КСПП / Право-1

39 .Умови, за яких державна соціальна не призначається, зменшується її ро3мір або припиняється виплата.

Випадки коли допомога не призначається У наданні державної соціальної допомоги може бути відмовлено, а виплата призначеної допомоги може бути припинена у випадках коли:

—працездатні члени малозабезпеченої сім’ї не працюють, не служать, не навчаються у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах з денною формою навчання протягом трьох місяців, що передують місяцю звернення за призначенням соціальної допомоги;

—під час обстеження матеріально-побутових умов сім’ї з’ясовано, що малозабезпечена сім’я має додаткові джерела для існування, не зазначені у декларації про доходи та майно;

—особи, які входять до складу малозабезпеченої сім’ї, протягом 12 місяців перед зверненням за наданням соціальної допомоги здійснили покупку на суму, яка на час звернення перевищує 10кратну величину прожиткового мінімуму для сім’ї;

—у власності чи володінні малозабезпеченої сім’ї є друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 квадратний метр на одного члена сім’ї та додатково 10,5 квадратного метра на сім’ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу (механізму).

За наявності обставин, що зазначені вище державна соціальна допомога може бути призначена органом праці та соціального захисту населення на підставі рішень районних, держадміністрацій та виконавчих комітетів міських і районних у містах (у разі їх створення) рад або утворених ними комісій у разі, коли:у складі сім’ї є інвалід;

• у малозабезпеченій багатодітній сім’ї виховуються троє або більше дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах I — IV рівня акредитації, але не довше ніж до досягнення ними 23 років);

• неможливість отримання будь-яких джерел для існування пов’язана з тривалою хворобою одного та/або кількох членів сім’ї.

• Умови припинення виплати допомоги Виплата раніше призначеної соціальної допомоги припиняється:

—якщо сім’єю приховано або навмисно подано недостовірні дані про її доходи та майновий стан, що вплинули на встановлення права на соціальну допомогу і визначення її розміру, внаслідок чого були надміру виплачені кошти, — з місяця, в якому виявлено порушення;

—у разі переїзду сім’ї в іншу місцевість та настання обставин, що унеможливлюють виплату соціальної допомоги (зокрема, смерть одинокої особи), — з місяця, що настає за місяцем, в якому відбулися зміни;

—за заявою уповноваженого представника сім’ї — з місяця, що настає за місяцем її подання, якщо інше не обумовлено заявою.

40. Субсидії як спосіб захисту населення від бідності.

Субсидія – це грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Це вид цільової допомоги зазначеним особам, що надається за рахунок коштів бюджетів або цільових фондів. Субсидія застосовується з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповоротно і безвідплатно з вищих ланок бюджетної системи нижчим ланкам для фінансування конкретних заходів та установ, тобто мають цільовий характер. Третя група - методи використання грошових коштів.

Субсидія — це адресна безготівкова допомога сім’ї, яка надається на погашення витрат з оплати житлово-комунальних послуг. Субсидії призначаються за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги, скраплений газ, тверде та рідке річне побутове паливо у межах соціальної норми житла та соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами з урахуванням пільг, які надаються відповідно до чинного законодавства і обсягом визначеного Кабінетом Міністрів України обов’язкового відсотка платежу.

Соціальна норма житла для призначення субсидії з 1 жовтня встановлюється виходячи з 13,65 кв. м площі на одну особу та додатково 35,22 кв. м на домогосподарство.

Субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначається на шість місяців, а на оплату природного газу (електроенергії), що споживається на індивідуальне опалення,

— на опалювальний період, починаючи з місяця звернення за її призначенням. У разі коли оплата послуг з централізованого опалення проводиться лише в опалювальний період або за двоставковим тарифом, субсидія призначається на зазначений період починаючи з місяця звернення за її призначенням.

41. Роль соціального інспектора у соціальному захисті малозабезпечених.

