3. Особливості урбанофлор

Урбанофлора – система популяцій всіх видів рослин, що спонтанно розселились в міських межах та межах зеленої зони, та відносяться до синантропної флори урбанізованих територій [13].

Початок становлення урбанофлори на території сучасного південного-сходу України відноситься до часу появи тут перших поселень людини в палеоліті та неоліті. Довгий час зміна флори в цьому не густо заселеному краї йшла досить повільно. Цей процес отримав значне прискорення під час побудови міст. В ХVІІІ ст. в Слов’янську, Макіївці, Луганську, Маріуполі та їх околицях з’явилось багато прибулих видів, та встановити час їх розселення майже неможливо через слабе флористичне вивчення того часу. Останні 200 років мали вирішальний вплив на формування урбанофлори. У містах генезис флори має стихійний подвійний характер. З одного боку відбувається формування місцевої флори в умовах урбанізованого середовища, з іншої – процес формування нової флори в умовах власних антропогенних екотопів. Це складні процеси, що йдуть у часі та просторі, вони постійно взаємодіють. Головними факторами в трансформації урбанофлори за останні 100-200 років були поєднання місцевої флори, занос нових видів рослин, інтенсивна інтродукція та наступне здичавіння рослин.

В архітектурно-просторовій структурі сучасних міст поєднуються, принаймні, чотири зони: техногенних екотопів, житлової забудови, штучних фітоценозів та фрагментів природної рослинності. Роль кожної із зон у формуванні флори абсолютно різна. На місцевості ці зони досить дивно переплітаються, та загалом промислова та зона житлової забудови займають центральну частину міста, куди невеликими масивами вкраплюються зелені насадження. Нормами проектування зелених насаджень передбачається їх рівномірне і безперервне розміщення, що сприяє більш - менш рівномірному спонтанному розселенню рослин [13].

Традиційно в межах міста ми стрічаємо місцезростання, в різній мірі трансформовані людиною: від відносно непорушених до повністю змінених. Деякі види в основному приурочені до останків природніх общин. Вони скорочують свій ареал пiд антропогенним впливом. В розумінні Г.С. Антипіної (2002) – це залишковi та індиферентні види аборигенної фракції. Для цієї групи видів також використовується термін «індигенні рослини» (аборигенні види) (Чичев 1981; Протопопова 1991). Цей терiн маєскладне трактування.

Так, в медицині (Беляков, Епаев 1989) термін «індигенна» мікрофлора означає постійна, природна, автохтонна, аборигенна, народжена всередині на противагу патогенній. В рядівипадків цей термін використовується як синонім до термiну «аборигенний» (Рахманова 2006). Г. С. Антипіна (2002) відносить до індигенним аборигенним видам, що приурочені до природних рослиннимспільнотам і, що не виходять на антропогенні місцезнаходження. З іншого боку, територія міста в будь-якому разі є в тій чи iншій мірі антропогенно трансформованою.

На противагу аборигенним видам, що уникають порушених місцезнаходжень, у світовій ботаніці склалась практика виділення синантропних видів: множини (в математичному сенсі слова) антропотолерантних рослин.

Поняття «синантропна флора» широко використовується в ботанічних дослідах. Однак об’єм цього терміну може варіювати від роботи до роботи дуже сильно. Перед усім, в базовій роботі Б. А. Юрцева та Р. В. Камеліна (1991), в якiй наводиться узагальнюючий матеріал по термінології порівняльної флористики, поділяються парціальні флори синантропних (точніше, антропогенних, термін «синантропний» вживаний скоріше до живих організмів) місцезнаходжень та синантропний елемент флори – сукупність синантропних видів. У ряді робіт ми спостерігаємо саме таке використання вказаних термінів (Антипина 2003, Золотаева 2003, Максимов 2006). Однак часто можна зіштовхнутись з використанням виразу «синантропна флора», що використовується для парціальних флор тих чи інших типів антропогенних місцезнаходжень (Мартиненко, 1994, Третьякова, Мухин 2001, Качкин 2005), а в роботі О. В. Морозової (2003) прямо дається визначення синантропної флори як флори антропогенних місцезнаходжень.

Для поняття «синантропні рослини» (= синантропний елемент флори) використовується багато синонімів, наприклад : антропофіти (Суткин 2002), сміттєва флора (Качкин 2005), гемерофіти (Виньковская 2005) та iн.

