2. Розвиток концепції 3. Фрейда в роботах Анни Фрейд

Анна Фрейд - дочка Зигмунда Фрейда - продовжила і розвинула класичну теорію і практику психоаналізу. Отримавши педагогічне освіта, вона працювала вчителькою в школі для дітей пацієнтів свого батька і з 1923 року почала власну психоаналітичну практику. А. Фрейд - автор багатьох праць про закономірності розвитку дитини, про труднощі, з якими доводиться стикатися при його вихованні та навчанні; про природу і причини порушень нормального розвитку та шляхи їх компенсації.

Дотримуючись традиції класичного психоаналізу, Анна Фрейд уявляла особистість, яка складається з Id, Ego і Super-Ego.

Id вона поділяла на сексуальну (лібідо) й агресивну (мортідо) складові. Розвиток сексуальних (лібідозних) потреб відповідає оральній, анальній, фалічній, латентній, передпубертатній і пубертатній стадіям. Відповідні стадії розвитку агресивності проявляються в таких видах поведінки, як кусання, плювання, чіпляння (оральна агресивність); руйнування і жорстокість (прояв анального садизму); властолюбство, хвастощі, зазнайство (на фалічній стадії); дисоціальні прояви (у предпубертаті і пубертаті).

Для розвитку Ego А. Фрейд намітила приблизну послідовність захисних механізмів: витиснення, реактивні утворення, проекції і переноси, сублімація, розщеплення, регресії і т.д.

Аналізуючи розвиток Super-Ego, А. Фрейд описувала ідентифікацію з батьками і інтеріоризацію батьківського авторитету.

Кожна фаза розвитку дитини, за А. Фрейд, є результат вирішення конфлікту між внутрішніми інстинктивними потягами й обмежувальними вимогами зовнішнього соціального оточення. А. Фрейд вважає, що, з огляду на фази, можна побудувати лінії розвитку для нескінченної кількості сфер дитячого життя. Так, її великим внеском у психоаналіз є опис лінії розвитку годування — від дитячої стадії до розумних звичок харчування дорослих; лінії розвитку охайності — від первісної виховної програми дорослого до автоматичного оволодіння функціями виділення; лінії розвитку фізичної самостійності, ставлення до старшого і т.д. Особлива увага нею приділяється лінії розвитку сексуальності від інфантильної залежності до дорослого статевого життя.

Важливим моментом розвитку Анною Фрейд психоаналітичної концепції 3. Фрейда є поширення свідомості на інстанцію Ego (а не тільки на несвідоме, як в ортодоксальному психоаналізі). Вона розглядає розвиток як процес поступової соціалізації дитини, який підкоряється закону переходу від принципу задоволення до принципу реальності.

Немовля, на її думку, знає лише один закон — принцип задоволення, якому підлеглі всі його прояви. Однак у задоволенні основних потреб дитина повністю залежна від дорослого. І якщо пошук задоволення — «внутрішній принцип дитини», то процес задоволення бажань залежить від зовнішнього світу.

Мати виконує чи не виконує бажання дитини і завдяки цій ролі стає не тільки першим об'єктом любові, але також і першим законодавцем для дитини. Спостереження А. Фрейд за дітьми підтверджують, що пристрасті й антипатії матері є найважливішим чинником розвитку: швидше розвивається те, що подобається матері і підтримується нею; процес розвитку сповільнюється там, де мати залишається байдужою чи приховує від дитини своє схвалення.

Дитина, незважаючи на безпорадність, дуже рано навчається виявляти ставлення до матері. Вже в досить ранньому віці можна розрізнити дітей слухняних, «гарних», легко керованих, і дітей нетерпимих, свавільних, «важких», які буйно протестують проти кожного обмеження.

Чим більш самостійною стає дитина, тим скоріше тілесні потреби відступають на задній план, поступаючись місцем новим бажанням. Але дитина як і раніше зіштовхується з обмеженнями з боку реального світу. Навіть ліберальний і люблячий дорослий змушений ставити обмеження прагненням дитини до негайного задоволення будь-яких її бажань. У результаті цієї невідповідності між внутрішнім і зовнішнім, прагненням до задоволень і врахуванням реальності всі діти цього віку, за А. Фрейд, «заплутані» у постійних складнощах зовнішнього світу і, звичайно, неслухняні, нечемні і вперті.

Шанси дитини вирости психічно здоровою багато в чому залежать від того, наскільки її Ego здатне виносити заборони, тобто переборювати невдоволення. Для деяких дітей будь-яка відстрочка чи обмеження в задоволенні бажань зовсім нестерпні. Вони відповідають реакціями гніву, нетерпіння, люті, і будь-які заміщення бажаного відкидаються ними як недостатні. В інших дітей обмеження не викликають протесту. Подібні установки, виникаючи дуже рано, зберігаються на довгі роки.

А. Фрейд характеризує дитину як незрілу доти, поки її інстинктивні бажання і їх здійснення розділені між дитиною і оточенням так, що бажання залишаються на боці дитини, а вирішення про їх задоволення чи незадоволення — на боці зовнішнього світу. Зрілість пов’язана зі здатністю контролювати свої наміри, піддавати їх аналізу і навіть іноді відмовлятися від задоволення спонукань заради чогось іншого, дотримуючись принципу реальності. А. Фрейд припускає, що принцип задоволення й а(анти)соціальна поведінка сплетені так само тісно, як принцип реальності і соціалізація.

За спостереженням А. Фрейд, майже всі нормальні елементи дитячого життя, особливо такі, як жадібність, ревнощі, побажання смерті, штовхають дитину в напрямку асоціальності. Соціалізація — тільки захист від падіння в асоціальність. Тому організація психологічних захистів — важлива і необхідна складова частина розвитку Ego.

Просування дитини від принципу задоволення до принципу реальності тісно пов’язане з розвитком мислення, пам'яті і т.д. Так, тільки після того, як почне функціонувати пам'ять, дії дитини зможуть здійснюватися на основі досвіду і передбачення. Без контролю реальності не існує відмінності між внутрішнім і зовнішнім, фантазією і реальністю. З появою мовлення дитина стає членом суспільства. Логіка, розумне мислення сприяють розумінню взаємозв'язку причини і наслідку, а пристосування до вимог навколишнього світу перестає бути простим підпорядкуванням - воно стає усвідомленим і адекватним.

Формування ефективного "Super-Ego" означає для дитини вирішальний прогрес у соціалізації. Дитина тепер здатна не тільки підкорятися моральним вимогам свого соціального оточення, а й сама бере в них участь і може відчувати себе їх представником. Проте, ця внутрішня інстанція ще дуже слабка і довгі роки потребує підтримки з боку авторитетних осіб (батьків, вчителів) і може легко зруйнуватися внаслідок сильних переживань і розчарування.