Загальна характеристика роботи

Сучасний етап розвитку фонетичних і фонологічних студій характеризується посиленням інтересу до проблем, пов’язаних із природою звукового складу мови як у синхронічному, так і в діахронічному аспектах. Пріоритет у фонетиці й фонології відводиться аналізові взаємовідношень фонологічних і фонетичних властивостей мовних одиниць (Л.В.Бондарко, Л.О.Вербицька, Л.Р.Зіндер, А.А.Калита, Н.Д.Свєтозарова, О.І.Стеріополо, H.Basbøll, Th.Vennemann), установленню фонемних інвентарів, кількісних і якісних характеристик фонемних систем окремих мов або груп мов (Л.Г.Зубкова, В.Б.Касевич, В.І.Перебийніс, Р.К.Потапова, Ю.О.Тамбовцев, В.В.Шеворошкін, J.Greenberg, P.Ladefoged), що дозволило вийти на якісно вищий рівень узагальнень для пояснення процесів, що відбуваються у звукових системах різних мов. Використання новітніх теорій діахронічної фонології (Т.В.Ґамкрелідзе, Вяч.Вс.Іванов, Ю.К.Кузьменко, В.В.Левицький, Е.А.Макаєв, Г.П.Мельников, В.Я.Плоткін, М.І.Стеблін-Каменський, А.Ю.Степонавичюс, В.Г.Tаранець, K.Árnason, A.Calabrese, E.Fischer-Jørgensen, J.Fisiak, W.P.Lehmann, J.D.Voyles) та залучення великої кількості даних різних мов уможливили отримання вірогідних результатів у дослідженні шляхів еволюції фонемних систем окремих мов і груп споріднених мов, у виявленні механізмів і причин фонологічних змін на різних етапах розвитку мов, у відтворенні процесів становлення систем фонем і систем фонематичних опозицій мов на певних синхронних зрізах упродовж їхнього історичного розвитку.

Звернення до первинних фонологічних одиниць передбачає, насамперед, визначення мовного статусу цих одиниць, важливість дослідження яких зумовлена фактором поєднання у них двох функцій (конститутивної, або конструктивної, і дистинктивної, або розрізнювальної), а також двох характеристик (артикуляційної й акустичної).

Існує декілька фонологічних концепцій, у яких їх автори залежно від орієнтації на субстантний, структурний чи функціональний аспекти визначають базову одиницю фонології: психофізіологічна теорія фонеми І.О.Бодуена де Куртене й Л.В.Щерби (Казанська лінгвістична школа, Петербурзька фонологічна школа), структуральна (Празький структурний функціоналізм, Французький системний функціоналізм, Американський дескриптивізм, Копенгагенська глосематика, Московська фонологічна школа, дихотомічна фонологія Р.Якобсона, двоступенева теорія фонології С.К.Шаумяна), генеративна, стратифікаційна та ін.

Найактуальнішою проблемою членування фонеми було й залишається питання про її розкладність, тобто про виділення в її структурі елементарних компонентів. Теоретичні засади фонологічних досліджень було закладено І.О.Бодуеном де Куртене, подальшого розвитку теорія фонеми та первинних фонологічних одиниць отримала в працях його учнів та послідовників: М.В.Крушевського, Є.Д.Поліванова, Л.В.Щерби. Вперше про розкладність фонеми на дрібніші фонологічні одиниці, що наділені здатністю смислорозрізнення, але не реалізуються лінійно, заявили Є.Д.Поліванов і Й.Вахек.

Через скептицизм у сучасному мовознавстві щодо плідності пошуку причин звукових змін залишається поза увагою дослідників і розгляд сукупності звукових змін у системі приголосних фонем кожної окремої давньогерманської мови як єдиного динамічного процесу із причиново-наслідковим механізмом.

