Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1. Вступ.doc
Скачиваний:
49
Добавлен:
11.03.2016
Размер:
860.16 Кб
Скачать

Вступ до соціології

ЩО І ЯК ВИВЧАЄ СОЦІОЛОГІЯ?

І. Соціологія - наука про суспільство

Кожна з галузей науки має предмет, що розкривається змістом, системою теорій, законів, категорій, принципів тощо і виконує особливі функції на практиці, досліджує певну сферу суспільних відносин, їх окремі види, ті чи інші явища, процеси, взагалі суспіль­ство. Існує певна взаємозалежність між предметом, змістом та фун­кціями науки. Якщо абстрагуватись від інших наук і від широкого розуміння потреб науки, практики, то неможна з'ясувати функції окремих галузей науки. Саме потреби практики висовують на кож­ному етапі життя суспільства нові вимоги до гуманітарних знань і окремих його галузей. Але сучасне суспільство — не довільне поєд­нання різних механізмів управління, владних інститутів та струк­тур соціальних сфер політики, економіки, а цілісний соціальний організм, що функціонує і постійно розвивається, йде вперед, прогре­сує. І якщо окремі науки, зокрема економічні, політичні, юридичні вивчають внутрішні явища, події, то виникає потреба саме в галузі знань, що вивчає суспільство в усіх його аспектах. Такою наукою є соціологія — наука про суспільство, закономірності його розвитку, закономірності процесів і явищ тощо.

Поняття соціології. Структура соціальних знань

Що ж і як вивчає соціологія? Соціологія — наука про суспільство, окремі соціальні інститути (держава, право, мораль та ін.), процеси і суспільні соціальні спільності людей. Ще в середи­ні XIX ст. вперше поняття соціологія введено в науку французьким ученим Огюстом Контом —основоположником позитивізму. Тоді позитивізм — провідний напрям в суспільствознавстві, програмні методологічні і світоглядницькі установки якого сформульовані Анрі Сен-Сімоном, а основа концепції розроблена в працях Конта, Міл­ан, Спонсора, Дюркгейма та ін.

Позитивізм склався в противагу спекулятивному, зокрема, соці­ально філософському теоретизуванню. Головне прагнення позитивізму відмова від абстрактних тлумачень суспільства, створення пі і ш і пішої соціальної теорії, що мала стати такою ж доказовою і загальнозначимою, як і природні, наукові теорії. Спекулятивній метафізиці і основаній на ній філософії історії, позитивізм прагнув протиставити метод спостереження, порівняння, історичні і в певній, хоча і меншій ступені, математичні методи. Ось чому спочатку соці­ологія означала суспільствознавство, але згодом предмет соціології безперервно змінюється та угочнюється, супроводжуючись посту­повим відокремленням соціології від філософії. Справа в тому, що до середини XIX ст. потреби соціального розвитку і внутрішня логіка еволюції науки про суспільство вимагали нових підходів формуван­ня типу соціальних явищ. І у відповідь на потреби формування гро­мадянського суспільства виникає соціологія. Адже йшов процес ста­новлення суспільства, що стверджує торжество прав та волі люди­ни, духовну, економічну незалежність, суверенність і автономність громадянина замість звичного, нормативного порядку феодально-абсолютистського суспільства з його найжорстокішою тотальною регламентацією суспільно-політичного, економічного і духовного життя людей.

Розширення меж волі і прав людини, суттєве збільшення можли­востей вибору пробуджували інтерес людини до знань, основ життя соціальної спільності людей, соціальних процесів та явищ з метою раціонального, ефективного використання набутих прав та свободи. Але і вільна конкуренція в економіці, духовній сфері поставила в пря­му залежність результативність діяльності підприємців від уміння та використання знань про конкретні соціальні механізми, настрої та сподівання людей тощо. І галузеве знання, що допомагає глибше і конкретніше пізнати суспільство, основу соціальної взаємодії людей з метою раціонального використання волі, самоорганізації, стала соціо­логія. Адже соціологія вивчає суспільство, соціальні відносини і соці­альні спільності, їх діяльність, а філософія, хоча і вивчає особистість і соціальні спільності як об'єкти та суб'єкти діяльності, але робить це на високому рівні узагальнення — на рівні розкриття їх суті, а не роз­гортання суті в дійсності, реальності, виявленні життя в усьому його суперечливому існуванні, як це робить соціологія.

