Varenko ИА ДЕЯТ

методи ведення бізнесу, за допомогою яких компанія створює дохід для забезпечення самої себе. Створено багато типів бізнес-моделей в Е- комерції.

•Модель 1: назвіть вашу ціну. Покупець називає ціну, яку б хотів заплатити за певну продукцію чи послугу. Компанія з Е-комерції намагається знайти відповідність між запитом покупця і побажанням продавця продати товар чи послугу за таку ціну. Клієнти мають змогу зробити кілька заявок до того часу, як отримають товар.

•Модель 2: знайдіть найкращу ціну. Покупець формулює, що йому потрібно. Компанія пропонує найнижчу ціну за такий товар чи послугу. Потенційний покупець після цього має ЗО хвилин для того, щоб прийняти або відкинути пропозицію.

•Модель 3: динамічне посередництво. Клієнт формулює свої вимоги. Провайдери посередницьких послуг на будь-якому Веб-сайті оголошують згідно з вимогами клієнтів автоматизовані торги. Заявки автоматично пропонуються, доповнюються і розглядаються. Клієнти економлять час і кошти.

•Модель 4: приєднаний маркетинг. У такому випадку укладається угода, згідно з якою маркетинговий партнер (організація або особа) має домовленість з компанією і направляє клієнтів на Веб-сайт цієї компанії для покупки. Такий маркетинговий партнер отримує від 3 до 15% комісійних від вартості покупки у випадку, коли покупка здійснюється. Фактично йдеться про створення компанією віртуального відділу продаж з виплатою комісійних.

•Модель 5: оптові покупки. Концепція колективної покупки дає можливість невеликим компаніям або окремим особам отримувати значні скидки на великі партії товарів. Посередник здійснює електронне накопичення даних, збирає заявки, а потім проводяться переговори з окремими особами, малими та середніми за розміром компаніями для укладання найкращої угоди.

Модель 6: проведення електронного тендера. Приватні чи громадські покупці великих партій товару, як правило, здійснюють покупки на основі проведення тендера, що може проводитись в режимі он-лайн, для економії коштів і часу.

•Модель 7: он-лайнові аукціони. На сайті організатора аукціону встановлюється база даних, за допомогою якої реалізуються товари та послуги. При цьому організатор аукціону отримує певну оплату за формування загального списку торгів (лотів), заповнення тематичних категорій та обробку пропозицій. У торгах беруть участь компанії, які

виставляють товар, та покупці. Багато компаній таким чином здійснює тестові продажі, використовуючи Інтернет-аукціон для маркетингової оцінки попиту та встановлення початкової ринкової ціни.

•Модель 8: індивідуальний підбір товару. З допомогою елек-

тронних засобів є можливість швидко підібрати товар відповідно до індивідуальної заявки, причому товар буде не набагато дорожчим, ніж для звичайного покупця у магазині.

•Модель 9: електронні маркети та фондові біржі. Е-маркети підвищують ефективність продаж. Особливий інтерес представляють вертикальні маркети, яких називають ще вертикальними порталами, або ворталами. Вертикальні маркети зосереджуються на одній галузі, наприклад, хімічній або металургійній, і містять велику кількість детальної інформації для професіоналів.

•Модель 10: вдосконалення ланцюга поставок. Однією з головних переваг Е-комерції є можливість створення нових моделей постачання, що може значно покращити роботу ланцюга поставок.

Багато хто вважає, що якщо маєш Веб-сайт, то вже займаєшся Е- комерцією. Насправді ж ведення Е-комерції складна справа, що охоплює десятки застосувань. Для успішної діяльності Е-комерції потрібно набагато більше: досвічений персонал, відповідна державна політика в цій галузі, маркетинг, рекламна діяльність, бізнес-партнери та системи підтримки.[4, с.6-7].

7. 6. Поняття малого та середнього бізнесу. Малий та середній бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України “Про підприємства” до малих відносяться такі підприємства:

- у промисловості й будівництві - з числом працюючих до 200 чоловік;

- у науці й науковому обслуговані - до 100 чоловік; - в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) - до 50

чоловік; - у галузях нематеріального виробництва - до 25 чоловік;

- у роздрібної торгівлі - до 15 чоловік.

