Розділ 6. Пізні й сучасні національні релігії Південної та Південно Східної Азії

§ 2. Джайнізм

Ще однією поширеною національною релігією Індії є джайнізм. Джайнізм заперечує авторитет вед, існуван? ня бога?творця і значущість жертвопринесення як шля? ху для досягнення остаточного звільнення. Відкидає він і претензії брахманів на панівний статус у суспільстві і взагалі станово?кастовий поділ суспільства, надаючи першорядного значення ненасильству — ахімсі, пустель? ництву і чернечому життю як умовам вищої праведності. Ці риси споріднюють його з буддизмом. Є й інші, більш дрібні деталі, що давало підстави деяким дослідникам розглядати джайнізм як відгалуження буддизму.

На відміну від інших індійських релігій, джайнізм дуже мало відомий на Заході. Тим часом у самій Індії він має значення більше, ніж буддизм, який з середини І тис. став поширюватися головним чином за її межами. Джай? нізм же кордонів Індії ніколи не переступав. Він най? більш поширений у ряді штатів Південної Індії (Біхар, Гуджарат, Орісса ).

У сучасній Індії джайнів відносно мало — приблизно 0,5% (близько трьох мільйонів) населення, але їхня роль в економічному житті країни досить помітна, бо вони в основному займаються торгівлею та лихварством.

Санскритська назва цієї релігії джайна?дхарма («вчен? ня переможців») походить від терміна «джина»— пере? можець, тобто той, хто переміг свою карму і вийшов із круговороту життів і смертей. Титулом «Джина», а також «Махавіра» (Великий герой) назвали засновника віро? вчення Вардхамана. Вважається, що він був двадцять чет? вертим провісником істинної віри, тиртханкаром («твор? цем броду через океан буття»). Саме ж зародження своєї релігії джайни відносять до незапам’ятних часів і пов’я? зують з першим тиртханкаром Ришабхою.

Легендарна біографія Вардхамани в багатьох рисах нагадує життєписання Будди. Він народився в 540 або в

8 4

§ 2. Джайнізм

599 р. до н. е. і був сином вождя. Його юність також про? ходила в царському палаці і не була затьмарена ніякими труднощами. Він одержав гідну церевича освіту, у на? лежному віці оженився, у нього народилася дочка. У 30? літньому віці, після смерті батьків, Вардхамана залишив батьківський дім і став пустельником. 12 років він манд? рував по Індії як аскет, живучи без одягу і майже без їжі. Він піддавав свою плоть самокатуванням, займався ме? дитацією, брав участь у диспутах. Його головним опо? нентом був глава секти адживіків Маккхалі Госала. Після закінчення мандрів Вардхамана отримав вище знання (кеваладжняна) і отримав почесне звання «переможця» — Джини. Він помер на 72?му році життя в містечку Пава.

Ще за життя Махавіра Джина став популярним у ба? гатьох областях Індії і навіть за її межами — в Афгані? стані, мав багато послідовників і учнів.

Перші датовані відомості про джайнів містяться в на? скальних едиктах царя Ашоки (ІІІ ст. до н.е.). Цілком імовірно, що прихильником джайнізму був син цього царя Чандрагупта й онук Сампраті.

У І ст. н. е. велика кількість джайнів переселялися на південь Індії. Переселення стало поштовхом для розко? лу джайнізму на дві течії. Ті, що переселилися на пів? день, дотримувалися обітниці наготи за прикладом Ма? хавіри, тоді як члени північної громади носили білий одяг. Перші стали називатися дагамбарами («одягнені повітрям», тобто голі), а другі — шветамбарами (одяг? нені в біле). Цей розкол зберігся до наших днів, причо? му кожна з двох течій має свої секти. Розбіжності між цими течіями і сектами стосуються лише деталей догма? тики і культу, але не торкаються самих основ віровчення.

