1.Лікування шоку

Лікування повинно бути комплексним, патогенетично обґрунтованим і невід­ кладним. Його спрямовують на усунення причин шоку і відновлення порушених функцій організму.

1. Відновлення об’єму крові. (кровозамінники, гемо трансфузія, глюкоза, декстрини, серцеві засоби.)

2. Корекція метаболізму полягає у першу чергу в нормалізації окисно-відновних процесів, усуненні гіпоксії і ацидозу. Для цього внутрішньовенно ін’єктують 3—5%- ний розчин гідрокарбонату натрію; 11,2%-ний розчин лактату натрію; для відновлен­ ня водно-електролітного балансу — глюкозо-новокаїнову суміш (1:1), гіпертонічні роз­ чини глюкози з інсуліном і вітамінами В,, BG, В)2 та аскорбіновою кислотою. Для відновлення функції нирок застосовують 10%-ний розчин манніту, сорбіт, фуросемід, а печінки — гепатопротектори (тіотриазолін, сссепціале).

3. Пе­реривання шокогенної больової імпульсанії досягається седативними (седуксен, дро-перидол),НПЗЗ, анальгетиками.

4. При септичному та травматичному шоці обов’язковою є комбінована антибак­ теріальна терапія.

5. Антигістамінни препарати та вазопресори.

2. Хвороби кісток

Варіант?

1. Лікування хімічних опіків,

Лікування. Перша допомога при хімічних опіках — по можливості якнайшвидше усунути дію агресивних речовин. Для цього необхідно швидко здійснити промивання ураженої ділянки великою кількістю проточної води, яка розбавляє кислоту чи луг, видаляє їх і одночасно охолоджує тканини. Таку обробку слід продовжувати не мен­ ше 10—15 хв. Якщо допомога надається з деяким запізненням, процедуру промиван­ ня збільшують до 30—40 хв. Під час опіків фтористоводневою (плавіковою) кислотою промивання рани слід проводити безперервно впродовж 2—3 год. Потім залишки кислот нейтралізують 2—3%-ним розчином натрію гідрокарбона­ ту, а лугів — розчинами 2%-ної оцтової, лимонної чи борної кислот. Інші засоби нейт­ ралізації хімічних агентів наведені в таблиці 3. Після нейтралізації агресивних речовин хімічні опіки лікують як і термічні з ура­ хуванням ступеня опіку, лише при ураженнях фосфором виключають мазеві засоби, які здебільшого сприяють фіксації та всмоктуванню фосфору тканинами.

2. Види міозитів

Зустрічаються у тварин досить часто. За перебігом вони бувають гострими і хронічними. За характером запального процесу — асептичними і гнійними, за етіо­ логією — травматичними, ревматичними та інфекційними. Травматичний міозит зустрічається часто і являє собою асептичне, гостре чи хронічне запалення м'язів, що розвивається внаслідок механічних пошкоджень. На місці травми виникають надриви, розриви м'язових волокон, кро­ вовиливи, часто з утворенням гематом; згодом виділяється серозний ексудат, внаслідок чого розвивається запальний набряк. З часом ексудат та невеликі згустки крові роз­ смоктуються і явища запалення поступово зникають. Так буває за незначних травм. При значних, з розміжченням тканин, запальний ексудат просочує міжм'язову сполучну тка­ нину, м'язові волокна, внаслідок чого порушується їх живлення, що сприяє розвитку де­ генеративних процесів. Поступово дефект заміщується сполучною тканиною, яка з ча­ сом перетворюється у фіброзну і спричиняє міогенну контрактуру (фіброзний міозит). Інколи великі рубці петрифікуються (осифікувальний міозит).За інфікування вогнищ ураження стафіло-стрептококами, кишковою паличкою розвивається гнійний міозит, причому процес спочатку відбувається в інтерстиціальній тканині, а пізніше - і в м'язовій. Під дією мікробів, тканинних ферментів тканини лізуються з утворенням дрібних абсцесів, що часто зливаються між собою, утворюючи одну або декілька ве­ ликих гнійних порожнин. З часом такі абсцеси інкапсулюються. Іноді розвивається дифузний гнійний міозит, що характеризується гнійною інфільтрацією тканин. При цьому часто виявляють затікання гною, що інколи приз­ водить до розвитку септичних явищ.

Варіант?