Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1. Вступ.doc
Скачиваний:
49
Добавлен:
11.03.2016
Размер:
860.16 Кб
Скачать

2. Предмет та об'єкт соціології

Що ж є об'єктом і предметом наукового пізнання соціології? Чи співпадають предмет і об'єкт соціології? Ні, не співпадають. Об'єкт будь якої науки є те, на що спрямовано процес дослідження, а сфера предмета — ті сторони, зв'язки і відносини, що становлять об'єкт вивчення, дослідження. Об'єкт соціології, як і інших суспільних наук — соціальна реальність, а тому соціологія — наука про реальне суспільне життя, суспільство. Але ще не досить для визначення пред­мета соціології. Це лише визначення об'єкта дослідження, що часто співпадає з об'єктом інших суспільних наук (історія, етнографія, право, філософія тощо). Соціологія — наука про цілісність суспільних від­носин, суспільства як цілісного організму, соціальну систему, соці­альні спільності, явища, процеси та їх механізми дії та взаємодії.

Природно об'єктом соціології і є певна сфера діяльності соціаль­них спільностей та соціальні процеси, їх механізми дії та взаємодії, що мають відносну завершеність і цілісність. Адже, відомо, різними об'єктами наук виступають природа та суспільство, що відповідно і визначається природничими та соціально-гуманітарними галузями знань. Кожний з об'єктів теж розчленовується науками на окремі частини, фрагменти, що стають їх предметами.

Питання про співвідношення об'єкту та предмету соціології як науки полягає в тому, як розуміти суспільство, процес його функці­онування та розвитку як об'єкту гуманітарних знань. Адже широко розповсюджено погляд на суспільство як на певну суспільно-еко­номічну систему, певний ступінь розвитку цивілізації людства, пев­ний ступінь соціального суспільного прогресу. Справа в тому, що основна хиба розуміння суспільства як цілісної соціальної системи полягає в тому, що суспільство виводиться у вигляді базису та над­будови, сукупності економічної, соціальної, політичної та духовної сфер. Але тут-то випадають з поля зору теорії про суспільство і, насамперед, найважливіший, головний об'єкт суспільних відносин, соціальних дій і соціальних процесів — людина, її потреби, інте­реси, ціннісні орієнтації. Втім, історія є не що інше, як діяльність людини, що реалізує свою мету. Зведення її до взаємодії базису та надбудови, змагання різних соціально-економічних систем, ступе­нів розвитку цивілізації прирікає на абстрактне, одномірне бачен­ня суспільства, на безальтернативний погляд на його розвиток. Тут-то й криються джерела економічного визнання і ігнорування особи і загальнолюдських цінностей, заперечення світу культури. Тут-то і важливо визначити суспільство як сукупність соціальних спільнос­тей, верств, груп, індивідів, а саму історію як діяльність людей, які ставлять метою досягнення певних, реальних результатів. Люди ж завжди і постійно ставлять найрізноманітніші цілі, певну мету і керуються ними у своєму житті. Саме мета, інтереси є специфічною рисою діяльності людини. Доцільна діяльність включає багато різ­номанітних, органічно зв'язаних між собою елементів. Свідома ді­яльність через внутрішній зміст має і суперечливий і динамічний характер. Це проявляється, насамперед, в тому, що люди, одержав­ши певний результат, досягають реальних можливостей для вільної і плідної діяльності, коректують на їх основі свою наступну діяль­ність з тим, щоб досягнуте максимально співпало з бажанням. Відбувається, хоча і в край суперечливо, історичний процес раціоналізації діяльності людей. Ідея раціональності знайшла обґрунтування і розвиток в працях багатьох мислителів, які поєднували перехід до високого ступеня розвитку суспільства з вирішенням суперечнос­ті) між стихійністю та свідомістю.