Отже, соціологія не обмежується з'ясуванням суспільства як цілісного утворення, а розкриває механізми його функціонування, роз­витку. Система соціальних механізмів, що сприяють руху, розвитку суспільства, його прогресу розкривається в соціології як цілісність суспільства. Тому-то суспільство як цілісний організм, соціальні ме­ханізми його функціонування та розвитку і стають предметом соціо­логії. Поступово, в міру нагромадження соціальних знань, зростає кількість теоретичних соціологічних концепцій, кожна з яких об­ґрунтовувала певний аспект соціальних відносин, давала інтеграцію соціального, що виступило основною категорією соціології.

Використовуючи різноманітні методи наукового пізнання, соціо­логія осмислює суспільство, суспільне життя не як гранично загальну абстрактність, а як реальність. Соціологія розкриває суть суспіль­ства через діяльність людини, через потреби і інтереси, ціннісні орі­єнтації, діяльність людей, їх зв'язки один з одним, показуючи, що суспільство — цілісна система соціальної взаємодії, зіткнення різ­них інтересів, орієнтацій, видів активності людей, тобто, намагаючись з достатньою повнотою розібрати і відобразити в положеннях, теорі­ях багатоманітність і внутрішню неоднорідність суспільства. Соціологія аналізує соціальні спільності з позицій їх місця в системі соці­альних зв'язків; розглядає соціологія і складну систему соціальних ' зв'язків: особа і спільності, спільностей між собою, спільності і сус­пільства, суспільства і природи та ін. Показує і соціальну взаємодію

— процес взаємного впливу спільної діяльності, тому що суспільство

— це і є соціальна взаємодія, а складні взаємодії соціального, особли­вого і поодинокого, це по суті, соціальні механізми. Соціологія, як певний тип знань про суспільство, виходячи з надр соціальної філосо­фії, запозичує філософську культуру, визнаючи особливе значення теоретичного узагальнення цілісного концептуального осмислення соціальних явищ. Разом з тим, соціологія прагне до подолання тієї обмеженості, що виявляє філософія при аналізі реальних соціаль­них проблем.

Аналіз зарубіжних джерел показує, що найчастіше соціологія визначається як наука про соціальні спільності, соціальні групи, їх поведінку, відносини між ними і в середині їх. Одні американські соціологи визначають соціологію як науку про суспільство, соціальні цілісності, соціальні спільності і їх соціальну поведінку. Інші вважа­ють, що соціологія вивчає не ізольованих індивідів, а людей, в спіль­ностях або в соціальних умовах. Мета такого вивчення — зрозуміти і з'ясувати причини соціальної поведінки або взаємодії соціальних спільностей і груп і їх результати. На думку бельгійського соціолога Міхо де Костра, соціологія вивчає відносини між людьми, що склада­ються в процесі їх діяльності. Соціологія і ставить мету: допомогти людям розібратися самим у складних проблемах життя. Адже соціо­логія — це розуміння суспільства. Люди, що творять суспільство, в якому живуть, безперечно, мають можливість змінити його, перет­ворити, але, насамперед, пізнати. ї тут-то на допомогу приходить наука соціологія.

