61. Українсько-більшовицька війна 1917—1921р.

Українсько-радянська війна 1917–1921 — війна за незалежність України у формi УНР від Радянської Росії (Визвольні змагання). Різними фазами тривала від кінця 1917 до кінця листопада 1921. Закінчілася поразкою українських військ та приєднаннем України (крім Галичини, Закарпаття, Волині і Буковини) у формі УРСР у 1922 р. до Радянського Союзу. Перша більшовицько-українська війна увійшла до історії України як одна з найгероїчніших її сторінок. Більшовики розуміли, що в першу чергу їм потрібно повернути Україну, але вони бачили значну перепону, яка утворилась в Україні – Українська Центральна Рада. Більшовики розуміли, що не розпочавши війну, вони не підпорядкують собі Україну і чекали приводу для її початку. Більшовицька агітація була такою сильною, що змусила більшу частину українських військ стати нейтральними чи, ще гірше, перейти на бік ворога і йти проти своїх братів-українців, що були за вільну Україну, називаючи їх контрреволюціонерами. Одним з найтрагічніших боїв цієї війни, був бій під Крутами, де агітація мала місце, адже коли учасники бою поїхали за допомогою до вояків куреня імені Шевченка, який став нейтральним, ледь не роззброїли крутян. Війна йшла не на користь Центральної Ради, вона втрачала все більше військ через більшовицьку пропаганду. її авторитет падав серед звичайного населення, яке все більш підтримувало загарбників із їхніми, що згодом виявилось, пустими обіцянками.Здавалось, що більшовики перемогли, але відбулась подія, яка змінила хід і закінчення війни. Це було підписання Берестейського мирного договору, за яким Центральна Рада отримувала військову підтримку з боку Німеччини та Австро-Угорщини, а за це вона мусила виконати продовольчі вимого цих країн, яких виконання було практично неможливим. Війна була закінчена з допомогою німецьких військ, які згодом окупували українські землі і розігнали Центральну Раду і встановили власний маріонетковий уряд,.

62. Українська держава гетьмана Павл Скоропадського. Зовнішня й внутрішня політика гетьманату та причини його падіння.У результаті дії всіх цих сил Центральна Рада не змогла утри матись при владі. Опозиційні їй сили вирішили створити міцну авторитарну владу, надавши їй, за історичною аналогією, форму гетьманату. На це була згода і німецького командування.29 квітня 1918 р. на з'їзді хліборобів було обрано гетьмана України, яким став Павло Скоропадський.Скасовувались заходи ЦР щодо націоналізації великих маєтків і культурної автономії. Проголошувалась недоторканність приватної власності. Однак усе це не могло приховати того, що фактичними господарями України були не гетьман і його уряд, а німецьке військове командування. Гетьман увів окрему соціальну категорію громадян-козаків (фактично заможних селян), сподіваючись, що вони стануть опорою режиму. Із-за того, що гетьман був причетний до повалення ЦР, до його уряду й адміністрацію відмовилися ввійти представники українських політичних сил. Проводилися досить жорстокі репресії проти учасників робітничого і селянського рухів, каральні експедиції. Гетьман передбачав ліквідацію значної земельної власності і передачу землі хліборобам у кількості не більше 25 га в одні руки, а купівля землі однією особою в різних місцях не дозволялася. Поміщики повинні були продавати свою землю Держбанку для утворення державного земельного фонду.Страйки на заводах заборонялися, у металургійній промисловості був установлений 12-годинний робочий день, для боротьби з незадоволеними широко використовувалися локаути.Разом з тим гетьманський уряд досяг значних успіхів у справі визнання України як окремої держави на міжнародній арені. Дипломатичні відносини були встановлені ще з 12 країнами. Тривалий час у Києві велися переговори з Радянською Росією про укладення мирної угоди та визначення кордонів. 12 червня 1918 р. сторони підписали договір про перемир'я, мирна ж угода так і не була підписана, оскільки делегація Раднаркому відмовилася від подальших переговорів.Гетьманський уряд зайняв активну позицію стосовно Кримської проблеми. Гетьман застосував до Криму економічну блокаду. Дипломатичними зусиллями до української держави було приєднано Гомельський повіт Могилівської губернії, Суджанський, Білгородський, Корочанський, Гайворонський повіти Курщини, Валуйський повіт Воронезької губернії, уперше Холмщина та 12 повітів Берестейщини. У цей період відкрило ся 150 українських гімназій, Українські університети в Києві та Кам'янець-Подільському; були засновані Українська Академія наук, Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Українська національна бібліотека з фондом в 1 млн. томів.Повернення землі поміщикам, насильницька реквізиція хліба, масові репресії викликали гостре незадоволення серед різних верств населення. Виник і швидко зростав повстансько-партизанський рух проти німецьких окупантів і гетьманського режиму. Відновлення багатьох дореволюційних порядків означало накопичення того вибухового матеріалу в суспільстві, який уже привів до потрясінь 1917 р. і неминуче повинен був реанімувати їх знову.