Звичайно ж, кожний етап суспільного розвитку завершується результатом, що відмінний від вихідних передумов, передбачень, створенням нових умов, засобів, що дозволяють ставити іншу, вищу мету. Реалізація високої мети спрямована на задоволення зростаючих Нетреб людини. Триває поступовий історичний процес. Якщо ж істо­рій і діяльність, що ставить мету реалізації і досягнення певної мети людей, а суспільство складається з різних соціальних спільностей прошарків, груп, індивідів, то вкрай важливим є аналіз відносин між ними і в середині їх. Особливу актуальність набирає розкриття життєдіяльності особи, соціальних спільностей, прошарків та індивідів, їх роль у суспільному житті. Діяльність особи, соціальних спільностей та різноманітних верств людей у суспільному житті і є предметом дослідження соціології. І в сучасних умовах, коли поси­люються процеси соціальної, політичної, господарської діяльності та концентрації, зростає багатоваріантність розвитку особи та соціаль­них спільностей, соціально-економічних систем, політичних режи­мів, стає актуальною проблема раціональної їх діяльності.

Соціологія - наука про соціальні відносини суспільства

Звичайно ж, об'єктом соціологічного пізнання є суспільство, але не просто суспільство, а та сфера соціальної діяльності, на яку спрямовано процес пізнання: соці­альні інститути, соціальні спільності, верстви, групи, індивіди, соціальні процеси, соціальні відносини тощо. Об'єкт соціального дослідження містить соціальні суперечності, проблеми, що належить науково про­аналізувати, вирішити. Об'єктом можуть стати будь-які елементи со­ціальної реальності, але лише після того, як вони включені в процес соціального пізнання свідомо і виділені. Проте, соціальний об'єкт має багато якісних і кількісних характеристик і може вивчатися різ­ними суспільними науками. Соціальні спільності вивчаються філосо­фією економічною теорією, психологією, політологією, історією. Со­ціолог же виділяє в соціальному об'єкті ті властивості та відносини, що необхідні для пізнання явищ суспільного життя, дослідження ста­новлення, функціонування та розвитку соціальних систем. Адже со­ціологія не обмежується розглядом суспільства як цілісного утворен­ня, а розкриває механізми його функціонування, розвитку, прогре­су, тому що соціальна система може виявитись на різних рівнях соціальної реальності. При розробці однієї і тієї ж проблеми можливе звернення до різних соціальних об'єктів.

На відміну від об'єкту соціології, її предмет — це істотні власти­вості і відносини об'єкту дослідження, пізнання яких необхідно для вирішення теоретичної та практичної проблематики. Предмет дослідження передбачає об'єкт, але не співпадає з ним. Предмет же соціологічного дослідження обумовлюється властивостями об'єкту, характером проблем, що стоять перед соціологом, рівнем наукових знань і засобів пізнання. Варто зазначити, що один і той же соціаль­ний об'єкт може вивчатися з метою різних наукових проблем, а пред­мет дослідження обмежує коло елементів, механізмів, процесів, явищ що вивчаються в процесі дослідження об'єкту. За традицією при визначенні предмета соціологічного пізнання виділяються ключові ті чи інші соціальні явища, процеси. Звичайно, до них відносять вза­ємодію людей, соціальні відносини, соціальні спільності, соціальні процеси тощо.

Природно, суспільство об'єктивно складається з різних соціальних спільностей, це імманентна тобто властива риса будь-якого об'єднання людей, обумовлена багатьма спільними специфічними факторами Між соціальними спільностями, всередині їх, а також між спільнос­тями і окремою особою не тільки можуть, але й реально виникають різноманітні відносини. Будь-які відносини, що обумовлюють те чи інше соціальне явище, підкорюються діям певних закономірностей або тенденцій Ось ці закономірності соціальних відносин і становлять основний предмет соціології. Ця різноманітність пояснюється, насамперед, тим, що акцент робиться на різних сторонах життя соціальних спільностей та особи: діяльності, поведінці і відносинах, іс­нують і діють різні напрями, що визначаються неоднаковими підхо­дами до дослідження соціального життя суспільства.

Соціологічні дослідження - інструмент пізнання соціальної реальності

Позитивістська соціологія, заснована Огюстом Контом, розглядає суспільство за аналогією з природою, використовуючи методи точних природничих наук Розуміюча соціологія, що її обґрунтували Макс Ве­бер і Георг Зіммель, аналізує, насамперед, значні смислові елементи соціального життя суспільства, роблячи акцент на розумінні змін, перетворень, рухів, прогресу тощо. На різних етапах історичного розвитку людства і в різних соціологічних школах акцент ставиться на соціальних спільностях і різних сторонах їх діяльності. Так уже склалось, що в Європі соціологічна думка зосереджувала увагу на аналізі великих соціальних систем і структур, тобто на вивченні в цілому суспільства. Американська соціологія завжди більше тяжіла до вивчення мікросвіту — малих соціальних груп, соціальних верств, спільностей. В середині кожної соціологічної школи існують числен­ні течії, що, «вивчаючи ті чи інші моменти, застряють на окремих ступеньках досліджень».