Сучасна соціологія — це багатоманітність течій та наукових шкіл, і ці і по-різному пояснюють її предмет та роль, по-різному відповіда­ють на питання: що таке соціологія. Існують різні визначення соціології як науки про суспільство. «Краткий словарь по социологии» дає визначення соціології як науки про закони становлення, функціонування, розвиток суспільства, соціальні відносини та соціальні спіль­ній п. «Социологический словарь» визначає соціологію як науку про закони розвитку та функціонування соціальних спільностей та соціальні процеси, про соціальні відносини як механізми взаємозв'язку та взаємодії між суспільством і людьми, між спільностями і особою. М мі ніжці «Введение в социологию» відмічається, що соціологія — це наука, в центрі якої перебувають соціальні спільності, їх генезис, взаємодія і тенденція розвитку. Кожне з визначень має раціональне зерно. Більшість учених схиляється до того, що предметом соціології є суспільство або певні суспільні явища. Проте, тут можна заперечити. Суспільні явища вивчаються не тільки соціологією, але й іншими Науками теорією права, політичною економією, історією, психологією), філософією, соціальною філософією та ін. Соціологія, в протилежність спеціальним наукам, вивчає не ті або інші соціальні яви­ща, окремі і медіальні суспільні явища, а вивчає загальніші родові їх властивості, що не вивчаються жодною з них, що соціологічний під­хід до вивчення суспільства, соціологічні бачення суспільства це, по суті, аналіз явищ, процесів в системі соціальних зв’язків, аналіз його співвідношення з соціально цілим. Соціологічний аналіз дає можли­вість не лише описувати, з'ясовувати явища, соціальні процеси, а й розкрити їх зміст, механізм дії, давати модель явищ та цілком суспільства. Саме уловити тенденцію змін, сформувати прогнози дальшого розвитку, прогресу і дає аналіз соціальних процесів в їх динаміці.

Соціологічний аналіз, соціологічні уявлення, підкреслює соціолог Райт Міллс. можуть дати розуміння складних відносин людини і сус­пільства. Політична економія вивчає тільки господарську діяльність суспільства. Правові галузі знань досліджують лише право. Теорія мистецтва — лише мистецтво тощо. Жодна з наук не вивчає ті за­гальні властивості, що мають господарські, правові, художні і релі­гійні явища тощо А через те, що вони є окремими видами діяльності суспільства, то в усіх мають бути спільні родові риси і в житті мають проявлятися спільно для всіх соціальних явищ закономірності. Ось ті найбільш загальні властивості і закономірності притаманні всім соці­альним явищам і які не вивчаються жодною суспільною наукою, є найближчим об'єктом соціології. Отже, соціологія є наукою про ро­дові властивості і основні закономірності суспільних явищ, підкрес­лює американський соціолог Франклін Генрі Гіддінгс, соціологія — наука, що вивчає взаємозв'язки малих і великих соціальних процесів через сферу повсякденного життя людини.

Соціологія не просто вибирає емпіричний досвід, тобто чуттєве сприйняття, єдиним засобом вірогідного, певного пізнання суспіль­них змін, а й теоретично узагальнює його. З появою соціології від­крились і нові можливості проникнення у внутрішній світ особи, розуміння її можливостей і життєвої мети, інтересів, потреб. Про­те, соціологія вивчає не людину взагалі, а її конкретний світ — соціальне середовище, спільності, в які людина включена, спосіб її життя, соціальні зв'язки, соціальні дії. Не применшуючи значення численних галузей суспільствознавства, все ж соціологія унікальна здатністю бачити світ як цілісну систему. Система ж розглядається соціологією не лише як функціональна і яка розвивається, але й як система, що переживає глибоку кризу. Соціологічні дослідження і прагнуть вивчити, розкрити причини кризи суспільства, знайти шляхи йо­го виходу з кризи тощо Основні проблеми сучасної соціології — ви­живання людства і оновлення цивілізації, підняття її на вищу сту­пінь розвитку. Вирішення проблем соціологія шукає не лише на глобальному рівні, а й на рівні соціальних спільностей, конкретних соціальних інститутів і об'єднань, соціальної поведінки окремої особи. Соціологія — наука багаторівнева, що становить єдність абс­трактних та конкретних форм, визначення широкомасштабних і окремих теоретичних підходів, теоретичного та емпіричного (дос­відного) знання.