На противагу традиційній, структурна й генеративна фонологія використовують формалізований апарат дослідницьких процедур. Найважливішими здобутками цих фонологічних шкіл є положення про те, що фонологічні закономірності пояснюються не дією фонологічних правил, а певними властивостями внутрішньої будови фонеми, яка є пучком розрізнювальних ознак. Розрізнювальні (дистинктивні, диференційні) ознаки, що є первинними, зводяться до універсальних інвентарів (R.Jakobson, G.Fant, M.Halle, N.Chomsky, P.Ladefoged).

У рамках системної лінгвістики первинні фонологічні одиниці – кінакеми – набувають мовного статусу (В.Я.Плоткін). Принципова різниця між статусом розрізнювальної ознаки як засобу ідентифікації фонем і кінакеми як самостійної мовної одиниці виявляється в трактуванні парадигматичної організації їх сукупності. Розрізнювальні ознаки зводяться до інвентарів, а кінакеми об’єднуються в унікальні для кожної мови парадигматичні системи.

Синтагматика первинних фонологічних одиниць – кінакем вирізняється високою специфічністю від мови до мови. Сполучуваність кінакем у фонемі визначається закономірними регулюваннями кількісного характеру та обмеженнями на приєднання до певного кінакемного сполучення цілісних опозицій. Міжфонемна синтагматика кінакем уможливлює сусідство фонем, що мають у своєму складі ті чи інші кінакеми. Правила міжфонемної синтагматики кінакем надзвичайно різноманітні й специфічні для мов світу, вони певною мірою залежать від типологічної характеристики мови.

Актуальність дисертації визначається загальною спрямованістю сучасних фонетичних і фонологічних студій на вивчення проблеми функціонування й становлення системи фонем і системи фонематичних опозицій, що передбачає певний рівень формалізації дослідницьких процедур. Теоретична нечіткість і термінологічна невизначеність питань, пов’язаних із механізмами звукових змін, відсутність єдиного інтегрованого підходу до дослідження консонантизму давньогерманських мов, у тому числі дописемного періоду його історії, зумовлюють необхідність дослідження фонологічної еволюції парадигматичної та синтагматичної системи консонантизму давньогерманських мов, визначальними моментами яких є складна взаємодія функціональних, структурних і субстантних факторів.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах комплексної теми “Мова, текст, дискурс у синхронії та діахронії” кафедри граматики та історії англійської мови Київського національного лінгвістичного університету, затвердженої вченою радою Київського національного лінгвістичного університету (протокол № 2 від 27 вересня 2004 р.). Проблематика реферованої дисертації вписується в коло питань, досліджуваних згідно з держбюджетною науковою темою Міністерства освіти і науки України “Функціональні моделі тексту та дискурсу в синхронії та діахронії: когнітивний, комунікативний та емотивний аспекти” № 0106U002115, затвердженою вченою радою Київського національного лінгвістичного університету (протокол № 6 від 30 січня 2005 р.).

Метою роботи є визначення шляхів становлення та тенденцій розвитку парадигматичної системи консонантних первинних фонологічних одиниць у давній період історії германських мов (І-ХV ст. н.е.), аналіз їх міжфонемної синтагматики з урахуванням особливостей гото-скандинавського та західногерманського мовних ареалів.

Поставлена мета передбачає необхідність вирішення таких завдань:

– окреслити основні підходи до інтерпретації природи первинних фонологічних одиниць;

– охарактеризувати загальний напрям розвитку системи консонантизму від спільноіндоєвропейської мови-основи до спільногерманської мови-основи;

– реконструювати процеси становлення системи приголосних фонем окремих давньогерманських мов;

– відтворити парадигматичні системи первинних фонологічних одиниць і системи фонематичних опозицій консонантизму давньогерманських мов;

– установити інвентар дво-, три-, чотири- і п’ятифонемних ініціальних і фінальних консонантних груп давньоанглійської, давньосаксонської й давньоісландської мов;

