43. Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії та Австро-Угорщини у складі Росії

Історико-географічні регіони,Правобережжя,Лівобережжя і СлобожанщинаПівдень:Губернії_Київська,Волинська,ПодільськаЧернігівська,Полтавська,Слобідсько_Українська(з1835р.Харківська)Катеринославська,Таврійська,Миколаївська (з 1803 р. – Херсонська)Генерал-губернаторства: КиївськеМалоросійське,Новоросійсько-Бессарабське (разом з Бессарабською областю).Найчисельнішою національною меншиною на українських землях були євреї. Після першого поділу Польщі російський уряд запровадив у 1791 р. для євреїв „смугу осілості”, за межами якої представникам цієї меншини селитися заборонялося. Заборона проіснувала до 1917 р. Уся Наддніпрянщина, крім Слобожанщини, входила у „смугу осілості”. Цей захід засвідчував, що російський уряд здійснював політику дискримінації людей за національною ознакою. Крім цього євреям було заборонено селитися у Києві, Миколаєві, Севастополі, державних та козацьких селах Полтавщини. .У складі Австрійської імперії землі, заселені українцями, належали до різних адміністративних одиниць імперії. Власті Австрії так само не звертали уваги на етнічний склад населення, коли проводили адміністративно-територіальне розмежування. Так, східногалицькі землі і західногалицькі землі потрапили в одну адміністративно-територіальну одиницю, названу “Королівством Галичини і Ладомерії” зі столицею у місті Львові. Повнота всієї адміністративної влади зосереджувалася в руках губернатора, згодом намісника, якого призначав сам імператор. “Королівство” поділялося на 18 округів (дистриктів), з яких 12 складали українську частину краю. Окремим округом до 1861 р. входила Буковина. .Закарпатська Україна підпорядковувалася Пожонському намісницькому управлінню Угорського королівства і поділялося на чотири комітати. Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Австрійської імперії,Історико-географічні регіони, Східна Галичина Північна Буковина Закарпаття„Королівство Галичини і Лодомерії”Угорське королівствоОкруги (дистрикти) Буковина (з 1861 р. окремий коронний край „Буковина”). Комітати:Золочівський,Чортківський,Львівський,Жовківський,СтрийськийСяноцький,Тернопільський,Коломийський,Бережанський,Станіславський,Самбірський,Перемишльський,Ужанський,Мармароський,Берегівський,Угочанський.У складі населення українці складали: у Східній Галичині – 71%, на Буковині – 69%, на Закарпатті – 40%.Все населення Наддніпрянської України поділялось за становою ознакою на дворянство, духовенство, міщан і селян. Переважну частину населення становили селяни. Становище селян було різним. 40-45% селян складали кріпаки. Існували також державні селяни, які не були особисто залежними, мали можливість вести власне господарство, віддаючи чверть своїх прибутків як податок державі. Єдиним представником освічених верств у Східній Галичині та на Закарпатті було греко-католицьке духовенство, Провідною ідеєю, яка в ХІХ ст. надихала українських патріотів, стало усвідомлення належності до єдиного народу.На середину ХІХ ст. усталився адміністративно-територіальний поділ українських земель, який проіснував до кінця Першої світової війни (1914-1918 рр.).

44. Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин в Україні у першій половині XIX століття. Початок промислового перевороту Україна, поділена австро-російським кордоном, у 20-30-і pp. XIX ст. зазнає змін, що свідчать про швидкий занепад феодально-кріпосницької системи господарювання та зародження капіталізму: розвиваються товарно-грошові відносини, занепадають кріпосницькі мануфактури, зростає товарність сільського господарства, поглиблюється спеціалізація окремих районів України в сільськогосподарському виробництві, поміщики будують промислові підприємства, величезні вівчарські заводи з метою отримання більшого прибутку. В 30-і pp. в Україні розпочинається промисловий переворот (перехід від ручного до машинного виробництва), який призвів до утвердження фабрично-заводського виробництва в металообробній, текстильній, цукровій, тютюновій, склодувній, паперовій галузях. Перше місце в Україні займає цукрова промисловість – 160 фабрик, де працюють 10 тис. чоловік. Розвивається воєнна промисловість (завод «Арсенал» у Києві), металургійна – чавуноливарний завод у Луганську, машинобудівна, вугільна галузі. Збільшується кількість ярмарків – 50% російських ярмарків проходить в Україні (Контрактовий – у Києві, Покровський – у Харкові). Важливу роль в економіці відіграє чумацький промисел зерном і сіллю. Український експорт становить 60% від загальноросійського. Україна стає одним з основних сільськогосподарських і промислових центрів Росії. Схожі процеси відбуваються і на українських землях в Австрії, де дідичі (поміщики) розширяють продуктивне тваринництво, переробку сільськогосподарських продуктів, розвивається і вдосконалюється ґуральництво, виноробство, цукроваріння. Розвиваються, хоча й значно повільніше, традиційні галузі промисловості: соляна, залізорудна, тютюнова, лісова, сірчана.

