Семінарське заняття 7

Тема 4. Організація як соціум

4.1. Соціальна організація і соціальна спільність.

Навчальна дисципліна "Теорія організації" вивчає соціальні організації – складні, динамічні, відкриті, цілеспрямовані, керовані системи, що створені людиною і у функціонуванні яких людина відіграє важливу роль [13].

Для того, щоб з'ясувати сутність соціальної організації, насамперед, розглянемо поняття "соціальна система".

Соціальною називається система, в яку входить людина або яка призначена для людини.

Першим і найважливішим елементам соціальних систем с саме людина – істота насамперед суспільна, свідома, пов'язана з іншими людьми різноманітними відносинами та формами взаємодії. У процесі праці люди об'єднуються в групи, команди, соціальні прошарки, спільноти та організації. Наявність людського компонента – головна відмінність соціальної системи від інших цілісних систем.

Друга група елементів соціальної системи – процеси (економічні, соціальні, політичні), сукупність яких є зміною станів системи в цілому або на рівні її підсистем. Процеси можуть бути прогресивними та регресивними. Вони викликані діяльністю людей, їх соціальних і професійних груп.

Третя група компонентів соціальної системи – предмети, залучені до господарського і суспільного життя, так звані предмети другої природи (виробничі будівлі, знаряддя і засоби праці, комп'ютерна техніка, засоби зв'язку та управління, технологічні пристрої, створені людиною, що використовуються нею в процесі виробничої, управлінської діяльності).

Четверта група компонентів соціальної системи має духовну природу – це суспільні ідеї, теорії, культурні, етичні цінності, звичаї, ритуали, традиції, вірування, які обумовлені діями та вчинками різних суспільних груп і окремих індивідів.

Залежно від сутності, призначення, місця в суспільстві, типу організації, функцій, відносин з середовищем можна виділити деякі основні рівні соціальних систем.

Найширший і найскладніший рівень – все суспільство (українське, польське, американське, китайське та ін.), сукупність членів цього суспільства і весь комплекс суспільних відносин – економічних, політичних, власне соціальних, духовних. У цьому найширшому розумінні соціального конкретне суспільство виступає як динамічна соціальна система.

Другий рівень соціальних систем – співтовариства, об'єднання меншого порядку (нації, стани, соціальні та етнічні групи, еліти, поселення).

Третій рівень соціальних систем – організації, що діють в реальному секторі економіки (виробничі підприємства, будівельні компанії, кредитно-фінансові установи, наукові, науково-освітні фірми, корпорації, громадські об'єднання).

Четвертий (первинний) рівень соціальних систем – цехи, бригади, ділянки, професійні групи, кафедри, відділи, департаменти та інші підрозділи в межах організації.

Суспільству властиві й інші системні утворення, наприклад адміністративно-територіальні. Такі утворення мають декілька рівнів: загальнодержавний, регіональний (область, район), муніципальний (місто, селище, село). Кожен із рівнів, зі свого боку, є складною системою з безліччю різних компонентів, специфічною структурою, функціями, органами управління.

Системи також можуть формуватися за сферами суспільно-

го життя: економічна, політична, соціальна і духовна. Наприклад, економіка – це промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, будівництво. Промисловість, сільське господарство у свою чергу поділяються на галузі, підгалузі, а ті – на корпорації, фірми, підприємства (малі, середні, великі), цехи, ділянки, відділи, бригади. Політична сфера – це держава (законодавчі, виконавчі та судові органи), громадські об'єднання (політичні партії, суспільно-політичні рухи). Духовна сфера – засоби масової інформації, культурні фонди, творчі об'єднання, науково-професійні асоціації.

Коли говоримо про організацію, зазначав американський соціолог Карет Морган, вона часто нам уявляється як живий організм, який має свої, тільки йому притаманні риси. І значною мірою ці риси сформовані в результаті впливу суспільства, в якому організація функціонує. В іншому оточенні буде вже інша організація [5].

В умовах слабкої конкуренції організація, як правило, діє спокійно, впевнено. Вона може дозволити собі деякі відхилення від технології, якості, дисципліни і т. д., але ситуація різко змінюється, коли в тому ж місті, чи регіоні розпочинає діяльність інша організація того ж самого профілю, а тим паче, коли їх виникає декілька. Розпочинається пошук більш ефективних технологій, серед членів організації різко зростає дисципліна праці, активізують свою роботу функціональні менеджери і маркетологи.

У "Соціології і теорії пізнання" Е. Дюркгейм наголошує, що суспільство – це могутній сплав фізичних і моральних сил його членів. Ця могутність через розмаїття різного роду зв'язків передасться його складу, найбільш істотним з яких і с організація.

Функція суспільства полягає в тому, що воно сприяє розвитку свідомого життя і соціалізації особистості. Суспільство, писав Ф.Г. Гіддінгс, є асоціацією подібних один до одного людей, яка розвиває моральну природу особистості. Література і філософія, релігійні погляди і політика – все це є результатом обміну ідей і почуттів. У свою чергу під могутнім впливом літератури і філософії, релігійного культу і політики формується світогляд цієї генерації людей, відповідної епохи, нового покоління.