– виявити міжфонемну синтагматику первинних фонологічних одиниць – кінакем, що є конструктивними елементами ініціальних і фінальних консонантних груп питомих слів давньоанглійської, давньосаксонської й давньоісландської мов;

– систематизувати комбінаторні типи модальних і локальних первинних фонологічних одиниць в ініціальних і фінальних консонантних групах давньогерманських мов;

– розкрити механізми, що уможливлюють сполучуваність і несполучуваність приголосних фонем давньогерманських мов;

– визначити продуктивність кожного синтагматичного типу модальних і локальних первинних фонологічних одиниць ініціальних і фінальних консонантних груп давньогерманських мов;

– виокремити ареальні особливості й встановити типологічні ознаки синтагматики первинних фонологічних одиниць у системі консонантизму давньогерманських мов.

Об’єктом дослідження є система консонантизму в давній період розвитку германських мов.

Предметом дослідження є становлення парадигматичної системи первинних фонологічних одиниць і їх міжфонемна синтагматика в консонантизмі давньогерманських мов.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні про динаміку становлення парадигматичної системи первинних фонологічних одиниць консонантизму давньогерманських мов як єдиного діахронічного процесу, що підпорядковується структурним, функціональним і антропофонічним факторам фонологічної еволюції, взаємодія яких детермінує розвиток фонематичної системи. Припускається, що міжфонемна синтагматика консонантних первинних фонологічних одиниць ґрунтується на реалізації модальних перепонних, модальних звукових, а також локальних контрастів.

Матеріалом дослідження слугують дво-, три-, чотири- і п’ятифонемні консонантні групи, що займають ініціальну й фінальну позиції в 37297 словах давньогерманських мов: у 16691 слові давньоанглійської, 1008 словах давньосаксонської, 19598 словах давньоісландської мов. Інвентар консонантних груп давньоанглійської мови складено на базі лексики Словника давньоанглійської мови Дж.Бозворта й Т.Толлера. Інвентар консонантних груп давньосаксонської мови складено на базі лексики Повного словника до давньосаксонських текстів Heliand’a й Genesis’a Е.Г.Зерта. Інвентар консонантних груп давньоісландської мови встановлено на базі давньоісландсько-англійського словника Р.Клізбі, Ґ.Віґфусона й У.Крейґі.

Методи дослідження зумовлені метою, завданнями та специфікою фонематичного аналізу лексики давньогерманських мов. Відтворення еволюційних процесів у фонології давньогерманських мов ґрунтується на прийомах порівняльно-історичного аналізу. Застосування методу дистрибутивного аналізу надає можливість виявити й врахувати всі синтагматичні типи первинних модальних і локальних фонологічних одиниць, що слугують конструктивними елементами ініціальних і фінальних консонантних груп давньогерманських мов, а також описати їх у термінах модальних перепонних і звукових, локальних рівнознакових і різнознакових контрастів, а також гомогенностей модальних і локальних, активних і пасивних, позитивних і негативних кінакем. Визначення структурних взаємовідношень первинних фонологічних одиниць ґрунтується на принципі бінарності, який онтологічно притаманний системі мовних одиниць і чітко втілений у системі лінгвістичних одиниць, що належать до нижчого рівня макросистемної ієрархії. Метод кількісного аналізу уможливлює виявлення частоти окремих комбінаторних типів модальних і локальних первинних фонологічних одиниць, і тим самим визначення їх функціонального навантаження в окремих давньогерманських мовах.