Що ж становлять великі та малі рівні (макро- і мікрорівні) соціо­логії? Широкий всебічно соціологічний рівень означає орієнтацію, на

аналіз соціальних структур, соціальних спільностей, великих соці­альних груп, верств, систем і процесів, що відбуваються в їх середи­ні. Соціальна спільність, що виступає об'єктом широкого соціологіч­ного аналізу — це цивілізація і найбільші її утворення. Широкий соціологічний підхід не вимагає детального розгляду конкретних проб­лем та ситуацій, а спрямований на їх комплексне охоплення. Широ­кий всебічний соціологічний підхід до явищ зв'язан з суспільними світовими системами і їх взаємодією, з різними типами культур, з соціальними інститутами та суспільними структурами, з глобаль­ними процесами. Широкий всебічний соціологічний підхід до полі­тичних явищ визначає, що суспільство є цілісний соціальний орга­нізм. На відміну від широкого всебічного соціологічного підходу (макрорівня) мала або галузева соціологія (мікросоціологія) аналі­зує соціальні процеси в окремих сферах суспільного життя та соці­альних спільностях. Галузева соціологія звернена до соціальної по­ведінки, міжособистому спілкуванню, мотивації дій, стимулам гру­пових, спільностних вчинків тощо. Галузева соціологія вивчає саме окремі частини, елементи, галузі суспільства у взаємодії з цілісніс­тю, тобто з усім суспільством.

Соціологія — наука про становлення, розвиток та функціонуван­ня соціальних спільностей, про соціальні процеси і соціальні відно­сини між спільностями, між соціальними спільностями і особою, ме­ханізми взаємодії та взаємозв'язку людей в суспільстві, наука про суспільство, суспільні відносини та соціальні процеси.

Соціологія – система знань

Система — сукупність елементів, що утворюють цілісність, наявність певної структури — стійких зв’язків між елемен­тами — одна з найважливіших властивостей системи. Якщо ж наука — система знань, то її елементи, насамперед, різні теорії, а структура — зв'язок між ними. Визначити соціологію як систему знань — озна­чає виділити конкретне уявлення про об'єкт, що вивчається у вигля­ді органічно зв'язаних між собою теорій: теорії особи, теорії малих груп, верств (сім'ї, трудових колективів тощо), теорії суспільства як соціальної системи і теорії світової співдружності. Послідовність теорій відображає об'єктивні зв'язки і відносини між соціальними спільностями як об'єктами та суб'єктами соціальної діяльності. Адже будь-яка мала група, соціальна спільність, прошарок населення має свою специфіку, власні категорії, інтегративні, тобто об’єднуючі влас­тивості, але її можна зрозуміти абстрагуючись від особи, з яких вони складаються. Та разом з тим діє і зворотний рух: уявлення про особу при аналізі малих соціальних спільностей, соціальних груп, коли уяв­лення про особу стає багатшим і конкретнішим тому, що особа тут ставиться в нові зв'язки та відносини. Основними напрямками про­цесу переходу від однієї теорії до другої в соціології особи є, по-перше, послідовне розкриття різних властивостей (потреб, інтересів, цінностей, соціальних установок тощо) особи, що завершуються системним визначенням особи як об'єкта та суб'єкта; по-друге, здій­снення переходу від аналізу особи до розкриття її діяльності, спосо­бу життя, умов, засобів і результатів; по-третє, аналіз між особових відносин, що складаються в процесі п діяльності, поведінки та спіл­кування, глибокого пізнання особи, з'ясування соціальних норм і відхилень в діяльності особи, її поведінки у відносинах, визначення типу особи.

В сучасній соціології долається протиставлення об'єкта суб'єкту, теорії і практики, пізнавального і ціннісного ставлення до світу. По­шук істини соціологією зв'язується з розкриттям можливостей пе­ретворення об'єктів відповідно гуманістичним цінностям. Сучасна соціологія розглядає особи, різні соціальні спільності і соціальні сис­теми не тільки як об'єкти, але й як суб'єкти діяльності. Тут-то в системі соціологічних знань важливе місце займає осьова проблема­тика, інтереси, цінності, соціальні установки, все те, що визначає мотивацію поведінки і діяльності людей. Процедура аналізу діяль­ності особи, спільності людей здійснюється в науці в такій же ролі, що і обряд в релігії або кримінально-процесуальному кодексі для доказу вини. Якщо недодержана процедура, то висновок не може вважатись легітимним (законним), тобто науковим. Звичайно ж, зміст соціології має в основі суб'єктивно-об'єктивний характер. Ігнорування таких обставин робить неможливим виклад соціології як системи знань. Соціологія — не проста сукупність теорії суспільства, а єд­ність теорій особи і теорії соціальних спільностей, теорії соціальної структури і соціальних процесів суспільства, особливостей соціаль­них інститутів (економіки, політики, сім'ї, культури, освіти, науки тощо), соціальних і суспільних відносин та ш.

