52. Особливості розвитку капіталізму в другій половині хіх ст.

у другій половині XIX ст. під впливом буржуазних реформ в Україні відбулися значні зміни в соціально-економічній сфері. В аграрному секторі сформувався досить високий рівень концентрації землі; було здійснено докорінний перерозподіл земельної власності, що йшов по лінії переходу від становості до безстановості; у сільськогосподарському виробництві значного поширення набули застосування техніки, використання вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів тощо. Ці зміни дали можливість Україні перетворитися на потужний центр виробництва сільськогосподарської продукції не тільки імперського, а й світового значення. У 60—80-х роках XIX ст. завершився промисловий переворот. Розвиваючись у руслі загальноімперських тенденцій, українська промисловість водночас мала низку особливостей. У пореформений час індустріалізований Південь України перетворився на основну паливно-металургійну базу імперії. Розвиток української промисловості характеризувався більш швидкими порівняно із загальноімперськими темпами розвитку; високим рівнем концентрації виробництва; значною заангажованістю та впливом іноземного капіталу; структурною та територіальною диспропорційністю; побудовою промислових об'єктів на принципі незавершеності тощо. Внаслідок буржуазних реформ та завершення промислового перевороту ускладнилася соціальна структура суспільства: активно відбувалася диференціація в межах традиційних класів феодального суспільства — дворянства та селянства, крім того, виникли нові класи — буржуазія та пролетаріат, дедалі помітнішу роль почала відігравати інтелігенція.

53. Соціально-економічний і політичний розвиток України на початку XX ст. Україна на початку XX ст. являла собою один з найбільш розвинутих у промисловому відношенні районів імперії. Тут склалися такі великі промислові центри загальноросийського значення, як Донецький вугільно-металургійний. Кри- ворізький залізорудний і Нікопольський марганцевий басейни та Південно-Західний цукробуряковий район. Розвиток промисловості в Росії й на Україні у цей період визначався ростом великого капіталу, який все глибше проникав у всі галузі економіки країни. Україна займала друге (після Центрально-промислового району) місце в промисловому виробництві Росії. Тут було сконцентровано 20,9 % промислових підприємств країни, які виготовляли 20,7 % промислової продукції, її вартість становила 14,5 % загальної вартості всієї продукції. Водночас стан економіки України характеризувався нерівномірним розвитком її окремих регіонів. Так, на Лівобережжі більш всього збереглися залишки кріпацтва, особливо низьким був рівень заробітної плати. В південно-західних сільськогосподарських районах переважав дрібнобуржуазний уклад. Найбільш високим рівнем розвитку капіталізму виділявся Південь України. Таким чином, її становище в економічній системі Російської імперії було досить своєрідним. Поряд з промисловими виникали великі банківські монополії. Відбувався процес зрощування банківського капіталу з промисловим, народжувався і міцнів фінансовий капітал, який відігравав все більшу роль в економіці України і всієї РОСІЇ. В 1902—1904 рр. у рамках «Продамета» були утворені синдикати ]іо продажу листового заліза, балок тощо, а в 1910 р.—рейковий синдикат. З утворенням синдикатів ціни на метал почали зростати. У 1913 р. в Одесі налічувалося вже 42 підприємства, що входили до складу монополістичних об'єднань. Найбільшими з них були товариство механічного і ливарного заводу «Беллі-но-фендеріх» та Акціонерне товариство чорноморських канатних заводів. Завод Гена увійшов до синдикату сільськогосподарського машинобудування «Урожай», що утворився наприкінці 1913 р. Крім того, в Одесі знаходилося монополістичне об'єднання РТПІТ з капіталом у 10 млн крб., а також Олек-сандрівське товариство цукрових заводів з капіталом 15 млн крб. У 1911 р. в Миколаєві виникло суднобудівне об'єднання «Россуд», засноване на вітчизняних капіталах. Наприкінці 90-х років XIX — початку XX ст. в країні швидкими темпами здійснювалося будівництво залізниць. Залізничне господарство було досить містким ринком збуту. Капіталовкладення в розширення транспортної мережі за цей період досягли 2,5 млрд крб., тобто майже стільки ж, скільки було вкладено в усі галузі промисловості. Залізничні замовлення створювали великий попит на вугілля, метал, устаткування, що,- в свою чергу, забезпечувало розвиток промисловості. В результаті процесів капіталістичного розвитку в країні сформувалася нова суспільна сила — робітничий клас. Робітничий клас України розвивався як складова частина всеросійського пролетаріату, один з найбільш численних Лого загонів.