Характеризуючи соціологію як систему знань, важливо врахову­вати, що між класичною соціологією і сучасною соціологією існує певна відмінність. Класична соціологія прагнула до осягнення оточу­ючого світу ніби з боку. Завдання її полягало в тому, щоб описати об'єкт, розкрити суть, не розглядаючи діяльності суб'єкту, теорії і практики, пізнавального і ціннісного ставлення до світу. Перехід від теоретичного до емпіричного досвідного дослідження в соціології здійснюється з допомогою операціоналізації теоретичних понять, формуються певні гіпотези та виявляються ті властивості та відноси­ни об'єкту, що належать опису та класифікації. Але треба враховувати, що предмет соціологічного дослідження звичайно має досить склад­ну структуру.

Предмет соціології — результат дослідницьких дій. Об'єктом соціологічного пізнання є вся сукупність, властивостей, зв'язків і відносин, що мають назву соціальні. Соціальне ж — це сукупність шх чи інших властивостей і особливостей суспільних відносин, інших індивідами або спільностями в процесі спільної діяльностів конкретних умовах, і проявляється в їх відносинах один одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя. Саме в процесі взаємодії один з одним індивіди впливають один на одного, сприяють тим самим тому, що кожний з них стає носієм та виразником якихось соціальних якостей. Отже, соціальні зв'язки, соціальні відносини і спосіб їх організації є соціологічного дослідження. Становлення людини до праці як спільного предмету дослідження включає суб'єктивні та об'єк­тивні показники і оцінки ставлення до праці, мотиви і ціннісні орі­єнтації, що характеризують окремі типи ставлення до праці тощо. Але не тільки наявність об'єкту і предмету соціологічного дослід­ження визначає існування соціології як науки. Для пізнання соці­альної діяльності, соціальної реальності вимагається певна система, сукупність прийомів, процедур та операцій, з допомогою яких здій­снюються соціологічні дослідження: емпіричні, прикладні тощо.

Методи соціального пізнання

Системний спосіб досягнення теоретичного та практичного результату, вирішення проблем з метою одержання нової інформації, усвідомлення специфіки предметної сфери і законів про функціонування її об'єктів і називається методом в соціології.

Метод в соціології — це спосіб побудови та обґрунтування соціоло­гічних знань, сукупність прийомів, процедур і операцій емпіричного, досвідного та теоретичного пізнання соціальної реальності. Метод в соціології залежить не тільки від дослідження соціологічної пробле­ми та побудови теорії, а й від загальної методологічної орієнтації. Метод включає певні правила, що забезпечують надійність і досто­вірність знання.

Методи соціального пізнання можна поділити на загальні і кон­кретно-наукові. Загальними методами соціології є матеріалістична діалектика. Суть загальних методів соціології в тому, що економічний базис визнається первинним, а політична надбудова — вторинною. Отже, визначається закономірність суспільного розвитку. Визнання дії в суспільстві спільних, стійких, що повторюються, істотних зв'яз­ків і відносин між процесами і явищами, вказує причинну обумовле­ність та ін. При вивченні соціальних процесів застосовуються такі принципи матеріалістичної діалектики: об'єктивність, історизм та сис­темний підхід, а також використовуються підходи до аналізу і розу­міння суспільства, механізмів його функціонування та розвитку, фун­кціоналізм, теорії конфлікту, індивідуалізм тощо.

Принцип об'єктивності означає вивчення об'єктивних зако­номірностей, що визначають процеси соціального розвитку. Кожне явище розглядається як багатогранне і суперечливе. Вивчається вся система фактів, явищ, подій —позитивних, і негативних. Об'єктивність соціологічних знань передбачає, що процес їх пошуку відповідає об'єк­тивній реальності і не залежним від людини і людства законам піз­нання. Об'єктивність наукових висновків ґрунтується на їх достовір­ності, науковій аргументації.

