1.Історія України як наука: предмет, методологія, джерела.

Історична наука відрізняється від інших наук, тим, що має свою специфіку, суть якої полягає в тому, що історія – це наукова про минуле чи інакше документація минулого..Предметом вивчення історії України є їсторична діяльність українського народу від найдавніших часів до сьогодення.Завдання курсуУзагальнити досвід національного державотворення.Розкрити історію соціально-економічних та суспільно-політичних процесів України, визначити роль і місце історичних осіб.

Показати найважливіші події та явища української історії в контексті світової історії.Методологією історичної науки є теорія пізнання історичного процесу, сукупність пізнавальних принципів та дослідницьких методів, що реалізуються в практиці історичного пізнання.

Історична наука спирається на такі методологічні принципи:

Об’єктивність,Історизм.Історія,користується,такими,методами:Логічний,Порівняльно,історичний;Ретроспективний,міждисциплінарні,методи(математичні та статистичні методи).Джерела вивчення історіїВ історічній науці є різні визначення історичного джерела.Історичним джерелом є все те, що відображає розвиток суспільства і є основою для наукового пізнання, несе інформацію про різноманітні сторони життя.Групи джерел:Речові джерела(дописемна історія),Писемні джерела(статті, архівні джерела),

Етнографічні фольклори.

2.Науква періодизація і характеристика основних періодів історії України. 1. Праісторія або стародавня доба. Цей період розпочинається з появи первісних людей на теренах України (орієнтовно 1,5 млн. років) і закінчується появою перших державних об’єднань східнослов’янських племен у Середньому Подніпров’ї (VІ-ІХ ст.).2. Середньовічна Україна. В рамках цього періоду розглядається княжа доба або Київська Русь від початку заснування до роздрібненості (ІХ – перша половина ХІV ст.), литовсько-польська доба (друга половина ХІV – перша половина ХVІ ст.)3. Україна на порозі нового часу. В цьому періоді виділяється доба Українсько-козацької держави, підвалини якої заклав Б. Хмельницький (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.).4. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.). На цьому етапі розпочинається національне відродження, українці активно беруть участь у революціях 1848-1849 рр., 1905-1907 рр. Відбувається політизація українського національного руху, яка спричиняє появу перших українських політичних партій. Закінчується період участю українців у першій світовій війні, яка стала для багатьох братовбивчою.5. Боротьба за відновлення української державності (1917-1920 рр.). Це період Української революції, громадянської війни та іноземної інтервенції. Саме у цей час змінили одна одну такі політичні інституції, як Українська Центральна рада, Українська держава П. Скоропадського і Директорія. Також була проголошена незалежна Українська Народна Республіка.6. Україна між двома світовими війнами (1920-1930-ті роки ХХ ст.). Більша частина українських земель була об’єднана у складі УРСР – складової частини СРСР. Українці пережили добу національного відродження. Однак з оформленням тоталітарного ладу його активні діячі були репресовані. В цю добу Україна пережила два голодомори (1921-1922 рр., 1932-1933 рр.) та “розселянювання”. Західноукраїнські землі розвивалися у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини, які здійснювали колоніальну політику.7. Україна в роки Другої світової та Великої Вітчизняної війни (1939-1945 рр.). Розпочався цей період включенням західноукраїнських земель до складу УРСР та проведенням “радянізації”, яка супроводжувалася репресіями. Напад Німеччини на СРСР мав катастрофічні наслідки для України. На її території встановився жорсткий окупаційний режим. У відповідь – розгортання радянського і націоналістичного партизанського руху. Утворилася УПА, яка повела боротьбу за відродження Української держави. Задля визволення України були створені радянською владою чотири Українські фронти. Упродовж 1942-1944 рр. відбувалося звільнення України Червоною армією.8. Україна в повоєнний період, на шляху до незалежності (1945-1991 рр.). Основні ознаки цього періоду: завершення збирання основних етнічних земель українського народу в межах однієї держави, нова смуга масових репресій, третій голодомор 1946-1947 рр., хрущовська “відлига”, брежнєвський “застій”, розгортання правозахисного та дисидентського руху, горбачовська “перебудова”, катастрофа на ЧАЕС, перші вибори до Верховної Ради УРСР на альтернативній основі, створення парламентської опозиції – Народної ради, перші паростки багатопартійності, прийняття Декларації про державний суверенітет, студентське голодування та перші страйки шахтарів, державний заколот у Москві та створення ДКНС, прийняття Акту про державний суверенітет, референдум про незалежність, припинення існування СРСР.9. Розбудова незалежної держави Україна (1991 р. – сьогодення). На цьому етапі відбулося створення правової бази розвитку України як демократичної держави, запровадження національної грошової одиниці, формування Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, митної служби. Було здійснено перехід до ринкових відносин, оформилася багатопартійна політична система, прийнята Конституція 1996 р., проведена політична реформа. Водночас Україна пережила соціально-економічні і політичні кризи, остаточно не ратифіковані угоди про державні кордони з Румунією, Росією.Україна приймає активну участь у миротворчих процесах ООН, у програмі “партнерство заради миру”, в діяльності Ради Європи, перебуває у складі СНД і є членом ГУАМ.