63. Проголошення ЗУНР. Створення та військові дії УПА. Уночі проти 1 листопада 1918 р. українські військові частини взяли під свій контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею був піднятий синьо-жовтий національний прапор. 1 листопада Українська Національна Рада взяла владу в свої руки в Станіславі, Раві-Руській, Коломиї та інших містах Східної Галичини. Того ж дня австрійська влада у Львові погодилися на передачу влади Українській Національній Раді. Подальшому піднесенню її авторитету сприяли обіцянки демократичних прав і свобод, аграрної реформи в інтересах селян, введення 8-годинного робочого дня 1 листопада 1918 p. у Львові Українською Національною Радою був створений виконавчий орган влади (уряд) - Державний секретаріат. Його головою став К.Левицький, членами - В. Панейко, Л. Цегельський, Д. Виговський, С. Голубович та ін. Наприкінці 1942 р. ОУН вирішила сформувати великі партизанські сили, поклавши тим самим початок регулярної українській армії. Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі ОУН УПА швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопіла контроль над значними частинами Волині, Полісся, а згодом і Галичини. Хоч багато українських еміграційних джерел стверджують, що в апогеї своєї сили чисельність УПА сягала близько 100 тис., більш обгрунтовані підрахунки встановлюють цифру 30 - 40 тис. бійців. Порівняно з іншими рухами окупованої нацичтами Європи УПА не мала чужеземну допомогу. Виходячі із реальної сітуації в Україні, Головний провід ОУН у постанові від 4 грудня 1941 р. окреслив стратегічне завдання організації: "Готуватися до довгої, затяжної та упертої боротьби з німецькими окупантами і дотримуватися тактики накопичення сил" Ще влітку 1941 р. на Волині діяв великій загін під командуванням Максима Боровця, який оголосив себе головним отоманом України. З початку бульбівці нападали лише на частини Червоної армії, а щодо німців дотримувались нейтралітету. У 1942 р. під загрозою репресій М. Боровець вивів своє військо в глибину кременських лісів.Навесні А. Мельник створює підпільну мережу своєї організації з антинімецьким характером. Невдовзі ці загони пиєднались до М. Боровця.В 1943 р. відбулися переговори представників трьох українських військових формувань про об'єднання, але досягти згоди не вдалося. Підроздили УПА 18 серпня силоміць роззброїли і приєднали до себе загони Боровця то Мельника. Численість повстанців зросла до 20 тис.. Усе це створило умови до активних дій.Один з перших боїв відбувся на Волині 7 лютого 1943 року, коли сотня І.Перегіняка здійснила напад на містечко Володимерець. Найбільш вдалою операцією навесні 1943 року була акція загону "Помста Полісся", коли на шляху Ковель - Рівне, поблизу спаленого німцями села Кортелім, був вбитий шеф спіцвцдділів СА генерал Віктор Лютце. На повстанців було кинуто декілька каральних батальйонів, а потім і значні сили з танками та літаками. Але опір подалати ім не вдалося.В літку 1943 р. загони народної самооборони Галічини об'єднались в бойову групу УПА-захід під командуванням В.Сидора.У 1943 р. загони УПА на правобережі злились з сотнями Олійника й утворили групу УПА південь на чолі з О.Грабцем.З розгортанням повстанського руху і маштабів боротьби, а також зростанням УПА, яка на кінець 1943 р. налічувала 4 бойових групи і мала 80 тис. вояків, визріла гостра необхідність утворити керівний центр. Восени було сформовано Головну Команду і Головний військовий штаб.

64. Злука українських земель та їх історичне значення.Велика Злука — урочисте оголошення 22 січня 1919 р. на Софійському майдані в Києві універсалу про об'єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну, День соборності України. 22 січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу. А 22 січня 1919 р. відбулося об'єднання УНР і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації. Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти. Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1939 року у Карпатській Україні - перше офіційне святкування свята Соборності, а також січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.

