2.4. Військове мистецтво українського козацтва

Центральним явищем в історії України ХVІ – ХVІІІ стст. було козацтво, яке втілило в собі найкращі національні риси українського народу. Воно виступало оборонцем рідного краю від зовнішніх ворогів, чинило активний опір соціальним, національним та релігійним утискам, стало творцем нової форми державності на українських землях. Його колискою була Південна Україна, землі якої знаходилася на межі двох цивілізацій: європейської та азійської. Саме специфічні умови порубіжжя породили такий феномен, як українське козацтво. Козацтво за три століття свого існування внесло багато нового у розвиток військового мистецтва пізнього середньовіччя. Війни, у яких українські козаки брали участь, характеризувалися динамізмом, охопленням значних територій Європи та Азії та інноваціями у військовій справі.

2.4.1. Виникнення і формування українського козацтва

Характерною рисою суспільно-політичного розвитку українських земель ХV – першої половини ХVІ стст. було зосередження переважної кількості населення на спрадавна обжитих землях: Галичині, Волині, Поділлі, Поліссі, Північній Київщині. Їхня фактична межа проходила лінією укріплень Кам’янець – Бар – Вінниця – Черкаси – Канів – Київ. Далі, на південь, лежало так зване Дике Поле. Колонізація, яка вирувала тут за княжих часів, була перервана монгольською навалою. Незаселені південні території вражали родючістю земель і великою кількістю звіру та птахів, а річки – рибою. Зрозуміло, що такий благодатний край здавна приваблював до себе людей. Кожну весну сюди відправлялися ватаги людей – “уходники”, які полювали звіра, ловили, в’ялили та солили рибу, збирали мед диких бджіл, добували сіль та селітру. На зиму вони поверталися додому, де збували свою здобич. Місцевому воєводі вони платили частину прибутку.

Перші повідомлення про українських козаків містяться у “Хроніці” Мартина Бєльського, який 1489 р. повідомляв про козацьку військову допомогу сину польського короля Яна Ольбрехта. На Україні слово “козак” набуває значення вільної людини, незалежної від офіційних властей, захисника України та оборонця православної віри.

Формування козацького стану, зростання його чисельності вело до зростання господарської діяльності в родючих південних степах. На межі ХV – ХVІ стст. тут збільшується кількість зимівників і слобід, які закладалися на Південному Бузі, Синюсі, Дніпрі, Рубежі, Сулі та інших річках. Основною діяльністю козаків було землеробство і промисли, помітне місце займали ремісництво та торгівля. На новозаселених землях складався самобутній козацький лад, цілком спрямований проти феодальних відносин. Козаки об’єднувалися у самоврядні громади, які одночасно були й військовими осередками.

Життя у степу було пов’язано з багатьма небезпеками, насамперед татарськими, а згодом, і турецькими набігами (рис. 2.34, 2.35).

Рис. 2.34. Кримський татарин

ХVІ ст.

Рис. 2.35. Турецькі яничари ХVІ ст.

Доводилося постійно бути насторожі та мати при собі зброю. З часом, опанувавши військове ремесло, уходники стали не тільки захищатися від татарських загонів, але й самі нападати на них та на татарські улуси. Саме це військово-промислове населення, що об’єднувало вихідців з селян, міщан та дрібної шляхти, і склало основу окремої соціальної групи, яка отримала назву козаків.

Значна частина козацтва – так звані городові або міські козаки – проживала на волості (вільних землях), у таких містах, як Чигирин, Канів, Корсунь, Черкаси. Вони займалися торгівлею та промислами, але відмовлялися підпорядковуватися магістратам і не виконували повинностей. Склад цієї групи поповнювався шляхом покозачення міщан.

У 1583 р. король Стефан Баторій запровадив особливий список козаків-службовців – реєстр, до якого було включено лише 6 тис. козаків. Реєстрові козаки визнавалися вільними, тоді як інші автоматично перетворювались на посполитих, тобто кріпаків. Організаційно з реєстрових козаків створювалося 6 полків, які одержували назву за місцями квартирування: Черкаський, Київський, Білоцерківський, Корсунський, Чигиринський та Переяславський. Полк складався з сотень, сотні – з околиць, околиці – з рот. Полки мали земельну власність з поселеннями, які розподілялись згідно з рангом або чином серед старшини. На чолі реєстрового війська стояв коронний гетьман та генеральна старшина, на чолі полків – полковники та полкова старшина. Всі реєстровики одержували платню грошима та сукном [18, 38]. Зображення реєстрового козака розміщено на рис. 2.36.

Рис. 2.36. Реєстровий козак