3.Первіснообщинний лад на території України.На терені України стародавні люди з’явилися від 1 млн до 300 тис. років тому. Найвірогідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Кавказ та Балкани.Найдавніша епоха в історії людства визначається як кам’яний вік. Він поділяється на три періоди: палеоліт (від 1 млн р. до X тис. до н.е.), мезоліт (IX-VI тис. до н.е.) і неоліт (VI-IV тис. до н.е.). Кам’яний вік тривав на території України від 1 млн р. до н.е. до З тис. р. до н.е. Кам’яним він називається тому, що основними знаряддями праці були вироби з каменю, які поступово вдосконалювалися. Це вдосконалення призвело до першого поділу праці, коли з’явилися знаряддя праці різного призначення. За допомогою тертя люди навчилися добувати вогонь, що стало справжньою революцією у їхньому житті, оскільки це зробило їх менш залежними від природи і сприяло кращому забезпеченню існування. Це сталося близько 100 тис. років тому.Першою суспільною організацією людей було первісне стадо, потім на зміну йому-близько 40 тис. років тому—прийшла матріархальна родова община.Основним осередком суспільства став рід-група кровних родичів по материнській лінії, оскільки при груповому шлюбі інакше визначити спорідненість було неможливо. Крім того, жінки посідали провідне місце і в суспільному виробництві (гончарство, ткацтво), збиранні їстівних рослин.Близько 40 тис. років до н.е. з’являється людина сучасного фізичного типу-«людина розумна» -homo sapiens («кроманьйонець» -від назви печери у Франції, де були вперше знайдені рештки такої людини. У період мезоліту відбулися суттєві зміни в озброєнні людини. Особливо важливе значення мало впровадження лука-складного, як на той час, механічного знаряддя, що дало змогу полювати на звірів на відстані і зменшити кількість мисливців, вивільнивши їх для інших робіт. Почалося приручення диких тварин: спочатку-собаки, потім-свині.У період неоліту відбулася так звана «неолітична революція»-перехід від присвоюючих форм господарства до відтворюючих. Раніше основними формами економіки були мисливство, рибальство і збиральництво, коли люди присвоювали продукти природи. Тепер вони почали їх відтворювати за допомогою розвитку скотарства і землеробства. Змінилася організація суспільного життя. Надлишки продуктів сприяли відокремленню парної сім’ї, оскільки вже можна було прожити не лише за допомогою колективного господарювання, але й сімейного. Кам’яний вік займає більше ніж 99 % історії людства. Оскільки чоловіки починають відігравати більшу роль у металургії та скотарстві,це призвело до того, що на зміну матріархату приходить патріархат.Рід тепер складається з ряду сімей, споріднених по батьківській лінії.Родові общини об’єднувалися в племена Вони займали певну територію, мали свою мову, звичаї, управління, На чолі племен стояли ради родових вождів-старійшин, які обиралися 5 найавторитетніших осіб. Поступово первісне суспільство вступає у період розкладу, оскільки як основний його осередок виділяється патріархальна сім’я виникає поділ общинників на багатих і бідних (майнова і станова нерівність), з’являється приватна власність, що було дуже важливим явищем в історії людства. На зміну родовій общині кровних родичів приходить сусідська (територіальна), де родинні зв’язки змінилися спільністю території і господарського життя.

