4. Визначення поняття «розумні строки» за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та рішення єспл.

Статтею 6 Конвенції також гарантується право на розгляд справи судом у "розумні строки". Слід відмітити, що у своїй практиці Суд підходив до цієї проблеми дуже індивідуально. Разом із тим, були встановлені певні критерії, в світлі яких слід оцінювати тривалість провадження це: складність справи; поведінка заявника; дії відповідних органів. Ці питання аналізувались судом у справі "Странніков проти України", де Суд дійшов висновку, що тривалість оскаржуваного процесу була надмірною та не відповідала вимозі „розумності строку".

У вказаній справі заявник звернувся до суду з позовом про визнання його засновником підприємства-відповідача та відшкодування моральної шкоди. Судовий процес у справі було розпочато у травні 1995 року. Після розгляду усіх документів, які були йому надані, Суд дійшов висновку, що у справі загальна тривалість оскаржуваного процесу є надмірною та не відповідає вимозі „розумності строку". Суд наголосив, що оскаржуваний процес закінчився 26 січня 2004 року, коли заявнику була виплачена заборгованість. Таким чином, провадження тривало близько 8 років та 8 місяців для 4 інстанцій (включаючи інстанції виконання), тобто близько 6 років та 4 місяців після визнання Україною права особи на подання індивідуальної заяви до Суду.

Справа „Науменко проти України" також розглядалась Судом на предмет „розумності строку" судового розгляду скарг заявниці, що стосувались отримання нею соціальних пільг та пенсії як ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС.

Суд, оцінюючи тривалість провадження у справі заявниці в світлі встановлених своєю практикою критеріїв, дійшов висновку, що поведінка заявниці протягом розгляду справи була належною. Також Суд зазначив, що провадження щодо отримання компенсації було наслідком зменшення розміру пенсії заявниці та позбавлення її пільг, наданих їй як ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. В світлі цих обставин та враховуючи складне фінансове становище заявниці та стан її здоров`я, розгляд справи мав для неї безсумнівно важливе значення. Суд наголосив на тому, що для заявниці було життєвою необхідністю вимагати скорішого вирішення її скарг.

Враховуючи тривалість провадження після 11 вересня 1997 року (5 років, 8 місяців і 1 день), Суд дійшов висновку, що при вирішенні справи заявниці мала місце необґрунтована затримка і у цій справі мало місце порушення статті 6 § 1 Конвенції у тому сенсі, що "цивільні права" заявниці були визначені з порушенням "розумного строку".

Іншого висновку щодо тривалості провадження Суд дійшов у справі „Полтораченко проти України", де заявник скаржився на невиправдано довгу тривалість провадження та несправедливість цього провадження через скасування за протестом голови Верховного суду АРК в порядку нагляду остаточного та обов’язкового рішення, винесеного на його користь.

Оцінюючи тривалість провадження у справі заявника в світлі встановлених своєю практикою критеріїв, Суд зазначив, що предмет судового розгляду не був особливо складним, але передбачав деякі складнощі щодо встановлення суми компенсації, яка підлягала виплаті заявнику. Проте Суд зазначив, що не дивлячись на відкладення справи та скасування в кінцевому порядку остаточного рішення, винесеного на користь заявника, провадження у цілому з безперервним судовим розглядом не перевищило три роки та два місяці. Тому Суд дійшов висновку, що тривалість сама собою не перевищувала таку, яка може вважатися "розумною".

Висновок

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини щодо України можна зробити висновок, що причини порушення прав людини частіше за все полягають у недосконалому законодавстві нашої держави або в його практичному застосуванні державними органами та судовими інстанціями.

30 березня 2006 року набув чинності Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Зазначений Закон встановлює обов’язкове здійснення юридичної експертизи всіх законопроектів, а також підзаконних нормативних актів, на які поширюється вимога державної реєстрації. Також Законом передбачено здійснення перевірки чинних законів і підзаконних актів на відповідність Конвенції та практиці Суду.Важливо підкреслити, що відповідно до вказаного Закону суди України при розгляді справ повинні застосовувати Конвенцію та практику Суду як джерело права.

На рішення ЄСПЛ як на джерело права звертає увагу Верховний Суд України і Вищі спеціалізовані суди. Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначається, що у мотивувальній частині кожного рішення у разі необхід¬ності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини, які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Отже, будучи особливим джерелом цивільного процесуального права України, рішення ЄСПЛ володіють прецедентною природою, з їх допомогою формуються важливі правові позиції, обов’язкові до подальшого використання судами в ході розгляду і вирішення цивільних справ. Проте правові позиції ЄСПЛ у «чистому вигляді» не можуть виступати джерелом права, оскільки вони є складовою частиною того або іншого рішення — джерела права. Виділення правових позицій з рішень ЄСПЛ може спричинити втрату останніми прецедентного характеру.

Враховуючи практичні кроки України на шляху до утвердження верховенства права та останні позитивні тенденції в українському правовому полі, можна сподіватись, що застосування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Суду з прав людини національними органами та судовими інстанціями дозволять у майбутньому уникати констатації Європейським судом порушення Україною положень Конвенції.

Список використаної літератури

1. Цивільний процесуальний кодекс України : станом на 20 квітня 2015 р. : відпов. офіц. тексту. – Х. : Право, 2013. – 208 с.

2. Васильєв С. В. Цивільний процес України : навч. посіб. / С. В. Васильєв. – К. : Центр учб. л-ри, 2013. – 344 с.

3. Васильев С. В. Гражданский процесс : курс лекций / С. В. Васильев. – Харьков : Эспада, 2010. – 688 с.

4. Курс цивільного процесу : підручник / Нац. ун-т "Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого" ; за ред. В. В. Комарова. – Х. : Право, 2011. – 1352 с.

5. Тертишніков В. І. Цивільний процес України : навч. практ. посіб. / В. І. Тертишніков. – Х. : Юрайт, 2012. – 424 с.

6. Цивільний процес України : навч. посіб. / С. О. Погрібний, Р. Ф. Гонгало, Н. В. Волкова [та ін.]. – Х. : Одіссей, 2010. – 184 с.

7. Цивільний процес України : підручник / Нац. ун-т «Одес. юрид. акад.» ; за ред.: Р. М. Мінченко, І. В. Андронова. – Х. : Одіссей, 2012. – 496 с.

8. Монографія/ В.В. Комаров, Д.Д. Луспеник, П.І. Радченко та ін.; За ред.. В.В. Комарова. – Х: Право, 2011. – С. 39.

9. Сакара Н.Ю. Проблема доступності правосуддя у цивільних справах: моногр. /Н.Ю. Сакара. – Х.: Право, 2010.

10. Міжнародні стандарти у сфері судочинства. – К: Істина, 2010. – 488 с.