Структура соціології

Структура будь-якої науки завжди обумовлена тими завданнями, що їх ставить наука, і тими функціями, що їх здійснює і відіграє наука в суспільстві. Соціологія не виняток. Структура соціології обумовлена, по-перше, тим, що соціологія вирішує наукові проблеми, зв'язані з формуванням знань про соціальну дійсність, описом, поясненням процесів соціаль­ного розвитку, розробкою соціологічних концепцій про суспільство, соціальну роль особи в суспільстві, соціальні спільності, соціальну структуру і соціальні процеси суспільства, особливості соціальних інститутів тощо, методологію і методи, способи соціологічних дослід­жень, аналіз. Теорії і концепції, розроблені в сфері формування знань про соціальну реальність, становлять теоретичну, фундаментальну соціологію. По-друге, соціологія вивчає проблеми, зв'язані з перет­воренням, змінами соціальної дійсності, аналізом шляхів та засобів планомірного впливу на соціальні процеси. Отже, елементами соціології є загальна теорія соціології суспільства, спеціальні соціологічні теорії або теорії середнього рівня і методи конкретно-соціологічних досліджень. Загальна теорія соціології дає уявлення про суспільство, як цілісний організм, систему механізмів, розкриває роль і місце ос­новних соціальних зв'язків, формулює принцип соціального пізнан­ня, основні методологічні підходи до соціологічного аналізу, формує вимоги системного аналізу, стратифікаційно-класовий підхід, гене­тичний аналіз, комплексний, конкретно історичний підхід, аналіз явищ у взаємодії з іншими. Уточнення положень загальної соціологічної теорії стосовно окремих видів механізмів соціальної взаємодії здійснюють спеціальні соціологічні теорії: теорії, що вивчають закони роз­витку і відтворення окремих соціальних спільностей (соціологія міс­та, села, етносоціологія тощо); теорії галузеві, що розкривають зако­номірності і механізми життєдіяльності соціальних спільностей в ок­ремих сферах (соціологія праці, соціологія побуту, соціологія освіти, дозвілля тощо) та теорії, що аналізують окремі елементи соціального механізму (теорії комунікацій, соціальної активності, соціологія орга­нізації тощо).

Соціологічні знання — єдність теорії та практики. Теоретичні соціологічні дослідження пояснюють, розкривають соціальну реаль­ність на рівні загальних і спеціальних, специфічних тенденцій її функціонування та розвитку, орієнтують на виявлення механізмів дій законів, форм їх прояву. Емпіричні (досвідні) соціологічні досліджен­ня зв'язані з конкретною розгорнутою інформацією стосовно тих чи інших явищ та процесів, що опираються на відміну від теоретичних досліджень, що проводяться з допомогою загальнонаукових методів, на статистичний аналіз, методи конкретних соціологічних досліджень (опити, соціологічні спостереження, вивчення бюджету часу тощо). Між теоретичним і емпіричним знанням немає абсолютної межі. Як­що цікавить ефективність засобів масової інформації (преси, радіо, телебачення), то варто переходити від загальних понять, суспільної свідомості духовного життя, до конкретних понять спеціальних соціо­логічних теорій: аудиторія масового читача, слухача, глядача, їх інте­реси, потреби, зацікавленість, задоволеність тощо. Варто знати, мати досить широке уявлення про особливість соціальних спільностей, со­ціальних груп, що становлять аудиторію радіо, телебачення, преси тощо, шати як зовнішній вплив відбивається на свідомості людей, тобто, шати суспільну думку, тощо.