Функція соціальної організації, зазначав автор, виражається в еволюції особистості, яка поступово проходить все вищі і вищі стадії поки не досягне ідеалу, що йменується людством. Соціальна істота, а саме такою є людина, обов'язково з надлишком віддасть суспільству ті цінності, які воно їй дало у процесі соціалізації [5].

У сучасній соціології поняття "соціальна група" і "організація" часто ототожнюються. Поняття "соціальна група", наголошується в посібнику за редакцією проф. В.Г. Городяненка [6], є родовим щодо понять "клас", "соціальна верства", "колектив", "нація", "етнічна", "територіальна", "релігійна" та інші спільноти, оскільки фіксує соціальні відмінності, які виникають між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці й діяльності на основі відношення до засобів виробництва, влади, характеру праці, фаху, освіти, рівня й структури прибутків, статі, віку, національної приналежності, місця проживання, стилю життя тощо.

Як зазначають Андрущенко В.П. та Горлач М.І. [2], в сучасному суспільстві функціонує безліч соціальних груп, кожна з яких об'єднується на основі спільних інтересів, потреб, цінностей, мети. Бувають малі і великі соціальні групи (класові, територіальні, національні), спільноти формальні та неформальні.

Характерною рисою такого об'єднання є організація. Група, наголошують автори вищезазначеного підручника, стає соціально зрілою тоді, коли усвідомлює свої інтереси, цінності, формує норми, мету і завдання діяльності. Саме усвідомлення інтересів перетворює групу людей в єдине ціле, в самостійний суб'єкт соціальної дії.

Організація, при всій своїй унікальності, є складовою частиною суспільства. Найменші зміни, які відбуваються в ньому, тут же відображаються на житті організації. Вплив суспільства на організацію здебільшого відбувається як безпосередньо, так і опосередковано – через своїх же членів, які одночасно є членами інших спільнот, зв'язків співробітників організацій за, горизонталлю і вертикаллю, впливу радіо, телебачення, преси, а іноді і силових структур. Організація теж впливає на суспільство, проте рівень цього впливу визначається співвідношенням частини до цілого, її значущості в політичному, економічному, культурному, науковому житті цього суспільства [7].

На думку науковців, для того, щоб організація повноцінно функціонувала та розвивалась, вона повинна дотримуватися ряду принципів – селекція, компенсація, зміни.

1. Принцип селекції. Кожна організація має широку палітру взаємозв'язків у суспільному житті, але для її життєдіяльності необхідні передусім ті, які найбільш відповідають її структурі, менталітету. Стосовно діяльності організацій, їхніх об'єднань селекція означає:

– поширення форм співпраці з постійними замовниками і постачальниками;

– пошуки і старанний відбір нових суб'єктів співпраці за межами організації;

– залучення нових членів організації, здатних працювати в умовах сучасного суспільства з перспективою на майбутнє;

– орієнтація членів організації на можливу діяльність в майбутньому за умов виникнення кризових ситуацій.

В основі принципу селекції є підприємництво. Явище підприємництва дуже виразно проявляється в малих і середніх фірмах. Але це не означає, що воно не повинно бути осередком розвитку і у великих організаціях. "Нинішнє підприємство, особливо велике, – стверджує П. Друкер, – немає ніякого шансу вижити в умовах стрімких змін і інновацій, якщо воно не буде проявляти підприємливості" Підприємливість – це пошук нових форм співпраці, нових засобів, розширення зв'язків, творчість, еластичність організації тощо [8].

Протеорганізація, яка налаштована лише на селекцію, тобто добір нових членів, пошуки нових форм співпраці і т. д., в умовах конкурентної боротьби може десь допустити помилки (а вони обов'язково будуть), і тоді замість успіху, процвітання і навіть просто нормальної роботи настає смуга невдач, непорозумінь, розладу в механізмі її діяльності.

2. Принцип компенсації. У його основі лежить передбачення можливих зривів у процесі селекційної роботи.

Наприклад, навчальний заклад працює з декількома школами, які є йому постійними "постачальниками" абітурієнтів. Але виникає потреба в суспільстві па нові спеціальності, яких цей заклад з тих чи інших причин не готує. Значна кількість випускників шкіл, на яких розраховувала приймальна комісія інституту (а це, нерідко, має місце), йдуть до інших вузів, де є можливість отримати омріяний фах. Щоб якимось чином заповнити "нішу", керівництво вищого навчального закладу змушене запрошувати випускників інших шкіл та тих, хто склав на позитивні оцінки екзамени, але не пройшов за конкурсом в інших вузах.

Зміст принципу компенсації має ще одну особливість. Це стабілізація роботи організації на засаді планування, організації, мотивації і контролю. В основі принципу селекції – налаштованість на добір всього нового, що с в сучасних технологіях, і відповідно прийом нових кадрів. Проте перехід від старого до нового безболісно для членів організації здійснюється не революційним, а еволюційним шляхом. Частина її членів, дотримуючись старих норм і приписів, поступово змінює свої навички, стиль праці, менталітет, таким чином заповнюючи ту прогалину, яка виникає в процесі діяльності людей-прихильників різного роду інновацій. Поєднання селекції і компенсації, вважають американські соціологи, дають членам організації відчуття відносної стабільності життєдіяльності організації, а звідси і спокою за свою подальшу долю.

