Varenko ИА ДЕЯТ

також терміни, придумані іншими людьми. Наприклад - інформаційне суспільство, що передбачає демасифікацію, різноманітність, виробництво продукції базованої на знаннях, і прискорення змін.

В цьому постіндустріальному суспільстві існує різноманітність стилів життя (субкультури); адгократії (гнучкі, поліморфні об'єднання), що швидко пристосовуються до змін. Інформація може замістити собою більшість матеріальних ресурсів, і стає основним матеріалом для працівників.

Загальну картину величезних змін і потрясінь показав Е. Тоффлер у книгах «Шок майбутнього» (1970)[9] та «Екоспазм» (1975). Він переконливо довів, що потрясіння, які відбуваються – це не просто «друга промислова революція» або перехід до «економіки послуг», а щось значно більше – народження принципово нової, невидимої людям цивілізації, яка змінює основи їх буття.

На думку Е. Тоффлера, лише кілька відсотків людей на Землі – люди майбутнього, які не знають цього шоку. Ще 25% – люди, які живуть в «індустріальному світі», що руйнується нововведеннями. А 70% населення Землі – це люди ще аграрної епохи. Величезне безробіття супроводжує прихід нового, і люди, які звільняються, не розуміють, що вже ніколи не відкриються ті самі заводи або офіси, а якщо відкриються, то там не буде попередньої роботи. На очах змінюються всі структури економіки і суспільні інститути, примушуючи людей безперервно перекваліфіковуватися. Цей «ефект акселерації», який прискорює потік нових ситуацій і відносин, проходить через свідомість людей, перебудовуючи її, змінює поведінку людини, що чинить опір.

Результат зазначених праць – це розкриття прихованого змісту важких економічних і соціальних потрясінь перехідного періоду як часу абсолютно необхідного, величезного і багатогранного розвитку переважної більшості населення. Ціна безконтрольності цього розвитку

– втрата багатьма людьми віри у себе, енергії і життєвих сил, розпад сімей, різкий ріст стресів, захворювань і смертності, алкоголізму, наркоманії, злочинів. «Шок майбутнього» – це очікуваний масовий катастрофічний прояв перерахованих соціальних бід і деформацій[9].

Поняття «інформаційного суспільства». Тоффлер не дає новій цивілізації визначення, але доводить, що вона має принципово новий характер.

"Багато чого у цій виникаючій цивілізації протирічить традиційній індустріальній цивілізації. Це водночас і технічно розвинута, і антиіндустріальна цивілізація. "Третя хвиля" несе із собою новий образ

життя, оснований на відновних джерелах енергії, на методах виробництва, що роблять застарілими більшість фабричних технологій, на радикально перетворених школах та корпораціях майбутнього. Така цивілізація несе з собою новий кодекс поведінки та виводить нас за межі концентрації енергії, грошових коштів і влади"[8].

На його думку, у наступному столітті вирішальне значення для економічного та соціального життя, для способів виробництва, отримання знань, а також для характеру трудової діяльності людини набуває новий соціальний уклад, який базується на телекомунікаціях. Революція в організації та обробці інформації, в якій головну роль відіграє комп'ютер, розгортається водночас з розвитком індустріального суспільства.

Важливо розуміти, що інформація має деякі специфічні особливості.

Якщо я матиму 1000 одиниць землі, а потім віддам кому-небудь 500 одиниць, то у мене залишиться лише половина. Але якщо у мене є деяка кількість інформації і половину віддам іншій людині, то я буду мати все,

що мав. Якщо я дозволю користуватися моєю інформацією, то скоріше за все і зі мною поділяться чим-небудь корисним. Таким чином, угоди з приводу матеріальних речей ведуть до конкуренції, у той час, коли інформаційний обмін - до співробітництва. З цього можна зробити висновок, що інформація - це ресурс, яким можна ділитися без жалю. Другою специфічною рисою споживання інформації є те, що на відміну від споживання матеріалів чи енергії, яке веде до збільшення ентропії у Всесвіті, використання інформації веде до іншого ефекту - воно збільшує знання людини, підвищує організованість в оточуючому середовищі та зменшує ентропію.

У своїй праці автор дає розгорнуту характеристику поняттю інформації. При цьому він підкреслює відмінність останньої від інших видів економічних та соціальних цінностей. Цим він обгрунтовує ідею про виключність наступної нової стадії та неминучість перелому в історії з її наступом.

Теорія індустріально-технократичного суспільства Д. Белла.

Деніел Белл — американський соціолог і публіцист, засновник теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства.

