Відбудова народного господарства України
Західні експерти розрахували, що для відновлення господарства СРСР потрібно не менше 20-25 років, а дехто називав навіть 100 років; однак централізована адміністративно-командна система управління господарством створювала можливості швидкої мобілізації людських і матеріальних ресурсів, що й стало запорукою прискорених темпів відбудови народного господарства.
Березень 1946 р. – затвердження Верховною радою СРСР п’ятирічного плану відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр.; це був план IV п’ятирічки.
В УPCP було прийнято аналогічний закон, який передбачав:
відбудову виробничих потужностей України;
доведення валової продукції промисловості у 1950 р. до 113% від рівня 1940 p.;
першочергове відновлення важкої промисловості, транспорту, енергетики, будівництво нових заводів;
відбудова легкої промисловості і сільського господарства;
відродження культурно-освітньої сфери.
Закон «Про п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства» передбачав вирішення всіх поставлених завдань (у СРСР і УPCP) винятково за рахунок власних сил і ресурсів.
Особливості післявоєнної відбудови економіки УРСР:
відбудова господарства в УРСР, як і в СРСР, здійснювалася в умовах тоталітарного політичного режиму, командно-адміністративної системи, повного домінування державної соціалістичної власності, панування в сільському господарстві колгоспно-радгоспної системи, відсутності економічної зацікавленості працівників у розвитку виробництва;
економіка України відбудовувалася і добудовувалася не як самостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи; в наслідок розвитку нових промислових центрів за Уралом і в Казахстані, руйнуванню значної частини промислового потенціалу України, її доля в загальносоюзному виробництві знизилася з 18% у довоєнний період до 7% у 1945 p.;
у процесі відбудови широко використовувалося нове технологічне обладнання за рахунок демонтованих у Німеччині машин і устаткування, отриманих СРСР за рахунок репарацій;
Репарації – повне чи часткове відшкодування переможеною державою збитків, заподіяних в ході війни державі переможниці; розміри репарацій визначаються мирним договором або іншим правовим актом.
відбудова економіки відбувалася у напруженій міжнародній обстановці; оскільки в цей період тривала «холодна війна» і гонка озброєнь, що виключало західну, перш за все американську фінансову та технічну допомогу;
вивезені на схід у роки війни підприємства було вирішено не повертати в Україну; у ході війни з України було евакуйовано 550 промислових підприємств, з яких потім повернулося лише близько 150;
союзний уряд не надав Україні достатніх коштів, необхідного обладнання і транспорту;
характерним у процесі відбудови було другорядне ставлення до галузей, що виробляли товари і продукти для населення (легка, харчова промисловість, сільське господарство); тому прискорена відбудова промислового потенціалу не супроводжувалася настільки ж швидким підвищенням життєвого рівня народу;
Промисловість:
більші масштаби відбудовчих робіт, ніж у будь-якій іншій країні Європи;
проблема капіталовкладень (відмова від плану Маршала, розрахунок лише на внутрішні резерви); відновлення адміністративно-командних методів;
початок відбудови з важкої промисловості (в Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес та інші великі електростанції, металургійні заводи тощо);
розвиток важкої промисловості за рахунок легкої, сільського господарства, науки і культури (інвестиції у легку промисловість складали 12 – 17 % усіх промислових капіталовкладень); посилення диспропорції в розвитку економіки на користь військово-промислового комплексу (ВПК);
повільне впровадження досягнень науково-технічного прогресу (підприємства працювали за старими технологіями, висока енерго- та матеріаломісткість виробів тощо);
у роки відбудови гостро бракувало кваліфікованих робітників (у ході війни загинуло до 8 млн. чоловік), погіршився якісний склад робітничого класу; до тяжкої праці в металургії, вугільній промисловості, будівництві широко залучалися жінки й підлітки.
важливим чинником, що впливав на успіх відбудови, був ентузіазм народу (90 % працюючих охоплені різними формами соцзмагання).
Згідно з контрольними показниками, визначеними союзним післявоєнним планом відбудови, українська економіка отримала лише 15 % всесоюзних капіталовкладень, тоді як на УРСР припало 42 % усіх матеріальних збитків СРСР у війні.
Сільське господарство:
відновлення колгоспного ладу;
надзвичайно складні умови відбудови сільського господарства (скорочення посівних площ, поголів’я худоби, нестача робочих рук, техніки);
мізерні капіталовкладення (7 % від загального обсягу асигнувань);
важке становище селян (мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, відсутність паспортів у селян, несплата пенсій тощо); посуха 1946 р.; голод 1946-1947 рр.
Підсумки відбудови економіки України в 1946 – 1950 рр.:
За 1946 – 1950 рр. було відбудовано зруйновані в роки війни промислові підприємства, шахти, електростанції; повністю були відновлені основні галузі економіки УРСР – металургія та енергетика; переводилися на випуск верстатів, устаткування та іншої мирної продукції підприємства і галузі промисловості, які випускали в роки війни військову продукцію.
Зростали обсяги промислового виробництва в порівнянні з довоєнним рівнем; у 1950 р. обсяг промислового виробництва перевищив довоєнний рівень 1940 р. на 15%, що було більше запланованого.
Створювалися нові галузі промисловості – радіотехнічна, приладобудування, автомобілебудування та ін.; у роки четвертої п’ятирічки були побудовані нові великі заводи – Київський авіаційний завод, Одеський автоскладальний, Харківський підшипниковий, Запорізький трансформаторний, Львівський інструментальний та ін.
Був введений в експлуатацію газопровід Дашава-Київ; у Західній Україні почалося освоєння нових родовищ нафти, газу, вугілля, сірки, будівництво нових заводів; Україна відновила свою роль у промисловому потенціалі СРСР, за рівнем індустріального розвитку випередила багато країн Європи.
У грудні 1947 р. завдяки зростанню виробництва сільськогосподарської продукції були скасовані продовольчі картки, зникла загроза голоду; Україна знову стала житницею і тваринницькою базою СРСР; до 1950 р. був досягнутий довоєнний рівень виробництва сільськогосподарської продукції.
Зростання виробництва сільськогосподарської продукції було досягнуто не тільки за рахунок збільшення капіталовкладень, але й у результаті безжалісної експлуатації сільських жителів.