6. Розвиток спілкування

У ранньому дитинстві в зв'язку зі становленням нового рівня самосвідомості і просуванням у загальному інтелектуальному розвитку дитина вже прагне одержати ласку, похвалу і засмучується, якщо дорослі нею незадоволені. До середини 2-го року, якщо дитина спілкується з іншими дітьми, почуття симпатії, цікавості переносяться і на них. Діти співчувають один одному, намагаються допомогти, якщо з кимсь трапилася неприємність; якщо дитина когось скривдила, то через якийсь час намагається загладити провину, приносячи свої улюблені іграшки, солодощі.

Діти цього віку легко заражаються почуттями інших: якщо плаче одна дитина, то починають плакати всі. До трьох років починають формуватися почуття гордості за похвалу, за свої гарні вчинки (дитина готова домагатися похвали від дорослого), самолюбства, а також почуття сорому за свої помилки. Але поява цих почуттів ще не означає, що дитина 3-х років під їх впливом контролює свою поведінку. Можливість керувати собою в ранньому дитинстві ще дуже обмежена, оскільки панує мимовільність. Дитині важко, майже неможливо, втриматися від негайного задоволення виниклого бажання, важко змусити себе виконати важку чи непривабливу дія.

Це підтверджується простим експериментом. Дітям 1—3 років після сніданку дали по цукерці, запропонувавши зберегти її до вечора, щоб «дати мамі». З 17 дітей 2-го року життя утрималися і не з'їли відразу цукерку 7 чоловік, а з 16 дітей 3-го року життя — 9. Але навіть самі стійкі діти регулярно діставали цукерку, розгортали, облизували її, потім знову загортали і т.д.

Оволодіння предметними діями, грою, говорінням приводить до ускладнення потреби в спілкуванні з дорослими. Крім уваги, ласки, доброзичливості дитина раннього віку починає відчувати потребу ще й у співробітництві з дорослим. Таке співробітництво не зводиться до простої допомоги дорослого в грі чи діях дитини — тепер дитині потрібно співучасть дорослого, вона хоче бути поруч з дорослим і жити спільним з ним життям, виконувати спільну справу. Тільки таке співробітництво забезпечує дитині досягнення практичного результату при своїх обмежених можливостях і одночасно дозволяє дитині опанувати увагою дорослого, викликати в нього доброзичливе ставлення. Поєднання 3 моментів (доброзичливості, уваги і співробітництва} характеризує сутність нової потреби дитини в спілкуванні.

Провідними в ранньому дитинстві стають ділові мотиви спілкування, що тісно поєднуються з мотивами пізнавальними й особистісними. Пізнавальні мотиви виникають у процесі задоволення потреб у нових враженнях, одночасно з якими в дитини з'являються приводи для звертання до дорослого. Ділові мотиви з'являються в ході задоволення потреби в активній діяльності, як результат потреби в допомозі дорослих. І нарешті, особистісні мотиви спілкування специфічні для тієї сфери взаємодії дитини і дорослого, котра складає саму діяльність спілкування. Якщо ділові і пізнавальні мотиви відіграють службову роль і опосередковують досягнення більш далеких, кінцевих мотивів, то особистісні одержують у діяльності спілкування своє кінцеве задоволення.

У спілкуванні в ранньому дитинстві головне місце приділяється мові, хоча в 1-1,5 року дитина може ще використовувати дії, пози, локомоції (тягнеться тілом, ручками, щоб взяли на руки і т.п.). Оволодіння мовою дозволяє дітям переборювати обмеженість ситуативного спілкування і перейти від чисто практичного співробітництва з дорослими до співробітництва «теоретичного». До трьох років з'являється позаситуативне-пізнавальне спілкування дитини і дорослого (і збережеться приблизно до 5 років). Тепер дитина може обговорювати з дорослим події, явища, взаємини в предметному світі. Брак пізнавальної діяльності приводять до того, що потреби дитини збагачуються новим елементом — потребою в повазі дорослого, тому що тільки розуміння дорослим важливості і значимості хвилюючих дитину питань забезпечує достатнє залучення дорослого в «теоретичне» співробітництво з дитиною.

З розвитком спілкування дитина все більше входить в систему соціальних відносин і повинна орієнтуватися на ті норми поведінки, які прийняті між людьми.

Вже в період від 1,5 року до 2 років дитина має уявлення про те, що іграшки і книжки повинні бути цілими, одяг чистий і не м'ятий, не рваний і з усіма ґудзиками, що треба бути умитою і причесаною, а в речах підтримувати порядок. Одночасно діти засвоюють елементарні норми поведінки в тих чи інших ситуаціях, звичайно пов’язані з акуратністю, стримуванням агресивності, слухняністю. Ці уявлення і є першими нормами, які лягають в основу дитячого розуміння, що є правильним, що ні, що добре, а що погано. Так дитина освоює першу ступінь морального почуття.

Перші моральні норми ще не дуже стійкі, і в силу слабкого контролю за своєю поведінкою дитина часто і легко їх порушує.

Ж. Піаже поставив цікавий експеримент для вивчення моральних суджень дітей. Він розповідав їм історії, герої яких (діти такого ж віку) робили різні непорядні вчинки, а потім обговорював з малятами розказане. Так, в одній з історій Жан ненавмисно розбиває підніс з 10 чашками, а Анрі, усупереч забороні дорослих поліз у буфет за варенням, розбиває 1 чашку. Дітям поставили питання: кого з дітей треба сильніше покарати? Діти раннього віку (3—4—5) впевнені, що сильніше треба покарати Жана, який розбив 10 чашок. В іншій історії хлопчик робить поганий учинок (розбиває м'ячем скло в магазині) і тікає від гніву дорослого. Але коли він перебігає струмок по містку, дошка під ним підламується і він падає у воду. Ж. Піаже запитував, чому з хлопчиком відбулося нещастя? До 6—7 років, а іноді і довше, діти упевнені, що це не випадково — дошка підломилася саме тому, що хлопчик зробив поганий вчинок і не зізнався.

У досліді Е. В. Суботського пропонувалося за допомогою загнутої під прямим кутом лопатки перекласти з банки в відро 3 кульки для пінг-понгу. Перед початком експерименту дітям розповідалася історія про хлопчика, якого дядько попросив перекласти кульки за нагороду — цукерку. Він поклав цукерку на стіл і вийшов. Хлопчик спробував перекласти кульки лопаткою, але в нього ніяк не виходило, і тоді він переклав їх руками. Коли дядько повернувся, хлопчик сказав, що переклав лопаткою, і отримав цукерку. Дітей запитували, чи добре вчинив хлопчик і як би сама дитина вчинила на його місці. Експериментатор вислухував моральні відповіді дитини і, поклавши цукерку на стіл, ішов. Кімната, де проходив експеримент, була обладнана дзеркалом Гезелла: експериментатор, залишаючись невидимим, міг спостерігати за дитиною. Усі діти від 3 до 7 років, на словах засуджуючи вчинок героя, на ділі перекладали кульки руками. Навіть у 3 роки дитина прекрасно розуміє: якщо немає доказів — не винуватий. І навіть якщо експериментатор залишається в кімнаті, діти всіма силами намагаються відвернути чи видалити його з кімнати, щоб усе-таки перекласти їх руками. Але поведінка дитини після обману різко міняється. До досліду більшість дітей з інтересом розмовляли з експериментатором, але, обдуривши, всіляко уникали контакту.