5.Методи філософії

До числа головних методів у даному випадку відносять:

• діалектику;

• метафізику;

• догматизм;

• еклектику;

• софістику;

• герменевтику.

Давайте розглянемо ці методи філософії більш докладно.

Діалектика є методом філософського дослідження, при якому явища, а також речі розглядаються критично, гнучко, дуже послідовно. Тобто при такому дослідженні увага звертається на всі зміни, що відбуваються. У розрахунок беруться ті події, які стали причиною змін, що відбулися. Дуже багато уваги приділяється питанню розвитку.

Метод філософії, що є прямою протилежністю діалектики, називається метафізикою. При ньому об’єкти розглядаються:

• статично — тобто зміни, а також розвиток не грають ніякої ролі під час проведення дослідження;

• відособлено, незалежно від інших речей і явищ;

• однозначно — тобто при пошуку абсолютної істини увагу суперечностям не приділяється.

Методи філософії включають в себе також і догматизм. Суть його зводиться до сприйняття навколишнього світу через призму своєрідних догм. Ці догми є прийнятими переконаннями, відступати від яких не можна ні на крок. Носять вони абсолютний характер. Відзначимо. Що даний метод був притаманний в першу чергу середньовічної теологічної філософії. Сьогодні практично ніколи не використовується.

Еклектика, що входить в методи філософії, заснована на довільному поєднанні різних, розрізнених, зовсім не мають загальних засад фактів, концепцій, понять, в результаті якого можна прийти до поверхневих, але щодо правдоподібним, удаваним достовірними висновків. Даний метод нерідко використовується для створення приватних ідей, які допомагають міняти масову свідомість. З реальністю ці ідеї мають мало спільного. Раніше даний метод використовувався в релігії, сьогодні ж він дуже популярний серед рекламників.

Метод, який заснований на виведенні неправдивих, поданих під виглядом справжніх, нових посилок, які за логікою будуть істинними, але зі спотвореним змістом. Думки, відображені в них, не відповідають реальності, але вигідні особам, які користуються даним методом. Інакше кажучи, софісти вивчали способи введення людини в омани під час діалогу. Поширена софістика була в Стародавній Греції. Розбираються в ній були практично непереможні в суперечці.

Основні методи філософії завершуються герменевтикою. Даний метод заснований на правильному прочитанні, а також тлумаченні змісту текстів. Герменевтика є наукою про розуміння. Широке поширення метод отримав в західній філософії.

Існують і додаткові методи філософії. Вони так само є її напрямками. Мова йде про матеріалізм, ідеалізм, раціоналізм, емпіризм.

6. Філософія, наука, релігія, мистецтво

Філософія виникла від грецких слів phileo (люблю) і sophia(мудрість). Філософія розглядає всезагальні закономірності, які включають в себе такі поняття як буття (відношення природи і суспільства), процес пізнання, процес мислення людиною і т. п. Термін ” філософія ” вперше зустрічається в Піфагора, а в якості науки вперше виділив її Платон.

Предметом наукового освоєня світу є вся навколишня дійсність,природа, суспільство, духовний світ людини.

Наука існувала спочатку в межах філософського світосприйняття і лише в середині XVIII столітя оформилась як самостійний суспільний інститут.

Наука охоплює сферу винахідницкої діяльності, яка направлена на виробництво нових знань про природу і суспільство. Наука виникла як необхідна умова суспільного поділу праці, за рахунок відділення розумової праці від фізичної, в звязку з перетворенням пізнавальної діяльності в спеціфічний вид заннять.

Релігія є специфічною формою суспільної свідомості. Релігія повязана з відношенням людини до звязку з деяким духовним початком. Основною ознакою релігії виступає віра у надприродне. Предметом релігії є бог і всі його появи. Мистецтво також є специфічною фомою суспільної свідомості людської діяльності, яка відображає дійсність в худож-

ніх образах.