Головний державний соціальний інспектор та державний соціальний інспектор - посадові особи структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад наділені повноваженнями із здійснення контролю за правильністю надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, допомоги на дітей одиноким матерям… Діяльність державних соціальних інспекторів координує головний державний соціальний інспектор

відповідного органу соціального захисту населення. Головний державний соціальний інспектор та державний соціальний інспектор:

•перевіряють достовірність та повноту інформації про доходи і майновий стан осіб, які входять до складу сім’ї;

•проводять вибіркові перевірки особових справ одержувачів державної соціальної допомоги;

•складають акти за підсумками перевірки з висновками щодо правильності призначення державної соціальної допомоги;

•проводять перевірку достовірності та повноти інформації про фактичне місце проживання внутрішньо переміщених осіб;

•здійснюють моніторинг призначення та виплати державної соціальної допомоги і проводять аналіз причин порушення законодавства з питань надання державної соціальної допомоги;

•співпрацюють з місцевими органами державної служби зайнятості, служби у справах дітей, територіальними органами Пенсійного фонду України та ін. ; Головний державний соціальний інспектор та державний соціальний інспектор мають право:

•проводити обстеження умов життя заявника (за його згодою) з метою визначення складу сім'ї, ступеня;

•проводити разом обстеження окремих сімей з метою перевірки цільового використання допомоги;

•проводити перевірку інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи із складенням акта обстеження матеріально-побутових умов сім’ї;

•відвідувати місце роботи осіб, які входять до складу сім'ї, що звертається за призначенням державної соціальної допомоги;

•отримувати від підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності необхідну інформацію та відомості з питань, що належать до їх компетенції;

•брати участь у здійсненні моніторингу соціальних проблем регіону та вносити пропозиції.

Під час виконання своїх функціональних обов'язків головний державний соціальний інспектор та державний соціальний інспектор зобов'язані:

•забезпечувати дотримання комерційної та службової таємниці суб'єктів підприємницької діяльності;

•дотримуватися конфіденційності інформації щодо особистого життя громадян.

42. Основні напрями, завдання і шляхи реалізації. Стратегії подолання бідності.

Стратегія подолання бідності затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р.

Проблема, яка потребує розв’язання Рівень бідності в країні залишається стабільно високим.

Одним з основних факторів загострення проблем бідності стало погіршення стану ринку праці, особливо в регіонах з великим скупченням вимушено переміщених осіб.

Високим залишається рівень бідності серед осіб пенсійного віку (21,7 відсотка) внаслідок низького рівня пенсійного забезпечення.

Ризики бідності зростають із зменшенням розмірів населених пунктів. При цьому найбільш вразливою до бідності соціально-демографічною групою є діти до 18 років (рівень бідності - 29,9 відсотка).

Рівень бідності у сім’ях з дітьми становить 29,3 відсотка, у багатодітних сім’ях - 50,8 відсотка, у сім’ях, де є діти та непрацюючі дорослі особи, - 36 відсотків.

Крім того, збройний конфлікт на сході України негативно вплинув на рівень добробуту населення, багато змушені переїжджати.

Метою Стратегії є поетапне зниження в Україні масштабу бідності, соціального відчуження та запровадження нових механізмів її запобігання.

Стратегію передбачається реалізувати до 2020 року. Основні напрями, завдання і шляхи реалізації Стратегії

1.Розширення доступу до продуктивної зайнятості, сприяння зростанню доходів населення від зайнятості та виплат у системі державного соціального страхування для забезпечення умов гідної праці. Завдання:

А) підвищити дієвість політики зайнятості.

Б) підвищити мобільність робочої сили на ринку праці.

В) активно сприяти детінізації зайнятості та доходів населення.

2.Забезпечення доступу населення до послуг соціальної сфери незалежно від місця проживання, мінімізація ризиків соціального відчуження сільського населення. Завдання:

А) забезпечити доступність послуг соціальної сфери для населення незалежно від місця проживання. Б) сприяти ініціативності громад у розв’язанні найгостріших соціальних проблем та запобіганні бідності.

3.Мінімізація ризиків бідності та соціального відчуження найбільш вразливих категорій населення. Завдання:

А) забезпечити подальше реформування системи соціальної підтримки та зменшити масштаб бідності серед вразливих верств населення.

Б) підвищити якість та рівень доступності соціальних послуг для вразливих верств населення.

В) розширити можливості дітей, що вразливі до бідності та соціального відчуження, у частині отримання ними якісних послуг.

Реалізація зазначеного напряму здійснюється відповідно до Комплексної державної програми щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в інші регіони України, на період до 2017 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня

2015 р.

43. Міжнародні документи ООН та законодавчі акти України про працю.

