4. Розвиток когнітивної сфери

Першою особливістю інтелектуального розвитку в юнацькому віці стає розвиток теоретичного мислення. Старшокласники й студенти молодших курсів частіше задаються питанням «чому?», їх розумова діяльність більш активна й самостійна; вони більш критично ставляться як до викладачів, так і до змісту одержуваних знань. Змінюється уявлення про цікавість предмету: якщо молодші підлітки цінують цікавість предмета і його фактологічну й описову сторону, то старшокласник цікавиться тим, що неоднозначне, що не вивчене, що вимагає самостійного обмірковування. Вони дуже цінують нестандартну форму подачі матеріалу, ерудицію викладача.

Другою особливістю інтелектуального розвитку в юнацтві варто вважати виражену тягу до узагальнень, пошуку загальних закономірностей і принципів, які стоять за частковими фактами. Ніхто так, як старшокласники, не любить «великих» теорій і не тяжіє до глобальних, «космічних» узагальнень. Однак широта інтересів, як правило, поєднується в юнацькому віці з відсутністю системи й методу в одержанні знань і навичок — інтелектуальним дилетантизмом.

Третьою характерною рисою є юнацька схильність перебільшувати свої інтелектуальні здібності й силу свого інтелекту, рівень знань і самостійності, тяга до показної, вигаданої інтелектуальності. Майже у всіх старших класах з'являється байдужі, нудьгуючі школярі, які всім своїм видом виражають утому й презирство до буденних шкільних знань; навчання здається їм прозаїчним й примітивним порівняно з можливостями реального життя; вони поводяться так, немов усе, що розповідає вчитель, нудне, аксіоматичне, прозаїчне, давно всім знайоме. Вони люблять ставити вчителям «каверзні питання», але, навіть одержавши відповідь скорботно погойдують головою, знизують плечима, розводять руками й т.д.

Важливо й те, що в юнацтві збільшується ступінь індивідуалізації в інтересах і здібностях, причому часто різниця доповнюється, компенсується негативними поведінковими реакціями. Тому в старших класах учитель легко виділяє групу інтелектуалів-відмінників, групу здібних, але безладних учнів, групу «хронічних трієчників» і т.д.

Юнацький інтелект більше швидкий, рухливий, ефективний, ніж інтелект підлітка. Якісні зміни — це зрушення в самій структурі розумових процесів: важливо не те, з якими завданнями може впоратися юнацький інтелект, а те, яким чином він це робить.

До 15 років складаються основи до формулювання альтернативних гіпотез, інтелектуальна рефлексія.

Одночасно при вирішенні конкретних життєвих завдань старшокласники проявляють неабияку кмітливість, спритність.

Розвиток інтелекту тісно пов'язаний з розвитком творчих здібностей, які припускають не просте засвоєння інформації, а прояв інтелектуальної ініціативи, продуктивності, оригінальності.

Розкид індивідуальних варіантів розумового розвитку в юнацькому віці великий, тому можна зустріти старшокласників з абстрактним, теоретичним мисленням і школярів, які можуть впоратися з завданнями тільки на конкретному рівні.

Цей вік стимулює й актуалізує творчі потенції. Найважливіший інтелектуальний компонент творчості — перевага дивергентного мислення, з яким пов'язують те, що на одне питання може бути дана безліч однакових правильних і рівноправних відповідей (на відміну від конвергентного мислення, яке припускає однозначне рішення і знімає проблему як таку). Юність психологічно схильна до поліваріантності, неоднозначності в інтелектуальній діяльності, готова звільнитися від повсякденних і традиційних уявлень, шукати нові асоціації, будувати нові зв'язки.

Конкретні особистісні властивості інтелектуально розвинених юнаків можуть бути різними, але всі вони поєднуються з розвиненим інтелектуальним самоконтролем, вираженою мотивацією інтелектуального досягнення, надання високої особистісної цінності якостям інтелекту, схильністю до самоосвіти й т.д. Оскільки шкільна навчальна програма, як правило, регламентована, юнацька творчість іноді повніше і яскравіше проявляється поза навчальними заняттями — на курсах, факультативах, у гуртках, секціях, заочних школах, і т.д., де творчість може зберігати ігрові форми й одночасно професійно орієнтувати старшокласників.

Розумовий розвиток у юнацькому віці полягає не стільки в накопиченні знань і навичок, зміні властивостей і структури інтелекту, скільки у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності — індивідуально-своєрідної системи психологічних засобів, які свідомо або стихійно людина використовує з метою найкращого зрівноважування своєї (типологічно обумовленої) індивідуальності із предметними, зовнішніми умовами діяльності.

У пізнавальних процесах це виступає як стиль мислення, який тісно пов'язаний з типом нервової діяльності юнака, умовами виховання й навичками самовиховання. Так, за даними українського психолога М. Є. Малкова, старшокласники з інертною нервовою системою в умовах шкільних перевантажень вчаться гірше, ніж володарі рухливого типу нервовою системою, тому що не встигають за швидким темпом викладання. Однак недоліки цього типу нервової системи можуть компенсуватися іншими її властивостями: так, школярі з інертною нервовою системою краще планують свою діяльність, контролюють її, наполегливіше домагаються необхідного результату, вони більш скрупульозно заглиблюються у досліджуваний матеріал, мають інтелектуальну дисципліну й волю.

Розвиток мислення створює всі передумови для формування світогляду, а просування в особистісному плані забезпечує його стійкість й умотивованість.

Але світогляд — це не тільки система знань і досвіду, але ще й система переконань, переживання яких супроводжується почуттям їх істинності, правильності. Тому світогляд тісно пов'язаний з вирішенням смисложиттєвих проблем, усвідомленням й осмисленням свого життя не як ланцюжка випадкових розрізнених подій, а як цілісного спрямованого процесу, який має наступність і зміст.