54. Виникнення українських політичних партій наприкінці XIX – на початку XX століття. На початку XX ст. в українському національному русі просліджуються дві тенденції – посилення земсько-ліберальної опозиції царизмові та переростання українського культурно-просвітницького руху в політичний. Ліберальна опозиція – представники інтелігенції (службовці, лікарі, вчителі та ін.) все частіше висувала вимогу щодо надання політичних свобод, ліквідації пережитків кріпосництва у законодавстві, скликання Установчих зборів для розробки конституції. Питання про захист національних прав українців піднімалося за відзначення 35-річчя діяльності І. Нечуя-Левицького та М. Лисенка, відкриття пам'ятника І. Котляревському в Полтаві, проведення «банкетних кампаній» на честь 40-річчя судової реформи.На початку XX ст. у Східній Україні з'являються перші політичні партії. 1900 р. в Харкові була утворена Революційна Українська Партія (РУП), яка обстоювала соціальні інтереси селянства. РУП не мала ні статуту, ні програми. М. Міхновський, котрий готував для партії програму під назвою «Самостійна Україна», був змушений вийти з партії і заснувати власну партію – Народну Українську Партію у 1902 p., оскільки він пропагував утворення самостійної України під шовіністичним гаслом «Україна для українців».

У 1904 р. від РУП відкололася Українська соціал-демократична спілка («Спілка») на чолі з М. Меленевським та О. Скорописом-Йолтуховським, що була близькою за поглядами до російських меншовиків. У 1905 р. РУП перейменована на Українську Соціал-Демократичну Робітничу Партію на чолі з В. Винниченком та С. Петлюрою, що захищала інтереси українських робітників. У 1904 р. була утворена Українська Демократична Партія. Невдовзі від неї відкололася Українська Радикальна Партія, але в 1905 р. вони об'єдналися в Українську Радикально-Демократичну Партію на чолі з Б. Грінченком, С. Єфремовим. За поглядами вони були близькі до російських кадетів і виступали за надання автономії Україні в складі перетвореної на конституційну монархію Росії. Більшість українських політичних партій була лівого спрямування і виступала за надання автономії Україні у складі перебудованої на федеративних засадах Росії. Лише партія Міхновського НУП виступала за самостійність України, однак вона не мала широкого впливу на маси. На Західній Україні першою виникла Русько-українська радикальна партія (1898 p., засновник І. Франко), Українська соціал-демократична партія, Українська народно-демократична партія. Всі вони виступали за самостійність і соборність України.В Україні також діяли загальноросійські, єврейські та польські партії.