Право на працю — одне з фундаментальних прав людини, вста¬новлене міжнародно-правовими актами і визнане усіма держа¬вами світу.

Право на працю і захист від безробіття проголошено Загаль¬ною декларацією прав людини (ООН, 1948 р.), Міжнародним Пактом про економічні, соціальні та культурні права (ООН, 1966 р.), ратифікованим Верховною Радою УРСР, Конвенціями і Рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП), 55 з яких ратифіковано Україною. На європейському рівні право на пра¬цю встановлено Європейською соціальною хартією (Рада Євро¬пи, 1961 р., переглянута у 1996р.), підписаною Україною при вступі до Ради Європи. Окремі положення щодо трудових прав закріплено в Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод (Рада Європи, 1950 р.), ратифікованій Україною.

Європейська соціальна хартія проголошує, що "кожен повинен мати мож¬ливість заробляти собі на життя шляхом вільного вибору про¬фесії та занять" (ст. 1).

У Європейській соціальній хартії (переглянутій), яку Україні належить ратифікувати, з 31 права людини, передбаченого Хар¬тією, 22 стосуються сфери праці. З них 6 прав передбачено стат¬тями, які належать до числа обов'язкових, тобто таких, без взят¬тя державою зобов'язань щодо яких ратифікація відбутися не може. Це такі права: право на працю (ст. 1); право на створення організацій (ст. 5); право на укладення колективних договорів (ст. 6); право дітей та підлітків на захист (ст. 7); право трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей на захист і допомогу (ст. 19) право на рівні можливості та рівне ставлення при вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі (ст. 20).

Конституція України у статті 43 проголосила: "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на жит¬тя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджуєть¬ся". Конституція України також проголосила низку прав людини у сфері застосування праці: право кожної людини на належні, безпечні та здорові умови праці; на заробітну плату, не нижче від визначеної законом; встановила заборону використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я ро¬ботах; захист від незаконного звільнення (ст. 43); право на страйк (ст. 44); право працюючого на відпочинок, на обмеження максимальної тривалості робочого часу, встановлення скороченого робочого часу, мінімальної тривалості відпочинку та оплачува¬ної щорічної відпустки, вихідних і святкових днів (ст. 45). Пра¬во громадян на об'єднання у професійні спілки для захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів встановле¬но ст. 36 Конституції України.

Права людини, проголошені Конституцією, набувають подаль¬шої конкретизації у галузевому законодавстві: Кодекс законів про працю України, Закони України “Про зайнятість населення”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, Про відпустки”, “Про оплату праці” та ін.

44. Характеристика категорії «економічно активне населення», необхідність його соціального захисту. Схема соціального захисту економічно активного населення.

Економічно активне населення (ЕАН) — це населення певного віку (звичайно 16 або 18 років), яке бере активну участь у трудовій діяльності або прагне реалізувати свою працездатність за винагороду. В економічно розвинутих країнах ЕАН визначається як сума зайнятого і незайнятого зареєстрованого у відповідних служ¬бах населення, що активно займається пошуком роботи.

У 1993 р. Верховна Рада України затвердила Концепцію соціального захисту населення, де зазначено, що джерелом підвищення добробуту населення має стати ефективна праця, трудова активність населення та підприємницька ініціатива.

З якою метою потрібно захищати економічно активне населення: Рівень захисту і безробітних, і зайнятих досить низький.

Розмір допомоги по безробіттю значно нижчий від прожиткового мінімуму, а з числа зайнятих (працюючих) від 20 до 40 % робочої сили перебуває в стані прихованого безробіття.

По-друге, рівень оплати праці понад 70% зайнятих до 2017 р. був нижчим від прожиткового мінімуму, що потребує захисту доходів працюючих і відповідно підвищення мотиваційної функції заробітної плати.

По-третє, залишається ще значною сума заборгованості за низку років по заробітній платі. По-четверте, потребує вдосконалення нормативно-правова база щодо зайнятості населення, адже ефективність працевлаштування на сьогодні є ще невисокою.

По-п’яте, неефективною залишається підтримка власного бізнесу або самозайнятості.

По-шосте, не є соціально справедливою підтримка тих, хто втратив своє здоров’я на виробництві. По-сьоме, дозвільно заборонно-обмежувальним залишається право працівників на страйк як крайню форму протесту при порушенні соціально-трудових прав працюючих.

