МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
БІОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА БОТАНІКИ ТА ЕКОЛОГІЇ
ОСОБЛИВОСТІ УРБАНОФЛОР ЯК ОСОБЛИВОГО ТИПУ АНТРОПОГЕННОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ФЛОРИ
Курсова робота
Виконавець:
Студентка групи 4А
Заочного відділення
Трофименко Н. В.
Науковий керівник:
к. б. н. Дерев’янська Г. Г.
Вінниця – 2015
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………..3
1. Природно-історична характеристика території дослідження……………….5
1.1. Фізико-географічні умови південного сходу України…………………….5
2. Соціально-економічні умови Донецької області……………………………11
3. Особливості урбанофлор…………………………………………………….13
ЗАКЛЮЧЕННЯ………………………………………………………………….18
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………...19
ВСТУП
В теперішній час твердження про те, що в світі зараз майже немає природних флор, що не зазнали впливу в тій чи іншій мірі антропогенного впливу, приймається більшістю дослідників. До одного з типів антропогенно-трансформованих флор відноситься урбанофлора, що формується в умовах міських агломерацій, має специфічну структуру та характерні для неї флоро-генетичні процеси. Необхідність дослідження урбанофлор визначається тим, що в цьому типі антропогенно-трансформованих флор «співіснують» різні типи флор (флори агрофітоценозів, техногенних екотопів, культурні флори). Тому вивчення урбанофлор дозволяє моделювати процеси антропогенної трансформації флори. Так, наприклад, в містах процеси натуралізації заносних видів дещо випереджують такі в сільській місцевості та в мало змінених природних територіях. Тому поведінку адвентивних в місті можна розцінювати як своєрідний «прогноз» їх інвазійної активності на інші території того чи іншого регіону [14,15].
Вплив антропогенних факторів постійно посилюється, що призводить до виникнення нового типу антропогенної трансформації флори – урбанофлори, яка, на думку ряду авторів, має загальні риси формування в різних природно-кліматичних зонах [13]. Разом з тим існують різні точки зору на ступінь суспільності характеристик структур флор, що формуються в різних природно-кліматичних умовах. Обговорюються зональні особливості флоро-генетичних процесів, які відбуваються у флорах, висуваються гіпотези про вклад природно-кліматичних та антропогенних факторів в розвиток урбанофлор. З однієї сторони, формування флор відбувається при домінуючому впливі антропогенних факторів, які згладжують зональні відмінності між ними за рахунок подібності адвентивної та апофітної фракцій флор. З іншої, розглядаючи урбанофлори на глобальній географічній шкалі, неможна відмітити контрастність природно-кліматичних умов, які, безумовно, будуть надавати вплив на фіто-біоту. Аналіз зональних особливостей формування урбанофлор проводився рядом дослідників [13, 14, 16]. При цьому отримані різними авторами результати та побудовані просторові моделі формування урбанофлор не завжди співпадали [17].
Мета дослідження – з’ясувати особливості формування урбанофлор у складних природно-історичних умовах (на прикладі південного сходу України)
Завдання роботи:
1) провести аналіз особливостей умов південного сходу України за літературними джерелами;
2) з’ясуватисучасне тлумачення та сутність поняття «урбанофлора» та фактори, що зумовлюють її особливості.
Об’єкт дослідження: урбанофлора південного сходу України.
Природно-історична характеристика території дослідження
Фізико-географічні умови Донецької області
Сучасний стан, а також розвиток флор у теперішньому і у минулому нерозривно пов’язано з умовами середовища та геологічною історією певної фізико-географічної території. Різноманіття природних умов визначає можливість процесів видоутворення, поліморфізм та багатство флор. Тому для правильної інтерпретації фактичного матеріалу флористу необхідне знання фізико-географічних умов території досліджуваної флори.
Площа південного сходу України в межах Донецької та Луганської областей 53,2 тис. км ². Географічні координати 46º50´ - 50º5´п.ш. та 36º40´ - 40º30´ с.д. Геологічна будова південного сходу України доволі складна та пов’язана з довгою історією геологічного розвитку в межах Російської платформи Воронезького кристалічного масиву, Дніпровсько–Донецької западини, Донецької складчастої споруди, Приазовського кристалічного масиву.
Виходячи з даних палеографії[1], з кінця пермського періоду окремі самі піднесені частини території вивчення було сушею. У часи найбільших мезозойських трансгресій сушею залишалась територія навколо нинішнього Свердловська – вододіл Аксая та Міуса, а також частина Приазовського масиву на південному сході від Волновахи.