55. Столипінська аграрна реформа та її наслідки для українського суспільства .Жорстока політична реакція супроводжувалася погіршенням економічного становища в Росії. Скорочувалося і припинялося виробництво, зростало безробіття, гостро стояла проблема малоземелля та безземелля. Щоб припинити сповзання країни у прірву і зміцнити економіку в умовах монархічного режиму, в Росії вдруге після 1861р. було проведено аграрну реформу, її ініціатором виступив П. Столипін. Логічним продовженням модернізаційних процесів в Росії в середині ХХ-го ст. комплекс реформ, розпочатих указом 9-го листопада 1906 р. три головні ідеї: руйнування селянської общини, дозвіл селянину отримати землю у приватну власність (хутір чи відруб), переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу. Основою аграрної реформи П. Столипіна була ставка на особисту ініціативу та, конкуренцію, які протиставлялися традиційній общинній рівності у бідності. вирішувала цілу низку важливих завдань: підняти ефективність сільськогосподарського виробництва, підвищити товарність селянського господарства, утворити соціальну опору самодержавства на селі, вирішити проблему аграрного перенаселення. Реформи Столипіна найбільший успіх мали в Україні. .Пояснюється особливостями української ментальності, сильнішим, ніж у росіян, потягом до індивідуального господарювання, порівняно меншою поширеністю на території України селянських общин. Аграрні перетворення прискорили розвиток товарних відносин у сільськогосподарському виробництві, сприяли розвитку кустарних промислів, артілей і кооперативних товариств. Україна стала житницею Російської імперії, вийшла на друге місце в світі за виробництвом сільськогосподарської продукції..Проте в результаті проведення Столипінської аграрної реформи так і не вдалося остаточно зруйнувати селянську общину. Не було ліквідувань і поміщицьке землеволодіння, Аграрна реформа привела до соціального розшарування серед селянства, скорочення земельних наділів, і навіть до обезземелення селян. аграрні реформи на початку ХХ століття не реалізували повністю свого потенціалу і не досягли поставленої мети через низку причин: протидію селян, політичних сил, недостатнє фінансування та погану організацію реформаційних заходів, відсутність соціальної бази, загибель Столипіна тощо. Однак, вони прискорили процес переходу українського села на рейки буржуазного розвитку.

56. Ураїна в роки революції. Революція почалася 9 (22) січня 1905 р. в Петербурзі й одразу ж набула всеросійського характеру. Розстріл мирної демонстрації робітників у столиці викликав обурення трудящих усієї країни.Події в Україні значно впливали на хід революції. Вона була відзначена тими ж самими рисами, що й революція в цілому, але відрізнялася тим, що народ України в першій буржуазно-демократичній революції боровся і проти національного гноблення.Першими зреагували на події в Петербурзі студенти-українці..Уже в січні 1905 р. робітники Києва та промислових районів Донецько-Криворізького басейну почали політичний страйк, який охопив всю Україну. Скрізь робітничі страйки супроводжувалися мітингами та демонстраціями протесту проти самодержавства. Водночас робітники організовано запроваджували на заводах 8-годинний робочий день, знижували ціни на товари у фабрично-заводських крамницях. У січні—березні страйковий рух охопив усі промислові центри, в ньому взяло участь 170 тис. робітників.Услід за робітниками на боротьбу піднялося селянство. Виступи селянства здебільшого мали стихійний характер і перетворювались на погроми поміщицьких садиб. Уперше бере участь у революційних подіях надійна опора царизму— армія. 14—25 червня 1905 р. вибухнуло повстання на новому кораблі-панцернику «Потьомкін». У листопаді повстали матроси крейсера «Очаків» Чорноморського флоту, яких очолював лейтенант П. Шмідт.

До революційних подій поступово залучалася інтелігенція,.У жовтні 1905 р. відбувся загальний політичний страйк, у якому взяло участь 120 тис. робітників України. Революція наростала з кожним днем, набуваючи справді всенародного характеру, прискорюючи процес консолідації політичних сил, зростання чисельності буржуазних, соціалістичних та інших партій. Під тиском революційної хвилі 17 жовтня 1905 р. цар Микола II видав Маніфест, у якому обіцяв народу громадянські права, політичні свободи, заснувати парламент — Державну Думу з законодавчими правами. Цей Маніфест зумовив розмежування позицій різних політичних партій, які умовно можна згрупувати за трьома напрямами: ліворадикальні — РУП, РСДРП, УСДРП, УПСР, УСП ,Український соціал-демократичний закликали продовжувати боротьбу до повної перемоги над самодержавством;—ліберальні — Конституційно-демократична партія, УДП, УРП, НУП та ін., які сподівались, що реалізація маніфесту дасть конституцію, парламент, демократичний устрій суспільства;—реакційно-консервативні, поміщицько-монархічні («Союз російського народу», «Союз земельних власників», «Російська монархічна партія» та ін.), прагнули скасувати перші завоювання революції, вважаючи її порушенням законності.