Теорія постіндустріального суспільства намагається окреслити те, що відбудеться після першої реалізації можливостей індустріального суспільства. Це теорія (Д. Белл), згідно якої індустріальне суспільство (в результаті науково-технічного прогресу) переростає у постіндустріальне суспільство, яке характеризується домінуючою роллю сфери послуг,

переходом влади до вчених і технократів. Виділивши в історії людства три фази (доіндустріальну, індустріальну і постіндустріальну), Данієл Белл описав риси постіндустріального суспільства:

-трансформація значення різних економічних секторів, домінування сектора послуг (адміністрація, банки, транспорт, охорона здоров’я, торгівля, освіта, наука, судочинство, мистецтво тощо) при зниженні промислового сектора і обмеженні значення сільськогосподарського сектора;

-зміна пануючої технології, перехід від енергетичної технології до інформаційної (поява роботів, розвиток комунікацій);

-зростання значення планування, прогнозування розвитку, контролю технологій;

-панування прагматичних і технологічних критеріїв при зниженні ролі ідеологічних і етичних критеріїв;

-розквіт “інтелектуальної технології”, тобто цільового використання науки для потреб практики;

-перетворення класової структури, висунення в ролі пануючого не класу власників, а класу висококваліфікованих фахівців (економісти, інженери, менеджери).

Ця теорія була викладена у книзі "Прихід постіндустріального суспільства" (1973)[5]. Майбутнє постіндустріальне суспільство характеризують такі ознаки:

1)прихід індустрії на місце промисловості;

2)панування переважно професійної і технічної праці, працівників і якої Белл називає ієрархічно побудованим класом;

3)фундаментальні теоретичні знання (як джерело нововведень і заходів і соціальної політики);

4)контроль над новою технологією і доступ до неї;

5)застосування інтелектуальної технології прийняття рішень.

Стратегічну роль відіграють наука та еліта вчених. Розвиток науки потребує вкладення значних коштів, нагромаджених державою і корпораціями. Харизматична місія вчених – використовуючи ці засоби, не допустити підпорядкування досліджень інтересам політики або ринку.

Перехід до післякапіталістичного суспільства породжує нові уявлення про феномен рідкісності, подолання котрого потребує великих витрат, по–перше, на інформацію, важливість якої настільки велика, що Белл вводить термін «інформаційне суспільство»; по-друге, на координацію діяльності багатьох людей і організацій, включаючи

вирішальний вплив на зміни, які відбуваються в соціальній структурі суспільства, економіці, розвитку інститутів демократії тощо.

Діалектичний взаємозв'язок і взаємообумовленість економічних,

правових, соціальних, культурних і технологічних чинників у становленні інформаційного суспільства виявляється в соціальній сфері, у лібералізації правил регулювання інформаційного і телекомунікаційного ринків, у технологічній і організаційній конвергенції, формуванні нових вимог до працівників і організації ділового процесу, у змінах в інформаційному законодавстві, підвищенні ролі державного регулювання і міжнародної співпраці.

Економічними основами інформаційного суспільства є галузі інформаційної індустрії (телекомунікаційна, комп'ютерна, електронна, аудіовізуальна), які переживають процес технологічної конвергенції і корпоративного злиття, розвиваються найбільш швидкими темпами, мають вплив на всі галузі економіки і конкурентноспроможність країн на світовій арені.

Правовими основами інформаційного суспільства є закони і нормативні акти, що регламентують права людини на доступ до інформаційних ресурсів, технологій, телекомунікацій, захист інтелектуальної власності, недоторканність особистого життя, свободу слова, інформаційну безпеку.

Технологічними основами інформаційного суспільства є телекомунікаційні й інформаційні технології, які стали лідерами технологічного поступу, невід'ємним елементом будь-яких сучасних технологій, сприяють економічному зростанню, створюють умови для вільного обігу в суспільстві великих масивів інформації і знань, спричиняють істотні соціально-економічні перетворення і, зрештою, становлення інформаційного суспільства.

Упостіндустріальному суспільстві національні інформаційні ресурси

-найбільш велике потенційне джерело багатства. У зв'язку з цим необхідно розвивати нову галузь економіки - інформаційну економіку.

Постіндустріальна економіка - це економіка, в якій промисловість за показниками зайнятості і своєї частки в національному продукті поступається місцем сфері послуг, а сфера послуг є переважно обробкою інформації.