Сучасний рельєф південного сходу України сформувався на протязі довгого геологічного періоду, під дією екзогенних та ендогенних сил та зумовлений нерівномірним заляганням кристалічного фундаменту, гороутворюючими процесами, тектонічними рухами та господарською діяльністю людини. Північно-східна частина території відноситься до південних острогів Середньо-Руської височини. Останні являють собою нахилену до півдня та південного сходу рівнину з висотами( порядку 190-200 м ), глибоко почленовану густою долинною та ярово-балковою мережею. На південному сході ця рівнина відокремлена долиною Сіверського Дінця від Донецького кряжа, в якому виділяють Головний водо розділ річок басейнів Сіверського Дінця та Азовського моря з абсолютними відмітками, що перевищують 300 м. Найвища його точка, та усієї Лівобережної України, Могила Мечетна – 367м. Також характерна глибока по членованість (до 200м) поверхні кряжа долинами річок та балок. Найхарактернішою рисою Донецького кряжу є комбінація широких рівнинних міжрічкових долин та глибоких похилих ярів та балок.
Для долин Донецького кряжу характерне колінчасте креслення на плані. Зазвичай виділяють три-чотири тераси, серед яких дві дуже виражені. Заплави розвинуті доволі чітко. Геологічна будова першої надзаплавної тераси неоднорідне. Частіше вона утворена на поверхні лісо видними суглинками. Значно рідше поблизу поверхні тераси зустрічаються рихлі піскові поклади. Виключення складають Сіверський Донець та Казенний Торець – їх перші надзаплавні тераси складені пісками [2].
На південному заході Донецької області розташована Приазовська височина, для якої характерна хвилястість поверхні, що пов’язана з високим заляганням кристалічних порід. Південна частина Донецької області розташована в межах Причорноморської низовини – типової рівнини з абсолютними висотами.
Важливе значення у формуванні рельєфу фізико-географи надають сучасним геолого-геоморфологічним процесам [3]. На південному сході України такими процесами є: вивітрювання, масові рухи рихлого матеріалу на схилах, змив та розмив, вітряна ерозія, тектонічні рухи. До них умовно відносяться також специфічні за походженням процеси рельєфоутворення, пов’язані з господарською діяльністю людини.
Форми рельєфу, що створені господарською діяльністю людини, доволі різноманітні. Найстародавніша з них – зустрічаються доволі рідко – відвали «чудських ям» та численні кургани. Найбільш крупні форми рельєфу – терикони – відвали породи кам’яновугільних та соляних шахт з асиметричною верхівкою. Швидкість їх появи дуже висока – щороку шах виділяють мільйони тон породи. Загалом на території Донбасу нараховується 1134 терикони. Однак тепер щороку формують значно більшу кількість плескатих териконів, які спроможні вмістити більше порід [4]. Вік терикону зумовлює можливість його заселення рослинами. Загалом породи токсичні , грубого механічного складу і надають екстремальні умови для рослин. Також численними є кар’єри відкритого типу. В них видобувають крейду, мергелі, вапняки, доломіти, вогнетривкі глини, формувальний пісок. В кар’єрах створюють прямовисні схили до 20-40 м довжиною в декілька кілометрів. До них належать: Новотроїцький кар’єр, кар’єри поблизу с.м.т. Комсомольське, Слов’янська і т.д.
Таким чином, територія, чию флору ми вивчаємо, відрізняється значними геоморфологічним та геологічним різноманіттям та довгою історією. Починаючи з кінця Пермського періоду певні ділянки її були сушею, незважаючи на рівнинний характер місцевості, певні форми рельєфу досі залишаються негідними для ведення сільського господарства, та надалі залишаються місцями, в яких панують майже недоторканні рослинні общини. Численними є створені людиною форми рельєфу, які стали придатними для утворення та існування нових ще не вивчених екотопів.
У відношенні кліматичного районування південний схід України належить до континентальної степової області помірних широт [5]. В.Д. Симоненко [6] виділив шість кліматичних районів, для чиї характеристик створено такі метеостанції: Північний – Задонецький (Сватово), Придонецький (Луганськ), Центральний (Дебальцеве), Західний (Карсноармійськ), Південно-Західний (Волноваха), Південний Приморський (Маріуполь). Клімат континентальний з вираженими відлигами, ожеледицями та посухо-суховійними явищами. Через значну протяжність територій, спостерігають збільшення континентальності у східному напрямку. Рельєф також має певну дію на клімат. Незважаючи на незначні відносні височини, у найбільш високій частині Донецького кряжу (Дебальцеве) середні температури дещо нижчі, а опадів більше. Також примічають, що Азовське море не має дії на клімат Донбасу, але все ж воно дещо пом’якшує клімат тих частин регіону, що прилягають до моря. У Маріуполі середньорічні та середньомісячні температури дещо нижчі, а морський бриз знижує температуру та зволожує повітря.