Революційні події відчутно вплинули на населення Західної України та Буковини. У 1905—1909 pp. у Галичині відбулося 211 страйків, найбільший з них — влітку 1905 р. — охопив 380 сіл. Стала виходити преса українською мовою. З'явилося 18 українських газет і журналів.

Революція 1905—1907 рр. сколихнула країну, але не принесла трудящим ні соціального, ні національного визволення. Головне досягнення — запровадження парламентаризму — виявилося ефемерним. Визвольний рух відступив, щоб готувати нові загони борців. Після поразки грудневих збройних повстань почався період спаду революції, а 3 червня 1907р. вона закінчилася розгоном Другої Державної думи.Революція 1905—1907 рр. завдала серйозного удару царському самодержавству і стала початком боротьби українського народу за національне і соціальне визволення. Українське суспільство вийшло з революційної боротьби зміцненим, більш організованим, з чіткіше визначеними цілями.

57. Україна в роки Першої світової війни (серпень 1914 - листопад 1918 рр.) Світова війна велася між Троїстим, згодом Четверним союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) і Антантою (Росія, Англія, Франція).У ході війни до Антанти приєдналися Італія, Румунія, США. Для всіх сторін війна мала загарбницький, несправедливий характер.Характеризуючи становище України під час війни, необхідно виділити такі обставини:- Західна і Наддніпрянська Україна опинилися по різні боки фронтів, оскільки Росія і Австро-Угорщина належали до протилежних блоків. Українці, мобілізовані в армії цих країн, вимушені були битися один проти одного. У російській армії нараховувалося 3,5 млн. українців, в австрійській - 250 тис.- Війна розколола українські політичні сили і цим ослабила український рух. У ставленні до війни українські партії зайняли різні позиції. Партії Західної України активно підтримували уряд Австро-Угорщини і Німеччини у війні з Росією, сподіваючись, що у разі поразки Росії держави-переможці допоможуть українцям створити самостійну державу. в перший день війни - 1 серпня 1914 р. - вони об'єдналися в ГУР з метою мобілізувати сили українців для війни з Росією. На заклик ГУР 6 серпня 1914 р. із добровольців - молодих вихованців організацій "Сокіл", "Січ", "Пласт" - був сформований легіон Українських Січових Стрільців чисельністю 2,5 тис. осіб. Полк УСС було визнано найстійкішим в австрійській армії. Після війни він брав активну участь в українській національно-демократичній революції 1917-1920 рр.

Партії Наддніпрянської України поставилися до війни неоднозначно:- більшість українських партій, у т.ч. частина УСДРП на чолі з С.Петлюрою, керівництво ТУП підтримали Росію у війні;-частина ТУП пропонувала українцям дотримуватися у війні нейтралітету; частина УСДРП на чолі з В.Винниченком засудила війну і виступила за поразку Росії;. У Уроки війни значна частина України перетворилася на райони запеклих бойових дій (Галичина, Закарпаття, Буковина, Поділля, Волинь). Територія кілька разів переходила із рук у руки. Це призвело до значних жертв серед мирного населення, занепаду промисловості, сільського господарства, зубожіння народу. Держави, в інтересах яких проливали свою кров українці, мали агресивні плани щодо України, ігнорували українські національні інтереси, прагнули використати воєнне становище, щоб назавжди покінчити з національно-визвольним рухом українців. Плани сторін щодо України,:Австро-Угорщина мала намір приєднати до своїх володінь Волинь і Поділля.Німеччина прагнула створити у ході війни Пангерманський союз, включивши до нього і Україну.Росія планувала приєднати до імперії Західну Україну.Політика сторін щодо України:Росія, окупувавши в 1914-1915 рр. Західну Україну, утворила тут нове генерал-губернаторство. Австро-Угорщина, Західну Україну, звинуватила у своїх поразках.Уряди Росії та Австрії, залежно від того, кому належала влада, здійснювали масові репресії проти українства.Таким чином, Перша світова війна стала для українців справжньою національною трагедією. Єдиним позитивним для України наслідком війни було те, що війна виснажила обидві імперії і прискорила їхній крах.

