7. Форма судового процесу за часів рп

Судовий процес носив яскраво виражений змагальний характер: він починався тільки з ініціативи позивача, сторони в ньому (позивач і відповідач) мали рівні права, судочинство було гласним і усним, значну роль у системі доказів грали "ордалії" ("суд божий"), присяга і жереб.

Лад процесу по Російській Правді є безперечно змагальним (чи обвинувальним), що характерно для епохи раннього феодалізму. Руська Правда описувала особливі форми досудовоого установлення відносин між потерпілим (майбутнім позивачем, обвинувачем) і передбачуваним відповідачем (обвинувачуваним). Це так називаний «звід» і «гоніння сліду». «Звід» складався у відшуканні позивачем належного відповідача шляхом «закличи», зводу в тісному змісті і присяги.

8. Досудові відносини сторін: заклич, звід, гоніння суду.

Процес поділявся на три етапи (стадії):

"Заклик" означав оголошення про злочин, що вчинився, (наприклад про пропажу майна). Заклик робиявся в людному місці, "на торгу", заявлялося про пропажу речі, що володіла індивідуальними ознаками, которую можна було пізнати. Якщо пропажа виявлялася після закінчення трьох днів з моменту заклику, той, у кого вона знаходилася, вважався відповідачем (ст.32, 34 ВП).

Друга форма (стадія) процесу - "звід" (ст.35 - 39 ВП), нагадує очну ставку. Звід здійснювався або до заклику, або в термін до пройдення трьох днів після заклику. Особа, в якої знайшли зниклу річ, повинна була вказати, у кого ця річ була придбана. Звід продовжувався доти, поки не доходив до людини, не здатної дати пояснення, де вона придбав цю річ. Такий і визнавався татем. Якщо звід виходив за межі населеного пункту, де пропала річ, він продовжувався до третьої особи. На ту покладався обов'язок сплатити власнику вартість речі і право далі самому продовжувати звід.

"Гоніння сліду" - третя форма судового процесу, яка полягала в пошуку доказів і злочинця (ст.77 ПП). При відсутності в Древній Русі спеціальних пошукових органів і осіб, гоніння сліду здійснювали потерпілі, їхні близькі, члени громади і всіх добровольців.

9. Судовий розгляд справи. Система доказів за рп. Виконання судових рішень.

Судовий процес відбувався усно. "Руська правда", що закріпила традиційні процедури упіймання злодія та розшуку вбивці, визначила три стадії (етапи) судового процесу: "заклич", "звід" та "гоніння сліду". Розшук злочинця в Київській Русі здійснювався потерпілим і Його родичами, що вказує на приватноправовий характер судового процесу.

На судовому процесі сторони доводили свою правоту за допомоги судових доказів. У Київській Русі судовими доказами були: 1) власне визнання; 2) свідки ("видоки" і "послухи"), якими могли бути тільки вільні люди (сумнівно щодо жінок); 3) присяга (складали сторони й свідки); 4) ордалії (суди Божі); 5) речові докази (сліди побиття, рани, тіло вбитого, свідки тощо).

Невід'ємною частиною судочинства в Києво-Руській державі був інститут свідків. Видок у "Руській правді" - учасник судової процедури - свідок протиправних дій (тілесних ушкоджень), який проводився потерпілою стороною до суду, або той, хто міг стати свідком у майнових позовах (про належність челяді). Послухи, які також зафіксовані у "Руській правді", свідчили не про факт злочину, а про добру репутацію ("добру славу") тої чи іншої сторони процесу. Від необґрунтованого звинувачення можна було "очиститися", виставивши сім свідків послухів, які підтвердили би їм добре ім'я підозрюваного.

У кримінальних справах достатніми доказами вважалися прямі докази (рани, синці тощо) або свідчення двох очевидців - видоків. У випадках звинувачень у крадіжках, у майнових суперечках найбільш важливим доказом була виявлена наявність украденої речі - речовий доказ. Недоведене звинувачення спричиняло стягнення судового мита на користь князівського уповноваженого і від позивача, і від відповідача (штраф 3 гривні за смерда і 12 - за боярина).

У випадку, коли послухи й видоки з обох сторін давали однаково позитивні свідчення, отже, за відсутності доказів факту злочину винний (або невинний) визначався за допомоги випробувань ордалій (судів божих) - водою, залізом або "полем" тощо. Найбільш поширеною з ордалій у Київській Русі був судовий поєдинок - "поле". Переможець поєдинку вигравав процес. У справах понад 6 гривень випробовували залізом. Підозрюваному давали в руки розжарений шматок заліза і за характером ран судили про правильність або неправильність звинувачення. Звернення до Божого суду вважають традиційним для ранньофеодальних релігійних суспільств, коли можливостей для справжнього розшуку і збору доказів фактично не було.

У Російській Правді видно певні форми забезпечення виконання судового рішення, наприклад, стягнення віри з вбивці.

___________________________________________________________________________

Література:

Владимирский-Буданов М.Ф. Огляд історії російського права. М. 1995р.

Рогів В.А. Історія держави і права Росії. М. 1995р.

Свердлов М.Б. Від закону Росіянина до Руської Правди. М. 1988м,

Свердлов М.Б. Генезис і структура феодального суспільства в Древній Русі. М. 1987р.

Ключевский В.0. Російська історія. Повний курс лекцій у З-х книгах. Кн.1.М. 1995р.

Чельцов Бебутов М.А. Курс карно-процесуального права. Спб. 1995р.

Юшков С.В. Суспільно-політичний лад і право Київської Русі. М. 1950р.

Янин В.Л. Законодавство Древньої Русі. М. 1984 р.

И.А.Исаев. История государства и права. М.,"Юрист",1993.

І. Крип'якевич Історія України. Львів,"Світ", 1992.

М. Семчишин Тисяча років української культури. К.,АТ "Друга рука", МП "Фенікс", 1993.