Наприклад, термін «антропофіт» може означати адвентивні види (Мартиненко 1994) або види, що активно розширюють свій ареал завдяки дiяльностiлюдини (Ильминских 1994, Антипина 2002).

«Сміттєвафлора» переважно асоціюється з бур’яново-польовою флорою (Реймерс 1988). Термін «гемерофіт» використовувався для позначення адвентивних видів(Туганаев, Пузырев 1988).

Формула: «синантропи = адвентиви + апофізи», не викликає дискусій. Проблему для порівняння даних за синантропним елементом в першу чергу складає різне бачення поняття «апофіти». Пiд цим терміном можуть переховуватись:

• Рослини міста, що нормально живуть у природньому рослинному шарі (Мерзлякова 2001) (всі аборигенні рослини антропогенних місцезнаходжень = апофіти);

• Види місцевої флори, що виходять за вторинно перетворені екотопи (Антипіна 2002) (апофіти = види,що нормально розвиваються в умовах антропогенного навантаження);

• Найбіль антропотолерантнівиди місцевої флори (Ишбирдин 2004) (апофіти = що найбільш добре переносять антропогенне навантаження).

Поняття «адвентивна флора» є найбільш опрацьованим в структурі урбанофлор. Тлумачення та синониміка поняття «адвентивний вид», «адвентивна флора» були піддані достатньому аналізу в роботах В. В. Туганаєва, А. Н. Пузирьова (1988), колективній монографії по адвентивній флорі. В аналізі адвентивного компоненту дослідники виділяють найбільш складні для ідентифікації групи: «псевдоаборигенні» види, що в одній частины досліджуваноїтериторії можуть знаходитись в межах свого природного ареалу, а в iншій заноситись завдяки антропогенному фактору.

Важливим моментом у вивченні урбанофлор є виділення основних компонентів в їїструктурі.

Структура визначає одиниці флористичного аналізу, вносить в нього сенс: проста констатація таксономічної, еколого-морфологічної, хронологічної та iн. характеристик компонента флори мають меншу ціннiсть, нiж порівняльний аналіз компонентів за цими характеристиками, який дозволяэ зрозуміти, чому вид опинився в даній групі, та зробити прогноз.

Якщо говорити про структуру урбанофлори в цілому, то найбільш закінчений та структурований її аналіз на сьогоднішній день можна знайти в двох роботах. А. В. Чичев (1981) виділяє наступну структуру, в основу якої покладено притягання видів до тих чи інших спільнот:

Урбанофлора = індигенофiти + синантроп офіти (апофіти + антропофіти + адвентиви).

Синантроп офіти – види, що розширюють свій ареал за рахунок антропогенних місцезнаходжень. У апофітів основна частина ареалу припадає на природні місцезнаходження даної флори, у антропофітів – на антропогенні місцезнаходження даної флори, адвентиви слабо поширені на території вивчення, основна частина ареалу знаходиться за межами означеної флори.

Поняття «антропофіти» (автохтонні та аллохтонні види, на теперішній час трапляються в основному на антропогенних місцеперебуваннях) створює проблеми в розділенні груп, так як несе в собі ознаки і апофітів, і адвентивів.

В основі структури урбанофлори за Н. Г. Ільмінських (1994) лежить динаміка, джерело та характер розповсюдження видыв. Її можна описати наступною формулою:

Урбанофлора = аборигени (регресуючі+ апофіти) + адвентиви (прогресуючі + антропофіти (індуценти + інтродуценти)).

Цiннiсть цієї структуривтому, що в ній виділена проблемна група між аборигенами та адвентивами (аналог «псевдо аборигенним» видам) – прогресуючі види. Антропофіти (адвентиви в звичайному розумінні поділяються на індуцeнтiв (ксенофіти) та інтродуцентів (ергазіофіти). З урахуванням аналізу даного матеріалу нам здається можливим роздивитись на основі описаних вище запропонувати наступну структуру урбанофлори:

Урбанофлора = iндигенофiти (залишкові (=регресуючі + індиферентні) + синантроп офіти (апофіти + псевдо аборигени (=прогресуючі) + адвентиви(індуценти + інтродуценти)).

