Розділ 6. Пізні й сучасні національні релігії Південної та Південно Східної Азії

карми може бути досягнуте через подвижництво, а запо? бігання новому припливу «кармічної речовини» забезпе? чується чіткою дисципліною. Вона полягає у дотри? манні основних обітниць: ненасильства, тобто незавдан? ня шкоди всім живим істотам (ахимса), правдивості (сатья), неприсвоєння чужого (астея), цнотливості (брахмачарья), а також відмови від власності і суєтних прихильностей (апариграха).

Джайни не займалися сільським господарством, тому що воно пов’язане зі знищенням рослин і вбивством ко? мах і дрібних тварин у ґрунті. Їм пропонувалася сувора вегетаріанська дієта. Воду для пиття належало процід? жувати, на роті носити пов’язку, щоб зберегти життя дрібним істотам, які живуть у воді і повітрі. Джайни но? сили із собою спеціальні вінички, щоб змітати з дороги комах, а з настанням темряви і взагалі не виходили з бу? динків. Подібні суворі аскетичні приписи є основою джайнської етики, хоча для мирян, на відміну від ченців, правила були менш суворими.

Основу культової практики джайнів складає шану? вання тиртханкарів. Значне місце в релігійному житті належить паломництву і пов’язаним з ним постам і свя? там. Проте повсякденне життя джайнів?мирян мало чим відрізняється від індуського. Завдяки цьому джайнські громади вписалися в індуїстську соціальну структуру, ут? воривши в ній особливі касти.

§ 3. Сикхізм

Сикхізм — ще одна з національних релігій Індії. Її на? зва походить від санскритського слова «шиття» (учень). За етнічним походженням майже всі сикхи живуть у штатах Пенджаб і Харіана, тому створили досить ком? пактну громаду. У сучасній Індії сикхи складають 2,0% (близько 50 млн.). Їх більше буддистів і джайнів, але менше індусів, мусульман і християн.

8 8

§ 3. Сикхізм

Сикхізм склався в Індії в XV ст. як спроба своєрідного синтезу індуїзму та ісламу. Його засновником був гуру (вчитель) Нанак (1464?1539). Відомо, що він народився в родині дрібного торговця з касти кшатріїв і при народженні йому була передвіщена слава великого духовного вождя.

Нанак рано відмовився від торгівлі і, роздавши бід? ним своє майно, пішов з дому. На відміну від індуських аскетів і мусульманських святих, він не шукав тиші і са? мотності. Навпаки, він пішов до людей, у міста і селища, поклавши початок традиції, якої дотримувалися потім усі сикхські гуру. Жоден з них не закликав до аскетизму і відходу від життя, а вважав гідним способом життя пра? цю, активність і взаємодопомогу.

Майже чверть століття гуру Нанак мандрував краї? ною з проповідями і гімнами у славу бога у супроводі му? сульманина?музиканта і індуса, що записував вчителеві гімни. Головною темою його проповідей була рівність людей перед богом.

Кінець життя гуру Нанак провів у Картапурі, де й по? чала складатися сикхська громада. Обов’язковими для її членів були ранкові і вечірні збори (сангаги), на яких ви? мовлялися проповіді, співалися гімни і читалися релігійні вірші. Влаштовувався також «стіл гуру» — загальна трапе? за, на якій збиралися всі бажаючі незалежно від касти, віку, статі і релігійної приналежності. Пізніше цей риту? ал став для сикхів одним з найважливіших. Він і зараз не втратив свого першорядного значення.

Тоді ж були закладені основи релігійно?філософської доктрини сикхів, успадковані від індуїзму та ісламу. На ранніх етапах свого становлення сикхізм був близький до індуїстської традиції бхакті і мусульманського суфізму. З самого початку в ньому утвердилися ідеї монотеїзму і принципи індо?мусульманскої єдності, пов’язані з усвідо? мленням спільної долі індусів і мусульман. Організація сикхської громади мала багато спільного з суфійськими орденами.

8 9

Розділ 6. Пізні й сучасні національні релігії Південної та Південно Східної Азії

Спілкування з богом відбувається через внутрішнє споглядання, це глибоко містичний процес. Він не ви? магає священиків?посередників і не має потреби у свя? щенному каноні. Звідси — різке несприйняття мусуль? манських і індуських священнослужителів, канонічних текстів, у тому числі Корана і вед. Однак ця позиція зго? дом не була послідовно витримана, і деякі сикхські гуру посилалися на авторитет вед.

Шлях порятунку в сикхизмі — нам марг, або сахадж йога, передбачає п’ять послідовних стадій духовного са? мовдосконалення. Як обов’язкові настанови слід пос? тійно думати про бога і повторювати його ім’я, а також здійснювати медитацію. Але щире служіння богові — це насамперед служіння людям, і тому головним у житті вважається активне життя і праця на благо людей. На? ставити на цей шлях і повести по ньому може лише гуру, а учень?сикх повинен йому беззаперечно підкорятися. Всі сикхські гуру вели звичайний сімейний спосіб жит? тя і піклувалися про духовний розвиток своїх учнів.