Принцип історизму в соціології передбачає вивчення соціальних проблем, соціальних інститутів, процесів в виникненні, становленні та розвитку розуміння специфіки відповідних історичних ситуацій, сприйняття загальних тенденцій розвитку та своєрідності конкрет­них обставин. Історизм тісно зв'язаний з розумінням суперечностей як рушійних сил відносин, що складаються, а також виявляються у взаємодії потреб та інтересів відповідних соціальних спільностей. Застосовується також при аналізі елементів суспільства індивідуа­лізм, тобто з метою виявлення соціальних індивідуальних процесів і їх механізмів дії. Основна ідея методології індивідуалізму полягає в тому, що суспільство, його функціонування може пояснюватись тільки через сукупність індивідуальних дій, їх взаємодією. Це, насамперед, теорія соціального обміну тощо. Історизм дає можливість здобуття науки з минулого досвіду, обґрунтування сучасної політики, соціаль­них дій. Використовуючи принцип історизму соціологія має можли­вість досліджувати внутрішню динаміку соціальних явищ та процесів, визначати рівень і напрям розвитку та пояснювати ті їх особливості, що обумовлені їх історичним зв'язком з іншими явищами та проце­сами.

Системний підхід — спосіб наукового пізнання і практичної ді­яльності, де окремі частини якогось явища розглядаються в тісній єдності з цілим. Системний підхід сформувався шляхом конкре­тизації принципів матеріалістичної діалектики при вивченні склад­них об'єктів та одержав у другій половині XX ст. поширення в соці­ології. Основним поняттям системного підходу виступає система, що означає певний матеріальний або ідеальний об'єкт, що розгля­дається як складне цілісне утворення. У зв'язку з тим, що одна і та ж система може розглядатися з різних точок зору, системний під­хід передбачає виділення певного системоутворюючого параметра, тобто властивості, що обумовлюють пошук сукупності елементів системи, сітка зв’язків і відносин між ними, її структуру. У зв'язку :і тим, що будь-яка система перебуває в певному середовищі, то системний підхід має враховувати її зв'язки і відносини з оточен­ням. Звідси випливає друга вимога системного підходу — враховувати, що кожна система виступає підсистемою іншої, великої системи, і, навпаки, виділяти в ній менші підсистеми, які в іншому випадку можуть розглядатися як система. Системний підхід в соціології обов'язково передбачає з'ясування принципів ієрархії елемен­ті між ними, способів їх впливу один на одного. Вивчення суспіль­ної свідомості, суспільної думки, різних соціальних спільностей — Класів, верств, потреб і домагань в різноманітних соціальних Спільностях тощо, використовує методи аналізу документів, опити, н тому числі анкетування, спостереження тощо. Дослідження міжособових відносин в середині малих груп, соціальних спільностей, ставлення особи до тих або інших суспільних явищ, життєвих та ціннісних орієнтацій і установок використовуються методи соціометрії, соціальної психології тощо, методи статистики, факторного, латентно-структурного, корекційного аналізу, використання математики та ін.

Структурний функціоналізм, теорію якого запропоновано соціологами Гербертом Спенсером, Толкоттом Парсоном та ін., передбачає розглядати суспільство як цілісний організм, що складається з частин, елементів, що виконують певні функції. Суспільні процеси і явища можна пояснити, аналізуючи їх функції в суспільній системі. Суспільство зберігає стійкість, оскільки реалізуються всі необхідні для соціального організму функції, в тому числі функція соціального контролю Структурний функціоналізм здійснює основні функції адаптації, досягнення мети, інтеграції і відтворення структури.

Закони, категорії соціології

Основою вивчення соціальних відносин, тобто зведення індивідуального до соціального, може стати дослідження об'єктивно сформованої структури соціальних зв'язків і фактів, що включає зв'язки, їх типи тощо. В суспільстві є безкінечно багато різноманітних соціальних систем. Значна частина таких зв'язків має випадковий і тимчасовий характер. Особливість соціології як науки полягає в тому, що соціальні зв'язки і відносини вивчаються на рівні соціальних законів і закономірностей.