Гідро географічна мережа представлена річками, озерами, підземними водами, водосховищами, ставками. Під водою знаходиться 0,98% території [6]. Річки належать до басейнів Дону, Дніпра та Азовського моря. Найбільш великі з них починаються в острогах Середньо-Руської височини (Сіверський Донець та його ліві притоки: Червона, Айдар, Деркул) та на Донецькому кряжі ( праві притоки Сіверського Дінця: Лугань, Бахмутка, Міус, Кальміус та річки басейну Дніпра), деякі дрібні річки, що належать до басейну Берди, беруть початок на Приазовській височині. Всього нараховують 230 водотоків, а з них лише 9 мають довжину більш ніж 100 км [7]. Річки розподілені нерівномірно. Навіть якщо брати до рахунку річки довжиною понад 10 км, густина річкової мережі Донецького кряжу коливається від 0,30 до 0,422 км/км². Рівнинні річки, в основному, снігового наповнення, з весняними паводками, також бувають літні зливові та зимові відлигові паводки. У роки засухи деякі річки можуть пересихати. Всі річки мають підвищену мінералізацію, а також забруднення промисловими та комунатьно-побутовими стоками. Щороку до річкової мережі Донецької області надходить понад 400 млн м³ промислових стічних вод, близько 200 млнм³господарсько-побутових та 250 млн м³ шахтних вод [7].
В основному, всі озера зосереджені в долині Сіверського Дінця та його приток. Загальний об’єм урегульованого водосховищами відтоку складає близько 800 млн м³, а сумарна площа 133 км². У малих річках, як правило, вода надто мінералізована, забруднена та жорстка внаслідок стоку в них відпрацьованої води з підприємств та шахт. У водосховищах вода самовільно очищується, прозорість підвищується до 80-100 см, а мінералізація знижується на 25-40 %.
Ґрунтовий покрив південного сходу України характеризується як строкатий, складний, різноманітний. Згідно схемі ґрунтового районування України, територія відноситься до помірного поясу, центральної лісостепової та степової області, зоні степу зі звичайними чорноземами, південними та міцелярними карбонатними, підзоні центрального степу. У межах підзони виділяють три провінції та вісім районів. До провінції лівобережно-північного степу відносяться захід, південний захід та південь Донецької області – Барвенковсько-Красноармійсько-Великоновосілковський та Волновасько-Маріупольський райони. В провінції північній розрізняють – Слав’яно-Горлівсько-Старобешевський та Донецький райони. Провінція північного за донецького степу охоплює відроги Середньо-Руської височини – Рубіжансько-Петровський, Ізюмо-Новоайдарський, Троїцько-Старобільський та Марківсько-Міловський райони. Вздовж Азовського моря вузькою смужкою пролягають чорноземи південно-європейської фракції – міцелярно-карбонатні [8].
Тваринний світ являє головний біотичний фактор розвитку рослинного покриву. В зоогеографічному відношенні південний схід України належить до степової зони, при цьому особливо підкреслюється, що в результаті полезахисного лісорозведення степовий ландшафт замінили своєрідним лісостеповим. В степових та лісних ландшафтах для нашого краю вказують понад 50 видів ссавців, близько 250 видів птахів, 12 видів плазунів, 9 видів амфібій [9]. З птахів 22 види занесені до Червоної книги України [10]. Згідно фізико-географічному районуванню, узагальнюючому різносторонні дані про природу досліджуваної території південний схід України відноситься до чотирьох фізико-географічних областей: Старобельської степової області південних відрогів Середньо-Руської височини, Донецької фізико-географічної області, Степової області Північно-Східного Приазов’я та Степової області Придніпровської низовини [11, 6, 12].
В продовж довгої історії освоєння південного сходу України людиною (починаючи з палеоліту) її вплив на рослинний покрив поступово зростав. Спочатку вплив був локальним (збиральництво, початок землеробства, скотарство, давні розробки кременя та міді). Потім, з виникненням міст, більшого розвитку отримали розорювання, сінокіс, вирубування лісів. Комплексний вплив на рослинний покрив почався розвитком капіталізму на півдні Росії наприкінці ХІХ ст., коли рослинний покрив не лише винищувався, а в корінь змінились умови середовища(порушення ґрунтового покриву, забруднення повітря та води). В 20-ті роки комплексний антропогенний вплив на рослинний покрив неодмінно включає заходи в боротьбі з негативними наслідками ( охорона надр, ґрунтів, атмосфери, вод, рослинності, лісорозведення, меліорація, рекультивація).
Практично на всіх етапах освоєння південного сходу України людина сприяла заносу рослин в період переселень, кочувань, торгівлі та ін. Людина створює умови, сприятливі для експансії заносних рослин, спрощуючи та збіднюючи рослинні угрупування та навіть знищуючи їх в місцях свого поселення, таким чином спрощуючи адаптацію (без конкуренції) новим видам. Тож можна зробити висновок, що з кінця ХІХ ст. господарська діяльність людини поряд із фізико-географічними умовами стала потужним екологічним фактором розвитку рослинного покриву південного сходу України. Як невід’ємний компонент природних комплексів, флора зазнає антропогенного пресу загальнопланетарного процесу перетворення природних комплексів та ландшафтів господарською діяльністю людини – антропогенезу.