Де:

Індигенофіти – види, що ближчі (зустрічаються частіше та у великій кількості) до природних общин;

Синантроп офіти – види, що близькы до антропогенних общин;

Апофіти – види, що трапляютьсяв природних общинах досліджуваної території та/або її безпосереднього природного оточення, але близькі до антропогеннопорушених місцезнаходженням;

Псевдо аборигени – види, межі природного ареалу яких проходять у сусідніх з флористичним районом (підрайоном) досліджуваної території, але в умовах антропогенної трансформації розширюючи свій ареал за рахунок антропогенних місцезнаходжень на досліджувану територію.

Адвентиви – види, межи природних ареалів яких далеко стоять вiд флористичного району дослідження, занос на дану територію можливий тільки завдяки антропогенному фактору, а їх розповсюдження в основному приурочене до антропогенних місцезнаходжень.

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Метою дослідження було з’ясувати особливості формування урбанофлор у складних природно-історичних умовах південного сходу України. Сучасний стан, а також розвиток флор у теперішньому і у минулому нерозривно пов’язано з умовами середовища та геологічною історією певної фізико-географічної території. Різноманіття природних умов визначає можливість процесів видоутворення, поліморфізм та багатство флор. Південний схід України – край зiскладними природно-географічнимиумовами: нерівномірний рельєф посічений балками та ярами, степовий посушливий клімат, високі температури влітку, важка промисловість.

Через складні фізико-географічні умови на території південного сходу України сформувалась своя урбанофлора, що пристосована саме до цих умов.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Державний комітет статистики Україниhttp://ukrstat.gov.ua

2. Антропогенная трансформация флоры / Бурда Р. И.; Отв.ред. : Кондратюк Е.Н. , АН УССР. Донецкий ботанический сад. – Киев: Наук. Думка, 1991. – 168 с.

3. Атлас палеографічних карт Української і Молдавської РСР з елементами літофікації / За загальним керівництвом В. Г. Бондарчука. – К. : Вмд-во АН УРСР, 1960. 78 с.

4. Атлас почв Украинской ССР / Под ред. Н. К. Крупского и Н. И. Полупана. - Киев: Урожай, 1979. – 159 с.

5. Бабиченко В. Н. , Барабаш М. Б., Логвинов К. Т. И др. Природа Украинской ССР : Климат. – Киев: Наук. Думка, 1984. – 232с.

6. Грубрин Ю. Л. Рельеф и геологическое строение // Украина и Молдавия. – М.: Наука,1972.

7. Давыдов В.Д. Голубое ожерелье Донбасса. – Донецк: Донбасс. – 1980. – 100с.

8. Економічна енциклопедія: У трьох томах. За ред.. С. В. Мочерний – К. : Видавництво Центр «Академія»,2002 р. – 972 с.

9. Заставний Ф.Д. Географія України. – Львів: Світ, 1990. – 360с.

10. Ильчинских Н.Г. Флорогенез в условиях урбанизированной среды (на примере городов Вятско-Камского края) :Автореф. Дисс. ..д-ра биологических наук. – С-Пб, 1993. – 36с.

11. Ишбирдин А.Р. Эколого-географические закономерности формирования синантропных флор :Дисс. …д-ра биол.наук.

12. Преображенский В.С. Очерки природы Донецкого кряжа. – М.: Изд-во Ан СССР, 1959. – 199с.

13. Промышленная ботаника/ Е.Н. Кондратюк, В.П. Тарабрин, В.И. Бакланов и др. – Киев: Наук. Думка,1980. – 260с.

14. Симоненко В.Д. Очерки о природе Донбасса. – Донецк: Донбасс, 1977. – 149с.

15. Слюсарев А.А. Природа Донбасса: Научно-популярные очерки. – Донецк: Донбасс,1983.- 104с.

16. Физико-географическое районирование Украинской ССР. – Киев: Изд-во Киев ун-та,1968.-683с.

17. Фролов А.К. Окружающая среда крупного города и жизнь растений в нем. – С-Пб.: Наука, 1998. – 328с.

18. Червона книга Української РСР. – К.: Наук. Думка,1980. –498с.

19.Sukopp H. On the early history of urban ecology in Europe // Preslia/. – 2002. – T.14(4). – p. 373-393.

20. Twirpx: http://www.twirpx.com/file/1043905/