65. Відновлення УНР. Директорія УНР: її склад, внутрішня і зовнішня політика. У першій половині грудня 1918 р. Директорія встановила свою владу на переважній частині території України. Завдяки спільним зусиллям петлюрівських військ і повстанців міста 14 грудня вона оволоділа Києвом. 15 грудня її «вищий революційний орган» — Український революційний комітет при Київському комітеті УСДРП — оповістив населення про відновлення Української Народної Республіки і перехід влади до «Народного уряду республіканської Директорії».Досягши компромісу з двома політичними таборами в національному русі, Директорія 26 грудня створила з представників політичних партій, що входили до УНС, уряд УНР — Раду народних міністрів під головуванням В. Чехівського. Того ж дня вона видала свій перший програмний документ — «Декларацію Директорії Української Народної Республіки», побудовану на засадах так званого трудового принципу і за змістом близьку до програмних заяв більшовиків. У ній йшлося про відновлення законів УНР, висувалось завдання побудови демократичного, рівноправного життя в Україні, заснованого на повазі до законів. Директорія визнавалася верховною тимчасовою владою УНР — до скликання Трудового конгресу. Влада в УНР «повинна належати лише класам працюючим, — йшлося в Декларації, — робітництву й селянству, — тим класам, що здобули цю владу своєю кров'ю». Висувались зобов'язання проводити соціальні реформи, погоджувати їх із «соціально-історичними і міжнародними умовами, в яких у даний момент перебуває Україна, а також з тими кращими формами соціальних реформ, яких досягатиме світова, особливо західноєвропейська, трудова демократія».До зовнішніх труднощів додалися і внутрішні. Трудящі маси висловлювали невдоволення непослідовністю і нерішучістю Директорії у вирішенні соціально-економічних проблем. 8 січня 1919 р. було видано земельний закон, яким скасовувалась приватна власність на землю і наголошувалось, що користуватися землею можуть «усі громадяни, які обробляють землю своїми руками». Особливо згубним був розклад військ УНР, частина яких масово переходила на бік радянської влади, а інша — до денікінців. Аналізуючи причини падіння довіри до відродженої УНР, В. Винниченко зазначав, що своєю політикою Директорія не дала «населенню навіть вільніше зітхнути й почути хоч якусь різницю між гетьманщиною й Директорією», а її декрети, «її благі наміри, її декларації були собі хорошими словами, а в дійсності були отаманські діла з поганими наслідками».Суперечлива політика Директорії, відсутність єдності поглядів серед українських політичних лідерів призвели до того, що від неї почали відходити не лише представники лівих течій українських соціалістів, а й широкі маси трудового селянства та інші верстви населення.На скликаній 16 січня 1919 р. у Києві Державній нараді представників українських політичних партій та організацій і корпусу Січових стрільців В. Винниченко доповів, що в суспільстві існують три точки зору на розбудову держави:—тодішній курс Директорії на скликання Трудового конгресу;—встановлення диктатури пролетаріату, тобто влади рад;встановлення диктатури військових.

66. ІV Універсал Центральної Ради й проголошення незалежної держави українського народу. IV Універсал прийнято на засіданні Малої Ради, яке розпочалося 9(22).1.1918. Універсал проголошував самостійність і незалежність УНР як вільної суверенної держави українського народу і заявив про її прагнення до мирного співіснування з сусідніми народами. Підтвердив повноваження влади УЦР до моменту скликання Українських установчих зборів. Перетворив Генеральний Секретаріат у Раду народних міністрів та доручив їй продовжувати переговори з Центральними державами і укласти мирний договір. Закликав уряд та громадян УНР дати відсіч більшовикам. Оголосив про цілковитий розпуск постійної армії та організації замість неї народної міліції. Призначив перевибори місцевих органів влади. Встановив термін передачі соціалізованої землі - до початку весняних робіт. Зобов'язав РНМ негайно приступити до відновлення промисловості, з переведенням її на виробництво мирної продукції. Оголосив про державний контроль над банками, найважливішими галузями торгівлі, експортом-імпортом та ціноутворенням, з встановленням монополії на найбільш прибуткову продукцію. Підтвердив усі демократичні свободи, оголошені в III Універсалі, підкресливши право всіх націй УНР на національно-персональну автономію. Питання про федеративний зв'язок з республіками колишньої Російської держави залишав на розгляд Українських Установчих Зборів. Універсал був офіційно проголошений в останній редакції на засіданні Малої Ради вночі 12(25).1.1918. Опублікований українською, російською, польською і єврейською мовами в газетах та афішах. Положення IV У. не були повністю зреалізовані внаслідок повалення влади УЦР і встановлення в Україні режиму гетьмана П. Скоропадського (29.4.1918). Після антигетьманського повстання в листопаді-грудні 1918, наслідком якого стало відновлення УНР, Директорія УНР замість Універсалів практикувала оголошення Декларацій. Тексти Універсалів, подані у працяхВ. Винниченка, Д. Дорошенка, Іс. Мазепи, П. Христюка, К. Костіва та в ряді ін. видань, є вільно відредаговані й не завжди відповідають оригіналу.

