Висновки
В широкому розуміння «інтелектуальна власність» означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях.
Виходячи з динамічності інтегративних процесів, які відбуваються зараз в Європі, це спонукає Україну до негайного вирішення комплексу важливих економіко-соціональних проблем (в тому числі пов’язаних з захистом прав інтелектуальної власності) для сприяння приєднання до Європейського Співтовариства. Дуже гостро поставлені вимоги щодо необхідністі вдосконалення законодавства у сфері інтелектуальної власності та приведення його у відповідність до міжнародно-правових норм.
Для України пріоритетними інтересами повинні бути як забезпечення ефективного правового захисту результатів творчої діяльності потужного вітчизняного науково-технічного потенціалу так безпосередньо належне його використання в інтересах соціально-економічного, технологічного розвитку нації. Тому створення відповідних оптимальних умов, які дали б змогу активізувати наукову та науково-технічну діяльність вчених, конструкторів, винахідників та раціоналізаторів — так званої творчої еліти суспільства, потребує необхідних комплексних механізмів іх стимулювання. Потрібно створити принципово нову, відповідну ринковим умовам систему дійових стимулів як майнового, так і немайнового характеру, що спиралася би на гарантовану підтримку авторитету держави.
В межах державної політики було б доцільним сформувати концепцію економічних, технологічних, правових умов для впровадження в структуру життєздатності нації кращих результатів інтелектуальної діяльності людини. Передусім це потребує подальшого вдосконалення національної системи правової охорони інтелектуальної власності, забезпечення необхідних умов для здійснення прав кожного громадянина на результати своєї творчої інтелектуальної праці, створення ринку інтелектуальної власності та його надійний захист.
Значення людського потенціалу для розвитку України не можна недооцінювати. Бажане соціально-економічне майбутнє України залежить від якості людського потенціалу, а також від тієї уваги, яка приділяється гуманітарному спрямуванню державної політики в різних сферах життєдіяльності суспільства, інвестиціям у людину, в її інтелектуальний розвиток. Відомо, що світове лідерство в господарській, соціальній, культурній та інших життєво важливих галузях діяльності суспільства належить і буде належати країнам з розвинутим інтелектуальним ресурсом.
Інформаційний ресурс становить сьогодні важливу форму капіталу і певне джерело інноваційного розвитку суспільства . Основою цього ресурсу є сучасні знання людини у галузі інформатики, здатність використовувати їх, спрямовувати на вироблення стратегії економічної і політичної поведінки як окремих бізнесових структур, так і держави в цілому. Чим продуктивніше суспільство використовує, споживає цей ресурс, насамперед знання, здатність мислити, тим швидше й масштабніше зростає суспільний розум, суспільний інтелект . Унікальність людського інтелектуального ресурсу полягає в тому, що в суспільному масштабі цей ресурс не може бути відтворений як результат економічного примусу. Навіть якщо цей ресурс купується, він може бути використаний лише тими, хто здатен його адекватно сприйняти й застосовувати у своїй практичній діяльності, яка нині набуває більш творчого характеру.
Висновки на підставі вищевикладеного можуть бути наступними: відродження винахідництва в Україні, активізація могутнього науково-технічного, інтелектуального потенціалу науки вимагає комплексного використання всіх наведених вище чинників, наприклад, створення комплексної програми сприяння масовому винахідництву в державі, яка мала б за мету змінення менталітету людей щодо різноманітних видів винахідницької або будь-якої іншої творчої і аналогічної діяльності інших людей.