45. Поширення української національної ідеї в 20-40-х pp. XIX ст. в Галичині. «Руська трійця».Початок XIX ст. характеризується посиленням національно-визвольного руху у Західній Україні. На першому місці стояло питання про розвиток української мови, її захист, утвердження української національної свідомості. Рушійною силою у цьому процесі стало греко-католицьке духовенство, яке займається видавництвом підручників українською мовою, наукових праць про неї. Надруковано першу в Австрії граматику української мови, збірник християнської моралі «Катехізис» українською мовою. Найзавзятіше обстоювали рідну мову діячі «Руської трійці» – вихованці Львівської семінарії М. Шашкевич, І. Вагілевич та Я. Головацький. Метою створеного ними гуртка стало перетворення народної мови на літературну, що відкрило б селянству доступ до знань. «Руська трійця» як напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання діяло у Львові в 1830-1837 роках. «Трійчани» «ходили в народ» – записували народні пісні й перекази, слова і вирази, вживані простими людьми. І. Вагілевич навіть агітував селян підніматися на боротьбу проти національного та соціального гніту. Невдовзі влада визнала «Руську трійцю» ворожою державі. М. Шашкевич вперше переклав українською «Слово о полку Ігореві», підготував «Читанку для діточок», група підготувала до видання альманах «Зоря», який заборонила цензура. Але апогеєм діяльності трійчан стало видання в Пешті (столиці Угорщини) альманаху «Русалка Дністрова» (1837 р.) – надруковано декілька сотен екземплярів. Тут вперше в Західній Україні українською мовою були опубліковані народні пісні, думи, казки, публіцистичні та науково-історичні твори, в яких проголошувалася ідея єдності всіх українських земель, вказувалося на важливість вивчення історичного минулого. Вони популяризували ідею єдності Давньоруської держави зі столицею в Києві. Альманах довів, що народна мова може бути літературною, а також, що немає суттєвих розбіжностей між мовою галичан і східних українців, що свідчило про єдність українського народу.

46.Відродження української національної свідомості. Кирило мефодіївське товариство. Історія українського національного відродження поділяється на три етапи: 1) збирання спадщини чи академічний етап (кінець XVIII — 40-ві роки XIX ст.); 2) українофільський, культурниць кий етап (40-ві роки XIX ст. — кінець XIX ст.); 3) політичний етап (кінець XIX — 1917 p.).Національне відродження базувалося на активному збиранні та публікації історичних джерел та пам'яток історичної думки, виданні журналів та альманахів, створенні історичних товариств, написанні узагальнюючих праць з історії України. Велику роль у національному відродженні відіграв твір «Історія Русів» (автор невідомий, уперше надрукований 1846 р.). У ній викладений історичний розвиток України від найдавніших часів до 1769 р. Русами в ньому називаються українці. Фактично «Історія Русів» є політичним трактатом, втіленим в історичну форму. У 40-х роках XIX ст. в опозиційну до існуючого ладу боротьбу включаються не лише передові представники дворянства, але й різночинці (інтелігенція, службовці). розвивається національна ідея — ідея, пов'язана з національно-державними перспективами розвитку України, із зростанням національної самосвідомості, усвідомленням українського народу себе як етнічної спільності. Виникають політичні організації, учасники яких ставили за мету не лише соціальне, а й національне визволення українського народу. Першою такою політичною організацією стало Кирило-Мефодіївське товариство (за іменами перших слов'янських просвітителів — Кирила і Мефодія), засноване в січні 1846 р. у Києві. Воно скла далося з 12 осіб та кількох десятків (за деякими даними — до 100) співчуваючих. Організаторами і найактивнішими учасниками товариства були М. І. Костомаров — професор історії Київського університету, син поміщика і кріпачки; В.Білозерський, М.Гулак,. Згодом до них приєдналися 9 осіб, серед них Т.Шевченко, П.Куліш.Братство ставило головною метою досягнення державної незалежності України у федеративній спілці таких же незалежних слов'янських держав. "Братчики" виступали за повалення самодержавства та ліквідацію кріпацтва в Російській імперії.

Першою по шляху створення федерації мусила піти Україна, яку Костомаров та його однодумці вважали водночас і найбільш пригніченою, й найбільш егалітарною серед усіх слов'янських суспільств — через відсутність у ній знаті.

Шевченко палко вимагав соціального й національного звільнення українців, а Куліш наголошував на важливості розвитку української культури. Більіність висловлювалася за еволюційні методи, сподіваючись, що загальна освіта. На відміну від них Шевченко і Гулак представляли думку меншості.Складена колективно програма товариства "Книга буття українського народу, або Закон Божий" у 109 положеннях за допомогою релігійно-повчальних та історико-публіцистичних аргументів доводила право українського народу бути ініціатором боротьби за національне й соціальне визволення слов'янських народів з об'єднанням їхніх новостворених демократичних республік у федеративну спілку.

Права і обов'язки членів Кирило-Мефодіївського браства регламентувалися статутом. Громадську роботу кирило-мефодіївці зосередили навколо освіти народу і піднесення економіки України, видання популярних книжок, запровадження широкої мережі початкових навчальних закладів, готували агітаційні відозви із закликами розгортати національно-визвольну боротьбу.