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих та середніх підприємств. Так, засновниками їх могуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члені сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство.

Малі підприємства - досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне

найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковий економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого та середнього бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.

За характером діяльності у малому та середньому бізнесі можна виділити декілька видів підприємств.

До першого виду належать індивідуальні (засновані на особистій власності окремої особи та виключно на її праці) або сімейні (засновані на власній праці членів однієї сім'ї, які проживають разом) підприємства. Майно такого підприємства формується з майна громадянина (сім'ї), одержаних доходів та інших законних джерел.

Інший вид - кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності.

Крім названих вище, можуть створюватися й інші малі підприємства. Законодавством передбачається можливість утворення на території України іноземних, а також спільних підприємств.

Серед характерних особливостей діяльності малих та середніх підприємств слід виділити найважливіші моменти: по-перше, підприємець сам вибирає, що, як і для кого виробляти. Будь-якої регламентації “зверху” він тут позбавлений; по-друге, підприємець має можливість застосувати найману працю.

Перспективи розвитку малого та середнього підприємництва дуже великі. Зарубіжний досвід переконливо свідчить, що в усіх розвинутих країнах такі підприємства давно оформилися в самосійні структурні підрозділи малого бізнесу; вони зайняті виготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, виробляють компоненти для великих підприємств.

Малі підприємницькі структури є досить нестійкими. Статистичні дослідження, проведені в США та інших західних країнах, свідчать, що з 100 фірм, які розпочинають діяльність одночасно, у перший рік свого існування зазнають невдачі 20, в другий - 17, на кінець третього року

продовжують функціонувати близько половини фірм, а на кінець п'ятого - тільки 33 %. Ще більш нестійкими є малі підприємства України.

На процес формування, розвитку та стабілізації роботи малих форм підприємництва впливає велика кількість різноманітних факторів, які доцільно класифікувати за сферою та характером впливу.

Зовнішні фактори - це компоненти середовища, в якому функціонує приватне підприємство, зокрема, малий бізнес. Вони поділяються на базові та доповнюючи. Основним базовим фактором є наявність законів, якими держава регулює діяльність малих форм підприємства. Доти, доки держава не дозволяла громадянам створювати кооперативи та малі підприємства, малий бізнес у нашій країні не міг легально функціонувати.

До інших базових факторів можна віднести наявність та доступність основних компонентів для організації підприємницької діяльності (кошти, приміщення, обладнання, сировина, матеріали тощо), співвідношення фіскальної та економічної функції податків, яке б давало змогу здійснювати розширене відтворення виробничого процесу; загальна економічна стабільність у державі тощо.

Доповнюючими факторами є: наявність державної підтримки малого бізнесу; інфраструктура, яка сприяє розвитку малих підприємств; процедура реєстрації підприємницьких структур тощо.

Внутрішні фактори охоплюють особисті та професійні здібності людей, які стають на шлях підприємницької діяльності. Це - й рівень їх психологічної готовності, і рівень мотивації, і професійна підготовка та інші фактори.

Для активізації діяльності суб'єктів малого та середнього підприємництва існує відповідна економічна підоснова. Перш за все це виробничий, науково-технічний та кадровий потенціал, який був створений до початку ринкових перетворень, але сьогодні використовується далеко не в повному обсягу, так само, як ще один засіб для розвитку малого бізнесу - використання місцевих мінеральносировинних ресурсів. Порівняно з іншими країнами, і в першу чергу - з розвинутими, Україна має набагато гірші не лише якісні, але й кількісні показники, що відображають їх розвиток.

Так, в Україні кількість малих та середніх підприємств на 1000 жителів складає близько 3,6 од., тоді як у Росії - 6, країнах Європейського Співтовариства - 45, Японії - 49,6, США - 74,2 од. Частка цих підприємств у валовому внутрішньому продукті України становить

нині близько 9 %, у країнах Західної Європи - 50-67, США - 52, Японії - 55 %.

