2. Лікування асептичної резорбтивної лихоманки

Варіант?

1.Атрофії: причини та лікування.

Атрофія (Atrophia) - патологічний стан, що супроводжується зменшенням розміру, об'єму і ваги як органу в цілому, так і його окремих ділянок з поступовим зниженням і припиненням функціонування. Крім органів атрофія може зачіпати певні тканини, нерви, слизові, залози і так далі.Після установки причини, що спровокувала початок атрофічного процесу, по можливості необхідно її усунути. Це запобігти подальше прогресування захворювання. За умови, що атрофія і склеротичні ураження не надто запущені, то можливо домогтися часткового або повного відновлення структури і функції пошкодженого органу, або його частини. Однак глибокі незворотні атрофічні ураження ніякої корекції і лікуванню не піддаються.

На вибір лікування впливають: форма, тяжкість і тривалість хвороби, індивідуальна непереносимість медикаментів, вік пацієнта. Якщо атрофія стала наслідком основного захворювання, то в першу чергу лікують його. Решта методи лікування підбираються строго індивідуально. Медикаментозне симптоматичне та фізіотерапевтичне лікування, як правило, тривале. У якихось випадках домагаються позитивного ефекту, наприклад, призупиняють зниження зору при атрофії сітківки, а лікування іншого процесу може бути безрезультатним.

2.Лікування гнійних ран

Рана (vulneza, minus) — це механічне пошкодження шкіри, слизових оболонок, а також розміщених глибше тканин і органів з порушенням їх цілості. Гнійні рани, на відміну від асептичних чи свіжоінфікованих, мають гнійний ексу­ дат. Гнійний процес спонукає до загальної інтоксикації і некрозу тканини. Кількість мікроорганізмі в 1г тканин стінки чи дна ран перевищує 10. Лікування гнійних ран буває місцеве і загальне. Крім того, характер лікування визначається фазою ранового процесу. При місцевому лікуванні у першу фазу рано­вого процесу необхідно: — знешкодити мікроорганізми в рані; — забезпечити адекватне дренування ексудату; — сприяти очищенню рани від некротичних тканин; — знизити прояв запальної реакції. За місцевого лікування гнійної рани застосовують методи механічної, фізичної та хімічної антисептики. У першу фазу – протимікробні, протизапальні, протитоксині засоби. Після видалення гнійного ексудату і мертвих тканин у рану вводять на 3—4 дні марлевий дренаж, змочений у рідкій мазі Вишневського (дьоготь — 3,0; ксероформ - 5,0; касторове масло або риб'ячий жир — до 100,0). (антибіотики, сульфаніламіди, йодоформ У другу фазу починають наступний етап лікування, спрямованого на стимуляцію регенаративних процесів і пригнічення інфекції. (актовегін, синтоміцинова і стрелтоцидна емульсії, повязка з лініментом Вишневського) Цим самим закривають рану і запобігають її забрудненню та подразненню, за­ безпечуючи таким чином спокій тканин у зоні регенераціїДля прискорення загоєння ран використовується методика накладання вторин­ них швів (ранні й пізні)

Варіант?

1. Екзема. Етіологія.

2. Лікування випадкових ран з широкою зоною зяяння

Рана (vulneza, minus) — це механічне пошкодження шкіри, слизових оболонок, а також розміщених глибше тканин і органів з порушенням їх цілості. Зяяння (hiatus), або розходження країв і стінки рани залежить від особливостей пошкоджених тканин, напрямку, в якому вони розсічені, виду рани, довжини і глиби­ни пошкодження, розміщення її стосовно м'язових чи шкірних еластичних волокон. Воно більш виражене за поранення еластичних тканин, нанесення рани поперек м ’яза, особливо при його розсіченні, у місцях великої рухомості тканин (суглоб, хол­ ка). Чим товщий пош коджений м ’язовий шар, тим зяяння сильніше. Рани, нанесені гострим предме­том, зяють сильніше, ніж роздавлені тупим знаряддям тканини; вони втрачають елас­ тичність і скорочувальну здатність внаслідок травм ування на значному протязі, роз­шарування, порушення провідності нервових стовбурів. Чим менше зяяння рани, тим менше ускладнень розвивається у подальшому і швидше закривається дефект тканин. Тому зменшення зяяння і кількості нежиттєздатних тканин — одне із важливих зав­Дань під час лікування ран. За випадкових свіжих ран слід також надати тканинам спокій, попередити переподразнення нервових центрів, видалити з рани сторонні тіла, нежиттєздатні тканини і попередити розвиток інфекції, як вказано раніше. По можливості, рану частково за­ шивають у верхній її частині, а в нижній вводять марлевий дренаж для стоку ексуда­ ту при гіперергічиому запаленні. Якщо рану зашити не можна, її лікують відкритим способом з використанням методів механічної, фізичної та хімічної антисептики в фа­ зу очищення рани. У другу фазу, коли рана виповнюється грануляційною тканиною, слід оберігати її від пошкодження, сприяти її дозріванню, рубцюванню та покриттю шкірним епітелієм.

Варіант?