ЗМІСТ
Вступ 2
1. Поняття, класифікація та особливості цілісних майнових комплексів як об'єкту оцінки 5
2. Правові основи оцінки вартості цілісних майнових комплексів 12
3. Фактори, що враховуються при визначенні вартості ЦМК 14
4. Методологія визначення ЦМК 18
Висновки 30
Список використаної літератури 32
Вступ
Актуальність теми. Вивчення сучасних проблем оцінки цілісних майнових комплексів (ЦМК) базується на результатах аналізу різних підходів, що представлені в міжнародній практиці обліку. Розгляд сучасних визначень активів в теорії західного бухгалтерського обліку виявив три існуючих ознаки, які впливають на оцінку активу в обліку та звітності. Це дає підстави для дослідження варіантів оцінки активів в сучасній практиці обліку і обґрунтування підходів до вирішення проблеми оцінки активів.
Оцінка вартості ЦМК є важливим методологічним прийомом бухгалтерського обліку. За її допомогою здійснюється вартісне вимірювання й узагальнення фактів господарської діяльності підприємства. Тим самим стає можливим визначити рівень економічної ефективності управлінського рішення інвестування коштів в поточні чи довгострокові активи. Правильність обраного способу оцінки може надати істотну дію на послідуючу діяльність підприємства, його життєздатність та ліквідність.
У міжнародній практиці обліку цьому питанню приділяється достатня увага. Представляє інтерес сам підхід до визначення поняття активів. Багато зарубіжних авторів характеризують активи через властиві їм властивості (джерела майбутніх доходів конвертовані в грошові кошти і т.д.). Виявляються думки про юридичні права власності на майбутній дохід або називають ключовою характеристикою право користування об'єктом. Лолл, наприклад, пише: «Активи повинні мати законодавчий захист в тому сенсі, що володіючи ними підприємство повинне володіти законними правами користування і розпорядження». Шпруз і Муніц навпроти не загострюють увагу на юридичному праві активів, а вважають, що права на майбутні економічні вигоди повинні бути результатом певних поточних або минулих господарських операцій. Міжнародний комітет зі стандартів оцінки майна розробив Міжнародні стандарти оцінки майна. Ці стандарти уявляють собою узагальнення досвіду застосування національних стандартів фахової практичної діяльності ряду розвинених країн та містить конкретні рекомендації щодо процедур та методичних підходів до оцінки майна, у тому числі й інтелектуальної власності.
В українській практиці також існує своя система оцінювання активів, тому на підставі цієї роботи маємо можливість провести порівняльний аналіз методів оцінки та дати їм характеристику. Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання проблеми і на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується курсова робота. Питання розвитку оцінної діяльності розглядалися в наукових працях Т. Коупленда, Р.А. Мухамедзянова; питання державного регулювання оцінної діяльності знайшли віддзеркалення в роботі А.В. Науменко, правового регулювання експертно-аналітичної оцінної діяльності в Україні – в роботах М.М.Резника. В работах К.П.Пейчева, В.В.Носика сферою розгляду був розгляд правових аспектів майнової оцінки у сфері цілісних майнових комплексів.
Метою дослідження є аналіз особливостей оцінки цілісних майнових комплексів.
Об’єктом курсової роботи виступає цілісний майновий комплекс.
Предметом аналізу є методи визначення вартості цілісних майнових комплексів.
1. Поняття, класифікація та особливості цілісних майнових комплексів як об'єкту оцінки
Цілісний майновий комплекс - господарський об'єкт із закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо).
Цілісний майновий комплекс - об'єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи, які в установленому порядку виділяються в самостійні об'єкти. Визначення загальнодержавного значення об'єктів здійснюється відповідно до статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".
Підприємство як майновий комплекс може розглядатися як складна річ, оскільки складається з нерухомих та рухомих речей (майна), які утворюють єдине ціле, що дає можливість використовувати його за призначенням (п. 1 ст. 188 ЦК). Як складна річ підприємство характеризується такими ознаками: складається із різнорідних речей; складові частини такої речі фізично не пов’язані між собою; сукупність речей утворює єдине ціле, яке використовується за загальним призначенням; кожна з частин такої речі може використовуватися постійно за тим же призначенням, що і разом з усіма, не виконуючи при цьому щодо них ролі належності.
Складна річ є роздільною, тому ч. 4 ст. 191 нового ЦК передбачає можливість не тільки підприємства як єдиного майнового комплексу, а і його частини бути об’єктами договорів купівлі-продажу, міни, застави тощо. Саме в цьому проявляється така властивість підприємства (його частини), як оборотоздатність (ч. 1 ст. 178 нового ЦК), тобто здатність вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва, спадкування або іншим чином.