По-восьме, потребує вдосконалення захист інтересів споживачів від ринку товаровиробників тощо. Схема соціального захисту економічно активного населення.

—система ефективної зайнятості (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації), працевлаштування та перекваліфікації працівників.

—макроекономічне регулювання процесу диференціації доходів (наукове планування, професійна мобільність, соціальна мобільність Слід відмітити такий елемент соціального захисту населення, як захист прав споживачів. Згідно з

прийнятим в Україні Законом «Про захист прав споживачів» держава повинна гарантувати належну якість продукції, торговельного та іншого видів обслуговування, безпеку продукції, достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент, відшкодування збитків, заподіяних продукцією неналежної якості, позов до суду та ін.

Одним із елементів захисту населення є встановлення рівня прожиткового мінімуму на основі споживчого кошику з подальшою індексацією, враховуючи інфляцію.

Важливим елементом захисту економічно активного населення є система соціального захисту від безробіття та соціальна підтримка безробітних.

45. Поняття безробітного. Загальна характеристика соціального страхування на випадок зробіття.

Закон України "Про зайнятість населення" визначає безробітного як особу віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших доходів як джерела існування.

Безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати.

Право на соціальний захист у разі безробіття реалізується шляхом: 1) участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття 2) надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних підвищення кваліфікації, сприяння у працевлаштуванні, 3) надання гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці; 4) надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

Основа соціального захисту від безробіття - обов’язкове соціальне страхування . Принцип соціального страхування — перерозподіл економічної відповідальності за реалізацією соціальних гарантів між державою, роботодавцями та громадянами.

Головні принципи організації страхування у разі безробіття можна віднести:

•особисту відповідальність, солідарність, загальність, обов’язковість (примусовість), державне регулювання.

Розрізняють:

1) допомогу безробітним у соціальному страхуванні й 2) допоміжні виплати безробітним і членам їхніх сімей.

Соціальний захист населення від безробіття здійснюється на основі З. У. «Про зайнятість населення» і «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Держава сприяє незайнятим громадянам у поповненні їхньої трудової діяль¬ності та забезпечує їм такі види компенсації:

а) надання особистих гарантів працівникам, звільненим з підприємств, установ та організацій; б) виплата стипендій у період перепідготовки та включення її в безробітний стаж;

в) надання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянинові та членам його сім’ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей.

Роботодавці та застраховані особи сплачують страхові внески один раз на місяць. Види забезпечення за Законом:

1)допомога по безробіттю, (одноразова теж - для організації безробітним підприємницької діяльності); 2)допомога на поховання.

Видами соціальних послуг: професійна підготовка або перепідготовка; профорієнтація; пошук підходящої роботи; надання роботодавцям компенсації; інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

У разі необхідності для проходження професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації особа:

•направляється до закладів охорони здоров'я;

•забезпечується місцем проживання на час перепідготовки, підвищення кваліфікації.

46.Допомога по безробіттю. Соціальні послуги за соціальним страхуванням на випадок безробіття. Додаткові гарантії щодо працевлаштування.

Усистемі соціального захисту в разі безробіття необхідно розрізняти: 1) допомогу безробітним у соціальному страхуванні й 2) допоміжні виплати безробітним і членам їхніх сімей, які відрізняються між собою як за функціями, так і за фінансовою відповідальністю.

Соціальний захист населення від безробіття нині здійснюється на основі Законів України «Про зайнятість населення» і «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» через систему заходів, а саме:

•захист від необґрунтованої відмови працевлаштування;

•безкоштовне сприяння в доборі підходящої роботи та працевлаштування відповідно до нахилів, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб;

•безплатне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка у системі державної служби зайнятості;

•виплата безробітним допомоги по безробіттю.

Видами соціальних послуг за цим Законом та Законом України «Про зайнятість населення» є: -професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах,в установах, організаціях; -профорієнтація;

-пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом організації громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; - надання роботодавцям, які працевлаштовують громадян, зазначених у частині першій статті 14

Закону України "Про зайнятість населення", компенсації суб'єктам малого підприємництва, які працевлаштовують безробітних -інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

Додаткові гарантії щодо працевлаштування.