67. Політика воєнного комунізму. З початком громадянської війни літом 1918 р. та іноземної інтервенції 2 вересня ЦВК оголосив Республіку єдиним військовим табором. Установили командно-адміністративний режим з метою зосередження в державі всіх ресурсів і порятунку господарських зв'язків. Почали вживати надзвичайні заходи, що пізніше назвали політикою "воєнного комунізму", яка завершилася до весни 1919 р. Визначають такі складові політики "воєнного комунізму":— введення (травень 1918 р.) продовольчої диктатури (хлібна монополія держави і тверді ціни, продзагони тощо);

— націоналізація всіх підприємств;— централізація розподілу сировини та готової продукції;— заборона вільної торгівлі (листопад 1918 р.), обмеження грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів;— мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, уведення загальної трудової повинності;— запровадження (січень 1919 р.) продовольчої розкладки на хліб, а потім і на інші продукти сільського господарства. "Воєнний комунізм" — модель державного регулювання економіки, що мала подвійну природу. З одного боку, він був реакцією на критичні обставини, що передбачало вживання вимушених тимчасових заходів, а з іншого — його реалізація на практиці свідчила про спробу безпосереднього переходу до нового суспільного устрою. Своєрідною основою політики "воєнного комунізму" стала продрозкладка, згідно з якою кожна губернія мала здати державі лишки зерна та інших продуктів. Спочатку їх обсяги визначалися потребами сім'ї та фактичною наявністю в неї зерна, але потім головним критерієм стала потреба держави у хлібі.

68. Економічна та політична криза в Україні на початку 1920 рр.. Наслідок спроб більшовицької партії побудувати не сумісну з інтересами переважної більшості населення умоглядну економічну модель суспільства, позбавлену будь-яких «капіталістичних» рис і взагалі товарно-грошових відносин. Припинення воєнних дій восени 1920 р не послужило державній партії сигналом для заміни економічної політики, заснованої на комуністичній доктрині. Навпаки, колосальну програму відбудови й розвитку промисловості, яка накреслювалася у плані ГОЕЛРО, передбачалося здійснювати за допомогою Продовольчої і посівної розкладок Ігнорування об'єктивно існуючих економічних законів виявилося також у прийнятті урядом Леніна напр.. 1920—на початку 1921 р низки декретів про безгрошовий відпуск продуктів по картках, безкоштовне надання палива, комунальних і поштово-телеграфних послуг Починалася підготовка до цілковитого скасування грошового обігу.Безоглядна політика насадження комунізму та воєнні дії, що майже безперервно точилися на території України протягом 7 років, завдали величезної шкоди народному господарству Було порушено економічні зв'язки між районами, підірвано грошовий обіг, зруйновано матеріально-технічну базу великої машинної індустрії Чисельність промислових робітників зменшилася наполовину Голод, епідемії косили десятки тисяч жителів міст. Селянство протестувало проти заборони торгівлі й примусового вилучення продовольства. Продрозкладка виконувалася з величезним напруженням А Ленін надсилав телеграми Раковському і Владимирову, вимагаючи для пролетарських центрів Росії ешелонів з сільгосппродуктами У відчаї ЦК КП(б)У запропонував військовому командуванню у травні 1921 р «надавати всілякого сприяння при здійсненні продрозкладки» Залучення армії замість робітничих загонів до кампанії по реквізиції селянського хліба свідчило про неймовірне загострення становища. Голодуючі робітники починали вдаватися до випробуваної зброї — страйків. Однак реакція на них нових властей виявилася набагато бурхливішою, ніж царських чиновників Коли припинили роботу Катеринославські залізничні майстерні, було оголошено про закриття підприємства і перереєстрацію всіх робітників та службовців. Тих, хто її не пройшов, виключали з профспілки з позбавленням карток на продовольство Органи держбезпеки організували «вилучення контрреволюційних елементів», тобто організаторів бунту Але страйк усе-таки перекинувся на ін. підприємства міста Тоді державні органи викликали армійські підрозділи Керівництво Харківського військового округу опротестувало ці дії перед ЦК КП(б)У, вважаючи використання збройних сил у боротьбі з робітниками «у корені неправильним». Селянські виступи проти розкладки найчастіше набували форми партизанського руху, який власті видавали за «політичний бандитизм» Для його придушення застосовувались найбоєздатніші частини Червоної армії, очолювані уславленими героями громадянської війни — В. Блюхером, П. Дибенком, Г. Кртовським, О. Пархоменком та ін. Але це становило смертельну загрозу для диктатури партії більшовиків і ставило під сумнів її попередні здобутки.Громадянська війна розпочалася в Росії влітку 1918 р виступами селян проти земельної і продовольчої політики більшовиків У перші місяці 1921 р вони визріли для чергового раунду боротьби з «робітничо-селянською владою», яка не бажала відступати у своїй політиці від комуністичної доктрини Переважно селянська за складом армія вже ладна була підтримати «бандитів» Ленін відчув це, коли спалахнуло повстання у кронштадтському гарнізоні. Голод 1921-1923рр. Голодомор в Україні 1921–1923 — масовий голод, головно у південних областях України, в 1921–1923 роках, спричинений вивезенням хліба з України до Росії радянською владою в Україні, під тиском влади Радянської Росії, на тлі посухи та неврожаю на півдні України, Кубані та Поволжя. Охопивши такі величезні простори, голод спричинився до збільшення смертельних випадків. Підрахунки фахівців переконливо підтверджують, що у 1921—1922 рр. хлібний дефіцит степових губерній України становив майже 25 млн. пудів.

