Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
refa.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
13.03.2016
Размер:
190.98 Кб
Скачать

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ

Харкiвський нацiональний унiверситет iм. В.Н.Каразiна

РЕФЕРАТ

По дисципліні «Інтелектуальна власність» на тему:

«Поняття «охорона» й «захист» права інтелектуальної власності»

Виконав: студент групи МФ-51

Асанов Ф.А.

2015

  1. ЗМІСТ

1.Вступ 3

2.Основна частина 4

2.1.Характеристика, поняття, об'єкти та суб'єкти інтелектуальної власності 4

2.2.Правове регулювання інтелектуальної власності 12

3.Висновки 22

4.Додатки 24

4.1. Таблиця 1 - Класифікацію об’єктів інтелектуальної власності, що визначені такими у Цивільному кодексі України 24

4.2.Таблиця 2 – Права інтелектуальної власності 25

4.3.Таблиця 3 – Структура державної системи правової охорони інтелектуальної власності 26

5.Список використаної літератури 26

  1. Вступ

Соціально розвиток держави, як звичайно і економічний, значною мірою залежить від ефективності діяльності людини (інтелектуальної та творчої). Якщо звернути увагу на розвиток суспільства, то можна побачити, що зростання інтелектуального потенціалу нації і впровадження науково-технологічних новацій (які суттєво впливають на обсяги та якість виробництва і споживання) є головними чинниками сталого економічного розвитку держави.

В наш час прогресивний розвиток будь-якої сфери діяльності людини (чи то культури, промисловості, агропромислового комплексу або охорони здоров'я, тощо) неможливий без належного науково-технічного забезпечення та загального розвитку суспільства. Все це – є тісно пов'язані між собою взаємозалежні процеси. Ось чому однією із головних задач з боку держави, є належне використання інтелектуального потенціалу нації.

Сьогодні найголовнішим завданням є удосконалення та розвиток державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні. Інтелект, знання і творчий потенціал людини мають стати визначальними факторами розвитку українського суспільства. Найбільшою цінністю сучасного цивілізованого світу є людина, її права та свободи. Конституцією України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист права інтелектуальної власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку із різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Для кінця XX століття характерною рисою стала масова поява на ринку нового виду товару - об'єктів права інтелектуальної власності. Темпи зростання обсягів торгівлі якого зростають значно швидше, ніж темпи звичайних товарів.

Але в той же самий час всі ці ринкові перетворення в економіці України ще не справляють належного очікуваного позитивного впливу на розвиток не тільки науково-технічного потенціалу а й технологічного оновлення виробництва, та нарощування випуску наукоємної конкурентоспроможної продукції. Через це особливою потребою є вдосконалення механізму інтеграції освіти, науки та виробництва, посилення державної підтримки інноваційних структур, створення системи правової охорони інтелектуальної власності, яка б відповідала міжнародним стандартам.

Надійні гарантії набуття, здійснення та захисту права інтелектуальної власності є невід'ємним атрибутом державності кожної цивілізованої країни. Наявність сучасної системи правової охорони інтелектуальної власності сприяє розвитку національної економіки, збереженню і збагаченню науково-технічного потенціалу держави, розвитку міжнародної торгівлі, залученню в економіку країни іноземних інвестицій, зокрема у вигляді найсучасніших технологій, входженню України як рівноправного партнера до світового ринку інтелектуальної власності.

Україна є учасницею міжнародних договорів з питань інтелектуальної власності, зокрема Паризької конвенції про охорону промислової власності та Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, а також ряду договорів, які включають питання інтелектуальної власності, як-от: угода про торговельні відносини з США та договір про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом.

  1. Основна частина

    1. Характеристика, поняття, об'єкти та суб'єкти інтелектуальної власності

Інтелектуальна діяльність – це творча діяльність, а творчість – це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю. Походження терміну «інтелектуальна власність» зазвичай пов'язується з французьким законодавством кінця XVIII століття. Дійсно, традиція підходу власності до авторського і патентного права не тільки народилася у Франції, але й основувалась на теорії природного права, котра одержала свій найбільший розвиток саме в працях французьких філософів-просвітителів (Вольтера, Дідро, Гольбаха, Гельвеція, Руссо). [7]

Термін «інтелектуальна власність» широко використовується в сучасному законодавстві, у науковій літературі й у практиці багатьох країн. В 1967 р. у Стокгольмі була підписана Конвенція, на основі якої засновано Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), відповідно до якої об'єктами правової охорони є результати творчої діяльності у виробничій, науковій і художній областях.