Конкретно-соціологічний аналіз (теорія, методика і техніка конкретно-соціологічних досліджень) передбачає всебічне вивчення соціальних процесів на основі тих підходів, принципів, понять, показників, що дають загальна Соціологія та спеціальні теорії. Теоретичні знання — знання універсальні, емпіричні, фактофіксуючі. Теоретичні знання опираються на специфічність, досвідне, не суттєве переважання емпіричних компонентів досліджень над теоретичними компонентами не є показник високого рівня розвитку науки. Законом розвитку науки завжди залишається перевага знання над знанням емпіричним, досвідним. Теоретичні знання визначають прогрес будь якої науки, «і, отже і соціології.

Соціологічні дослідження можна поділити на фундаментальні та прикладні.

Фундаментальні соціологічні дослідження ставлять за мету розвиток на­уки та удосконалення наукових уявлень про явища предмета.

Прикладні дослідження ставлять метою вирішення якоїсь конкретної соціологічної проблеми, переслідують і завдання, зв'язані з використанням знань для удосконалення соціальних процесів, вирішення практичних проблем життєдіяльності суспільства.

На базі теоретичного і емпіричного вивчення різних соціальних систем, явищ, соціальних спільностей тощо соціологія може давати цінні практичні рекомендації і обґрунтовані прогнози. Теоретична і прикладна соціологія, базуючись на конкретних соціологічних дослідженнях, не протистоїть одна одній, п становить єдність, взаємне збагачення. данні прикладної соціології, «ріці і дослідження мають глибокий всебічний характер, використовуються нитку наукової теорії.

Теоретична соціологія — сукупність різноманітних концепцій, що розроб­ляють аспекти соціального розвитку суспільства і дають їм інтерпретацію. Єдиною концепцією, що об'єднує специфіку соціальних процесів, механіз­мів дії соціальних спільностей та закономірностей розвитку суспільства виз­навався марксизм, а саме — історичний матеріалізм. Ось чому теоретичну соціологію часто прямо ототожнювали з історичним матеріалізмом. На справді ж, людство виробило величезну кількість теорій та концепцій, що об'єдну­ють закономірності і специфіку розвитку цивілізації людства. Уже в середи­ні XX ст. широко розповсюджуються концепції соціальної стратифікації, індустріального суспільства, соціальної конвергенції та ін. Звичайно ж тео­ретична соціологія — це багатоманітність соціальних течій, шкіл, напрямків, що з своїх методологічних позицій пояснюють специфіку розвитку сус­пільства. Що ж стосується марксизму, то це один з напрямків суспільно-політичного, економічного та соціального вчення, що, насамперед, ставить пріоритет економічних факторів у розвитку суспільства. Спеціальні ж соці­ологічні теорії — це окремі сфери соціологічних знань, що мають предметом дослідження відносно самостійні, специфічні системи суспільства, соціальні спільності, механізми їх дії і взаємодії, соціальні процеси тощо.

Вивчаючи ті чи інші основні закономірності розвитку суспіль­ства, соціальних спільностей і механізми дії соціальних процесів та явищ, теоретична соціологія може і не формулювати те, як саме в тих чи інших умовах розвиваються різні соціальні спільності, соці­ологічні інститути та соціальні процеси. Саме тому-то у структурі соціології величезне значення має її середній рівень, тобто віднос­но самостійні теоретичні системи. Відносно самостійні теоретичні системи покликані, по-перше, встановити об'єктивні взаємозв'язки предметної сфери (праця, сім'я, соціальні спільності тощо) з цілісніс­тю суспільної системи; по-друге, виявити специфічні для предмет­ної сфери внутрішні взаємозв'язки та закономірності. Спеціальні соціологічні теорії дають відповіді на актуальні проблеми сучаснос­ті. Всі структурні елементи соціології, всі види соціологічних дос­ліджень (фундаментальні, прикладні) тісно зв'язані між собою, до­повнюють одне одного, створюючи єдину систему соціологічних знань.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]