9. Файлова система Unix
9.1 Будова файлової системи Unix
На відміну від MS DOS, яка має неструктуровану файлову систему OS Unix має визначенц структуру. Користувач OS Unix має свій власний каталог, ім’я якого співпадає з його ідентифікатором, який вводиться користувачем при вході у систему. Власний каталог, як і інші каталоги, може вміщувати також і файли та каталоги тим самим це дозволяє зберігати зв’язані файли. OS Unix розглядає перефірійні пристрої як файл. Процедура доступу до будь-якого файла системи ідентична процедурі доступу до файлів системи. Каталог під назвою Usr містить каталоги всіх користувачів системи Unix. Особистий каталог користувача є для нього початковим каталогом (home directory), який адміністратор системи призначає користувачу для початку роботи у системі.
Типові каталоги OS Unix:
Bin-містить системні двійкові файли, які відомі як файли об’єктних кодів, що виконуються. У цьому файлі знаходиться більшість команд;
Dev-містить тимчасові файли системи;
Etc-містить інші файли, які використовують переважно адміністратором системи.
Ці п’ять основних каталогів належать головному кореневому каталогу (root directory), який утворює основні гілки дерева каталогів.
Проста файлова система Unix.
Root
bin etc usr ev tmp
Dan Robin Ann
Text c_p let a b c
Таким чином, OS Unix має структуровану файлову систему, яка містить три види файлів:
каталоги (directories), які зберігають імена інших каталогів;
звичайні файли (ordinary files), які зберігають тексти, вихідні,та об’єктні коди;
спеціальні файли (spesial files), які відповідають переферійним пристроям.
Кореневий каталог визначається символом /:
Наприклад /Usr.
Для того, щоб визначити один з початкових каталогів користувача записують після імені підкаталога ще одну /, та відповідно його ім’я, наприклад: /Usr/dan/text
При створенні файлів для їх імен використовують будь-яку комбінацію від 1 до 14 символів крім: /,*,?,”,`,[,], та керуючих символів. Літери нижнього та верхніх регістрів Unix не рівнозначні. Програми, які виконуються під керуванням OS Unix не містять інформації відносно внутрішнього формату, у якому ядро зберігає файли даних, дані у програмах подаються як безформатний потік байтів. Програми можуть інтегрувати потік байтів по соєму бажанню, при цьому будь-яку інтерпритацію ніяк не буде пов’язано з фактичним засобом зберігання даних в OS. Таким чином, синтаксичні правила, які визначають поставлений метод доступу до даних у файлі встановлюється системою і є єдиними для усіх прогам, але симантику даних визначає конкретна програма. Наприклад, програма формування тексту troff має у кінці кожного рядка тексту символи переходу до нового рядка, а програма обліку системних ресурсів acctcom працює з записами фіксованої довжини. Обидві програми використовують одні і ті ж системні засоби для впровадження доступа до даних у файл як потоку байтів і в середині себе перетворюють цей потік по відповідному формату. Якщо будь-яка з програм виявить, що формат даних не вірний, вона приймає відповідні засоби.