4.Трипільська культура на території України.Трипі?льська культу?ра (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукуте?ні-Трипі?лля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського селаКукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км?. В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб. Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи відДніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. (протягом 1500–2000 років) і пройшла в своєму розвиткові три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено величезну кількість — понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об'єднання племен. Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. км?.). Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури становило на думку одних вчених близько 410 тис. чоловік, а на думку інших щонайменше 1 млн. Проблема походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, в процесі поширення на нові східні території включали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур. Культура Трипілля-Кукутень, з огляду на тривалий час її існування, значне поширення, широкі зв'язки та ступінь вивченості, займає особливе місце у розробці питань синхронізації,періодизації та хронології більшості пам'яток мідного віку в Україні та за її межами. Нині використовуються дві схеми періодизації культури Трипілля-Кукутень, розроблені на підставістратиграфічних даних, а також типологічного, стилістичного та статистичного аналізу керамічних комплексів багатьох поселень, які було досліджено на території Румунії, Молдови та України. Щодо трипільської культури в Україні дослідники застосовують насамперед періодизацію, розроблену Т. С. Пассек ще у 1930-х роках, а вдосконалену у 1949 р[3] та Н. Виноградовою у 1982 р. Відповідно до неї виділено три періоди, два з яких поділяються на етапи:

5. 5.Державні об’єднання племен на землях сучасної України : кіммерійці, скіфи, сармати.Кіммерійці – найстародавніші по своїй назві племена, які мешкали на території степного Півдня. Вперше згадуються в письменах в VIII –VII ст. до н. е. Кіммерійці були пастухо-землеробним плем’ям. В 7 ст. до н. е. були вигнані скіфами з території Північного Причорномор’я в Малу Азію. Кіммерійці – перші кочові вершники.Сармати – стародавні кочові іраномовні племена, родинні скіфам. Кочували у степах Казахстану, Уралу, Поволжя, з другого ст. до н. е. панівне положення у степах Північного Причорномор’я перейшло від скіфів до сарматів. Кінець їх панству поклали нашестя гоплів (середина III ст.) та гунів (кінець VI ст.) Пам’ятники сарматів на території України , Усть-Каменські кургани. Сармати являли собою не єдине родинне плем’я, а слабо пов’язаний союз споріднених і часто ворогуючих між собою племен. Кожне з цих племен прагнуло до панування на Україні. Сарматські жінки жили, як колись амазонки: полювали верхи, брали участь у війнах, одягались, як чоловіки. Сармати торгували китайським шовком, кавказьким кришталем, напівкоштовним камінням у Ірані та Індії.Скіфське царство – було значною мірою дитям своєї епохи, рід вівся по батьківській лінії, майно ділилося між синами, панувала полігамія. Разом з померлим чоловіком вбивали і ховали його молодих жінок. Скіфи – це безумовно, індоєвропейці, іраномовні кочівники. Серед них були: скіфи, орачі, землероби. Але вся влада зосереджувалась в руках “царських” скіфів – кочовиків, що змушували інших скіфів та скіфські племена України сплачували їм данину. За ними стояло велике, добре озброєне кінне військо. Розвиваючи у собі войовничі інстинкти, скіфські воїни мали звичай пити кров у першого вбитого ворога. Робили з ворожих черепів прикрашені золотом і сріблом чаші, знімали скальпи. Це був народ безжалісний, жорстокий до ворогів, але відданий в дружбі поміж собою. Крім грабування у війнах скіфи займались торгівлею з грецькими колоніями у Причорномор’ї. Вони пропонували віск, мед, хутро, рабів. За це отримували вина ювелірні вироби, предмети розкошів. Завдяки скіфам Україна стала важливою частиною античної цивілізації Середземномор’я. Через грецькі колонії скіфи зрозуміли грецьку цивілізацію і почали шанувати її.У 513 р. до н.е. військо перського царя Дарія захопило землі нинішньої України, але скіфи змусили його відступити. Наприкінці V – початку VI ст. до н.е. скіфи підкорили фракійців на Дунаї. Але у 339 р. до н.е. Філіп Македонський, батько Олександра Великого завдав страшної поразки скіфам- це було початком їхнього кінця.

