Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

Більшовицька партія в основу своєї тактики на початку 1917 р. поклала вказівки В. Леніна про те, що Лютнева революція є лише етапом у боротьбі трудящих мас за своє визволення, що вона має перерости в революцію соціалістичну. Подальша історія показала трагічність такого вибору.

Конкретний план боротьби за перехід від демократичної революції до соціалістичної В. Ленін виклав у «Квітневих тезах». Щоправда, в них тоді було ще зроблено висновок про можливість мирного розвитку революції шляхом завоювання комуністами більшості в Радах. Тому вони і висунули лозунг «Вся влада Радам», обіцяючи кожному робітникові, солдату, селянину участь в управлінні державою. Однак єдиновладдя Рад створювало ідеальні умови для диктатури однієї партії, яка матиме контроль над Радами. На роль саме такої партії претендували більшовики. Вони сподівалися швидко витіснити меншовиків та есерів з Рад.

Курс на єдиновладдя Рад суперечив досвіду людства, яке в процесі суспільного розвитку виробило принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову — необхідну передумову демократії. Відмовляючись від цього принципу, більшовики відмовлялися йвід демократії, вступали в конфлікт з переважною більшістю населення і підштовхували Росію до громадянської війни1.

Петроградська Рада спочатку виявила себе як демократична влада. Вона претендувала на роль всеросійського державного центру. У перші дні революції на роль керівної влади претендував також буржуазний Тимчасовий комітет Державної думи. За згодою між лідерами Тимчасового комітету і керівництвом Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів був утворений Тимчасовий уряд. Формально він нікому не підпорядковувався, але фактично йому доводилося діяти під контролем Тимчасового комітету, з яким до травня 1917 р. уряд здійснював спільні засідання. Водночас Петроградська Рада зв'язала Тимчасовий уряд низкою обов'язків і стежила за їх виконанням.

Через кризи, прорахунки та помилки коаліційний Тимчасовий уряд (представлений кадетами, народними соціалістами, меншовиками та есерами) вів країну до Установчих зборів, котрі, як він сподівався, мали розв'язати кардинальні питання її нового буття. Проте коаліція стала «в'язнути» і виявляти тенденцію до банкрутства внаслідок своєї подвійної, нерішучої політики. Не привело до успіху і створення однорідного соціального уряду (есери, меншовики).

• Турченко Ф. Г. Новітня історія України. — К., 1994. — С. 15.

Розділ 1. Устрій і право України після перемоги Лютневої революцгі

Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів в Україні та суспільнополітичні структури, що підтримували їх.

Повалення царизму активізувало діяльність демократичних сил. Український народ на повний голос заявив про свої національні інтереси. Намітилася перспектива його самовизначення й утворення власної державності. Водночас очевидною стала необхідність глибоких соціальних і економічних перетворень, від здійснення яких значною мірою залежала доля національної революції в Україні.

Трудящі маси України брали активну участь у другій демократичній революції. Звістка про лютневі події в Петрограді миттю облетіла всю Україну. Трудящі відразу ж приступили до ліквідації органів царської влади і формування своєї революційної влади. У великих містах України Ради почали діяти відразу ж після перемоги лютневої революції в Петрограді. У Харкові перше засідання Ради робітничих депутатів відбулося 2 березня; у Києві, Катеринославі, Кременчуку Ради виникли 4 березня, в Луганську і Полтаві — 5 березня, в Одесі та Миколаєві — 6 березня, в Херсоні та Вінниці — 7 березня, в Сімферополі та Житомирі — 9 березня. Незабаром Ради сформувалися в Єлисаветграді, Бердичеві, Кам'янець-Подільському, Чернігові та інших містах. Багато Рад України ухвалювали рішення про встановлення контактів з Петроградською Радою. У свою чергу, Петроградська і Московська Ради налагоджували зв'язки з Радами України. В Одесі поряд з місцевою Радою робітничих депутатів виникли районні Ради. Утворювалися також Ради солдатських депутатів, що було новим явищем в історії революційного руху в Україні. Подекуди у сільській місцевості формувалися Ради селянських депутатів.