Соціальні закони — більш або менш повне відображення явищ, властивих оточуючому світу. Соціальний закон — це відображення суттєвих загальних і необхідних зв'язків соціальних явищ і процесів, насамперед, зв'язків соціальної діяльності людей або їх власних соці­альних дій. Соціальні закони формуються в різноманітних сферах діяльності людини, насамперед, в сфері матеріальної діяльності і здій­снюються через посередництво діяльності людей. Існують спільні, загальні та специфічні закони в соціології. Загальні закони соціології — предмет вивчення філософії. Специфічні закони соціології — вив­чаються саме соціологією і становлять її методологічну основу. Але тут варто відзначити, що ставлення соціологів до соціальних за­кономірностей і законів дещо змінилось. Якщо раніше дослідники вважали, що соціологія — наука про закони розвитку та функціо­нування суспільства, а соціальний закон — це незалежний від суб'єк­ту типовий зв'язок, що повторюється, характер якого визначається змістом та напрямком соціального зв'язку та розвитку на будь-яко­му рівні соціальної організації, то тепер соціологи схильні тверди­ти, що закони історії, закони природи не існують. Те, що назива­лось раніше законами, насправді ж, лише опис вигідних тенденцій розвитку. Загальний соціальний закон раніше вважався всеосяжним, повторюваним і односпрямованим і надавав суспільству приховану містичну суть. Колишні уявлення соціологи про те, що суспільство розвивається на основі раз і назавжди встановлених законів, не витримали перевірки. Якщо ж спостерігається щось, що проявля­ється як історична тенденція або напрям, то не можна знати напе­ред заздалегідь, чи проявиться воно в майбутньому. Безумовно, в суспільстві існують найсильніші визначення, що зумовлюють жит­тя суспільства: влада, ідеологія, економіка. Та жодну з них не можна назвати провідною або вирішальною тенденцією розвитку. Лише у взаємодії вони формують тенденцію еволюції людства. Об'єктив­ність соціального закону в тому, що нові покоління застають готові відносини, зв'язки, тенденції, що склалися без їх участі. Об'єктив­ність соціального закону — це сукупність дій мільйонів людей.

В соціології виділяється п'ять категорій соціальних законів:

- закони, що констатують співіснування соціальних явищ. За таки­ми законами, якщо є явище одне, то має бути і інше явище. Так, індустріалізація і урбанізація в суспільстві визначають скорочення зайнятого в сільському господарстві населення;

- закони, що встановлюють тенденції розвитку, обумовлюють зміни структури соціального об'єкту, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого. Зміни характеру продуктивних сил вимагають зміни відносин виробництва;

— закони, що встановлюють зв'язок між соціальними явищами. За­кони функціональні. Ці закони виражають зв'язок між основними елементами соціального об'єкту, що визначає характер його функці­онування;

— закони, що фіксують причинний зв'язок між соціальними явища­ми. Важливішою і необхідною умовою соціальної інтеграції виступає раціональне поєднання суспільних і особистих інтересів;

— закони, що стверджують можливість або вірогідність зв'язків між соціальними явищами. Рівень шлюбних розлучень в різних країнах підвищується і хитається разом з економічними циклами.

Соціальні закони або тенденції проявляються не взагалі, а в кон­кретній формі — в діяльності окремої людини. Людина діє в конкрет­ній обстановці, умовах суспільства. Соціологія досліджує відносини соціальних спільностей, верств, що дозволяє не лише виявити форми прояву соціальних тенденцій у різних сферах суспільства, дисфункціональні елементи в соціальному механізмі, але й їх усувати.

Функції соціології

Соціологія як самостійна галузь знань реалізує всі властиві суспільній науці функції: теоретико-пізнавальну критичну, описову, прогностичну, інфор­маційну світоглядницьку. Взагалі функції гуманітарних наук прий­нято ділити на дві групи: гносеологічні, тобто пізнавальні, і власне соціальні. Гносеологічні функції соціології проявляються в найповні­шому й конкретному пізнанні тих чи інших боків соціального життя. Соціальні функції розкривають шляхи і способи їх оптимізації. Ос­кільки соціологія дає вихідні уявлення про суспільство як цілісну систему, частина її пізнавальних функцій має характер методології. Соціологічні дослідження впливають ідеологічно, привертають увагу до реальних суперечностей, активізують діяльність, сприяють формуванню соціального мислення, свідомості. І якщо ідеологія—система ідей, що відображають і захищають інтереси соціальних спільностей, соціальних верств, груп, що дають уявлення про суспільство через призму інтересів соціальних спільностей, то соціологія — наука, що розкриває закономірності та механізми розвитку суспільства. Якщо ж ідеологія зорієнтована на соціальний інтерес, то соціологія - на реальне, справжнє відображення соціальних інтересів.

