70. Участь урср в утворенні Радянського Союзу.

Українська СРР на початку 1920-х pp. була формально незалежною державою відповідно до Конституції 1919 р. Офіційна самостійність України була поступкою більшовиків українському національному рухові. Без української революціі та національної держави 1917-1919 pp. не було б і радянської української держави. Але більшість керівників РКП(б) розглядали незалежність УСРР як засіб розв'язання тимчасових політичних завдань. У перспективі передбачалося злиття всіх радянських республік в одну державу. 30 грудня 1922 р. I з'їзд Рад СРСР в основному затвердив декларацію про утворення Союзу та Союзний договір . Передбачалося передати ці документи на додатковий розгляд Центральних виконавчих комітетів (ЦВК) союзних республік, після чого найближча чергова сесія новоутвореного ЦВК СРСР мала затвердити текст Декларації та Союзного договору і ввести їх у дію. Остаточне прийняття цих документів відкладалося до II з'їду Рад СРСР.Утворювався об'єднаний ЦВК СРСР на чолі з головами:ЩК чотирьох радянських союзних республік - Росії, України, Білорусії і ЗСФРР (Закавказької Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки, до складу якоі входили Азербайджанська, Вірменська, Грузинська соціалістичні радянські республіки)Остаточне юридичне оформлення Радянського Союзу відбулося на ІІ з'їзді Рад СРСР(січень 1924 р). II з'їзд Рад СРСР проголосив, що незалежні радянські республіки добровільно і на рівних засадах вступають у державний союз і деякі свої повноваження передають органам центральної влади.

31 січня 1924 р. П з'їзді Рад СРСР прийняв Конституції СРСР. Вона складалася з двох частин - Декларації і Союзного договору про утворення СРСР (текст останнього істотно відрізнявся від проекту Союзного договору 1922 р) Конституція закріпила право кожної союзної республіки на вільних вихід із Союзу; встановила, що території республік не можуть бути змінені без їхньої згоди. Однак реальна влада в республіках належала Російській комуністичній партії (більшовиків), а легальна опозиція була ліквідована, тому ці суверенні права залишалися фіктивними. Механізм можливого виходу республік із складу СРСР не був передбачений.

71.Соц-економ становище та суспіль-політ рух 20-30 рр. Після поразки у війні за збереження державної незалежності Західна. Україна опинилася в складі декількох держав: Польщі, Румунії і Чехословаччини. До складу Польщі входили Східна Галичина, розділена на три воєводства - Львівське, Тернопільське і Станіславське, а також Західна Волинь, Полісся і Холмщина. Північна Буковина і придунайські землі опинилися у складі Румунії, а Закарпаття - Чехословаччини. Усі ці територіальні зміни були затверджені відповідним рішенням Антанти.Українські землі в Польщі, Румунії і Чехословаччині не мали самоврядування, власного автономного устрою. Уряди цих країн стояли на унітаристських позиціях і свою політику спрямовували на зміцнення контролю над українськими територіями, їх денаціоналізацію. У своїй національній політиці румунські окупаційні власті, наприклад, виходили з того, що на Буковині, як і на придунайських землях, проживають не українці, а слов'янізовані румуни. Польський уряд прагнув до насильницької асиміляції українців, створення однорідної польської національної держави. Українські школи закривалися, розгорталася мережа польських і румунських. Двері вузів для українців відкривалися дуже рідко. Національні утиски доповнювалися соціально-економічним гнобленням. Польський уряд поділив країну на дві території - Польщу "А" і Польщу "Б" . До першої належали корінні польські землі, до другої - переважно західноукраїнські та західнобілоруські. Сприяючи розвитку промисловості в Польщі "А", уряд разом з тим свідомо гальмував промислове будівництво в Польщі "Б". Про колоніальну відсталість галицьких земель красномовно свідчить стан їх промисловості - 85% підприємств були дрібними. Продуктивні сили в краї розвивалися відповідно до інтересів польської економіки. У подібному становищі була промисловість Буковини і Закарпаття. В умовах іноземного панування гальмувався також розвиток сільського господарства. В Західній Україні панувало велике поміщицьке землеволодіння. Водночас у краї було близько мільйона дрібних селянських господарств, приречених, на розорення. Армія сільських пролетарів і дрібних селян налічувала 5 млн. осіб. Було оголошено про проведення в Західній Україні аграрної реформи, але вона не торкнулася основної маси селянства. Зате кращі земельні ділянки охоче надавали колоністам із Польщі, Румунії і Чехословаччини. На окупованих Польщею землях із 1920 до 1939 р., наприклад, осіло 300 тис. поляків. Особливо швидко зростала чисельність неукраїнського населення в містах. У Львові, наприклад, українців у 1939 р. було лише 16,2%, тоді як частка поляків становила 50,8%, євреїв- 31,9%. На Закарпатті, що входило до складу демократичної Чехословаччини, населення не відчувало відкритої дискримінації, але цей край був далекою малорозвиненою окраїною держави.Загалом, незважаючи на важке національне та соціально-економічне гноблення, західноукраїнське населення в 20-30-ті рр. не зазнало тих страхітливих знущань і жахливих втрат, які випали на долю жителів радянської частини України.