І все ж немає підстав вважати, що в Україні на той час склалося двовладдя, як це було у Петрограді — влада Рад і влада органів Тимчасового уряду. Досить згадати, що чимало Рад робітничих і солдатських депутатів навіть в Україні фінансувалися Тимчасовим урядом та й реальної влади у них ще було недостатньо, був майже відсутній механізм, який міг би забезпечити втілення в життя рішень Рад1.

Порівняно інтенсивно процес будівництва Рад відбувався в Донбасі. Тут Ради формувалися не тільки в більш-менш великих населених пунктах, а й в невеликих селищах, на окремих рудниках. До кінця березня в Донбасі налічувалося понад 100 Рад. 15—17 березня в Бахмуті відбулася перша в Україні конференція Рад, що охопила досить значний регіон. 138 делегатів конференції 1 Історія України. Нове бачення. — Т. 2. — С. 4. 10

1. Перемога Лютневої революції

було обрано від 48 Рад великих районів басейну, які представляли 190 тис. робітників1. Безпосередніми організаторами Рад виступали самі трудящі або обрані ними тимчасові ініціативні групи, комісії, комітети. Делегати в Ради обирались на заводах і фабриках, в установах і казармах, селянськими громадами. Наприклад, у Києві вибори до Ради відбулися 2—3 березня на підприємствах міста, а 4 березня вже було скликано її установчі збори, які обрали виконком Ради у складі 37 членів, де переважали представники меншовиків і есерів. Більшовиків було лише шість.

Єдиних для України правил і норм представництва щодо виборів до Рад на той час не існувало. У Лютневій революції повторилося те, що мало місце в роки першої російської революції. Ради тоді створювалися не на підставі відповідних нормативних актів, а як прояв народної творчості.

Деякі комітети та комісії з виборів до Рад, закликаючи населення взяти активну участь у виборах, не встановлювали ні порядку виборів, ні норм представництва (наприклад, у Херсоні та Лиси-чанську). Інші, навпаки, вказували термін виборів, норми представництва і навіть регламентували порядок обрання депутатів.

До кінця першого півріччя 1917 р. в Україні налічувалось понад 250 Рад робітничих і солдатських депутатів, у деяких з них восени вже відчутним був вплив більшовиків. Проте слід враховувати, що це порівняно не така вже велика цифра, бо в Україні на цей час налічувалося близько 10 тис. населених пунктів, щоправда, більшість з них були сільськими. В окремих з них утворювалися сільські Ради, де керівна роль належала українським есерам. У багатьох Радах робітничих і солдатських депутатів провідні позиції посідали українські соціал-демократи. На ці Ради переважно й спиралася Центральна Рада. Зростала і кількість депутатів у Радах. Частина депутатів переобиралась, оскільки застосовувалося право відклику.

Ради ухвалили низку демократичних рішень, спрямованих на зміцнення союзу різних груп трудящих. Вони втручалися в усі сфери життя, в них населення набувало деяких навичок державної роботи. Радам були притаманні почуття відповідальності, народна розсудливість, діловитість, на перших порах недосвідченість і, як данина епосі, революційний ентузіазм, романтизм та ілюзії. Однак усе це мало місце лише на етапі демократичного розвитку револю- : Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні. — К., 1967. Т. 1. — С.

62.

11

Розділ 1. Устрій і право України після перемоги Лютневої революції

1. Перемога Лютневої революції

ції, до жовтневого перевороту — початку Жовтневої соціалістичної революції, яка незабаром набула характеру громадянської війни.

В утвердженні нової влади особливо активно діяли Ради Донбасу, де значним був вплив більшовиків. Наприклад, у Горлівці і на рудниках органи влади Тимчасового уряду до кінця березня практично припинили своє існування, встановилось єдиновладдя Рад робітничих депутатів.

Ради були різними за соціальним складом, партійністю, характером діяльності. Найчастіше формувалася така їх структура: Раду робітничих і солдатських депутатів у цілому представляли загальні (пленарні) збори усіх депутатів, а її робочим органом був виконком, підзвітний та підконтрольний загальним зборам. Виконкоми проводили в життя постанови Рад і вирішували невідкладні питання.

Ради здійснювали заходи щодо координації своєї діяльності. Виникали перші територіальні об'єднання Рад — районні, повітові, губернські, обласні (крайові).