Поняття «частина підприємства» потребує уточнення. Відповідно до чинних на сьогодні нормативно-правових актів [1], зокрема «Класифікації організаційно-правових форм господарювання» передбачені тільки такі структурно відокремлені частини суб’єкта господарювання, як філія та представництво. Філія — структурно відокремлена частина юридичної особи, що знаходиться поза межами розташування керівного органу юридичної особи та виконує таку ж діяльність (виробничу, наукову тощо), що і юридична особа в цілому. Вона має своє керівництво, яке підпорядковане керівному органу юридичної особи, і діє на підставі доручення, що одержується від провідного керівного органу юридичної особи (п. 2.32). Представництво — також структурно відокремлена частина юридичної особи, що діє від імені юридичної особи за межами її знаходження. Діяльність представництва обмежується виключно представницькими функціями (п. 2.33). Ці ж відокремлені підрозділи юридичної особи зазначені в ст. 95 нового ЦК і розглядаються як її складові. Звідси — і майно, яке призначене для виконання останніми своїх функцій, також може розглядатися як складова підприємства – єдиного майнового комплексу і може об’єднуватися під назвою частини підприємства. Те ж стосується таких відокремлених підрозділів внутрішньої побудови юридичної особи, як цеху, дільниці, відділів тощо, майно яких теж слід розглядати як складові єдиного підприємства — майнового комплексу. ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначає, що до об’єктів державної власності, що підлягають приватизації, належить майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, коли у разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва. Тобто саме майно структурних підрозділів утворювало майновий комплекс [13; c. 59].
Частина 1 ст. 4 Закону України «Про оренду державного майна» також згадує такі частини підприємства, як філії, цехи, дільниці, майно яких також може виступати як цілісні майнові комплекси — об’єкти оренди. Ознакою таких цілісних майнових комплексів — частин підприємства є наявність розподільчого (розподільного) балансу.
Поряд із юридичним терміном «єдиний майновий комплекс» у законодавстві України використовується інший термін – «цілісний майновий комплекс». Практично ці терміни є тотожними. Про це свідчить ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», яка ототожнює ці поняття шляхом використання юридичної конструкції «єдиний (цілісний) майновий комплекс». Більш того, на це вказує i зміст ч. 2 ст. 490 ЦК України, у якій законодавець фактично ототожнює ЄМК з цілісним майновим комплексом (далі – ЦМК), позаяк закріплює, що до складу ЦМК входять майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування, які за ч. 2 ст. 191 цього Кодексу включені до складу ЄМК.
Окрім наведеного визначення ЄМК, яке дає ст. 191 ЦК України, у чинному законодавстві України є й інші визначення цього поняття.
Так, за ч. 1 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» ЦМК є господарський об’єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.
Згідно із п. 3 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1440 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» ЦМК – це об’єкти, сукупність активів яких дає змогу провадити певну господарську діяльність; ЦМК є підприємства, а також їхні структурні підрозділи (цехи, виробництва, дільниці тощо), які можуть бути виділені в установленому порядку в самостійні об’єкти з подальшим складанням відповідного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні суб’єкти господарської діяльності.
Хоча наведені визначення і мають між собою відмінності, навряд чи можна назвати їх такими, що суперечать один одному. Навпаки, вони нібито доповнюють і ширше розкривають зміст поняття, що визначається. Їхній спільний аналіз дає змогу виділити таку суттєву ознаку ЄМК, як придатність і достатність активів, що до нього входять, для здійснення окремого виду господарської діяльності.
ЦК України дає диспозитивне визначення підприємства як ЄМК, що надає право сторонам із використанням принципу розумності визначити ті види майна, що будуть включені до складу такого комплексу при його продажу. При цьому треба мати на увазі, що ЄМК визнається лише той комплекс майна, що є придатним та достатнім для здійснення певного виду господарської діяльності. Отже, не допустимо вилучати зі складу ЄМК молочного комбінату обладнання, що забезпечує переробку молока, бо в такому випадку цей комплекс не забезпечуватиме можливості здійснення господарської діяльності з виготовлення молочних продуктів [7; c. 278].
Отже, підприємство як єдиний майновий комплекс в цілому визнається матеріальним об’єктом цивільних прав, до складу якого у відповідності з ЦКУ можуть входити нематеріальні за своєю правовою природою блага – особисті немайнові та виключні права. Підприємство в цілому або його частина можуть бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших речових прав пов’язаних з встановленням, зміною чи припиненням речових прав.