6.Античні міста-держави. Північного Причорномор’я. Грецька колонізація.Велику роль в історії України відіграли греки, які з'явилися у VII столітті до н. е. на північних берегах Чорного моря та заснували тут античні міста-держави. Як органічна частина античної цивілізації, вони утворились і розвивалися у тісній взаємодії з місцевим причорноморським населенням.В історії античних міст-держав Північного Причорномор'я вирізняються два основні періоди. Перший охоплює час з VI по середину І ст. до нашої ери й характеризується відносно самостійним життям на базі еллінських традицій і мирними відносинами зі скіфськими племенами. Другий припадає на середину І ст. до н. е. - 70-ті роки IV ст. н. е., коли міста-держави поступово потрапляли у сферу інтересів Риму й до того ж зазнавали постійних руйнівних нападів готів і гунів.У процесі античної колонізації у Північному Причорномор'ї утворилися чотири основні осередки.Перший - це побережжя Дніпро-Бузького та Березанського лиманів.Другий центр античної цивілізації Півдня України склався в районі Дністровського лиману, де розташувалися міста Ніконій і Tipa.Третій центр сформувався в Південно-Західному Криму. Головне місто тут - Херсонес Таврійський.Четвертий центр античної культури в Північному Причорномор'ї виник на Керченському й Таманському півостровах. Тут були побудовані міста Пантікапей. Феодосія, Фанагорія.Грецькі міста-держави в Причорномор'ї називалися полісами. Крім Боспору, це були рабовласницькі демократичні або аристократичні республіки з відповідним управлінням. До складу міст-полісів входила й сільська округа - хора.Причин переселення декілька. Основні з них - перенаселення Еллади, нестача вільних земель для землеробства, ринків збуту ремісничих товарів інші.За мурами міста знаходився некрополь - місце поховання померлих. Поступово грецькі міста - колонії об'єднуються. Так в 480 р. до н.е. виникло Боспорське царство, яке об'єднало більш як 20 грецьких міст, що існували на території Керченського півострова й Тамані. Столичним містом царства став Пантікапей (сучасне місто Керч). З IV століття до н.е. до складу Боспорського царства ввійшли окремі племена Приазов'я, Північного Кавказу, Прикубання.

7..Східні словяни на території України : господарська діяльність, матеріальна та духовна культура.Східнослов'янські племена населяли територію, на якій з давніх-давен розвивалося землеробство та скотарство. Слов'яни вели осілий спосіб життя, а основу їхньої господарської діяльності складали рільництво й тваринництво, з тенденцією перетворення рільництва на провідну галузь виробництва.Землеробство було орним, а характер землекористування - екстенсивним. Орні ділянки використовувалися до повного виснаження, після чого їх залишали на коротко- або довготривалий переліг. Як засіб розчищення земель під посіви та як окрема система землеробства значного поширення набула підсіка. Підсічне землеробство переважало в поліській зоні, а орне - в лісостеповій.Тваринництво забезпечувало землеробів також тягловою силою та засобами пересування.Особливе місце у виробничій діяльності слов'янських племен посідали виробництво та обробляння заліза. Ще до появи на історичній арені слов'ян ці галузі мали свою тисячолітню історію розвитку й досягли неабияких результатів. Тепер же розвиток металургії більшою мірою залежав не від удосконалення технології виготовлення та обробляння металу, а насамперед від зростання його значення в побуті та трудовій діяльності населення.Серед слов'ян панувало язичництво. Воно пройшло кілька етапів, в результаті яких досягалася більша концептуальна завершеність і відбулося ускладнення системи світосприйняття. Так, спочатку слов'яни приносили жертви злим і добрим духам (упирям та берегиням). Пізніше розвинувся культ Роду іі рожаниць, божеств родючості, який був тісно пов'язаний із життєво важливими стихіями - сонцем, водою, дощем. Ще пізніше на перше місце висунувся культ бога громовиці Перуна. Культ Перуна склався досить пізно - на етапі формування дружинного, військового стану суспільства. Перун сприймався не лише як бог громовиці, а й війни та зброї. Одночасно з культом Перуна розвивалися й інші культи - небесних богів Сварога і Стрибога, піднебесного простору - Даждьбога, підземного царства Велеса, Рода, Мокоші.Соціальний розвиток слов'ян позначався і на еволюції їхнього релігійного світосприйняття. На етапі формування племінних та міжплемінних союзів з'являються умови для перетворення місцевих культів на загальноплемінні. Археологічні дослідження культурних шарів IX-X ст. засвідчують появу міжплемінних святилищ, покликаних підвести ідеологічне підґрунтя процесам політичної консолідації.

