7.1.2. Відповідальність за порушення договірних зобов’язань

У разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником він зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Обов’язок боржника відшкодувати збитки є його новим обов’язком, який виникає в силу порушення зобов’язання. Новий обов’язок приєднується до первинного обов’язку і порівняно з останнім має додатковий характер. Під збитками розуміють негативні майнові наслідки, які виникають у кредитора внаслідок порушення зобов’язання. Збитки поділяються на два види: зменшення майна кредитора і неотримані доходи.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею).

Законом або договором можуть бути передбачені випадки: коли допускається стягнення тільки неустойки (штрафу, пені), але не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку (штраф, пеню); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка (штраф, пеня), або збитки (ст. 204 Цивільного кодексу).

Сплата неустойки, як і стягнення збитків, є заходом цивільно-правової відповідальності. На відміну від стягнення збитків, які належать до загальної форми відповідальності, неустойка є спеціальною формою цивільної відповідальності і застосовується лише тоді, коли вона передбачена законом або договором. Якщо за порушення зобов’язання ні законом, ні договором неустойка не передбачена, вона не може бути стягнута. Залежно від співвідношення права кредитора на стягнення неустойки і права на відшкодування збитків розрізняють такі види неустойки:

а) якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’я­зання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (залікова неустойка);

б) коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків (виключна неустойка);

в) коли збитки стягуються в повній сумі понад неустойку (штрафна неустойка);

г) коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки (альтернативна неустойка).

Неустойка стягується з боржника на користь кредитора і цим вона здійснює правовідновлюючу (компенсаційну) функцію відносно кредитора.

Згідно зі ст. 207 Цивільного кодексу сплата неустойки (штрафу, пені), встановленої на випадок прострочення або іншого неналежного виконання зобов’язання, і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням, не звільняють боржника від виконання зобов’язання в натурі, крім випадків, коли планове завдання, на якому основано зобов’язання між організаціями, втратило силу.

7.1.3. Наслідки невиконання зобов’язання в натурі

Зобов’язання повинно бути виконано в натурі. У разі невиконання зобов’язання передати індивідуально визначену річ у власність або в користування кредиторові останній вправі вимагати відібрання цієї речі у боржника і передачі її йому, кредиторові.

У зобов’язаннях між організаціями кредитор вправі вимагати від боржника передачі речей і в тому разі, коли речі визначені родовими ознаками.

У разі невиконання боржником зобов’язання виконати певну роботу кредитор вправі виконати цю роботу за рахунок боржника, якщо інше не випливає із закону або договору, або вимагати відшкодування збитків (ст. 208 Цивільного кодексу).

Відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання.

Відповідальність боржника за порушення грошового зобов’я­зання настає незалежно від його вини. Невиконання грошового зобов’язання у зв’язку з відсутністю грошових коштів у боржника не звільняє його від відповідальності, навіть якщо відсутність коштів і не пов’язана з виною боржника. Неможливість виконання грошового зобов’язання не тягне за собою його припинення. Відповідно до ст. 178 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватись згідно із законом чи договором неустойкою (штрафом, пенею). Отже, майнова відповідальність за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов’я­зання, тобто зобов’язання, в силу якого боржник зобов’язаний сплатити певну грошову суму за будь-якою цивільно-правовою угодою, настає відповідно до закону чи договору у вигляді неустойки (штрафу, пені). Крім того, згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу боржник зобов’язаний відшкодувати кредитору завдані цим збитки.

Розмір неустойки за несвоєчасне виконання грошових зобо­в’язань установлюється Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» (далі — Закон) від 22 листопада 1996 р. (набрав чинності з 14 січня 1997 р.). Згідно зі ст. 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У ст. 3 Закону зазначено: розмір пені, передбачений ст. 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої ст. 1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства. У разі встановлення сторонами розміру пені меншого, ніж передбачено чинними законодавчими актами, пеня підлягає стягненню у межах, визначених чинними актами законодавства. Конкретний розмір пені (1 % вартості неоплачених послуг за кожний день прострочки), що підлягає стягненню з платника, який порушив строки виконання зобов’язання, встановлено, зокрема, ч. 3 ст. 14 Закону України «Про зв’язок». Така пеня може застосовуватись у разі затримки оплати послуг зв’язку лише понад строки, передбачені актами законодавства або обумовлені угодою сторін.

Якщо відповідно до чинного законодавства або за договором неустойка (штраф, пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочки виконання зобов’язання, строк позовної давності необхідно обчислювати щодо кожного дня прострочки виконання зобов’язання за попередні шість місяців із дня подання позову.

Якщо після задоволення позову зобов’язання не буде виконане, кредитор має право знову звернутись до господарського суду з позовом про стягнення санкцій за наступні шість місяців.

Сам лише факт закінчення строку дії договору не може розцінюватись як підстава для звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання.

Отже, стягнення пені у зв’язку з цим має здійснюватися незалежно від закінчення терміну дії договору в межах скороченого строку позовної давності (ст. 72 Цивільного кодексу).

Відповідно до ст. 213 Цивільного кодексу, якщо внаслідок прострочення боржником виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Виходячи із сучасних умов господарювання, викладена у другому реченні абзацу 2 цієї статті норма щодо організацій не може знайти свого практичного застосування. Отже, у разі прострочення боржником виконання зобов’язання кредитор за всіх обставин має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, заподіяних зазначеним простроченням.

Що ж до прострочення кредитора, то згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу він визнається таким, що прострочив, якщо відмовився прийняти належне виконання зобов’язання. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків.

Такі збитки становлять, зокрема, не одержаний кредитором прибуток (дохід), який він одержав би в результаті виконання зобов’язання, а також сума, на яку збільшились його умовно-постійні витрати. Слід мати на увазі, що кредитор повинен подати докази вживання ним заходів до зменшення збитків, наприк­лад, про неможливість реалізації продукції, від прийняття якої покупець відмовився, іншим споживачам.