На півдні Індії вже в V ст. джайнізм став переважною релігією, а джайнські вчені, філософи і поети вплинули на культуру через так звану «сангха Ваччхирананду», своєрідну акдемію (створена в 470 р. у м. Мадураї). Цей

8 5

Розділ 6. Пізні й сучасні національні релігії Південної та Південно Східної Азії

вплив мав місце майже 1000 років, проте з ХІІІ ст. став зменшуватися і водночас до кінця ХVІ ст. помітно по? слабшала і джайнська громада.

За легендою, у Махавіри було 11 учнів?ганадхарів. Вони зберегли його повчання в усній передачі у вигляді 14 оповідань, названих пувва (перші). Згодом кожний з учнів склав по одній книзі повчань, названих анга (час? тина). Саме вони стали ядром джайнського канону, зат? вердженого на з’їзді в Паталіпутрі в ІІІ ст. до н. е. Оста? точне оформлення джайнського канону відбулася лише у V ст. на соборі у місті Валлабха.

Дагамбари не визнають цього канону, вважаючи, що первісний священний варіант загублений, а в збереже? ному немає справжніх текстів, авторство яких вони при? писують Ришабсі. Авторитетні тексти дагамбарів склали більш пізні тексти на пракриті і на санскриті: «Пратхама? нуйога» (історичні перекази), «Каранануйога» (космо? логічні тексти), «Дравйануйога» (релігійно?філософські трактати) і «Чаранануйога» (етичні і ритуальні розпо? рядження).

Канон шветамбарів «Сіддханта» або «Агама» містить у собі 11 анг (розділів), 12 упанг (малих розділів) і кілька дрібних текстів.

Тексти джайнів містять досить важкі для розуміння короткі афористичні висловлення, тому незабаром ви? никла велика коментаторська література до них. Пізніше до цих коментарів додалися теологічні трактати, а також численні наукові і художні тексти.

Догматика джайнізму. Джайнізм виник і сформу? вався в тому ж історично?культурному полі, що й індуїзм, буддизм і сикхізм, і тому має багато загальних з ними рис, характеристик, ідей і понять (карма, санса ра, дхарма, нірвана або мокша тощо). Водночас до за? гальноіндійського ідейного фонду увійшли джайнські класифікаційні схеми, надбання космології, міфології тощо.

8 6

§ 2. Джайнізм

Джайнізм не заперечує існування богів, але в загальній схемі світобудови відводить їм досить незначне місце. Світом рухає деперсоніфікований закон, що періодично створює і руйнує цей світ, а не воля бога творця. Вічне існування всесвіту поділяється на нескінченну кількість циклів, кожний з яких проходить фази покращення (ут сарпини) і занепаду (авасардини).

У центрі джайнської релігійно?філософської доктри? ни стоїть проблема буття особистості. У трактатах джай? нів викладається вчення про шляхи до звільнення з кру? говороту нескінченної зміни народжень і смертей. Його можна досягнути завдяки знаходженню «трьох коштов? ностей» (триратна): правильного погляду, бачення істи? ни (самьягдаршана), правильного пізнання (самьягджня на) і правильної поведінки (самьягчарита).

Правильний погляд є визнанням того, що світ функ? ціонує внаслідок взаємодії нескінченної кількості видів живого (дживи) і неживого, яке має п’ять видів: простір (акаша), умови руху (дхарми), умови спокою (адхарма), матерія або речовина (пудгала) і час (кала). Дживи ма? ють не лише люди, боги, тварини і рослини, але й скелі, води тощо. Дживи взаємодіють з кармічною матерією, знаходять тіла і народжуються в цьому світі у вигляді живих істот, потрапляючи в нескінченний кругообіг сансари.

Відносини живого і неживого проходять різні стадії, починаючи від «притікання» кармічної речовини до дживи і закінчуючи мокшею — повним звільненням джи? ви від пут матеріального світу. Різні фази цих відносин й описані в категоріях «правильного погляду».

Друга «коштовність» — «правильне пізнання» — про? понує засоби (прагмана) і методи (найя) пізнання. Джайн? ська теорія пізння була досить витончено розроблена. Особливу роль у ній відігравала доктрина неодиничності (анеканта?вада), що припускає умовність і неповноту усякого висловлення про об’єкт пізнання. Знищення

8 7