Незважаючи на ряд прийнятих останнім часом вищими органами державної влади і управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється у несприятливому макрота мікросередовищі, є багато проблем, які необхідно вирішувати на різних рівнях. Аналіз діяльності суб'єктів малого бізнесу свідчить про те, що значна кількість новостворених малих підприємств не може розпочати свою роботу через відсутність достатнього статутного капіталу, сировини та матеріалів, власних площ і обладнання, практичних навичок та підприємливості працівників у здійсненні бізнесу. Вони мають проблеми виробничого характеру, труднощі в реалізації продукції, формуванні відповідної клієнтури. Через невеликі обсяги господарської діяльності деякі малі підприємства неспроможні залучати кваліфікованих фахівців, наймати здібних робітників і забезпечувати їм високу оплату праці.

Негативно впливають на розвиток малого бізнесу такі стримуючі фактори, як загальний спад вітчизняного товарного виробництва, зростання цін, інфляція, низький рівень платоспроможності населення,

рекет, корупція тощо. Частка малих та середніх підприємств у валовому внутрішньому продукті України становить лише 9 %, тоді як у країнах ринкової економіки - 50-65 %, у Росії - близько 10-11 %. Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) виробничих малих підприємств дорівнює лише 2,3 % від загального обсягу продукції промисловості України.

Результати проведеного дослідження показали, що основними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні є :

-неопрацьованість законодавства як з питань розвитку малого підприємництва, так і підприємництва в цілому;

-високі податки, що змушує деяких суб'єктів малого та середнього підприємництва йти у тіньову економіку;

-недостатня державна фінансова-кредитна і майнова підтримка малих підприємств;

-відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого бізнесу;

-недосконалість системи обліку та статистичної звітності малих підприємств;

-обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення;

-недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності;

-відсутність стимулів для інвестицій;

-психологічне неприйняття позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремих верств населення.

Основними напрямками дальшого розвитку малого підприємництва

вУкраїні у найближчій перспективі є: формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу; вдосконалення фінансово-кредитної підтримки; забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу; стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого та середнього підприємництва.

7.7. Інформаційна складова малого та середнього бізнесу. В

економіці, яка використовує інформацію як важливий ресурс, на більш глибокому рівні виникає взаємозв'язок соціально-економічних процесів і явищ. Виникнення і зростанння іноваційних потоків веде до зміни типових властивостей поведінки господарюючих суб'єктів, впливаючи на характер конкуренції. Донедавна вважалося, що будь-яка економічна інформація вільно поширюється на ринку і, при наявності коштів на її оплату, доступна усім. Під інформацією, що використовується в конкурентній боротьбі, розуміються професійні знання підприємця і працівника, технологічні знання спеціаліста і припущення (з визначеним ступенем ймовірності) зацікавлених суб'єктів щодо стану справ на ринку. Проте в багатьох випадках в економіці виникають різноманітного роду перешкоди для отримання своєчасної та якісної інформації. У результаті одні економічні суб'єкти можуть отримати інформаційну перевагу перед іншими. Виникнення відносних інформаційних переваг призводить до появи конкуренції, результати якої непередбачені, а отримуваний при цьому прибуток не усереднюється.

Існує ціла низка джерел отримання конкурентної інформаційної переваги. Найбільш важливими уявляються такі:

-позаекономічна монополія на володіння інформацією, що виникає при відсутності інформаційної свободи (наявності адміністративних перешкод для поширення інформації). У цьому випадку економічний суб'єкт використовує для отримання прибутку інформацію, недоступну іншим учасникам ринкового процесу;

-спроможність краще і швидше за інших оцінити і зрозуміти загальнодоступну інформацію. У цьому випадку економічні суб'єкти

отримують додатковий прибуток, який може бути понятий як премія за краще використання інформації.

Якщо інформаційна перевага стійка в часі і просторі, вона поступово трансформується в соціально-економічну. Відповідно відсутність даних переваг можна тлумачити як нерозвиненість інформаційного простору окремого ринку або економіки в цілому.