Законом України «Про зайнятість населення» визначено, що держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, у тому числі:

а) одиноким особам, які мають дітей віком до шести років; б) одиноким матерям, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійнотехнічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося 15 років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть як виняток прийматися на роботу; г) особи, яким до настання права на пенсію за віком залишилося 10 і менше років;

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування; е) інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; є) учасники бойових дій,

Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, до 5 % загальної кількості робочих місць

Уразі відмови у працевлаштуванні громадян підприємства повідомляють про це Державну службу зайнятості з викладенням мотивів відмови у прийнятті на роботу.

На відміну від активного економічно пасивне населення — це люди, які перебувають на утриманні сім’ї та суспільства (інваліди І та II груп, а також непрацюючі особи працездатного віку, якщо вони отримують пенсію на пільгових умовах).

47.Поняття інвалідності та основні напрямки діяльності держави щодо соціально-правового захисту інвалідів.

Відповідно до Законів України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та “Про реабілітацію інвалідів в Україні” ІНВАЛІДОМ вважається особа зі стійким розладом функцій організму, обумовленим захворюванням, наслідком травм чи уроджених дефектів, що приводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності соціальної допомоги і захисту. Інвалідам більш потрібне розуміння, аніж співчуття. Потрібно бачити в них людину. Саме це домінує у всіх документах ООН стосовно інвалідів. А це “Декларація про права інвалідів”, проголошена ООН 9 грудня 1975 року, Конвенція про права інвалідів (2009) і т.п.. З вересня 2016 р. ВРУ внесла зміни до термінології: “інвалід” замінено на “особа з інвалідністю” – “Конвенція про права осіб з інвалідністю”.

ООН виробило Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів. Ці Правила є основою, на якій інваліди та їх організації можуть сформувати свою політику та будувати свою діяльність.

Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів передбачають: 1.Доступ до матеріального оточення:

загального користування: житлові приміщення, будівлі, громадський та інший транспорт тощо; 2.Доступ до інформації та комунікацій:

-надання у доступній формі інвалідам, їх сім’ям інформації, що стосується діагнозу, прав та послуг; -комп’ютеризовані інформаційні послуги, повинні бути адаптовані для інвалідів.

3.Освіта:

-поступова інтеграція спеціальних навчальних закладів в загальну систему освіти. 4.Зайнятість:

-активно підтримувати інвалідів на ринку праці; -створення відповідних умов праці;

-забезпечення відповідної освіти, обладнання та вільного доступу до цього інвалідів; 5.Підтримання доходів та соціальне забезпечення:

-забезпечувати матеріальну підтримку та соціальний захист особам, які взяли на себе піклування про інваліда; 6.Культура:

-забезпечення доступності культурно-освітянських закладів. 7.Відпочинок та спорт.

-забезпечення доступу інвалідів до місць відпочинку та занять спорту; Інвалідність встановлюється медико-соціально-експертними комісіями (МСЕК) особам, що страждають хронічними захворюваннями чи мають анатомічні дефекти.

Залежно від важкості інвалідності встановлюється перша, друга, третя групи інвалідності. Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні

•грошової допомоги,

•засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації,

•пристосованого житла,

•у встановленні опіки або стороннього догляду, •пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв’язку до особливостей інвалідів.

48. Освіта, професійна підготовка інвалідів та їх працевлаштування.

Держава гарантує інвалідам дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям. Дошкільне виховання, навчання інвалідів здійснюється в загальних або спеціальних дошкільних та навчальних закладах. Обдаровані діти-інваліди мають право на безплатне навчання музики, образотворчого, художньо-прикладного мистецтва у загальних навчальних закладах або спеціальних позашкільних навчальних закладах.

Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів здійснюється з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності..

За інших рівних умов переважне право на зарахування до вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладів мають інваліди та діти з малозабезпечених сімей, у яких:

•обидва батьки є інвалідами;

•один з батьків — інвалід, а інший помер;

•одинока матір з числа інвалідів;

•батько — інвалід, який виховує дитину без матері.

Під час навчання зазначеним категоріям громадян стипендія та призначена пенсія виплачуються в повному розмірі.

Державою визнається мова жестів як засіб міжособового спілкування.

Після закінчення навчального закладу інвалідам надається право вибору місця роботи з наявних варіантів або надається за їх бажанням право вільного працевлаштування.

Працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Керівники підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.