Ухвалу про утворення районних об'єднань було, наприклад, прийнято в середині березня на Бахмутській конференції Рад Донбасу. Обиралися й повітові Ради. У деяких губерніях України пройшли губернські з'їзди Рад робітничих і солдатських депутатів.

25—27 квітня у Києві відбувся крайовий (обласний) з'їзд робітничих, солдатських і селянських депутатів Південно-Західного регіону, на якому були представники від Ради Київської, Волинської, Подільської, Чернігівської та Полтавської губерній. На з'їзді розглядалися питання про ставлення до війни і Тимчасового уряду, про взаємовідносини Рад і громадських комітетів, а також заслухані доповіді з місць1. У Харкові 25 квітня— 6 травня відбувся перший обласний з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів Донецького і Криворізького басейнів. З'їзд обговорив питання про становище робітників Донбасу і підвищення їм зарплати, про війну і мир, земельне питання та ін. Було обрано обласний виконком Рад Донецького і Криворізького басейнів. У травні в Одесі відбувся перший з'їзд Рад робітничих, солдатських, матроських і селянських депутатів Румунського фронту, Чорноморського флоту і Одеського військового округу. Всього у березні — червні 1917 р. відбулося 11 обласних і губернських з'їздів та конференцій Рад України2.

Формування Рад поряд з місцевими установами Тимчасового уряду по суті означало початкок ліквідації державного апарату самодержавства.

11917 г. на Киевщине: Хроника собьітий. — X., 1928. — С. 51—56.

2Великая Октябрьская социалистическая революция на Украяне: Сб. документов и материалов. — К., 1957. — Т. 1. — С. 176, 193—195, 257 и др.

В Україні, як і в усій країні, Ради ліквідовували органи царської влади, розганяли поліцію, створювали робітничу міліцію. Вони вживали заходів щодо демократизації місцевих дум, земств, судових органів, домагалися введення 8-годинного робочого дня, підвищення зарплати. Ради намагалися боротися з голодом, робили перші кроки на шляху встановлення робітничого контролю над виробництвом.

Проте не всі Ради приділяли належну увагу розв'язанню національної проблеми. Поступово виділяються, з одного боку, Ради, в яких посилюється вплив більшовиків з їхнім ігноруванням на практиці, а не в демагогічних заявах, ідеї українського самовизначення, і Ради, де керівна роль належала українським есерам та українським соціал-демократам з їх реальною боротьбою за відродження української державності. Саме ці Ради набували дедалі більшої популярності серед українського народу1.

Професійні спілки та фабрично-заводські комітети. Масове профспілкове будівництво розпочалося в Україні у другій половині березня. До кінця місяця виникло понад 100 профспілок. Найбільшу професійну організованість виявили металурги, машинобудівники, залізничники та гірники. Спілки металургів і машинобудівників бу ли створені у великих промислових центрах України — Харкові, Києві, Катеринославі, Миколаєві. Профспілка «Металіст» була од нією з найактивніших та найорганізованіших в Україні. Профспіл ки залізничників створювалися на всіх великих залізничних стан ціях. Спілки гірників сформувалися у багатьох містах і робітничих селищах Донбасу і Криворіжжя. Організовувалися профспілки та кож інших загонів трудящих. У деяких містах, наприклад, виника ли спілки будівельників, друкарів, трамвайників, кушнірів, тютюн ників, конторників, перукарів, фармацевтів, офіціантів і навіть най менш організованих за характером своєї праці дворових робітників і хатньої прислуги. \

В окремих великих промислових центрах були організовані профспілкові об'єднання. У Києві, наприклад, 1.4 квітня було обрано Центральне бюро професійних спілок міста. На цей час у місті профспілки об'єднували 66 тис. робітників і службовців2. Разом з Радами і фабзавкомами, які створювалися на підприємствах, вони боролися за реалізацію вимог робітників, нерідко вживаючи рішучих заходів, аж до організації страйків. Безпосередньо на підприємствах за ініціативою робітників виникали фабрично-заводські та рудникові комітети, котрі стали важли- Верт И. История советского государства. — М., 1998. — С. 84. : История Києва.— К,

1964. — Т. 2, — С. 386.

13

Розділ 1. Устрій і право України після перемоги Лютневої революції

1. Перемога Лютневої революції