Методологічною основою дослідження є системний підхід до інтерпретації мовних явищ. Теоретичним підґрунтям роботи слугують фундаментальні положення загального, порівняльно-історичного, германського й слов’янського мовознавства, фонетики, синхронічної й діахронічної сегментної фонології, морфофонології, лексикології, розроблені в працях вітчизняних і зарубіжних учених. Передусім це теорія звукових змін, положення кінакемної теорії, теорії розрізнювальних ознак, типології фонемних систем.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше з позицій кінакемної теорії проведено системний аналіз становлення парадигматичних систем первинних фонологічних одиниць і виявлення шляхів

розвитку давньогерманського консонантизму в період, що бере свій початок із часу спільногерманської мовної єдності до етнічного розмежування носіїв давньогерманських мов. Новим у дослідженні є встановлення за єдиною методикою інвентарів приголосних фонем давньогерманських (давньоанглійської, давньосаксонської, давньоверхньонімецької, давньоісландської й давньоданської) мов. На їх базі вперше відтворено системи фонематичних опозицій і кінакемні матриці приголосних фонем давньогерманських мов. Новизну становить реконструкція динаміки системи давньогерманського консонантизму в дописемний період. Новизною відзначено також і виявлення визначальних факторів фонемної еволюції консонантизму давньогерманських мов. У роботі вперше встановлено інвентар дво-, три-, чотири- і п’ятифонемних ініціальних і фінальних консонантних груп давньоанглійської, давньосаксонської й давньоісландської мов. Уперше проаналізовано міжфонемну синтагматику первинних фонологічних одиниць, що є конструктивними елементами ініціальних і фінальних консонантних груп питомих слів давньоанглійської, давньосаксонської й давньоісландської мов; уперше систематизовано комбінаторні типи модальних і локальних первинних фонологічних одиниць в ініціальних і фінальних консонантних групах давньогерманських мов; уперше розкрито механізми, що визначають можливості сполучуваності й несполучуваності приголосних фонем давньогерманських мов.

Теоретичне значення дослідження зумовлене новим підходом до розгляду становлення парадигматичної систем первинних фонологічних одиниць – кінакем і систем фонематичних опозицій у консонантизмі давньогерманських мов, у застосуванні дистрибутивного методу щодо аналізу лінійної синтагматики первинних фонологічних одиниць. Результати дослідження є внеском у порівняльно-історичне, загальне й германське мовознавство й системну типологію мов. Виявлення шляхів еволюції системи консонантизму давньогерманських мов сприяє подальшій розбудові теорії діахронічної фонології, теорії універсалій і варіативності мовних одиниць. Системний підхід до фонологічних фактів уможливив пояснення дивергенцій в еволюції консонантизму, визначення ролі структурних, функціональних і антропофонічних факторів, а також взаємодії мовних підсистем (фонемної, граматичної та лексичної).

Запропонована методика, результати й висновки реферованого дослідження можуть бути використані в подальших теоретичних розробках у царині синхронічної й діахронічної фонології індоєвропейських мов, а також у роботах із проблематики системної типології мов, загальної теорії мовної еволюції та механізмів розвитку мовних систем.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання концептуальних положень і висновків дослідження в теоретичних курсах “Вступ до германського мовознавства” (розділ “Фонетика й фонологія давньогерманських мов. Абсолютна й відносна хронологія фонетичних змін”), “Історія англійської мови” (розділ “Розвиток системи фонем англійської мови”), “Готська мова” (розділ “Порівняльна фонетика готської, давньоанглійської, давньосаксонської, давньоверхньонімецької, давньоісландської й давньоданської мов”), “Теоретична фонетика англійської мови” (розділи “Система фонем і система фонематичних опозицій сучасної англійської мови”, “Теорія розрізнювальних ознак”, “Фонотактика”), “Порівняльна граматика індоєвропейських мов” (розділи “Типологія фонемних систем”, “Фономорфологія”), “Історична граматика германських мов” (розділ “Шляхи фонологічної еволюції германських мов”), “Історія лінгвістичних учень” (розділ “Фонологічні школи”), а також у спецкурсах з актуальних проблем діахронічної фонології германських мов.

