Розділ2 СЕРТИФІКАЦІЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

Декларація про відповідність — документально оформлена в установленому порядку заява виробника, у якій надається гарантія відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством.

Сертифікація систем якості — перевірка, оцінка та посвідчення акредитованим органом з сертифікації систем якості того, що система якості підприємства, яка перевіряється, відповідає вимогам державного або міжнародного стандарту з системи якості.

Сертифікат на систему якості підприємства — документ, виданий згідно з прави-

лами системи сертифікації, який посвідчує, що система якості перевірюваного підприємства відповідає вимогам державного або міжнародного стандарту з системи якості (сертифікат на систему якості видається на певний вид або групу продукції).

Акредитація — процедура, у ході якої національний орган з акредитації документально засвідчує компетентність юридичної особи чи відповідального органу з оцінки відповідності виконувати певні види робіт (випробування, калібрування, сертифікацію, контроль).

Важливо вказати на новітнє поняття для української сертифікації, що вводиться в

практику в зв’язку з інтеграцією економіки країни у світову господарську систему і необхідністю гармонізації вітчизняних правил сертифікації з міжнародними правилами. Мова йде про підтвердження відповідності як більш загальний і більш гнучкий ніж сертифікація спосіб оцінки якості і безпеки продукції та послуг. Підтвердження відповідності, на відміну від сертифікації, що проводиться винятково третьою стороною, може здійснюватися постачальником (першою стороною), органом сертифікації (третьою стороною) або одночасно постачальником та органом сертифікації.

Підтвердження відповідності, як видно, можна визначити як діяльність, результа-

том якої є заява, яка дає впевненість у тому, що продукція, процес чи послуга відповіда-

ють заданим вимогам. Щодо продукції така заява може мати вигляд документа, етикетки або іншого подібного засобу. Вона може бути надрукована в товаросупровідній і експлуатаційній документації або в каталозі продукції.

З наведених формулювань можна зробити висновок, що сертифікація не пов’язана з забезпеченням того чи іншого рівня якості продукції або послуги, вона лише гарантує споживачеві той факт, що продукція виготовлена, послуга виконана в повній відповідності з вимогами стандартів або інших нормативних документів на дану продукцію чи послугу при однозначному тлумаченні документів і об’єктивних методів перевірки.

2.3. Види сертифікації. Схеми, засоби і методи здійснення сертифікації

Ключові слова та поняття: вимірювання, Директиви ЄС «нового підходу», добровільна сертифікація, законодавчо нерегульована сфера, законодавчо регу льована сфера, засоби сертифікації, інспекційний контроль, керівні органи, ме тоди сертифікації, необхідність добровільної сертифікації, обов’язкова об’єк ти добровільної сертифікації, системи добровільної сертифікації, схеми (моде лі) сертифікації, учасники

149

Н. Г. Салухіна, О. М. Язвінська СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТА СЕРТИФІКАЦІЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

Сертифікація може мати обов’язковий і добровільний характер. Останнім часом обов’язкова сертифікація часто називається сертифікацією в законодавчо регульованій сфері, а добровільна сертифікація — в законодавчо нерегульованій сфері (табл. 2.3.1).

Таблиця 2.3.1

Відмінні ознаки обов’язкової та добровільної сертифікації

Переваги підприємств у результаті сертифікації

•покращання менеджменту управління;

•поглиблення знань щодо процедурних питань, що сприяє прискоренню усунення процедурних проблем;

•підвищення ступеня задоволення потреб споживачів;

•додаткові конкурентні переваги продукції порівняно з несертифікованими товарами(

конкурентами;

•розширення частки ринку

150

Розділ2 СЕРТИФІКАЦІЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

Обов’язкову сертифікацію проводять на відповідність щодо вимог чинних національних законодавчих актів та обов’язкових вимог нормативних документів, міжнародних і національних стандартів інших держав. Перелік продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації, затверджується Головним національним органом з оцінки відповідності.

Роботи з обов’язкової сертифікації здійснюються органами з сертифікації та випробувальними лабораторіями, акредитованими в установленому порядку в рамках діючих систем обов’язкової сертифікації.