Основна ж пізнавальна функція соціології — теоретико-пізнавальна, критична. Мова йде про оцінку світу, що пізнається, з позицій інтересів особи, людини. Реалізуючи критичну функцію, соціологія диференційовано підходить до дійсності, з одного боку, показує, що можна і треба зберегти, зміцнити, розвинути —адже не все треба зміцнювати, перебудувати тощо. З другого боку виявляє те, що справді вимагає радикальних перетворень. Теоретико-пізнавальна, критична функція, природно, полягає втому, що соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, прагне сформувати найновішу картину відносин і процесів в сучасному світі. До теоретико-пізнавальної функції соціології належать об'єктивні знання про основні соціальні проблеми сучасного суспільства. Що ж стосується прикладної соціології, то вона покликана забезпечити надійну інформацію про різно­манітні процеси, що відбуваються в різних соціальних сферах сус­пільства, а саме, про зміни соціальної структури, про зміни сім'ї, національних відносин та ін. Очевидно, що без конкретних знань про процеси, що відбуваються в середині окремих соціальних спільностей, забезпечити ефективне соціальне управління неможли­во. Ступінь системності і конкретності знань соціології визначає ефек­тивність реалізації її соціальної функції.

Описова і інформаційно-діагностична функція соціології—це сис­тематизація інформації, опис досліджень у вигляді аналітичних за­писок, різноманітних наукових звітів, статей, книжок та ш. В них є спроби відтворити ідеальну картину соціального об'єкту, його дії, взаємозв'язки тощо. Дослідження соціального об'єкту вимагають ви­сокої моральної чистоти і порядності вченого, тому що на основі даних, фактів і документів робляться практичні висновки і прийма­ються управлінські рішення. Ці матеріали є точкою відліку, дже­релом порівняння для майбутніх поколінь. Соціологія не лише пізнає світ, а й дозволяє людині внести в пізнаний, усвідомлений світ свої корективи тощо. Та людина має завжди пам'ятати, що перетворення суспільства — не самоціль. І перетворення потрібні лише тоді, коли відповідають потребам і цінностям людей. Якби не була добре аргумен­тована інформація, одержана соціологами, вона автоматично не пе­ретворюється у рішення, рекомендації, прогнози. Пізнавальна фун­кція соціології знаходить продовження в прогнозах та перетворюю­чій функції.

Прогностична функція соціології — це формування соціальних прогнозів. Звичайно, соціологічні дослідження завершуються створен­ням короткострокового або довготривалого прогнозу для розвитку то­го чи іншого об'єкту, що досліджується. Короткостроковий прогноз спирається на виявлену тенденцію розвитку соціального явища, а та­кож на зафіксовану закономірність у відкритті фактора, що вирішаль­но впливає на об'єкт, що прогнозується. Виявлення такого фактора — складний вид наукового дослідження. Тому в соціологічній практиці частіше використовуються короткострокові прогнози. В сучасних умовах розвитку України, коли науковому обґрунтуванню соціальних проблем надається величезне значення, соціальний прогноз займає важливе місце в дослідженнях про розвиток соціального об'єкту. Ко­ли соціолог вивчає реальну проблему і прагне виявити оптимальні шляхи її вирішення, природно, охоплений бажанням показати пер­спективу і кінцевий результат, що стоїть за нею. Отже, так чи інакше прогнозується розвиток соціального процесу.