Апробація результатів дослідження. Отримані результати та основні положення дослідження були викладені у виступах на восьми міжнародних конференціях: Міжнародна конференція асоціації викладачів англійської мови як іноземної (IATEFL) (Київ, 1998 р.); Міжнародна наукова конференція “Актуальні питання слов’янської філології” (пам’яті О.О.Потебні та Л.А.Булаховського) (Київ, 1998); 30-а Познаньська лінгвістична конференція (Познань, Республіка Польща, 1999 р.); Міжнародна наукова конференція ЛІНГВАПАКС-VIII “На межі тисячоліть: через вивчення мов і культур – до культури миру, злагоди і співпраці” (ЮНЕСКО, Київ, 2000 р.); 31-а Познаньська лінгвістична конференція (Познань, Республіка Польща, 2000 р.); 37-а Познаньська лінгвістична конференція (Познань, Республіка Польща, 2006 р.); Конференція Міжнародної асоціації університетів “Інтернаціоналізація вищої освіти: нові напрями, нові виклики” (ЮНЕСКО, Пекін, Китайська Народна Республіка, 2006 р.,) на ІІІ Симпозіумі Українського товариства дослідників англійської мови (Київ, 2005 р.); на п’яти міжвузівських науково-практичних конференціях Київського національного лінгвістичного університету: “Актуальні проблеми вивчення мов і культур” (Київ, 2002 р.); “Мови і культури в сучасному світі” (Київ, 2003 р); “Мова, освіта, культура у контексті Болонського процесу” (Київ, 2004 р); “Лінгвістична наука і освіта у європейському вимірі” (Київ, 2005 р); “Актуальні проблеми лінгвістики та лінгводидактики у контексті євроінтеграції” (Київ, 2006 р.).

Публікації. Отримані результати й основні положення дисертації висвітлено в монографії “Давньогерманський консонантизм: парадигматика й синтагматика” – 29,64 др. арк., у 21 статті, виконаних одноосібно, у фахових наукових виданнях ВАК України (14, 95 др. арк.), у матеріалах міжнародних, Всеукраїнських і міжвузівських конференціях (13 доповідей). Загальний обсяг публікацій – 44,7 др. арк.

Загальний обсяг роботи. Обсяг тексту дисертації – 404 сторінки, загальний обсяг роботи разом із бібліографією становить 473 сторінки. Список використаної літератури включає 800 джерел, із них 454 іноземними мовами; лексикографічних джерел – 26, джерел ілюстративного матеріалу – 5, додатків – 5.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків і списку використаної наукової літератури.

У вступі обґрунтовано вибір й актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання дослідження, гіпотезу, визначено його об’єкт і предмет, фактичний матеріал та використані методи аналізу, надано перелік положень, що виносяться на захист, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено дані про апробацію результатів і публікації.

У першому розділі розглянуто та проаналізовано теоретичні джерела й підходи до інтерпретації природи первинних фонологічних одиниць, вироблено методику аналізу системи консонантизму давньогерманських мов у контексті положень кінакемної теорії В.Я.Плоткіна.

У другому розділі досліджено становлення парадигматичних систем первинних фонологічних одиниць і систем фонематичних опозицій у консонантизмі давньогерманських мов. Установлено, що спільногерманська система шумних приголосних фонем є якісно новим явищем порівняно з відповідною спільноіндоєвропейською системою. Шляхи фонемної еволюції, що намітилися в спільногерманську епоху, виявилися неоднаковими в окремих підгрупах германської групи мов.

У третьому розділі проаналізовано синтагматику первинних фонологічних одиниць – кінакем в ініціальних і фінальних консонантних групах давньогерманських (давньоанглійської, давньосаксонської, давньоісландської) мов, установлено й систематизовано синтагматичні типи модальних кінакем, що відображають спосіб творення перепони та звуку, і локальних кінакем, що вказують на участь активних і пасивних органів мовлення в артикуляційному процесі. Лінійну синтагматику кінакем описано в термінах контрастних і гомогенних кінакемних об’єднань.

У загальних висновках підведено підсумки роботи, окреслено перспективи подальших дослiджень.