Законодавчо закріплені вимоги до товарів повинні виконуватись усіма виробниками на внутрішньому ринку та імпортерами при ввезенні їх на територію України. Номенклатура товарів і послуг, що підлягають обов’язковій сертифікації в Україні, визначається Держспоживстандартом України.

У країнах Європейської Співдружності (ЄС) завдання сертифікації в законодавчо регульованій сфері такі самі, як і в Україні. Відмінність полягає лише в порядку здійснення сертифікації: випробування і наступна оцінка продукції здійснюються на відповідність гармонізованим для країн ЄС вимогам Директив (законодавчих актів) з безпеки. Перелік видів цієї продукції закріплений в європейських Директивах «нового підходу» (див. рис. 2.3.1) і є обов’язковим для країн, що входять до ЄС. Комісія ЄС прийняла рішення стосовно системи оцінки відповідності для різноманітних сімей (груп) продукції.

Особливості Директив ЄС «нового підходу»

контроль самого процесу, а не продукції

нормування продукції засноване на загальнішому форматі, і обмежується лише

«Основними вимогами до охорони здоров'я та безпеки». Встановлюють лише

мінімальні стандарти («мінімальна гармонізація») для всіх держав(членів ЄС

посилюється роль виробника як найбільш компетентної та зацікавленої в

забезпеченні безпеки продукції ланки.

Урозвиненихкраїнахсамевиробниковіделегуютьповноваженнящодорозроблення пропозиційзудосконаленняіснуючихнорміправил

застосовуються заходи проти самого виробника (хто наніс знак СЄ і підготував декларацію)

містять статтю із захисту споживача, в який йдеться, що у випадку, коли продукція може вплинути на безпеку людей, майна або навколишнього середовища, держава вживає заходи з відкликання продукції з торгівлі, заборону щодо введення в експлуатацію або використання і обмеження вільного руху

відхід від рекомендаційного характеру старих документів та обов'язковості виконання нових вимог

Рис. 2.3.1.

Особливості Директив ЄС «нового підходу»

151

Н. Г. Салухіна, О. М. Язвінська СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТА СЕРТИФІКАЦІЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

Як видно, новий підхід зосереджує головну увагу на формулюванні гармонізованих вимог для забезпечення вільного руху товарів через встановлення ключових норм охорони здоров’я і безпеки щодо товарів, які є досить небезпечними і вимагати відповідного контролю з боку держави. Для таких товарів (щоб уникнути ризику встановлення несумісних вимог урядами окремих країн) прийнято «гармонізовані норми», які є чинними в усіх країнах встановлюють суттєві технічні вимоги (норми) і процедури оцінки відповідності для кожної категорії продукції. Відповідність цим директивам слугує гарантією, що продукція/послуг відповідають вимогам охорони здоров’я і безпеки.

Гармонізовані стандарти (ІSО/ІЕС та інші), на які є посилання у директивах, — лише можливий спосіб забезпечення відповідності продукції, виробники не зобов’язані їх використовувати хоча більшість із них обирає цей шлях. Продукція, вироблена на базі цих стандартів, має презумпцію відповідності, але при цьому виробники завжди мають змогу скористатись іншим підходом для доведення відповідності.

В ЄС процеси стандартизації служать як державним, так і приватним інтересам. Виробників, які дотримуються добровільних стандартів ЄС або ІSО, вважають такими, що дотримуються основоположних вимог директив нового підходу. Сертифікація, що основується на цих стандартах, також допомагає виробникам провадити експортну діяльність, а прийняття стандартів сприяє поширенню практики ефективного виробництва і нових технологій.

Отже, новий підхід до технічного регулювання — це метод, за яким на законодавчому рівні встановлюють обов’язкові основні вимоги до продукції для забезпечення високого рівня захисту населення, тоді як технічне розв’язання цих завдань — це безпосередня відповідальність виробника. Стандарти, здебільшого розроблені учасниками приватного сектора, є способом допомогти виробникам дотримати цих вимог, при цьому виробники не зобов’язані їх використовувати. Крім того, для більшості товарів, за винятком найризикованіших, відповідність вимогам перевіряють самі виробники, і застосовують самосертифікування.