72. Сталінський терор. 1929 рік — рік "великого перелому" — став одночасно переможним для Й. Сталіна у боротьбі за владу. Він повністю підпорядкував собі партію, діяльність якої пронизувала все суспільство. Україна стала частиною імперії, де суворий централізм і одноосібна влада становили основу тоталітарного режиму.Сталін і його оточення створили власну теорію побудови соціалізму, в якій не було місця незгодним. Досягнення, хоч і дорогою ціною, певних успіхів в індустріалізації зміцнювали позиції Сталіна. У переважно аграрній країні встановлювати диктатуру пролетаріату було нелегко. Тому сталінський терор в Україні, одній з найбільших національних республік з переважаючим сільським населенням, набрав великого розмаху.Першого удару було завдано в Україні по старій інтелігенції, особливо тих, хто співпрацював раніше з українськими урядами і небільшовицькими партіями. Це потрібно було, щоб довести наявність в СРСР ворогів, які загрожують суспільному й державному ладу. На початку 1929 р. прокотилися арешти діячів української науки, культури й автокефальної церкви. "Буржуазних націоналістів" виганяли з Всеукраїнської академії наук, закривали її секції і вводили цензуру. Тяжких переслідувань зазнала церква. найбільшою в історії українського народу є трагедія голодомору 1932—1933 рр. Загнані в колгоспи, селяни змушені були безплатно працювати, і обсяг хлібозаготівель зменшився. Тоді в Україну прибула надзвичайна комісія на чолі з В. Молотовим, яка взялася за вилучення всіх запасів зерна, втому числі посівного. Проводились подвірні обшуки. Незабаром масовий голод винищив близько 3,5 млн. селян.Хвиля репресій спрямовувалась проти членів партії. Виключення з партії за "ідеологічні помилки" означало розстріл або заслання. Найбільших переслідувань зазнали ті українські комуністи, які активно проводили політику українізації. У другій половині 30-х років репресії посилились. їхнім "виправданням" стали теорія загострення класової боротьби в період побудови соціалізму і вбивство С.М.Кірова. Напередодні Другої світової війни "велика чистка" охопила весь Радянський Союз. Жертвами сталінської сваволі стали всі категорії населення — інтелігенція, робітники, селяни, військові, духовенство, представники партійного і державного апарату. Репресії завдавали непоправної шкоди всім народам СРСР і поставили під питання саме існування української нації.

73. Радянська індустріалізація України. У 1920-ті pp. за темпами промислового розвитку СРСР суттєво відставав від передових країн Європи. ВКП(б) узяла курс на «побудову соціалізму в окремо взятій країні», перетворення СРСР на мілітаризоване індустріальне суспільство. У грудні 1925 р. на XIV з'їзді ВКП(б) було оголошено курс на проведення індустріалізації. XV з'їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.) ухвалив генеральну лінію на прискорення індустріалізації народного господарства.Індустріалізація — це система заходів, спрямованих на створення великого машинного виробництва і прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння і зміцнення обороноздатності країни.Причини проведення індустріалізації Необхідність створення матеріально-технічної бази для економічної самостійності країни за умов ворожого оточення і можливої економічної ізоляції.• Прагнення влади до зміни соціально-класової структури населення в бік збільшення кількісного складу робітничого класу.Проведення індустріалізації мало низку труднощів і особливостей. Країна могла розраховувати тільки на внутрішні джерела фінансування; суттєво бракувало кваліфікованих кадрів. Складові індустріалізації• Інвестиції у важку промисловість за рахунок легкої та харчової.• Примус населення до придбання облігацій державної позики.• Збільшення випуску й продажу горілчаних виробів.• Продаж за кордон нафти, газу, деревини, хутра за низькими цінами.• Широке використання праці в'язнів.• Жорсткий режим економії бюджетних коштів. Індустріалізація здійснювалася відповідно до п'ятирічних планів розвитку народного господарства. У роки першої п'ятирічки (1928—1932 pp.) було збудовано заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь», Харківський тракторний завод, у наступні п'ятирічки — Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування та інші підприємства.Підсумки індустріалізації

Республіка з аграрної перетворилася на індустріально-аграрну.Зміцнилась обороноздатність країни.Відбулися структурні зміни в промисловості: перевага була віддана не легкій, а важкій промисловості.

Було ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення (інфляція, карткова система, нестача товарів широкого вжитку).

Монополізм державної власності, відсутність конкуренції та матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку економіки.

Створено нову модель керівництва є кою — адміністративно-командну.