58. Лютнева революція в Росії 1917 року. Утворення УЦР Російський царизм не витримав випробувань Першої світової війни. Загострення суперечностей привзело до лютневої 1917р. демократичної революції. Самодержавство було знищене. Влада перейшла до рук Тимчасового уряду й Рад робітничих і солдатських депутатів. Активними в петроградських подіях були і українці – солдати Волинського полку. Згодом у Петрограді на початку березня 1917р. утворився Тимчасовий український революційний комітет.Повідомлення з північної столиці в Україні сприймалося по-різному. Позбувшись шоку, поступово починають включатися в політичне життя різні групи й партії, які формують нові революційні органи. Серед перших була Рада об’єднаних громадських організацій (голова М.Страдомський). На периферії створюються губернські і повітові комісаріати. Обираються Ради робітничих та селянських депутатів на чолі з меншовиками й есерами.Не залишились осторонь і представники українських політичних партій. Вони, за ініціативою Товариства українських поступовців, створюють у Києві Центральну Раду.Формування Центральної Ради. Цей політичний орган був започаткований 4 березня 1917р. До Ради ввійшли представники багатьох українських партій, наукових, освітніх, кооперативних, студентських і військових організацій. Головою було обрано М.Грушевського (у цей час він знаходився в Москві). Заступниками голови стали: Ф.Крижанівський, Д.Дорошенко, Д.Антонович. Провідна роль у Центральній Раді належала українським партіям соціалістичної орієнтації – соціалістам-революціонерам (есерам), соціал-демократам та іншим.20 березня 1917р..Для чіткого визначення основних стратегічних гасел М.Грушевський наприкінці березня – у першій половині квітня 1917р. публікує серію статей під назвою “Велика хвиля”, в якій пропонує серйозно поставитися до політичних вимог і на перше місце висуває питання національно-територіальної автономії України у складі демократичної федеративної Росії, автономії на демократичних засадах із міцним забезпеченням прав національних меншостей України. сприяння автономістським настроям в українському суспільстві у 1917 р. Серед головних причин можна визначити наступні:-однією з найважливіших програмних політичних положень була саме політична автономія;-неготовність до самостійності українських мас,;- розповсюджувалась думка що національне питання може вирішити російська демократія;З метою кращого використання спалаху політичного ентузіазму, підвищення авторитету Центральна Рада скликає 6-8 квітня 1917 р. На відкритті форуму з привітальними словами виступив М.Грушевський. За його пропозицією було обрано президію з’їзду. Почесним головою з’їзд обрав М.Грушевського.Головним у роботі Конгресу було питання національно-територіальної автономії. Було обрано новий керівний склад Центральної Ради (голова – М.Грушевський, заступники – В.Винниченко та С.Єфремов).Конгрес мав велике значення, для майбутнього України. Ним завершився перший період української революції – національно-культурницький, підготовчий і розпочався другий період національно-політичних змагань.