Переваги такого підходу полягають в його гнучкості, сприянні інноваціям і, тим самим, підвищенні конкурентоспроможності економіки.

Директиви «нового підходу» встановлюють єдину систему маркування, відому як

«маркування знаком «СЕ».

Маркування знаком «СЕ» — це заява з боку виробника стосовно того, що продукція відповідає всім чинним законодавчим положенням на виконання певних директив ЄС. Маркування знаком «СЕ» дає змогу компаніям легше отримувати доступ на європейський ринок і продавати свою продукцію без адаптації чи необхідності проходити додаткові перевірки. Маркування знаком «СЕ» застосовується лише до продукції, що підпадає під дію Директив нового чи старого глобального підходів. «Синя книга» Європейської Комісії (Інструкції щодо виконання Директив нового підходу та глобального підходу) містить перелік директив, де застосовується маркування знаком «СЕ». Цей перелік можна отримати на веб-сайті Комісії61.

1 http://ec.europa.eu/enterprise/newapproach/legislation/guide/index.htm

152

Розділ2 СЕРТИФІКАЦІЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

Національні вимоги з безпеки продукції деяких країн-членів ЄС можуть бути суворішими, ніж у зазначених Директивах ЄС.

Добровільну сертифікацію проводять на відповідність до вимог, які не віднесені до обов’язкових, тобто в тих випадках, коли суворе дотримання вимог стандартів або іншої нормативної документації на продукцію, процеси або послуги державою не передбачено, тобто коли стандарти або норми не стосуються вимог безпеки і мають добровільний характер для товаровиробника. Якщо для зазначеної продукції встановлені обов’язкові вимоги, то їх завжди включають до вимог добровільної сертифікації.

Добровільну сертифікацію мають право проводити підприємства, організації, інші юридичні особи, що взяли на себе функції органу з добровільної сертифікації, а також органи, що акредитовані в державній системі сертифікації.

Сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері проводиться на добровільних засадах у порядку, визначеному договором між замовником (виробником, постачальником) та органом із сертифікації в системах добровільної сертифікації. Допускається проведення добровільної сертифікації в системах обов’язкової сертифікації органами з обов’язкової сертифікації. Нормативний документ, на відповідність якому проводяться випробування при добровільній сертифікації, вибирається заявником. Заявником може бути виробник, постачальник, продавець, споживач продукції.

На відміну від обов’язкової сертифікації, об’єкти якої і підтвердження їх відповідності пов’язані з законодавством, добровільна сертифікація стосується видів продукції (процесів, робіт, послуг), що не увійшли до обов’язкового переліку і визначаються замовником.

Добровільна сертифікація обмежує доступ на ринок неякісних товарів за рахунок перевірки таких показників, як надійність, естетичність, економічність тощо. Рішення про добровільну сертифікацію пов’язане з проблемами конкурентоспроможності товару, просуванням товарів на ринок (особливо зарубіжний), перевагами покупців, які все більше орієнтуються у своєму виборі на сертифіковані товари.

Серед причини, що спонукають підприємства здійснювати добровільну сертифікацію, важливо відзначити:

•забезпечення задоволення потреб та надання гарантій споживачам;

•тиск з боку споживача;

•забезпечення конкурентоспроможності товарів;

•необхідність збільшення своєї частки ринку;

•полегшення просування товарів на ринки збуту;

•застосування новітніх технологій, що формують безпеку та якість продукції;

•підвищення якості продукції;

•підвищення ефективності виробництва;

•зниження витрат виробництва

153

Н. Г. Салухіна, О. М. Язвінська СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТА СЕРТИФІКАЦІЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

Сертифікація, зазвичай, проводиться за встановленими в системі сертифікації схемам стосовно до конкретної продукції, технологічного процесу чи послуги, на який поширюються ті ж самі стандарти і правила. Схеми (моделі), що використовуються під час обов’язкової сертифікації продукції, визначає орган з сертифікації.