Для людини характерні два види творчості – художня і технічна. Результатом художньої творчості є літературні і художні твори. Результатом технічної творчості – винаходи, промислові зразки, комерційні таємниці тощо.

Результати художньої творчості використовуються в гуманітарній сфері. Результати технічної творчості застосовуються переважно у сфері виробництва товарів і надання послуг. Вони сприяють підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефективності, забезпечують конкурентоспроможність вироблених товарів і послуг.

Підкреслимо, що під інтелектуальною власністю розуміють не результат інтелектуальної діяльності людини як такий, а право на цей результат.

Характеризуючи поняття інтелектуальної власності, не можна залишити без уваги і питання про те, що вкладається в нього найважливішими міжнародними угодами. В конвенції Всесвітньої Організації інтелектуальної власності вказується, що інтелектуальна власність включає права, котрі стосуються: літературних, художніх і наукових досягнень, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач, винаходів у всіх областях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень, захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, що відносяться до інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літературній і художній областях. Неважко помітити, що термін «інтелектуальна власність» використовується як збірне поняття, позначаючи собою усі права на результати творчої діяльності і деякі прирівняні до них об'єкти.[3]

На відміну від матеріальних об’єктів, тобто таких, що можна відчути на дотик, право не можна відчути на дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об’єктом. З цього випливає низка важливих наслідків. Наприклад, інтелектуальною власністю, у багатьох випадках, заволодіти набагато легше, ніж об’єктом матеріальним. Так, якщо розкрити комерційну таємницю іншій особі, то вона перекочує до її мозку і повернути її назад буде неможливо. Відтепер обидві сторони володіють одним і тим об’єктом. Відмінності спостерігаються також під час обміну. Так, якщо між двома сторонами відбувся обмін комп’ютерами, то після такого обміну кожна зі сторін матиме по одному комп’ютеру. Але якщо відбувся обмін ідеями як результатами творчої діяльності, то кожна зі сторін матиме по дві ідеї.

Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані із творчою діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює саму творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванні і захисту прав авторів та інших осіб, що мають авторські права.[11]

Авторські, винахідницькі і подібні їм права звичайно називають винятковими, тобто абсолютними суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороною всім іншим особам чинити зазначені дії.

Виняткові авторські і подібні їм права (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію і т. ін.) виникли як реакція права на масове застосування товарно-грошових відносин у духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівності між виключним правом і правом власності.

Проте інтелектуальна власність має свою істотну специфіку, що полягає в нематеріальній природі об'єктів права інтелектуальної власності, творчому характері праці щодо їх створення, тобто це інститут власності на нематеріальні блага його суб'єктів. І тут не зовсім застосовна класична тріада правомочностей власника, що здійснює звичайні майнові права, оскільки, відчужуючи, наприклад, об'єкт своєї інтелектуальної власності, його творець не позбавляється тим самим усяких прав на нього, а набувач не одержує можливості за своїм розсудом змінювати цей об'єкт і узагалі вважати його винятково своїм. Тім більше, що у власність інших осіб переходять, як правило, не об'єкти права інтелектуальної власності, а матеріальні носії науково-технічних ідей і художніх образів (конкретні картини, видання, технічна документація).

Таким чином, сутність права інтелектуальної власності полягає в нематеріальній природі її об'єктів.

Зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові (духовна власність) і пов'язані з ними майнові права її суб'єктів. Специфіка змісту права інтелектуальної власності полягає у двоєдиній структурі й у тому, що тут майнові права не просто пов'язані з немайновими, вони виходять від немайнових прав і ґрунтуються на духовній власності творців.

Особисте немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичній особі. До нього належать:

а) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником і т.д.) об'єкта права інтелектуальної власності;

б) право перешкоджати якому-небудь посяганню на право інтелектуальної власності, що може завдати шкоди честі або репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

в) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.[9]

До майнового права належать:

а) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

б) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

в) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання;

г) інші майнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.[9]

Суттю майнових прав є одержання комерційної вигоди.

На відміну від особистого немайнового права майнове право може належати як творцю (автору), так і іншій фізичній або юридичній особі. Крім того, воно має часові й територіальні обмеження. Так, наприклад, майнове право на винахід діє протягом 20 років, а на торговельну марку (знак для товарів і послуг) - 10 років із правом продовження щоразу ще на 10 років. На літературні й художні твори це право діє протягом всього життя автора й 70 років після його смерті. Наприклад, патент на винахід діє тільки на території тієї країни, патентним відомством якої він виданий. Тобто патент, виданий в Україні, не діє на території інших держав.