Суть перетворюючої функції соціології в тому, що висновки, ре­комендації, пропозиції соціолога, його оцінки стану соціологічного об'єкту служать основною для вироблення і прийняття певних рі­шень. Уже всім ясно, що реалізація великих інженерних проектів вимагає не лише техніко-економічне, а й соціально-економічне обґрунтування. Ось тут-то і згадають про процеси. Але соціологія нау­ка і її одна з важливих функцій — розробка практичних рекоменда­цій. Що ж стосується їх впровадження в практику, реалізацію — це прерогатива органів управління, конкретних керівників. Саме так і пояснюється та обставина, що багато дуже цінних і корисних реко­мендацій по перетворенню суспільства, розроблених соціологами, так і не знайшли реалізації на практиці, більш того, нерідко органи уп­равління роблять всупереч рекомендаціям учених, що веде до тяж­ких наслідків розвитку суспільства. Всебічне й глибоке розкриття основних напрямків становлення суспільства і дає можливість вия­вити відхилення від загальноцивілізованого розвитку.

Суть реформування в Україні, а точніше трансформація сус­пільства полягає в створенні умов та можливостей для свідомої, ці­леспрямованої діяльності особи, соціальних спільностей. Проблема полягає в подоланні відчуження людини від раціональної діяльності, в оптимізації та якісному підвищенні її ефективності. Завдання соці­ології — теоретично забезпечити успішний процес реформації і де­мократизації суспільного життя України. Процес трансформації сус­пільства йде від одного якісного стану до іншого якраз у зв'язку з свідомим перетворенням мети в результат, а результатів в передумо­ви, умови та засоби розгортання свідомої діяльності, демократизації суспільства. Інформаційна функція соціології становить збір, систе­матизацію і нагромадження інформації, одержаної в процесі дослід­жень. По суті це функція практична. Соціологія дає уявлення про стан і дію соціальних процесів. Соціологічна інформація — найоперативніший вид соціальної інформації, що нагромаджуючись дає можливість прогнозувати тенденції дальшого розвитку. У великих со­ціологічних центрах інформація концентрується в пам'яті електронно-обчислювальних машин, комп'ютерах. її можна використати при визначенні оптимального шляху вирішення практичних проблем, виробити методи, способи управлінських рішень, тобто розробити соціаль­ну технологію. Специфіка функцій соціології тісно зв'язана з теорією і практикою соціального управління суспільством.

Світоглядна функція соціології випливає з того, що об'єктивно бере участь в соціально-політичному житті суспільства і своїми дослідженнями сприяє прогресу суспільства. Світоглядна функція виявляється у використанні справді конкретних вивірених кількісних даних, фактів, що тільки і здатні в чомусь переконати сучасну людину. Адже що таке ідеологія? Ідеологія — це система поглядів, ідей, що наражають та захищають інтереси соціальних спільностей, соціальних піп, дають уявлення про суспільство через призму соціальних інтересів. І, якщо ідеологія орієнтована на соціальний інтерес, то соціологія — на справжнє відбиття соціальних процесів. Ідеологія це один з рівнів суспільної свідомості, система поглядів, що відображають ставлення до дійсності, виражають інтереси, світогляд якоїсь соціальної спільності, верств. історія свідчить, що в більшості соціальних революцій, реформ та реконструкцій, трансформацій саме соціологічі теорії, концепції того чи іншого виду виступали провідними в суспільному розвитку. Соціологічні погляди Джона Локка відіграли важливу роль в революції 1688 року при встановленні ліберально-демократичного режиму в Англії, твори Франсуа Вольтера, Жан Жака Руссо та інших енциклопедистів відіграли перетворюючу роль у Франції та ін. Тривалий період ідеологія марксизму виступає провідним інтелектуальним напрямком в суспільно-політичному житті. Расистська ідеологія стала основою расистського путчу і третього рейху в Німеччині тощо.

Отже, основні функції соціології визначають не тільки завдання, мету, а й місце соціології в системі суспільних наук.

Соціологія в системі соціальних наук

Яке ж місце соціології в системі суспільних наук? Місце соціології в системі суспільних наук визначається насамперед тим, що соціологія є наука про суспільство, а, отже, включає загальну соціологічну теорію, що може служити теорією та методологією всіх інших суспільних наук. Методика та техніка вивчення людини і її діяльності, методи соціального виміру, розроблювані соціологією, використовуються всіма іншими гуманітарними, суспільними науками. Крім того, в сучасних умовах склалась система досліджень, що ведуться на рубежі соціології та інших галузей знань. їх прийнято називати соціальними. Соціологія як система знань не може розвиватися і виконувати свої функції не взаємодіючи з іншими науками. Що ж до спеціальних суспільних наук (філософія, психологія, соціальна філософія, історія, політологія та ін.) соціологія займає таке місце, як загальна біологія займає що ж до спеціальних біологічних галузей знань зоології, ботаніки тощо.