Згідно з рішенням Ради Європейського Співтовариства від 12.12.90 (90/683/ЕЕС) кра- їни-учасниці ЄС використовують для сертифікації 8 схем (моделей) сертифікації, кожна з яких є різною сукупністю певних типових процедур. Можливість чи необхідність використання того чи іншого модуля під час оцінки відповідності конкретного виду продукції Європейській Директиві встановлюється у самій Директиві.

При виборі схем повинні враховуватись особливості виробництва, випробувань, поставки і використання конкретної продукції, необхідний рівень доказовості, можливі витрати заявника. Схема сертифікації повинна забезпечувати необхідну доказовість останньої. Для цього рекомендується використовувати загальновизнані схеми, в тому числі й в міжнародній практиці. При цьому враховуються особливості виробництва, випробувань, поставки і використання конкретної продукції, можливі витрати заявника. Схеми мають бути зазначені у документі, який встановлює порядок проведення сертифікації конкретної продукції.

Засоби і методи сертифікації представлені на рис. 2.3.2, 2.3.3.

Засоби сертифікації

Рис. 2.3.2.

Засоби сертифікації

Методи сертифікації

Метод випробувань

Метод зазначення відповідності

стандартам

Рис. 2.3.3.

Методи сертифікації

154

Розділ2 СЕРТИФІКАЦІЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

Протягом останніх років Україна активно впроваджує у практику міжнародні норма- тивно-правові документи (Правила ЄЕК ООН та Директиви ЄС), які регламентують методики проведення випробувань, вимоги до випробувального обладнання, вимоги до оціночних показників тощо. У сфері випробувань на основі міжнародного документу прийнято національний стандарт ДСТУ ІSO/ІЕС 17025:2001 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій», який встановлює вимоги до компетентності лабораторій у провадженні випробування. Вимоги щодо представлення результатів випробувань регламентує національний документ у сфері метрології — Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.98 р. № 113/98-ВР (в редакції від 15.06.2004 р. № 1765-IV). Закон, зокрема, визначає правові основи забезпечення єдності вимірювань в Україні, регулює відносини у сфері метрологічної діяльності та спрямований на захист громадян і національної економіки від наслідків недостовірних результатів вимірювань.

У ході вибору та реалізації методів і методик вимірювання чи випробування слід додержуватися принципів, які б допомагали досягненню головних завдань випробувань:

•забезпечення придатності метода для використання за призначенням та для забезпечення потреб замовника;

•реалізація повторного застосування метода у випадках, коли змінюються або оновлюються ті чи інші структурні елементи метода вимірювань, а також сам об’єкт дослідження;

•отримання надійних результатів вимірювань фізичних величин в обсягах, що передбачено методиками вимірювання, які входять до складу методики випробувань продукції, на основі додержання правил забезпечення єдності вимірювань;

•оцінювання характеристик точності результатів вимірювань, які за формою і змістом відповідали б встановленим вихідним вимогам щодо характеристик якості продукції, а також були б придатними для оцінювання збіжності та відтворюваності результатів вимірювання.

Методики випробувань, побудовані на зазначених засадах, дозволяють організувати:

•вимірювання технічних характеристик продукції на усіх стадіях її життєвого циклу (проектування, виготовлення, випробування та експлуатація);

•порівняння оцінок певної характеристики об’єкта, отриманих у різний період, різними методами вимірювання та випробування, за різними робочими методиками вимірювання та випробування, із застосуванням різних засобів вимірювальної техніки, випробувального обладнання та різними виконавцями робіт;

•міжлабораторні зіставлення (порівняння) результатів вимірювання характеристик об’єкта випробувань з метою підтвердження його характеристик якості чи перевірки спроможності випробувальних лабораторій;

•вхідний контроль якості продукції чи окремих її складових;

•підтвердження відповідності виготовленої продукції вимогам, встановленим чинними нормативними документами.

Робочі методики випробувань є основною, проте не єдиною складовою СУЯ продук-

ції, одна з них — метрологічна кваліфікація фахівців (операторів), які проводять випробування продукції, оцінюють результати вимірювань її характеристик і приймають відповідні

155