У теорії цивільного права об'єктом права прийнято вважати те, з приводу чого виникають права. Чинне цивільне законодавство до об'єктів цивільних прав відносить речі, в тому числі гроші і цінні папери, інше майно, в тому числі і майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної діяльності, службові та комерційні таємниці, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Отже, поняття об'єкта цивільного права і поняття об'єкта права інтелектуальної власності між собою істотно відрізняються. Об'єктом цивільного права може бути будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності, а об'єктом права інтелектуальної власності може бути тільки той творчий результат, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Поняття “результати інтелектуальної діяльності” охоплює ряд конкретних результатів: твори у галузі науки, літератури і мистецтва, виконання фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення, інформація, компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, комерційні найменування, торговельні марки, географічне походження товарів та інші результати інтелектуальної діяльності, що можуть приносити користь людям. Перелічені об’єкти права інтелектуальної власності, як правило, розділяють на три основні групи: об’єкти авторського та суміжного права, об’єкти промислової власності та інші об’єкти.

Тому, слід відрізняти об'єкти цивільного права, об'єкти права інтелектуальної власності і результати інтелектуальної діяльності. Останнє поняття часто вживають у значенні об'єкта інтелектуальної власності чи об'єкта правової охорони. (Див. Додаток 4.1: Таблиця 1 - Класифікацію об’єктів інтелектуальної власності, що визначені такими у Цивільному кодексі України )[17]

Суб’єкти права інтелектуальної власності

У теорії права прийнято вважати суб'єктом права того, хто може мати права; того, хто може бути носієм права. Найбільш загальним визначенням суб'єкта права є таке: “Суб'єкт права - це людина або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин”.

Отже, суб'єктом права може бути будь-яка людина (фізична особа) незалежно від громадянства, постійного місця проживання, роду занять та інших її особистих чинників. Це може бути громадянин України, громадянин іншої держави і особа без громадянства. Не має значення і вік фізичної особи - носієм права може бути і щойно народжене немовля, не має значення і психічний стан фізичної особи. Зараз на земній кулі немає людини, яка б не була суб'єктом права. Безправних суб'єктів не буває.

Суб’єкти права інтелектуальної власності поділяються на дві основні групи. Перша група - це передусім творці інтелектуальної власності. Творцями можуть бути тільки фізичні особи - люди, творчою працею яких створюється інтелектуальна власність. Другу групу суб'єктів права інтелектуальної власності складають як фізичні, так і юридичні особи, які самі не створювали об'єктів права інтелектуальної власності, але вони стали суб'єктами цього права згідно із законом або договором. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути також і держава в особі її органів.[6]

Виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність, суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути перш за все автори творів у галузі науки, літератури та мистецтва, а також будь-яких науково-технічних досягнень, заявники, роботодавці та правонаступники.

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність авторами визнає лише творців творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також творців промислових зразків. У цьому контексті термін “автори” буде вживатися в широкому значенні цього слова, тобто творці будь-яких об'єктів інтелектуальної власності.

Автором може бути лише людина, що свідомо створює той чи інший об'єкт інтелектуальної власності. Перелічити авторів у сфері інтелектуальної діяльності просто неможливо, адже кожна людина щось творить. Проте у такому перерахуванні немає потреби.

Малолітні і неповнолітні фізичні особи, які створили об'єкти інтелектуальної власності, визнаються не тільки авторами своїх творінь, у них виникає і право на ці результати інтелектуальної діяльності. Більше того, у таких осіб виникає комплекс авторських або патентних прав на будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, починаючи від оформлення прав на ці результати. Вони також мають право укладати авторські і ліцензійні договори. Цим особам належить право одержувати належну їм винагороду за використання своїх творінь і розпоряджатися цією винагородою. Проте слід мати на увазі, що зазначені майнові права виникають лише у осіб віком від 14 до 18 років. Діти віком до 14 років мають лише право авторства. Майновими правами цих осіб розпоряджаються їх законні представники. За Цивільним Кодексом (ЦК) України особи віком від 14 до 18 років мають право самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, що охороняються законом.

Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто власною творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився у творі, - це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.

