38.Романи про Трістана та Ізольду.Образи головних героїв.Ідея твору.

Трістан та Ізольда — легендарні персонажі середньовічного лицарського роману XII століття. Паралелі до мотивів роману ми знаходимо в переказах давньосхідних, античних, кавказьких та ін. Але в поезію феодальної Європи сказання це прийшло в кельтському оформленні, з кельтськими іменами, з характерними побутовими рисами.

Безпосередньо від «прототипу» походять:

Втрачена нами проміжна ланка, що породила:

• Французький роман Беруля (бл. 1180, збереглися лише уривки)

• Німецький роман Ейльгарта фон Оберге (бл. 1190)

• Французький роман Томаса (бл. 1170), що породив:

  • Німецький роман Готфріда Страсбурзького (початку XIII століття)

  • Невелику англійську поему «Сер Трістрам» (кінця XIII століття)

  • Скандинавську сагу про Трістана (1126)

  • Епізодичну французьку поема «Безумство Трістана», відому у двох варіантах (близько 1170)

  • Французький прозовий роман про Трістана (бл. 1230) і т. д.

Автор цього роману досить точно відтворив всі подробиці кельтської повісті, зберігши трагічне фарбування, і тільки замінив майже всюди появу кельтських вдач і звичаїв рисами фр. лицарського побуту, із цього матеріалу створив повість, пронизану загальним почуттям і думкою. Успіх роману обумовлений головним чином тієї особливої ситуації, у яку поставлені герої, концепцією їхніх почуттів. У стражданнях, які випробовує Тристан видиме місце займає болісну свідомість безвихідного протиріччя між його пристрастю й моральними підвалинами суспільства, обов’язковими для нього самого

Любов Тристана й Ізольди представляється авторові нещастям, у якому винне любовне зілля. Але разом з тим він не приховує співчуття цієї любові, зображуючи в позитивних тонах тих, хто сприяє їй. І виражаючи явне задоволення із приводу невдач або загибелі ворогів закоханих. Цей мотив служить лише цілям маскування його почуттів, про справжню спрямованість його симпатій чітко говорять худ. образи роману. Не доходячи до відкритого викриття феодально-лицарського ладу з його гнітом і забобонами автор внутрішньо відчував його неправоту й насильство

Образи роману заключающиеся в ньому – прославляння любові, що сильніше смерті й не бажає зважати на встановлену ієрархію, ні із законамицеркви. Об’єктивно містять у собі елементи критики основ цього суспільства. (Готфрид Страсбургский – найбільш значна обробка тексту). Композиція. У лицарських романах композиція звичайно лінійна – події випливають одне за іншим. Тут ланцюг ламається + симетрія епізодів. Кожному епізоду на початку роману відповідає дзеркальне відбиття в більше похмурих тонах: історіянародження Т. – оповідання про смерті; вітрило Морольда (перемога, радість) – вітрило Ізольди (навмисний обман, смерть), отрута Дракона, від якого виліковує И. – рана від отруєної зброї, але И. поруч немає й т. д.

Концепція любові й характер конфлікту. Любов представлена тут як хвороба, що руйнує сила, над якою сила людини не владне (це древнє міфологічне подання). Це суперечить куртуазному розумінню любові. Смерть над нею теж, до речі, теж не владна: з могил виростають два дерева й сплітаються галузями. Конфлікт між боргом і почуттям (прямо трагедія классицистов! Правда, у підручнику це названо не догом, а суспільною мораллю. Судите самі, що вам ближче.): Т. не повинен любити Ізольду, тому що вона дружина його дядька, що його виховував і любить як рідного сина, і довіряє у всьому (у тому числі й у добування Ізольди). А Ізольда теж не повинна любити Т., тому що замужем. Відношення автора до цього конфлікту двоїсте: з однієї сторони він визнає правоту моралі (або боргу), змушуючи Т. мучиться свідомістю провини, з ін. – співчуває їй, зображуючи в позитивних тонах усе, що сприяє цій любові

Образ Т. має глибокі фольклорні джерела. Його зв’язують із кельтським Дрестаном (Друстаном), таким чином, етимологія його ім’я від слова triste є не що інше, як характерне для середньовічної свідомості прагнення усвідомити незнайоме ім’я як знайоме. У Т. угадуються риси казкового богатиря: він один бореться з велетнем, майже що драконом (не випадково данина, що просить Морхольт, більше підходить для данини змієві), по деяких версіях, він в Ірландії бореться із драконом, за що король і пропонує йому вибрати собі нагороду. Подорож у човні вмираючі Т. зв’язано відповідними обрядами поховання, а перебування на острові Ірландія цілком може бути співвіднесене з перебуванням у загробному царстві й, відповідно, з видобутком нареченої з інший світу, що для земної людини завжди кінчається погано.

Образи Тристана й Ізольда в корені відрізнялися від персонажів куртуазної літератури. А.Н. Веселовский відзначав, що Тристан і Ізольда люблять один одного однаково жагуче, захоплені однієї й тієї ж силоміць.