3. Принцип змін. Почуття впевненості багатократно збільшується, коли організація налаштована на постійні зміни діяльності як всередині її, так і поза нею. В американській соціологічній літературі лейтмотивом проходить думка про те, що всяка організація, яка ігнорує принцип кількісних і якісних змін в своїй діяльності за необхідністю, приречена на невдачу, банкрутство.

Розвиток економічних, політичних і культурних зв'язків організації з іншими партнерами і суспільством в цілому сприяє зміцненню взаємодії постійних стосунків організації з оточуючим соціальним середовищем та зміною менталітету її членів. З'являються нові підходи у відносинах розподілу праці, зайнятості кожного члена організації. Зміцнюються засади стимулювання, добору та розстановки кадрів у межах структури організації.

Соціальні організації викопують ціну низку функцій, серед яких основними є такі:

1) соціально-економічна функція (у ході реалізації цієї функції людина забезпечує себе діяльністю не лише у сфері реалізації свого фаху, а й у сфері розподілу матеріальних благ);

2) соціально-статусна функція (ця функція пов'язана з тим, що кожна організація визначає статус своїх членів. Цей статус людини організація автоматично "впроваджує" в суспільство. В різних організаціях одна і та ж посада може мати різний статус. Це ж саме можна сказати про престижність праці, доходу тощо);

3) захисна функція (кожна організація може допомогти людині в різних її життєвих ситуаціях. Звичайно, це зовсім не входить в "обов'язок" організації, але коли людині необхідно допомогти (при умові, що вона шанована як член цієї організації іншими її членами, в добрих стосунках з її керівництвом тощо), організація всіма доступними засобами в рамках чинного законодавства сприяє вирішенню її проблем. Здатність, реальність захисту залежить від соціального статусу цієї організації, її економічних можливостей тощо);

4) ідентифікаційна функція (кожна людина хоче бути членом певної спільноти, відчувати себе не лише як "Я", але і соціально-психологічне "ми". Це "ми" породжує в людині впевненість у своїх силах. Щоб відчути це "ми", людина вступає до популярної політичної партії, творчої групи, об'єднання, сформованого ца етнічній основі тощо).

Переважна більшість цілей, які ставлять перед собою люди, соціальні спільноти, неможливо досягти без соціальних організацій, що зумовлює їх повсюдність і різноманітність. Найбільш значущі серед них:

– організації з виробництва товарів і послуг (промислові, сільськогосподарські, сервісні підприємства і фірми, фінансово-кредитні установи);

– організації в галузі освіти (дошкільні, шкільні, вищі навчальні заклади, заклади додаткової освіти);

– організації в галузі медичного обслуговування, охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культури і спорту (лікарні, санаторії, туристичні бази, спортивні комплекси);

– науково-дослідні організації;

– органи державної влади.

Важливою дефініцією, пов'язаною з функціонуванням соціальних організацій є соціальні відносини.

Під соціальними відносинами розуміються відносини між людьми і їх об'єднаннями з метою забезпечення особистих і суспільних потреб. Вони складаються між індивідуумами, між ними та громадськими структурами різних масштабів, аж до суспільства в цілому.

Виділяють такі різновиди соціальних відносин:

Трудові відносини, які складаються в сфері праці. Вони пов'язані з забезпеченням суспільних та особистих потреб, що стосуються використання праці, і виникають як між індивідуумами (працівниками), так і між ними та різними суспільними структурами – фірмами та іншими організаціями – носіями функцій роботодавця, їх службами і посадовими особами, установами професійної підготовки, службами зайнятості та працевлаштування, державними і муніципальними органами, що виконують функції, пов'язані із зайнятістю і працевлаштуванням.

Управлінські відносини, що передбачають розпорядництво, координацію і виконання. Помилково вважати їх вольовими або специфічно економічними, політичними чи ідеологічними відносинами. Начальник і підлеглий, керівник і керований – соціальні суб'єкти, а значить, і відносини між ними носять соціальний характер, і, як будь-які соціальні відносини, вони складаються з урахуванням соціального статусу, який різний керівників і підлеглих йому співробітників.

У соціологічній теорії сформувалася достатня кількість теорій соціальної взаємодії, де з різних позицій пояснюється природа соціальних відносин, зокрема:

1. теорія соціального обміну (Джордж Хомане), ідея якої полягає у тому, що люди між собою взаємодіють один із одним на основі власного досвіду, зважуючи можливі винагороди та витрати;

2. теорія символічного інтеракціонізму (Джордж Мід, Герберт Блумер), де домінантою у поведінці людей один до одного і предметів навколишнього середовища виступає символіка, знак;

3. психоаналітична теорія (Зігмунд Фрейд), за якою міжособистісні взаємодії перебувають під глибоким впливом понять та конфліктів, засвоєних та пережитих у ранньому дитинстві;

4. рольового наслідування (Ернст Гофман), за якою соціальні ситуації ототожнюються із театром, драматичними спектаклями, де люди – це актори.