Центром релігійного життя були молитовні будин? ки— гурдвари («Ворота Гуру»). В них знаходилася голо? вна святиня сикхів — священна книга «Аді Грантх». Гурд? вари будувалися, як правило, в місцях, де жили сикхські гуру, і вважаються джерелом сили сикхів.

Під час правління гуру Ангада (1539—1552), стали влаштовуватися безкоштовні ідальні — лангари, де мог? ли безперешкодно одержувати їжу члени різних каст. З того часу лангари є невід’ємною частиною сикхських гурдвар. Вважається, що при Ангаді було розроблене особливе письмо гурмукхи («з вуст гуру»), призначене для запису сикхського священного канона.

У ХVІІ–ХVIII ст. Пенджаб входив до складу імперії Великих Моголів, і існування потужної сикхської грома? ди не могло не турбувати монархів. Протистояння було неминучим. Результатом його стали перетворення при гуру Харгобіаді (1606—1645) мирної релігійної громади

9 0

§ 4. Даосизм

на могутню військову організацію. Саме з цих часів сик? хи набули відомого у всій Індії войовничого духу.

Гуру Гобінда Сінгх (1689—1733), зробив серйозну ре? організацію: скасував посаду гуру і створив нове співто? вариство сикхів — хальсу, а також його армію. Тоді ж були введені атрибути сикхізму (довге нестрижение волосся, кинджал, гребінь, сталевий браслет, особливий одяг).

Єдиним гуру Гобінд Сінгх проголосив священну кни? гу «Аді Грантх». Того ж, хто претендував на посаду гуру, сикхи стали вважати віровідступником. Це положення стало головною причиною розколу й утворення сект у сикхізмі (удасі, беді та ін.).

Наприкінці XVIII ст. правитель одного з сикхських князівств Ранджит Сінгх (1780—1839) створив військо? ву державу, яка спромоглася довше за інших чинити опір англійським колонізаторам. У колоніальний період сик? хи вели боротьбу проти махантів — союзників англійців. Результатом боротьби стало створення «Сінгх сабхі» та інших організацій, що відстоювали чистоту сикхської віри. З 1920 р. справами сикхської громади займається Комітет з управління гурдварами.

§ 4. Даосизм

Даосизм виник в Китаї в VI—V ст. до н. е. Його за? сновником вважається легендарний мудрець Лао Цзи, тобто «старий вчитель». Вважається, що він народився у віці 72 років, мав великі вуха (що в Китаї є ознакою вели? кого розуму) і бородавки на обличчі (ознака величної долі). За версією даосів, він прожив більше 200 років, хоча свідків його смерті не було.

Головними категоріями даосизму є поняття дао (шлях), яке має безліч різних значень, і де — особистий обов’я? зок людини. Лао Цзи приписують авторство головного канонічного твору даосів «Дао де?цзин» — книги про дао і де. Категорію дао залежно від контексту слід розуміти

9 1

Розділ 6. Пізні й сучасні національні релігії Південної та Південно Східної Азії

або як Велике Дао — універсальний закон всесвіту, або як природу в цілому, яка перебуває в невпинному спон? танному русі, з якої походять всі істоти і речі, але її саму ніхто не створював, або як універсальну необхідність, якій підкоряється воля всесвіту, навіть воля неба, або як джерело енергії та життєвої сили.

Даоси пропонують досить ексцентричну філософію життя, засновану на принципі бездіяльності — у вей. До? сконала людина має бути відстороненим, бездіяльним спостерігачем, що не втручається в активне життя. Вва? жається, що для усвідомлення справжнього порядку все? світу людина не повинна порушувати природний хід подій. Це можливо лише тоді, коли вона веде макси? мально пасивний, споглядальний спосіб життя, намага? ючись вслухатися в дао. Тоді відкривається, що всі речі та явища повертаються до свого початку, що за видими? ми хаотичними змінами існує постійність.

Деякі висловлювання Лао?цзи викликають подив. Вважається, що потяг до практичних знань є навіть шкід? ливим, а «вільний від знань ніколи не буде хворіти». Без? діяльність є вищою фазою розвитку особистості, бо коли людина дійде стану повної бездіяльності, то не буде й того, що не було б зроблено. Згідно з вченням Лао Цзи, взірцем керівника держави або службовця є «той, хто лю? бить свій народ». Але цей керівник або службовець теж має бути бездіяльним: «Коли правитель нічого не робить, народ стає кращим. Коли всі стануть бездіяльними, на землі настане спокій та врівноваженість».

У даосизмі важливу роль відіграють жерці, є специ? фічний культ, пов’язаний з аскетичною практикою. У даосів культові дії спрямовані перш за все на пізнання таємниць майбутнього за допомогою астрології. Вони вважали, що всі хвороби є покаранням людини за її власні гріхи та гріхи своїх пращурів.

Даосизм запропонував незвичайну концепцію досяг? нення безсмертя. Вважалося, що безсмертя можливе за таких умов:

9 2