Лікування декомпенсованої форми карієсу

         Лікування карієсу зубів у дітей є проблемою не лише медичною, а й соціальною. Своєчасне і раціональне лікування забезпечує повно­цінну функцію жування, запобігає розвитку одонтогенних запальних процесів, тому є заходом профілактики багатьох хвороб.

         За даними літератури, близько 15% дітей мають декомпенсова­ну форму карієсу. Вона характеризується більшою кількістю не тільки уражених зубів, а й каріозних порожнин, видалених зубів і зубів з ускладненими формами карієсу. У таких дітей частіше випадають пломби, швидше утворюються нові каріозні порожнини, незалежно від якості гігієнічного догляду за ротовою порожниною зберігається високий гігієнічний індекс (наявність зубного нальоту).

         У разі декомпенсованої форми карієсу в тимчасових і особливо постійних зубах потрібно обстежити дитину в педіатра, виявити су­путні соматичні хвороби та провести лікування у відповідних фахівців, а також рекомендувати дослідження стану імунологічної реактивності дитини і проведення відповідної корекції виявлених порушень. Важ­ливою умовою ефективності лікування є корекція харчування, спря­мованого на надходження до організму достатньої кількості білків, міне­ральних речовин, вітамінів, поліненасичених жирних кислот, обмежен­ня рафінованих вуглеводів, достатнє функціональне навантаження жу­вального апарату і раціональний режим харчування.

         Призначають препарати кальцію, фосфору, мікроелементи та вітаміни всередину. Схеми призначення лікарських засобів наведе­но в розділі з ендогенної профілактики карієсу.

         Обов'язковим є навчання таких дітей раціональному догляду за ротовою порожниною з використанням лікувально-профілактичних зубних паст, що містять мікро- і макроелементи. З цією метою чи­щення зубів кілька разів проводять в умовах стоматологічного кабі­нету під контролем лікаря.

         Дітей з декомпенсованою формою карієсу відносять до III групи дис­пансерного спостереження. Вони мають бути оглянуті стоматологом 3-4 рази на рік з проведенням відповідних санаційно-профілактичних заходів. Для екзогенної профілактики карієсу доцільно провести аплікацію непошкоджених зубів "Фторлаком" або "Ремодентом". Немінералізовані фісури слід обов'язково покрити герметизуючими засобами для профілак­тики фісурного карієсу.

Помилки та ускладнення при лікуванні карієсу

         Під час та після лікування карієсу можливі помилки та усклад­нення. У більшості випадків у їх виникненні винен лікар. Найчасті­ше спостерігається таке ускладнення, як оголення пульпи під час пре­парування каріозної порожнини в тимчасових і постійних зубах. Воно зумовлене особливостями топографії пульпової камери в тимчасо­вих і постійних зубах, особливо з несформованим коренем. Найчас­тіше це ускладнення виникає під час препарування глибоких каріоз­них порожнин і формування додаткової допоміжної порожнини.

         Подальша тактика лікування такого зуба залежить від змін ден­тину, в межах якого сталося оголення пульпи. Якщо ріг пульпи ого­лився в межах розм'якшеного каріозного дентину, особливо в тимча­сових і постійних зубах із несформованим коренем, то це найчастіше є ознакою хронічного фіброзного гіульпіту. При цьому лікування слід проводити, як при хронічному фіброзному пульпіті з урахуванням стадій розвитку зуба. Якщо оголення рогу пульпи сталося в межах здорового дентину, наприклад під час формування допоміжної по­рожнини, пульпа має бути збережена шляхом закриття травмованої ділянки кальційвмісною тверднучою прокладкою. У тимчасових зу­бах на стадії резорбції кореня при випадковому оголенні пульпи про­водиться її девітальна ампутація.

         Вторинний карієс — поширення каріозного процесу поряд з по­ставленою раніше пломбою. Найчастіше причиною розвитку вторин­ного карієсу є недостатнє або неповне видалення каріозного дентину зі стінок каріозної порожнини. Тому завжди під час препарування каріозної порожнини будь-якої глибини її стінки мають бути відпре­парованими до здорових тканин, що визначається оглядом і зонду­ванням. Особливої уваги потребує так звана приясенна стінка карі­озних порожнин II—V класів. Недостатнє препарування цієї стінки пов'язане з побоюванням травмування ясенного сосочка, що супро­воджується небажаною кровотечею, яка ускладнює подальше препа­рування і пломбування. Проте саме недопрепарована приясенна стінка в значній кількості випадків є джерелом вторинного карієсу.

Іншою помилкою, що призводить до розвитку вторинного карі­єсу, є неправильне накладання ізолюючої прокладки, яка ні в якому разі не повинна покривати емалевий край каріозної порожнини і при-ясенну стінку. Матеріали, що використовуються для ізолюючих про­кладок, через деякий час розсмоктуються і утворюється тріщина між пломбою і стінкою каріозної порожнини, що призводить до розвитку вторинного карієсу.

         У разі вторинного карієсу стару пломбу потрібно видалити, про­вести повну некротомію і формування каріозної порожнини та за­пломбувати її.

         Запалення міжзубного сосочка і резорбція кісткової тканини міжзубної перегородки є результатом нависання краю пломби або не­правильного формування контактного пункту. Тому під час пломбу­вання каріозних порожнин II-IV класів використання матриці мас бути обов'язковим. Надзвичайно важливим моментом є правильне уведення матриці (край її має розташовуватись у зубоясенній борозні) та фіксація, що їх досягають шляхом використання спеціальних ут­римувачів. Якщо їх немає, можна застосувати невеликі дерев'яні або пластмасові клинці або тугі ватні тампони, які слід увести в міжзуб­ний трикутник і таким чином зафіксувати матрицю. Недотримання цих вимог призводить до того, цю під час конденсування пломби, особ­ливо з амальгами, матриця відхиляється і пломбувальний матеріал виповнює міжзубний проміжок. Виправлення такої помилки полягас в заміні пломби з дотриманням усіх вимог до контактних пломб.

         Випадання пломби відразу або невдовзі після її накладання най­частіше зумовлене потраплянням слини в підготовлену до пломбу­вання каріозну порожнину. Інколи це пов'язано з недостатнім фор­муванням каріозної порожнини або неадекватним вибором пломбувального матеріалу.

         Зміна кольору пломби через певний час зумовлена властивос­тями пломбувальних матеріалів, рідше — порушенням методики ви­користання композитів. Усунення цього недоліку полягає в заміні пломби новою, з якіснішого пломбувального матеріалу, кольорова гама якого дозволяє досягти потрібного ефекту.