§7. Тенденція до оновлення у сучасному православ’ї
§7. Тенденція до оновлення у сучасному
православ’ї
Ювілейний Помісний собор РПЦ прийняв у червні 1988 р. новий Статут Руської Православної Церкви, а та? кож ряд рішень, що узгоджують православне християн? ство з реаліями сьогодення.
Відповідно до нового Статуту скасовані обмеження на участь у житті приходу настоятеля храму й архієрея. Приходи одержали право орендувати, будувати або на? бувати у власність нерухоме майно.
Серед найважливіших рішень можна зазначити такі:
—підкреслена необхідність активної пропаганди християнства через розвиток православної просвіти віру? ючих, розширення мережі духовних шкіл і видавничої діяльності;
—оголошено про включення РПЦ у міжконфесій? ний діалог з представниками інших християнських цер? ков і релігійних організацій іншого віросповідання, зара? ди подолання ворожнечі та протиріч;
—заявлено, що порятунок для християнина можли? вий не лише через молитовний подвиг і відмову від спо? кус гріховного світу, але й шляхом практичної праці на благо церкви і людства;
—внесені певні корективи в обрядове життя мирян, зокрема, дозволено відступати від вимог посту, якщо є нагальна потреба (хвороба, вагітність тощо);
—перестала вважатися гріховною вимушена робота в дні релігійних свят;
—канонізовані нові святі (іконописець Андрій Руб? льов, письменник Максим Грек, богослов Феофан За? творник та інші).
У серпні 2000 р. у Храмі Христа Спасителя (Москва) відбувся Архієрейський собор РПЦ, на якому був прий? нятий документ «Основи соціальної концепції РПЦ»
1 4 5
Розділ 9. Православ’я
(Нагадаємо, що Українська Православна Церква Мос? ковського Патріархату як автономна церква перебуває під юрисдикцією Московського патріарха). Серед прин? ципових положень даної концепції є такі:
—заради переборення дуалізму «духовного» і «світ? ського» РПЦ закликала парафіян до участі в громадсько? му житті, яке повинне ґрунтуватися на християнській моралі і «християнському патріотизмі»;
—підкреслено значення права як мінімуму мораль? них норм, обов’язкових для всіх членів суспільства, не? обхідність дотримання закону християнами, щоб запо? бігти появі пекла на землі;
—заявлено, що відносини між Церквою, державою, політичними організаціями й установами культури РПЦ будуть розбудовуватись на основах «співробітництва»;
—висловлені міркування про неприпустимість пере? вищення державою своїх повноважень. У такому випад? ку церква залишає за собою право на протест, звернен? ня до світового співтовариства, заклик до громадянської непокори;
—принцип свободи совісті розглядається як ознака «розпаду системи духовних цінностей, утрати спрямо? ваності до порятунку в більшій частині суспільства»;
—у главі 4 («Християнська етика і світське право») замість юридичного принципу рівної компенсації з мож? ливістю відшкодування постраждалій стороні нанесено? го збитку запропоноване положення, відповідно до яко? го «збиток, нанесений цілісності божественного світо? порядку, може бути відшкодований через страждання злочинця».
Питання до самопідготовки
1.Ставлення православ’я до духовного досвіду інших релігій.
2.Перспективи православного християнства в релігійному
житті майбутнього.
1 4 6
§7. Тенденція до оновлення у сучасному православ’ї
3.Чи є підстави звинувачувати християнство у войовничому
ставленні до представників інших релігійних конфесій?
4.Сутність сучасного модернізму в православ’ї.
5.Основні рішення Помісного та Архієрейського Соборів
Руської Православної Церкви 1988 та 2000 рр.
6.Ставлення Православної Церкви до екуменічного руху.
7.Місце православних церков України у вирішенні проблем
гуманізації сучасного суспільства.
8.Зв’язок православно?християнських світоглядних настанов
зментальними особливостями українського народу.
1 4 7
Розділ 10
Католицизм
§ 1. Загальна характеристика католицизму
Різниця в соціально?політичних умовах існування християнства в Західному світі і на Сході передбачала різні акценти в інтерпретації християнського віровчен? ня й обумовлювала церковні конфлікти.
Ще у VII—VIII ст. візантійські імператори проголо? сили своє право очолювати всесвітнє християнство, намагаючись впливати не лише на східних патріархів, але й на Римського Папу та інших західних церковних ієрархів. Як вже зазначалося, після VII Вселенського Собору відносини між двома центрами християнства ще більш загострилися внаслідок дискусії про схожден? ня Святого Духа тільки від Бога?Отця або ж і від Бога? Сина (точка зору західної християнської церкви). Як результат — у 60?і роки IX ст. східною церквою був підданий анафемі (тобто відлученню від церкви) Папа Микола I, а патріарх Фотій, у свою чергу, — західною церквою. З того часу західна церква стала іменувати себе католицькою, тобто всесвітньою (грецьк. katholikos — всесвітній), а східна стала наполягати на своїй ортодоксальності (тобто правильності, православ? ності). Так доктринальні розбіжності разом з комплек? сом соціально?політичних причин призвели в 1054 р. до повного розмежування і розколу християнства на дві церкви.
1 4 8