Серед суспільних наук, що мають справу з світом людей, соціологія виконує функцію генератора ідей, теорій про людину, її місце, роль в системі соціальних зв'язків тощо. Якщо історія концентрує увагу на вивченні соціальних явищ, що виступають унікальними і неповторними в часі, просторі (наприклад, США — унікальна країна за національним складом, християнство — унікальна релігія, тридцятирічна війна відрізняється від інших війн і змістом і метою та ін.), то соціологія вивчає властивості всього суспільства, що повторюються в часі і просторі, тобто стають загальними, спільними для всіх соціокультурних явищ — для всіх війн, всіх націй, всіх релігій, всіх революцій тощо. Не зважаючи на таку функцію і роль, що її відіграє соціологія, зв'язок соціології з історією найтісніший і необхідний. Історія і соціологія мають об'єктом вивчення суспільство. Історія, як і соціологія, натрапляє на дві основні проблеми, по-перше, з наявністю певних соціальних закономірностей і, по-друге, з існуванням індивідуальних, неповторних явищ і процесів, що впливають на зигзаги у розвитку суспільства. Заперечення спадкоємності та історичного досвіду обертається великими лихами для людства. Виявити еволюцію суб'єктивно-об'єктивних зв'язків, відносин, норм та цінностей можливо лише спільними зусиллями історії та соціології.

Основна форма існування суспільства — це матеріальне виробництво і економічна діяльність. Зміни в засобах виробництва, зміна ролі і місця людини у виробничому процесі — все це впливає на еволюцію соціальної діяльності людей. Саме тому-то соціологія не може не взаємодіяти з політичною економією. Сама ж трудова діяльність людини змінюється з урахуванням розвитку самої ж людини як соціальної істоти. І це досліджує уже соціологія.

Тісний зв’язок соціології, політології і філософії

Соціологія вивчає громадянське суспільство, політологія — політичне життя суспільства, політичні відносини. Взаємодія двох наук - соціології та політології породжує нову галузь науки —політичну соціологію. Зв'язок соціології та політології визначається, по-перше, тим, що виявити закономірності політичного життя можна лише враховуючи особливості суспільства в цілому як соціальної системи, по-друге, суспільство не можна зрозуміти і змінити без впливу на суспільство політичних структур та різноманітних режимів.

Соціологія тісно зв'язана з філософією. В основі зв'язку — початкова цілісність соціальної думки людства. Закони, категорії, принципи філософи лежать в основі понять соціології суспільства, суспільних відносин, соціальних зв'язків, соціальних дій тощо. Філософія вивчає такі поняття, як матерія та свідомість, соціологія ж — соціальну структуру, соціальні інститути, культуру, соціальну організацію суспільства та ін. Якщо ж філософія вивчає суть людини, особи, то соціологія —особу як соціальний тип Якщо ж філософія вивчає соціальні відносини в їх суті, то соціологія —соціальну взаємодію і соціальні взаємозв'язки, зв'язки та ін. Звичайно ж, соціологія вирішує завдання непосильні загальній філософії —безпосередньо перероблює конкретні дані суспільного життя.

Важливим завданням у формуванні та розвитку сучасної філософської думки виступає обґрунтування моделі інформативно-технологічної цивілізації, що формується і впливає на стан навколишнього природного середовища, знаходження шляхів, засобів вирішення глобальних проблем людства, осмислення глибоких інтеграційних процесів у світовій співдружності, нових підходів до вирішення сучасних етнічних процесів. Принципово нові рішення у сучасній філософії та соціології, політології одержує і проблема людини, її ціннісно-смислової орієнтації в сучасному світі Проте перехід людства на якісно новий виток розвитку соціально, духовно, культурно, економічно і політично — це в сучасних умовах поки лише реальна можливість виходу з кризи, але поки що н<> справжнє становище.

Дьячук

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]