Той чи інший результат творчої діяльності може бути створений не одним автором, а двома або кількома. Такий вид співучасті у створенні цього результату прийнято називати співавторством. Воно може мати місце у будь-якому виді творчої діяльності. Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора - нероздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але здебільшого властиве науково-технічній творчості;

б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину, - роздільне співавторство.[15]

Для визнання співавторства і, отже, права авторства за особами, які брали участь у створенні творчого результату, необхідні такі умови:

1) творчий результат, створений спільною творчою працею співавторів, має бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, вилучити одну або кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту - не опера, танець без музики - не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає свого самостійного значення, але в такому разі не буде співавторства;

2) спільна праця співавторів має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, а інший записує - це не співавторство. Тому не визнаються співавторами особи, які надавали автору будь-яку технічну допомогу, - креслярі, друкарки, консультанти, особи, які здійснювали необхідні розрахунки, надавали фінансову чи іншу матеріальну допомогу автору тощо;

3) має бути угода про спільну працю. Ця угода необов'язково має бути укладена в письмовій формі, вона може бути й усною;

4) при роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину, водночас він є співавтором результату в цілому;

5) співавторство має бути добровільним;

6) при нероздільному співавторстві об'єкт спільної праці може використовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору, право на подання заявки на об'єкт промислової власності належить усім співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Склад співавторів у науково-технічній творчості може бути переглянутий за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як співавтори. Таке клопотання можуть порушити й ті співавтори, які хоча й не включені в заявку, але брали участь у розробленні цього об'єкта;

7) винагорода за використання об'єкта інтелектуальної власності належить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.[10]

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий колективний об'єкт належить юридичній особі, за завданням якої він створений.

Суб'єктами авторського права можуть бути не лише автори, а й інші особи. Серед них особливе місце посідають так звані “інші особи”, яким належить право на будь-який об'єкт інтелектуальної власності за законом. Це за загальним правилом юридичні особи, але не виключено, що ними можуть бути й фізичні особи. Мова йде про роботодавців.

Роботодавцеві належить право на одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, інший об'єкт промислової власності, якщо винахідник або автор промислового зразка передав йому це право за договором, укладеним між роботодавцем і автором науково-технічного досягнення у письмовій формі. Стороною у цьому договорі може бути і правонаступник роботодавця.

Відповідно до ЦК України особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт.

Право інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Особливості здійснення права інтелектуальної власності на зазначений об'єкт можуть бути встановлені договором.[18]

Виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності охоплює всі майнові права творця цього об'єкта. Майнові права належать роботодавцю за таких умов:

- творець об'єкта інтелектуальної власності перебував у трудових відносинах з роботодавцем на підставі договору трудового найму;

- договір найму визначає коло службових обов'язків творця, до числа яких входить обов'язок створювати об'єкти інтелектуальної власності;

- об'єкт інтелектуальної власності створено в порядку виконання трудового договору;

- об'єкт інтелектуальної власності слід визнавати службовим і за умов, що роботодавець надавав творцю фінансову, матеріальну та іншу допомогу або іншим чином істотно сприяв творцеві у процесі створення зазначеного об'єкта. Ця допомога має бути такою, без якої об'єкт інтелектуальної власності не міг би бути створений;

- договір має бути укладений лише в письмовій формі;

- у договорі обов'язково має бути визначений розмір винагороди за використання об'єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, строки і порядок її виплати.

(Див. Додаток 4.2: Таблиця 2 – Права інтелектуальної власності )

При будь-якому використанні об'єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, роботодавець має право зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

Отже, підсумовуючи все сказане вище в розділі 2.1, можна відзначити, що і сучасне українське законодавство, і міжнародні угоди розуміють під інтелектуальною власністю сукупність виключних прав як особистого, так і майнового характеру на результати інтелектуальної і, у першу чергу творчої діяльності, а також на деякі інші прирівняні до них об'єкти, конкретний перелік яких установлюється законодавством відповідної країни з обліком прийнятих його міжнародних зобов'язань. В даний час термін «інтелектуальна власність» лише в історичному плані зв'язаний з теорією інтелектуальної власності кінця XVIII — початку XIX століть.

Згідно українського законодавства, об'єктами інтелектуальної власності вважаються досягнення науки, літератури, мистецтва й інших видів творчої діяльності в сфері виробництва, у тому числі відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки, програми для ЕОМ, бази даних, експертні системи, ноу-хау, торгові секрети, товарні знаки, фірмові найменування і знаки обслуговування. Усі відносини, що виникають у сферах економічної діяльності, де є або могли б бути задіяні об’єкти інтелектуальної власності, вимагають правового регулювання, яке б встановлювало порядок виникнення, використання та продажу тих же об’єктів.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]