Інформація необхідна всім ринковим суб'єктам для прийняття правильного рішення щодо своєї господарської діяльності. Їм потрібно знати, як треба взаємодіяти з державними ринковими та соціальними структурами, можливості і неможливості ринку, правила підприємницької діяльності. Серед причин підприємницьких невдач ринкові фактори у чотири рази перевищують виробничі і технічні причини. Тому значна роль відводиться маркетинговій діяльності підприємства, завдяки якій стає можливим забезпечення завчасної координації процесів виробництва і збуту власної продукції, її пристосування до ринкової динаміки ринку до неї, визначаються вигідні сегменти ринку, ініціюється інноваційна діяльність, виробництво диверсифікується з урахуваннням ринкової кон'юнктури і власних можливостей. Основою маркетингової діяльності є інформація, повнота (достатність), якість, своєчасність якої забезпечать успіх або влаштують поразку підприємству на ринку. Отримати потрібну для прийняття рішення інформацію дозволяє перевірений механізм роботи з інформацією.

Таким чином, якщо потік інформації обмежується, може виникнути одна з таких ситуацій: по-перше, завдається шкода підприємницькій діяльності; по-друге, хтось здобуває односторонню перевагу.

Будь-яка особа, що здійснює підприємницьку діяльність (займається бізнесом), повинна знати відповіді на 4 найважливіші питання, які вважаються «класичними» завданнями бізнесу.

1.Що робити?

2.Кому продавати або у кого купувати?

3.Де взяти кошти?

4.Хто є хто?

Від відповіді на ці запитання значною мірою залежить життєздатність і успіх будь-якої справи. Саме у вирішенні цих завдань інформаційне забезпечення відіграє провідну роль.

Означені вище проблеми об'єднує те, що їхнє вирішення потребує проведення пошуку, відбору та аналізу інформації.

Будь-яке конкретне інформаційне завдання передбачає такі ключові етапи розв'язання:

1.Формулювання.

2.Розробка стратегії пошуку.

3.Розв'язання задачі (пошук, відбір і аналіз інформації).

При формулюванні завдання вихідну її постановку формулює сам замовник або споживач, користувач інформації. Уже на цьому етапі з'являються перші труднощі: користувач часто дуже смутно уявляє собі, яка саме інформація йому потрібна, він не здатен чітко сформулювати сутність питання.

На другому етапі необхідно визначити, який постачальник інформації є переважним. При розробці стратегії перш за все слід визначити, в яких саме джерелах доцільно шукати необхідну інформацію. Потім окреслюються головні кроки дослідження і послідовність їхнього виконання, тобто розробити стратегію. Якщо вся підготовча робота виконана старанно, то результати, що будуть отримані, повинні бути більш точними при найменших витратах.

Коли інформацію вже знайдено, відібрано і здійснено її аналіз, то повинне знайтися вирішення завдання або розв'язання проблеми. Але цього може й не статися, оскільки знайти потрібну інформацію не завжди вдається (можливо, був неправильним запит або слід змінити підхід до вирішення, скоригувати стратегію пошуку). Якщо для пошуку інформації застосовувалися тільки власні зусилля, то, можливо, необхідно, співпрацювати з професіоналами, підприємствами, які зможуть надати допомогу.

Отже, інформація стає елементом ринкового механізму. Крім цього, вона є економічним ресурсом, фактором конкурентної боротьби, суспільним благом і товаром. Інформація має високу споживчу вартість: вона допомагає створювати інший товар швидше, вищої якості та в більшому обсязі.

7.8. Принципи діагностики економічного стану підприємства.

При дослідженні регіонального інформаційного ринку важливо використовувати основоположні принципи діагностики його стану. До даних принципів можна віднести такі:

Принцип науковості. Використовування наукового підходу дозволить вчасно виявити тенденції і закономірності функціонування ринку праці, розробити соціально-економічні моделі його розвитку, що може стати основою прогнозування діяльності регіонального ринку праці і розширення виробництва з урахуванням соціально-економічних потреб регіону.