59. Проголошення автрономії України, 1,2 Універсали. Бурхливе зростання авторитету й сили УЦР викликало все більшу тривогу в стані ворогів України. У свою чергу, Центральна Рада вирішила від прохань та декларацій перейти до справи. Для переговорів з Тимчасовим урядом до Петрограда у травні 1917 р. було вислано делегацію, до складу якої входили В. Винниченко, М. Ковалевський, С. Єфремов. УЦР добивалася насамперед визнання автономії України у складі федеративної Росії. З цього випливали інші вимоги (участь представників України в міжнародних переговорах, українізація адміністрації, війська, освіти). Однак українська делегація була дуже холодно прийнята і Тимчасовим урядом, і Петроградським «совєтом», а декларацію УЦР не погодилася опублікувати жодна газета. Було видно, що Росія тільки тягне час і зовсім не хоче, попри свої обіцянки, розлучатися з Україною.1 універсалПроголошення автономії України в складі Росії;Джерелом влади в Україні є український народ;Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, які проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.І Універсал оголошено на другому Всеукраїнському Військовому З'їзді;Після того, як у травні 1917 року Тимчасовий уряд відмовився надати автономію України(навіть не негайно, а в перспективі), Центральна Рада, виходячи з принципу «ні бунту, ні покірності», прийняла рішення прийняти I Універсал ("До українського народу, на Україні і поза її сущому "). Текст Універсалу був зачитаний В. Винниченком 10 (23) червня 1917 на II Всеукраїнському Військовому З'їзді. Згідно з I Універсалом проголошувалася автономія України у складі Росії («не одділяючись від всієї Росії … народ український має сам порядкувати своїм життям»). Законодавчим органом повинно було стати Всенародні Українське Збори (Сейм), що обираються загальним, рівним, прямим, таємним голосуванням. Всі кошти, отримані від збору податків, відтепер повинні були залишатися в Україні. Враховуючи багатонаціональний склад України, Універсал закликав українських громадян до злагоди і порозуміння. Українська Центральна Рада брала на себе відповідальність за поточний стан справ у державі, були запроваджені додаткові збори з населення на користь Ради, але не ставилася вимога про припинення платежів у загальноросійський бюджет. По проголошенні автономії 15 (28) червня 1917, було створено уряд (Генеральний Секретаріат). У відповідь на І Універсал Тимчасовий уряд 16 (29) червня виступив з відозвою «Громадянам України», в якому запропонувало громадянам українцям розвивати земське і міське самоврядування..2 універсал.Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть в Україні;Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд;Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України;Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.II Універсал проголошено на сесії Української Центральної Ради державно-правовий акт, універсал Української Центральної Ради, що зафіксував домовленості між Української Центральною Радою та Тимчасовим урядом Росії. Проголошений Володимиром Винниченком 3 (16) липня 1917 року в Києві, на урочистому засіданні в Педагогічному музеї як відповідь на телеграму Тимчасового уряду Центральній раді.

60. ІІІ Універсал Центральної Ради. Проголошення УНР. Тре́тій Універса́л Украї́нської Центра́льної ра́ди — державно-правовий акт, універсал Української Центральної ради, що проголошував Українську Народну Республіку. Прийнятий 7 (20) листопада 1917 року в Києві. Вперше ідею проголошення УНР було висунуто М. Грушевським у вступній промові у день відкриття з'їзду. Україна вже відійшла від Росії, зберігаючи з нею лише формальний федеративний зв'язок, і завдання полягало лише в тому, щоб юридично оформити цей факт. 7 листопада М. Грушевський відкрив урочисте засідання Української Центральної Ради і після вступного слова М. Ковальський зачитав текст Універсалу:

Заявлялося, що Україна не відокремлюється від Росії, але вся влада в Україні відтепер належить лише Центральній Раді та Генеральному Секретаріату.Україна стає Українською Народною Республікою.До її території належать землі, населені здебільшого українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточно питання про приєднання до України Курщини, Холмщини, Вороніжчини та інших суміжних з Україною територій з переважно українським населенням мало вирішуватися шляхом переговорів.На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі скасовувалося. Генеральний Секретаріат зобов'язувався негайно прийняти закон про розпорядження цими землями земельними комітетами до Українських Установчих Зборів.В Україні проголошувався 8-годинний робочий день.Запроваджувався державний контроль над виробництвом.Україна виступає за негайне укладення миру між воюючими сторонами.Скасовувалася смертна кара й оголошувалася амністія.В Україні повинен бути створений дійсно незалежний суд.Україна визнає національно-персональну автономію для національних меншин.На 27 грудня (9 січня за новим стилем) призначалися вибори до Всеукраїнських Установчих Зборів, які планувалося скликати 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 року.