Мистецтво виступає як один з важливіших засобів естетичного овоєння світу. Предметом мистецтва є естетичне відношення людини до дійсності. Тому в центрі мистецтва є людина, взаємовідношення людей, іх життя, діяльність в конкретно історичних умовах. Предмет мистецво відображається специфічній формі, художніх образах. Основна функція його-забезпечення естетичних проблем людини, за рахунок духовного збагачення

Термін “філософія” має давньогрецьке походження, бо саме у Стародавній Греції філософія вперше відокремилась від інших сфер інтелектуальної діяльності та набула автономного характеру розвитку. Цей термін складається із двох слів: “філо” – схильність, любов, бажання, відданість та “софія” – мудрість, слово, яке буквально значить – казати, промовляти, цілісно, доречно. Ще у ХІХ ст. існував слов’янський термін “любомудріє”, який можна вважати дослівним перекладом слова “філософія”. Розглядаючи історичні корені філософії, ми вже дали її найперші та найпростіші визначення, проте на сьогодні не існує якогось єдиного та загальноприйнятого розуміння та визначення предмету філософії. Цей факт має свої виправдані підстави: якщо у філософії йдеться про пошуки найперших людських життєвих орієнтирів, якщо філософія намагається водночас розробляти виправдані засоби для їх винайдення, то її предмет набуває майже безмежних виявлень. У найпростішому варіанті філософія могла би виконати своє суспільно-історичне призначення тоді, коли вона змогла би співставити між собою світ, з одного боку, та людину, з іншого боку, окреслити їх основні можливі виявлення і на цій основі сказати людині, що вона є і що їй належить робити у цьому житті та у цьому світі. Проте як світ, так і людина постають незавершеними і майже безмежними у своїх характеристиках, діях та проявах. Через це і філософія постає багато в чому незавершеною, або, як кажуть у науці, “відкритою системою знання”. Справа філософії радше полягає у тому, щоб чітко зафіксувати те, якими вже проявили себе людина та її дійсність як історично, так і в їх інтелектуальних осмисленнях. Виконуючи цю справу, філософія водночас вибудовує “стартовий майданчик” для руху у майбутнє, даючи до того ж людині дещо на зразок “топографії” людського універсуму, тобто допомагає людині зорієнтуватися у власній реальності та отримати певні інтелектуальні інструменти для подальшого життя і діяльності.

Означені характерні риси філософського мислення дозволяють нам не лише орієнтуватись у тому, що саме можна вважати філософією, а ще й виразно побачити те, чим філософія відрізняється від інших провідних форм людської інтелектуальної діяльності. Філософія та мистецтво схожі між собою у тому, що вони подають дійсність через людське до неї відношення, а не відсторонено; окрім того, для філософії і мистецтва немає нецікавих або заборонених тем: вони проникають усюди і усюди знаходять предмет своєї уваги. Важливо відзначити й те, що філософія і мистецтво надають суттєвої ваги людському самовідчуттю та інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим осягненням світу, а мистецтво подає його через почуття та переживання. Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній образ. Мистецтво до того ж надає вирішального значення уяві як творця, так і тої людини, яка сприймає його твори, а тому воно зображує дійсність із значною долею умовності, хоча ця умовність постає своєрідним способом проникнення у глибини процесів дійсності. Нарешті, філософію та релігію споріднює те, що вони постають різновидами світогляду, тобто те, що вони надають людині найважливіші життєві орієнтири. Обидві вони також претендують на роль життєвого наставництва, проте релігія базується на вірі, тобто на безумовному сприйнятті певних положень (догм) у якості істинних, у той час як філософія, базуючись на дискурсивному усвідомленому мисленні, намагається усе розглядати критично та доводити те, що розглядається, до рівня розуміння. До того ж релігія – це не лише ідеї та погляди, а й соціальний інститут, певні ритуали і навіть певний спосіб життя; філософія ж була та залишається інтелектуальною формою світоосмислення. Філософія залишає на вирішення самої людини питання про те, з чим вона погодиться, із чим – не погодиться та, врешті, як саме буде потім вирішувати свої життєві питання. Отже, філософія постає безумовно своєрідною, особливою формою людського світоосмислення, формою, яка не дублює інші напрями та форми інтелектуальної діяльності. Вона сприяє людському розумовому розвитку та життєвлаштуванню, постаючи та лишаючись при цьому суто людською справою і до певної міри показчиком того, чого саме досягла людина на певний момент свого історичного самоздійснення.