Згідно ст. 191 Цивільного кодексу України «Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Підприємство або його частина можуть бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів». Таким чином, «підприємство» – це не тільки майно, право вимоги (активи), але і борги-пасиви юридичної особи. Тільки в такому складі «підприємство» може бути об’єктом іпотеки. Безумовно, з позиції Цивільного кодексу, трактування «підприємства» як об’єкта цивільних прав є досить революційною новелою для вітчизняної правової системи, яка принципово змінює відношення до підприємства, яке традиційно вважалося суб’єктом цивільних прав (більш детально див. Воловик О. «Предприятие как объект игры без правил». Юридическая практика № 51 від 23.12.2003 р.). Разом з тим, відповідно до ст. 62 Господарського кодексу України, підприємство є суб’єктом і організаційною формою господарювання. Це ще один приклад відсутності логіки міркувань наших законодавців [1].
Слід зазначити, що наше законодавство дає визначення також «цілісного майнового комплексу». Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» цілісним майновим комплексом є господарський об’єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розташований, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання». Закон України «Про податок на додану вартість» дає визначення також цілісного майнового комплексу. Відповідно до п. 3.2.8 цього Закону «під цілісним майновим комплексом слід розуміти активи, сукупність яких забезпечує ведення окремої підприємницької діяльності на постійній і регулярній основі і термін використання яких перевищує дванадцять календарних місяців». Вказаний Закон дає визначення цілісного майнового комплексу тільки як його активів.
Таким чином, майновий комплекс в контексті чинного законодавства, може бути єдиним (по Цивільному кодексу), а може бути і цілісним (п. 3.2.8 Закону «Про податок на додану вартість», ст. 19 Закону України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Важко уявити принципову відмінність між ними як з позиції лінгвістики, так і з позиції права.
Підприємство. З аналізу чинного законодавства в Україні можна зробити висновок про те, що термін "підприємство" використовується як щодо суб'єктів, так і щодо об'єктів права. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні"3 підприємство є самостійним господарюючим статутним суб'єктом, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Отже, в даному значенні підприємство визнається суб'єктом права. За цим же законом підприємство створюється за рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу (ст. 5), підприємство діє на основі статуту, що його затверджує власник (власники) майна (ст. 9), власник здійснює свої права з управління підприємства безпосередньо або через уповноважені ним органи (ст. 14). Згідно зі ст. 28 Закону України "Про власність"' громадським об'єднанням надається право відповідно до цілей, зазначених у їхніх статутах, мати у власності підприємства. У цих випадках йдеться про підприємство як майновий комплекс, що його використовують у підприємницькій діяльності, як про об'єкт права. Підприємство як цілісний майновий комплекс визнається нерухомістю, може в цілому або його частина бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших угод. Так, відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктом оренди є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). При цьому підприємство, як єдине ціле, виступає лише як предмет оренди, а його орендодавцем є власник або уповноважений ним орган. Відповідно до п. 1 ст. 4 цього закону цілісним майновим комплексом вважається господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями та системою енергопостачання [10; c. 328].
До складу підприємства як майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи та Послуги (фірмове найменування, знаки для товарів і послуг) та інші виключні права, якщо інше не передбачено законом чи договором. Виключення із майнового комплексу того чи іншого об'єкта має бути окремо передбачено законом чи договором. В іншому разі при переході права власності на підприємство до іншої особи остання має право вимагати передачі всіх вищезазначених прав.
Поряд із цим слід зазначити, що в орендних правовідносинах підприємство може бути і суб'єктом правовідносин щодо окремо індивідуально-визначеного майна, а з дозволу відповідних органів — також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) і нерухомого майна. При цьому ми підтримуємо думку, яка висловлена в літературі, що "підприємство не може виступати в цивільному праві як суб'єкт правових відносин. Цю функцію виконує суб'єкт цивільних відносин — юридична особа"1. Таким чином, коли підприємство передає в оренду своє майно, воно виступає як юридична особа, а коли воно саме є предметом договору оренди — як майновий комплекс.
З вищевикладеного можна зробити висновок про те, що термін "підприємство" застосовується у двох різних значеннях. Підприємством визнається юридична особа — суб'єкт цивільного права. У цьому значенні підприємство підлягає державній реєстрації як суб'єкт підприємницької діяльності, виступає як сторона договору. Підприємством визнають і цілісний майновий комплекс, і в цьому значенні підприємство є об'єктом права [5; c. 31-36].