У1987 році Європейська комісія випустила Зелену книгу з телекомунікацій, в якій стверджувалося, що телекомунікаційні мережі складають нервову систему сучасного економічного і соціального життя. У 1988 році Національна адміністрація США з телекомунікацій і

інформації опублікувала свою доповідь, в якій підкреслювалося, що телекомунікаційна та інформаційна інфраструктури життєво важливі для підтримки дієздатності американської і світової економіки. Інформаційне суспільство в американській національній інформаційній інфраструктурі визначається як суспільство, в якому: кращі школи,

вчителі та курси стають доступними всім студентам незалежно від географічних умов, відстані, ресурсів і працездатності; величезний потенціал мистецтва, літератури і науки стає доступним не тільки у великих організаціях, бібліотеках, музеях; послуги охорони здоров'я і соціальні послуги стають доступними в інтерактивному режимі кожному своєчасно і в необхідному місці; у кожного є шанс жити в різних місцях без втрати можливості повноцінно працювати в офісі через електронні магістралі; невеликі фірми можуть отримувати замовлення з усього світу електронним шляхом; кожний може дивитися останні фільми, звертатися в банк, магазин зі свого будинку; кожний може отримувати державну інформацію прямо або через місцеві бібліотеки, легко вступати в контакти з державними службовцями; державні, ділові структури можуть обмінюватися інформацією електронним шляхом, знижуючи обсяг паперової роботи і поліпшуючи якість послуг.

Глобальне інформаційне суспільство формується локально, у різних країнах цей процес йде з різною інтенсивністю і особливостями. Інформаційні товариства мають три головних характеристики.

По-перше, інформація використовується як економічний ресурс. Організації використовують інформацію у все більших масштабах з метою підвищити ефективність, стимулювати інновації, укріпити конкурентоспроможність.

По-друге, інформація стає предметом масового споживання у населення.

По-третє, відбувається інтенсивне формування інформаційного сектору економіки, який зростає більш швидкими темпами, ніж інші галузі. Причому рух до інформаційного суспільства - загальна тенденція для розвинених держав і країн, що розвиваються.

Сучасні інформаційні й телекомунікаційні технології стали настільки важливою частиною інфраструктури суспільства, що від них залежить не тільки технологічний, але й соціальний поступ, економічна конкурентоспроможність країни в цілому, її місце у світовій економіці, роль у міжнародному розподілі праці, здатність розвивати демократичні інститути, зростання нових робочих місць і т. п.

1.3.Інформаційна технологізація суспільного життя. Cуспільство,

яке виникає у результаті інформатизації істотно характеризується тим, що знання, як найвища форма інформації, займає в ньому провідне місце. Інформатизація суспільства технологізувала інтелектуальну діяльність людей за допомогою комп’ютерів, новітніх засобів зв’язку, інноваційних технологій. У сучасних умовах ця інформаційна технологізація вже значно впливає на ділову активність, освіту, виховання, політику, медицину і взагалі світосприйняття. Завдяки цьому для людини з’являється можливість розв’язання різних проблем. На сьогодні не існує універсального підходу або ж єдиної моделі формування інформаційного суспільства. У кожному регіоні та країні існують свої внутрішні особливості, які згодом і визначають специфіку цього процесу.

Безпрецедентна за масштабами та якісними характеристиками

глобальна інфраструктура інформаційних та інформаційно-

комунікативних технологій (надалі - ІТ й ІКТ) перетворилася на технологічне підґрунтя дедалі ґрунтовніших трансформацій у повсякденному житті людей та суспільств.

Окрім небачених раніше можливостей для підвищення матеріального добробуту людства, сучасні ІТ спричинили появу та інтенсивне поширення принципово нових моделей соціальної інтеграції, комунікації, суспільно-політичної активності, способу життя, освіти тощо.

Викликає, зокрема, тривогу те, що впродовж останніх років Україна погіршила свої позиції в різноманітних міжнародних рейтингах, які засвідчують її «електронну готовність».

Зокрема, за оприлюдненими у квітні 2011 року даними експертів Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), за рейтингом розвиненості інформаційно-комунікативних технологій Україна серед оцінених 138 країн посіла лише 90-місце, значно поступившись таким сусідам по СНД як РФ (77 позиція) та Казахстану (67-ма). А очолюють список ВЕФ Швеція, Сінгапур і Фінляндія.

Даний рейтинг важливий саме тому, що він співпадає з рейтингом «мережевої готовності», тобто вказує на те, наскільки та або інша країна світу готова використовувати в реальному житті інформаційні технології.

Оптимістичнішими у своїх оцінках були учасники ІІ Українського Форуму управління Інтернетом (Київ, вересень 2011 р.), на думку яких

IT-ринок в Україні знаходиться на порозі революційного стрибка, після якого розпочнеться його бурхливе екстенсивне зростання.

