наступає тоді, коли вимогливість виступає на фоні активу, коли актив виражає інтереси усього колективу. Педагог зараз впливає на учнів через актив, і його безпосередній вплив стає непомітним. Такі взаємовідносини педагога та учнів А.С.Макаренко називав „педагогікою паралельної дії”. Даний метод керівництва у формі співробітництва з учнями не придушує ініціативу колективу, а виховує відповідальність за доручену справу.
Основним змістом другого етапу розвитку колективу повинно бути укріплення органів управління, підвищення їх авторитету та творчої активності.
Третій етап розвитку колективу відрізняється найбільш продуктивним періодом взаємовідносин колективу і особистості. На даному етапі більшість учнів підтримує актив і також ставить вимоги до окремих особистостей, які, за висловом А.С.Макаренка, „ухиляються від виконання завдань”. Це етап, коли вимогливість виступає на фоні колективу, етап розквіту колективу. Головне педагогічне завдання – формування громадської думки, розширення сфер впливу колективу на особистість. Дитячий колектив стає суб’єктом виховного впливу, джерелом вимог до поведінки своїх членів. Учні дотримуються єдиних норм поведінки і засвоюють їх один від одного. Виникає атмосфера взаємної доброзичливості, вимогливості, колектив стає фактором, який спонукає дітей до самовиховання.
Деякі педагоги виділяють четверту стадію розвитку колективу, коли кожен учень завдяки міцному засвоєнню колективного досвіду, сам ставить до себе відповідні вимоги, тобто виконання моральних норм стає особистою потребою кожного учня; у кожного з’являється почуття обов’язку перед колективим, формується досвід моральної поведінки.
Таким чином, колектив проходить у своєму становленні шлях від одноосібної вимогливості вихователя, до саморегуляції кожною особистістю своєї поведінки на основі єдиних групових норм і цінностей.
III. Які ж методичні основи роботи по організації виховного колективу, який шлях формування шкільного колективу?
По-перше, педагогічні вимоги. А.С.Макаренко вважав, що створення колективу потрібно починати з вмілого ставлення педагогічних вимог перед вихованцями:
Перший етап - чітке визначення норм і правил поведінки. Без крикливості і зайвих повчань потрібно пояснювати учням, як їм слід поводитись в шкільному приміщенні, на уроках, перервах, як вони повинні виконувати навчальні завдання, ставитись один до одного.
Другим етапом в методиці роботи над вимогами є організація вправ щодо вироблення правильної поведінки. Від учнів потрібно не тільки вимагати, але й привчати їх не запізнюватись на заняття, дисципліновано поводити себе на уроках і перервах, і т.д. Вправляти, тобто вчити, потрібно практично усьому: і як сидіти за партою, і як стояти, коли викликав вчитель. Якщо подібного привчання не відбувається, словесні вимоги не дають відповідного ефекту.
- Не можна відразу багато вимагати, це призведе до невиконання поставлених вимог;
- в процесі пред’явлення вимог необхідно враховувати настрій колективу, громадську думку учнів. Діти повинні підтримувати вимоги, які постійно ускладнюються.
Таким чином, які функції виконують вимоги? Вони допомагають швидко навести порядок і дисципліну; виступають як інструмент керівництва колективу; допомагають укріпити ділові взаємовідносини учнів. І все це без криків, зайвого повчання, тактовно, доброзичливо.
По-друге, наступною методичною основою організації колективу є наявність працездатного і діючого активу. До числа активістів входять, як правило, найбільш дієві учні, ті які користуються повагою серед товаришів.
По-третє, розвиток і зміцнення колективу багато в чому залежить від змістовності і динаміки його діяльності. А.С. Макаренко сформулював закон руху колективу, суть якого полягає в тому, що колектив повинен постійно рухатись вперед, прагнути до нових і нових успіхів. Зупинка в розвитку колективу веде до його послаблення і розпаду. „Форма буття колективу – рух вперед”.
Практичну мету, яка повинна згуртувати і зацікавити вихованців, А.С.Макаренко називав перспективою. Він розрізняв три види перспектив: близьку, середню і далеку.
Близька перспектива ставиться перед колективом, який знаходиться на будь-якій стадії розвитку, навіть на початковій. Близькою перспективою може бути, наприклад, спільна недільна прогулянка, похід до театру, цікава гра-змагання, і т.д. Основна вимога до близької перспективи полягає в тому, що вона повинна спиратися на особисту зацікавленість, кожен учень сприймає її як особисту завтрішню радість, намагання її здійснити, передчуваючи очікуване задоволення.
Середня перспектива, на думку А.С. Макаренко, полягає в проектуванні колективної події, дещо віддаленої у часі. Для досягнення цієї перспективи потрібно докласти зусиль. Прикладами середніх перспектив, які найбільш розповсюдженні у сучасній шкільній практиці, можна назвати підготовку і проведення спортивного змагання, літературного вечора, шкільного свята. Середню перспективу найбільш доцільно ставити тоді, коли в класі вже сформувався хороший, працездатний актив, який може виступити з ініціативою і повести за собою усіх школярів.
Далека перспектива – це віддаленна у часі найбільш соціально значуща, яка вимагає значних зусиль для досягнення мети. В такій перспективі обов’язково сполучаються особисті і громадські потреби. Прикладом найбільш розповсюдженої далекої перспективи є мета успішного закінчення школи і вибір професії. Виховання на далекій перспективі буде значно ефективнішим лише тоді, коли головне місце в колективній діяльності займає праця, коли колектив захоплений спільною діяльністю, коли для досягнення поставленої мети потрібні колективні зусилля.
Система перспективних ліній повинна пронизувати колектив. Побудувати її потрібно таким чином, щоб в будь-який момент часу колектив мав перед собою яскраву, захоплюючу мету, жив нею, докладав зусиль для її здійснення. Розвиток колективу і кожного його члена в цих умовах суттєво прискорюється, і виховний процес протікає природно. Обирати перспективи потрібно враховуючи, щоб робота закінчилась з реальним успіхом. Перш ніж ставити перед учнями складні завдання, необхідно врахувати і громадські потреби, рівень розвитку та організованості колективу, і досвід його роботи. Безперервна зміна перспектив, постановка нових і більш складних завдань – обов’язкова умова прогресивного руху колективу.
По-четверте, суттєвим фактором розвитку і зрілості колективу є формування здорової громадської думки. Під громадською думкою розуміють ту переважну оцінку, яку отримують в середовищі учнів різні явища і факти колективного життя.
По-п’яте, завдяки здоровій громадській думці реалізовується теорія А.С. Макаренко про педагогіку „паралельної дії”.
Суть її полягає у тому, щоб за наявності принциповості та здорових відносин між учнями, будь-яка взаємодія на колектив впливає на окремих його членів, і навпаки, взаємодія на окремого учня, впливала на весь колектив. Принцип паралельної дії застосовується вже на другій стадії розвитку колективу, коли в своїй роботі вчитель може опиратися на актив, взаємодіяти через нього на окремих учнів, і вимагати від нього відповідальності за дії товаришів.
Наприклад, потрібно вимагати відповільність активу за безладдя у класі. Особливо, найбільш відповідальним повинен бути староста або черговий.
По-шосте, для згуртування і особливо для підтримання вже створеного колективу учнів, важливе значення має створення і збереження традицій.