69. Україна в період нової економічної політики.Постійна зміна влади в Україні, реквізиції, побори призвели до розорення сільського господарства. Політика «воєнного комунізму», що її проводили більшовики, викликала погіршення соціально-економічного становища селян. У березні 1921 р. Х з’їзд Російської комуністичної партії (більшовиків) проголосив курс на проведення нової економічної політики (неп). Всеукраїнський центральний виконавчий комітет і Раднарком УРСР прийняли низку розпоряджень, спрямованих на конкретизацію завдань непу в Україні. Їхня cуть полягала в заміні продовольчої розкладки продовольчим податком. Відтепер у селян вилучалися не всі лишки, а заздалегідь установлений податком мінімум. Сплативши продподаток, селяни мали можливість продавати надлишки продукції. Уряд тимчасово відмовився від створення колективних господарств. Швидко відроджувалася кооперація. Вона охопила майже 85 % селян. Неп на селі дав результати. 1927 р. в Україні оброблялося на 10 % більше земель, ніж 1913 р. Якщо до 1917 р. основні земельні угіддя знаходилися в руках поміщиків і "куркулів", то за роки непу українське село стало значною мірою середняцьким, виділились і заможні господарі, серед яких було чимало колишніх червоноармійців, червоних партизанів, активних учасників боротьби за радянську владу.Існувала в Україні й система колективних господарств – колгоспів і комун. Створювали їх переважно біднота, сільські комуністи і комсомольці. Однак колгоспи об’єднували лише 1,2 % селянських господарств і займали 1,4 % земельних площ.У селянських господарствах України зросла продуктивність праці, розширилися площі оброблюваних земель, покращувалося виробництво предметів споживання. У роки непу посилилася роль товарно-грошових відносин. Державні підприємства переводилися на господарський розрахунок. Велику роль у піднесенні економіки республіки відіграла проведена в країні грошова реформа (жовтень 1922 р.). В обіг було введено банківський білет, який дорівнював 10 золотим карбованцям – «червінець». Спочатку нова грошова одиниця використовувалася для розрахунку між державними підприємствами, а з 1924 р. з’явилась можливість перейти на «червінець» у повному обсязі.Для здійснення торговельних операцій, закупівель сировини, збуту однорідної продукції були утворені синдикати.Мешканці міст істотно відчули позитивні наслідки непу, що досить швидко проявилися в процесі денаціоналізації торговельно-промислових підприємств, утворенні чималої кількості нових, що стимулювало економічну активність населення, передусім дрібних виробників. На селі стали до ладу десятки тисяч олійниць, різних типів, підприємств із виробництва ковбас, копченостей, різних маринадів.Успіхи відбудови дали змогу реалізувати план ДЕЕЛРО (рос. ГОЭЛРО) (електрифікація країни), що був затверджений у 1920 р. Однак політика непу не тягла за собою політичні зміни. Республіка, як і раніше, мала формальний суверенітет і виконувала продиктовані з Москви завдання. Ніяких змін не відбулося в партійному будівництві. Неп мав і політичні наслідки. Він означав провал політики воєнного комунізму і необхідність стимулювання «більшовицького натиску». Особливості непу в Україні:

«зовнішнє» походження політики, яка не враховувала національні інтереси українців;здійснення соціально-економічних перетворень супроводжувалося придушенням національно-демократичних сил;

реалізація непу почалася значно пізніше, ніж в інших республіках.