Інтернетом користується від 6 до 17 млн українців. З року в рік покращується якість Інтернет-трафіку, ємність і швидкодія якого оціночно зросте до 2015 року у 48 разів. При цьому вже сьогодні, за даними вимірювань компанії Pando Networks, Україна входить до першої десятки країн з найбільшою швидкістю Інтернет-трафіку (1190 кб/с при середньосвітовій швидкості 580 кб/с).

Так, якщо ще декілька років тому покупки в Інтернет-магазині були відносною екзотикою, то на сьогодні більше 10 млн українців як мінімум один раз на рік купували товари чи послуги у віртуальних магазинах. Понад те, саме сектор Інтернет-магазинів дозволяє задовольнити навіть найбільш незвичні сектори людського буття.

Активно розвивається ринок Інтернет-банкінгу – його користувачами вже є близько 22 % українських користувачів мережі Інтернет, а це близько 3–3,5 млн осіб (хоча близько 99 % користувачів робить менше ніж 5 операцій на місяць, що відповідає суто утилітарному використанню системи – сплата рахунків за ЖКХ, поповнення мобільних телефонів тощо).

На подібній основі розвиваються системи експрес-платежів, що також дозволяють сплачувати значну кількість рахунків (ЖКХ, стаціонарного зв’язку, теплопостачання тощо). Такі компанії підписують спеціальні угоди, відповідно до яких вони отримують можливість надавати користувачам можливість сплачувати основні види рахунків.

Водночас це вже зараз виводить питання виведення на якісно новий рівень забезпечення приватності («прайвесі») та безпеки персональної інформації, оскільки за умов низької обізнаності українських громадян із принципами безпеки в мережі Інтернет вони можуть стати (і реально стають) жертвами злочинців.

В Україні динамічно зростає ринок платіжних терміналів, які дозволяють швидко поповнювати рахунки мобільних телефонів, електронних платіжних систем, сплачувати послуги ЖКХ тощо. Отже,

зробимо висновки:

1. Незважаючи на певні зрушення у сфері розвитку ІТ, Україна все ще залишається на узбіччі реальних процесів «електронної готовності» та може пред’явити лише одну розвинену інформаційну індустрію – програмний аутсорсинг, що працює на створення «розумного суспільства», але не в самій Україні.

2.Незважаючи на високу динаміку збільшення в Україні кількості користувачів мережі Інтернет, до 50 % населення не використовує комп’ютери. В цілому вся позитивна динаміка зростання забезпечується переважно молоддю, тоді як старше покоління перебуває практично осторонь процесів інформатизації, що породжує проблему «цифрового провалля».

3.Водночас надмірне захоплення молоді комп’ютерними технологіями призводить до появи таких проблем як Інтернетзалежність, яка ще декілька років тому була для України неактуальною.

4.Комп’ютер та Інтернет досі є в Україні в основному джерелом розваг і спілкування, а кількість тих, для кого зв’язка «комп’ютер + Інтернет» є основним джерелом прибутку («новим місцем роботи») все ще надзвичайно мало.

5.Українці дедалі частіше намагаються використовувати сучасні ІТ

упобуті для полегшення свого існування, що засвідчують інтенсивні темпи розвитку Інтернет-магазинів, Інтернет-банкінгу, експрес-платежів через термінали, використання електронних грошей.

6.Електронне урядування в Україні донині є фрагментарним та відірваним від реальних потреб людей: замість електронізації найбільш затребуваних державних послуг, електронізуються лише ті, які цікаві самим держустановам; невтішні тенденції засвідчують й перші результати впровадження недавно ухваленого Закону України «Про доступ до публічної інформації».

7.Реальною проблемою у сфері впровадження електронного урядування є надмірна затеоретизованість, коли більшою мірою практичним питанням штучно надається статус «науковості» й «філософічності». Натомість суто конкретні пілотні проекти із наданням державних послуг в електронній формі є поодинокими та дуже рідко входять до сфер широкої управлінської практики.

8.Найзначиміші донині досягнення України у суспільних трансформаціях, досягнутих за допомогою впровадження сучасних ІТ, зазначені не тільки вітчизняними, а й міжнародними фахівцями, пов’язані зі сферою освіти (шкільної та вищої).

9.Незважаючи на розповсюдженість соціальних мереж серед молодих користувачів Інтернету, більша їх частина є вкрай апатичною щодо переходу від віртуальної активності до реальної, «вуличної» (флешмобів) та є споживачами продукції суто розважального змісту.

10.Донині в Україні відсутні помітні ознаки перетворення вітчизняного «мережевого суспільства» на елемент (підсистему)