8.Утворення Київської держави.У VIII—IX ст. у слов'янскому середовищі набирали сили процеси соціально-економічного, політичного і культурного життя, складалися передумови для формування державності на Русі з центром у Києві.Період VI—IX ст. — це період утворення Київської держави, центром якої є землі середнього Подніпров'я, землі сучасної Київщини.Протягом VIII—IX ст. союзи слов'янських племен еволюціонували у прадержавні утворення — племінні князівства. Появу князівст історики співвідносять їх з певним історичним етапом — військовою демократією — проміжним періодом від первіснообщинного суспільства до державного. Зміни у сфері суспільно-політичного розвитку східних слов'ян VIII—IX ст. зумовлювали подальший прогрес у господарстві, збільшення обсягів додаткового продукту. Аналіз писемних і археологічних джерел дає змогу зробити висновок, що у VII—IX ст. значно зросли масштаби міжнародних контактів Русі. Кожне зі східнослов'янських племен мало свій центр, де жили князь і дружина до таких центрів належав і стародавній Київ, який виникає як центр полянського князівства, потім стає центром "Руської землі" і нарешті — Київської держави або Київської Русі. Літописна традиція наводить легенду про заснування Києва трьома братами — Києм, Щеком та Хоривом — і їх сестрою Либіддю, які збудували перше городище на Старокиївській горі. час виникнення Києва датують кінцем V — початком VI ст. (для святкування 1500-ліття Києва було взято 482 р., у 1982 р. урочисто відзначили цю знаменну дату) Історики вважають, що останніми князями династії, яку започаткував Кий, були Дір і Аскольд. У давньоруських літописах вони завжди виступали разом, але, на думку вчених, князювали вони не одночасно: Дір у 30-ті pp. IX ст., а Аскольд заступив його у 60-ті pp. IX ст. Про Діра залишилося мало свідчень, значно більше про Аскольда. Сучасні історики вважають, що в часи Аскольда і Діра в Східній Європі виникла перша слов'янська держава, яку можна називати Київським князівством. Сталося це приблизно в 40— 50-х роках IX ст. Згідно з літописними даними, у 882 р. Князем киэва став Олег. Саме за князювання Олега (882-912 pp.) Київське князівство перетворилося на велику державу — Київську Русь, що об'єднувала більшу частину східнослов'янських племен. Відтоді Київ став столицею східнослов'янського об'єднання — "матір'ю городам руським", а київський князь — "великим князем руським", "під рукою" якого були інші князі.