Принцип синергії. (обєднання). Даний науковий підхід дозволяє одержати сумарний ефект від безлічі розрізнених, незначних дій і значних процесів.

Принцип системності. Системний підхід дозволяє всебічно досліджувати можливості створення нових виробництв і розширення діючих підприємств, що дозволить знизити напругу на регіональному ринку праці, своєчасно виявити додаткові переваги і витрати, пов'язані з реалізацією нових проектів

Принцип цілісності відтворювального інформаційного циклу.

Відтворювальний підхід дозволить оцінити ситуацію на ринку інформації з погляду макроекономічних процесів (інфляція, порушення грошового обігу, надвиробництва або недовироблення інформаційних продуктів і послуг) і типу відтворення, що склалося в регіоні. Регіональний ринок інформації тут виступає як елемент національного ринку, що випробовує вплив дестабілізуючих чинників макро-середовища, складовою частиною розвитку ринкових відносин.

Принцип комплексності. Комплексний підхід полягає у всебічній оцінці розвитку регіонального ринку інформації, розробці показників його функціонування, вивчення його взаємодії з іншими ринками, дослідженні впливу зростання або скорочення сегментів інформаційного ринку на розвиток регіональних ринків товарів, послуг (зокрема, освітніх), нерухомості, кредитів тощо.

Принцип варіантності. Припускає розробку варіантів прогнозу розвитку регіонального ринку інформації, виходячи з порівняння особливостей, тенденцій розвитку регіону, постановки мети в нормативному прогнозуванні, можливої зміни прогнозного фону.

Принцип безперервності. Передбачає коректування прогнозів в міру необхідності, під час ввезення нових даних про зміни в структурі попиту і пропозиції інформаційних продуктів і послуг.

Принцип веріфікованості (правдивості). Зумовлює достовірність, точність і обгрунтованість прогнозних даних і можливість їх коректування.

Діагностику даного ринку припускає дослідження не тільки територіальних особливостей виробництва, переробки, накопичення, використання інформаційних ресурсів, але і взаємозв'язок із соціальноекономічними характеристиками регіону, рівня і спрямованості його загального розвитку.

7. 9. Методика діагностики економічного стану. Новим, але вельми затребуваним напрямом вивчення регіональних ринків, у тому числі й ринку інформації, є діагностика. Це підтверджує її актуальність як

системного наукового способу вивчення різних напрямів територіального розвитку.

Процес діагностики є аналітичною діяльністю з метою визначення якісних або кількісних характеристик ринкового середовища в регіоні і складається з етапів: підготовчого, діагностики, завершення (за В. М. Андрієнко [3]):

1. Підготовка Збір первинної інформації

Попередній діагноз Планування дій

2. Діагностика Формування бази даних Детальне вивчення внутрішніх

і зовнішніх причинно-наслідкових зв'язків Аналіз і синтез фактів

3. Завершення Оцінка

Заключний звіт

Слід виділити і згрупувати проблеми, які стримують розвиток діагностики інформаційного ринку в Україні:

-неповнота або відсутність необхідної первинної інформації, баз даних, можливих напрямів діагностики;

-діагностики (методологією, методами, моделями), фахівцями, що здійснюють діагностику;

-несформованість оцінних класифікацій визначення станів ринку,

-відсутність критеріїв порівняння;

-відсутність комплексності більшості досліджень, що проводяться:

-проведення аналізу станів більшості ринків без дії екзогенних чинників;

-орієнтація показників у здійснюваних дослідженнях на вартісні оцінки, побудовані на існуючій системі фінансового аналізу, бухгалтерського обліку і звітності, які значною мірою не відповідають динамічним умовам ринкової економіки за чинниками, що враховуються, періодичністю проведення аналізу, напрямами аналізу тощо;

-відсутність акценту на урахуванні економічної ефективності кожного виду послуги або інформаційного продукту, унаслідок чого не реалізується ринкова приналежність кожного продукту або послуги;