9.Захоплення,Києва,Олегом.Князювання,Ігоря,Олега,Святослава.Здобувши владу після смерті Олега в 912 р. син князя Рюрика правив у Києві до 945 р.Найзатятішими в боротьбі проти влади Рюриковичів виявилися деревляни. Сутичкою з ними Ігор розпочав своє князювання, у протистоянні з ними знайшов свою смерть. Року 914, Ігорю поталанило приборкати деревлян і накласти на них данину, більшу за Олегову. Силу зброї довелося застосовувати й проти тиверців.З-поміж умов угоди, яка загалом була менш вигідною для Русі, ніж угода Олега, привертає увагу зобов’язання київського князя надавати військову допомогу Візантії. У своїй зовнішній політиці Ігор мусив зважати не лише на Візантію, а й на печенігів – кочовий народ, який вперше наблизився до кордонів Русі у 915 р.Олег (882—912)• Створив опорні пункти центральної,влади в племінних князівствах• Установив порядок стягнення дани¬ни з підвладних Києву земель• Залучив війська підкорених племен до спільних походів•• Відновив культ язичницьких богів на Русі, за що волхви прозвали його Віщим,Підпорядкував Києву племена древлян, сіверян, радимичів, в'ятичів, східних хорватів, дулібів, тиверців, кривічів• Здійснив вдалий похід на уличів (885 р.)• Узяв в облогу Константинополь (907 р,), уклав вигідний торговий договір з Візантією (911 р.), за умовами якого руським купцям дозволялося жити в передмісті Конста¬нтинополя протягом шести місяців і виходити до міста без зброї групами не більше 50 осіб, що задовольнило їхні торгові інтереси• Домовився з варягами про припинення їхніх набігів на Русь за умови сплати русичами щорічно данини в розмірі 300 гривень.Ігор(912—945)• Прагнув посилити централізаціюдержави, збільшуючи особисту вла¬ду в союзі з дружинною верхівкою• Організував військовий похід проти деревлян, які хотіли відділитися від влади Києва після смертіОлега•Намагавсязбільшити данину з під¬леглих племен (за ці спроби був убитий деревлянами на чолі з княземМалом). Протягомтрьохроківборовсязуличами,зруйнувавши їхню столицю - Пересічен, але остаточно підкорити їх не зміг• Поширив владу Києва на східний Крим і Тамань, де було Тмутараканське князівство • Здійснив два військові походи проти Візантії (похід 941 р. завершився поразкою, а похід 945 р. — укладен¬ням нового, менш вигідного за попередній, договору, згідно з яким держави обмінювалися посольствами)• Воював проти кочовиків-печенігів, із якими 915 р. уклав мирну угоду (920 р. печеніги порушили її)Ольга (945—964)• Придушила повстання деревлян,спалила їхню столицю Іскоростень• Запровадила фіксовані норми податків з феодально залежного населення (устави, уроки, оброки, дані) з метою упорядкувати збирання данини• Розділила територію держави на погости (області) для збору данини• Сприяла поширенню християнствана Русі• Намагалася забезпечувати інтереси своєї держави шля¬хом мирної дипломатії•Відвідала Константинополь у складі,мирного,посольства(946p.),яке,урочисто,зустрів,візантійський,імператор,Константин,Багрянородний. Було укладено союзницьку угоду, обговорювалося питання про християнізацію Русі.•Активізувала відносини із західноєвропейськими державами, обмінялася посольствами з Німеччиною (імпе¬ратором Оттоном І)Святослав (964—972)•Замінив місцевих племінних пра¬вителів київськими намісниками (своїми синами) з метою зміцнення центральної влади*Дотримувався язичництва, але не забороняв приймати хрещення усім бажаючим• Повернув до складу Київської держави племінне князівство в'ятичів (964 p.), переміг союзників хозарів волзьких болгар і завоював столицю каганату місто Ітиль; захопив хозарське місто Білу Вежу• Здійснив другий похід проти хозарів (968 p.), який закінчився повною перемогою русичів.• Вступив у тривалу війну Візантії з Болгарією, здійснив декілька походів у Болгарію• Воював проти Візантії (971 p.).Уклав мирну угоду, згідно з якою відмовився від завойованих земель у Подунав'ї і ведення воєнних дій у Криму, здав місто Доростол візантійському імператору й зобов'язався надавати йому допомогу проти арабів.

10.Київська Русь часів Ярослава Мудрого.

(1019-1054) досягла свого найбільшого піднесення. Дбаючи про захист держави, усталення її кордонів, він у союзі з Мстиславом протягом 1030 — 1031 pp. відвоював захоплені Польщею у 1018 р. Черненські міста і Белзьку волость, знову підкорив угро-фінські племена чуді (1030), провів кілька успішних походів проти агресивних ятвягів (1038) і литовців (1040), заснував міста Ярослав на р. Сян та Юр'їв (теперішнє Тарту) над Чудським озером, які мали сприяти зміцненню північно-західних рубежів країни. На півдні Ярослав продовжив будівництво захисних споруд проти кочівників, зокрема закладаючи по Росі міста Юр'їв, Корсунь та ін. У 1036 р. він успішно завершив боротьбу своїх попередників проти печенігів, розгромивши їхні орди під Києвом, після чого вони назавжди покинули руські землі. На місці битви згодом постав величний собор святої Софії. Перемога над печенігами дала можливість відсунути кордони Русі на 100 км. на південь, однак цілковито опанувати степи та забезпечити вільний вихід до Чорного моря не вдалося. Після печенізьких орд Північне Причорномор'я зайняли торки, а згодом половці, які й контролювали дані території. Можливо, чорноморську проблему мав вирішити похід руських дружин на чолі з сином Ярослава Володимиром на Візантію у 1043 р., та він закінчився невдачею, незважаючи на чималу компенсацію, надану Русі. Важливим державним заходом Ярослава Мудрого було започаткування першого писаного зводу законів — «Руської правди», який базувався на «Уставі земляному»