Операційна діяльність 2015

Точнішим є метод обчислення за об’ємними вимірниками. Спершу обирають типаж стелажів, визначають потрібну кількість (Ncт).

При визначенні кількості стелажів розраховують необхідну кількість осередків (по), у яких зберігається матеріал (Qmax):

Qmax

nя , (15.12)

V kо G

де V — об’єм осередків, см3; ко — коефіцієнт зайнятості осередків; G — питома маса матеріалів, що зберігаються, кг/ см3.

Кількість стелажів визначають за формулою:

де A — довжина стелажу; В — ширина стелажу.

Матеріали зберігаються на стелажах за сортами матеріалів, партіонно (за партією постачання) і комплектно (комплект на виріб).

Службові приміщення складів розраховуються, виходячи з норми 2,5–6 м2 на одного працівника. Ширина проходів між стелажами і штабелями встановлюється 0,8–0,9 м, а для проїзду візків — 1,1–1,2 м. Через кожні 20–30 м мають бути наскрізні проїзди.

Для механізації робіт застосовуються: кран-штабелери, електронавантажувачі, кран-балки, засоби безперервної дії, автоматичні стропи і захвати тощо.

Набули значного поширення автоматизовані склади тарноштучних вантажів, обладнаних системами машин, що забезпечують транспортування, установку і пошук матеріалів за спеціальними програмами із використанням роботів.

Для комплексної механізації й автоматизації транспортно-складських операцій велике значення має укрупнення вантажних одиниць шляхом застосування контейнерів і засобів пакетування (піддони всіх типів, стропи, касети, обв’язування, прокладки тощо).

Парк контейнерів і засобів пакетування Nк визначають за формулою:

де Qр.п. — обсяг перевезень вантажів (вантажообіг) на розрахунковий період, т; Кк.н, Кк.р — коефіцієнти, що враховують потреби в контейнерах (засобах пакетування) у зв’язку з нерівномірністю перевезень, перебуванням у ремонті; qк — виробіток на один контейнер (засіб пакетування) за розрахунковий період, т;

де qк.с — статичне навантаження контейнера, засобу пакетування, т; Дк — кількість календарних днів у розрахунковому періоді; Дпр — час перебування контейнерів (засобів пакетування) у простої, дн.; Тоб — середній час обігу контейнера, засобу пакетування, діб.

Для оцінювання рівня оснащеності складів вантажно-розвантажувальними засобами і механізмами застосовують показник насиченості засобами механізації Кмех:

де ∑qв.п — сумарна вантажопідйомність усіх засобів механізації, т; Qскл — вантажообіг складу за розрахунковий період, т.

Співвідношення між корисною площею складу (Sкор) і загальною площею (Sзаг) називається коефіцієнтом використання площі складу, що визначається за формулою:

Величина цього коефіцієнта залежить від способу зберігання матеріальних цінностей. Наприклад, при зберіганні у штабелях він дорівнює 0,7–0,75, а на стелажах — 0,3–0,4.

Корисну площу складу можна розрахувати за способами навантажень або об’ємних вимірників. За способом навантаження корисна площа (Sкор, у м2) визначається за формулою:

де Zmax — максимальний складський запас матеріалу, що зберігається в штабелях та ємностях, т, кг; gпр — припустиме навантаження на 1 м2 площі підлоги складу (згідно з довідковими даними), т/м2, кг/м2.

Для безперебійного забезпечення процесів виробництва

Організація матеріальними ресурсами керівництву підприємства не- складських операцій обхідно вчасно приймати рішення про поповнення запасів

на підставі зведених відомостей про їх наявність на складах, які є результатом організації складських операцій.

Складські операції умовно поділяють на дві групи:

•власне складські (або за системою складування — вивантаження та приймання вантажів, що надходять, розміщення та збереження продукції, відпуск її споживачам тощо);

•допоміжні виробничого характеру (розпакування, сортування, комплектування, формування в партію матеріалів і виробів до відправки, упаковка готової продукції тощо).

Обсяг складських операцій визначається:

•загальним обсягом та інтервалом поставок і відправок матеріалів;

•розміром партій поставок і відправок матеріалів;

•видом і типом матеріалів, умовами їх збереження;

•переліком допоміжних операцій;

•умовою механізації та автоматизації складських операцій;

•видом транспорту.

Основні складські операції здійснюються в системі складування. Склад і послідовність їх виконання унаочнено на рис. 15.12.

Транспортування

Комісіонерський склад

Підборка

Ручні операції Обєднання

Рис. 15.12. Операції системи складування

Організація складських операцій включає: приймання, зберігання, облік і контроль за відпуском матеріальних цінностей.

Приймання матеріальних цінностей, що надходять здійснюється за кількістю та якістю, відповідає супровідним документам (накладним, рахункам-фактурам, специфікаціям).

На прийняті матеріали складають приймальні акти чи ордери. На забраковані матеріальні цінності складають оперативно-технічні акти, які надалі є підставою для подання рекламацій постачальникам. Неприйняті матеріали надходять на відповідальне зберігання до отримання вказівок від постачальника про подальше використання їх.

Зберігання матеріальних цінностей. За кожною групою товарно-матеріальних цінностей на складах закріплюється визначене місце. При цьому необхідно, щоб забезпечувалися: зручність виконання приймальних і відпускних операцій; максимальна механізація й автоматизація завантаження, навантаження і переміщень; збереження кількості і якості; протипожежна безпека; легкість перевірки якості та кількості; найповніше використання площі та кубатури складських приміщень.

Облік товарно-матеріальних цінностей полягає у відображенні в картках їх руху (прихід і витрата), а також наявності, де зазначається величина мінімального, максимального і страхового запасів.

Облік матеріальних цінностей, що надійшли і відпускаються зі складів, здійснюється паралельно на складі і в бухгалтерії підприємства, куди зі складу мають регулярно передаватися прибутково-видаткові документи. Періодично на складах здійснюється інвентаризація. Вона дає можливість контролювати рух матеріальних цінностей, перевіряти їхню наявність, стежити за станом запасів.

Належна організація виконання складських операцій є необхідною умовою ощадливого використання матеріалів, забезпечення їх збереженості та якості, низьких витрат на збереження.

Залежно від типу виробництва застосовують активну або пасивну системи організації відпуску матеріальних цінностей. Для великосерійного і масового виробництв характерна активна система, що передбачає підготовку матеріалів на складі заздалегідь і доставку їх точно за графіком у цех до робочих місць складськими транспортними засобами.

За пасивної системи споживачі одержують на складах товарно-матеріальні цінності за матеріальними вимогами чи лімітними картами і доставляють їх у цех своїм транспортом. Така система застосовується в одиничному і дрібносерійному виробництвах.

До техніко-економічних показників, що характеризують ефективність роботи складського господарства, належать: рівень транспортно-заготовчих витрат; витрати на зберігання, видачу, відвантаження споживачам матеріалів і готової продукції; собівартість складського збереження 1 т

вантажу; витрати на тару та упаковку продукції; дотримання і зниження нормативного запасу матеріалів і готової продукції; ритмічне забезпечення виробництва матеріалами; своєчасне укладання угод і пред’явлення претензій постачальникам і споживачам; витрати на управління; виключення і зниження оплат за неустойками, затримки транспорту тощо.

15.4. ЛОГІСТИЧНІ СИСТЕМИ МАТЕРІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ПРОЦЕСІВ

масового і великосерійного (сталого виробничого процесу) — за стандартпланом (примусова система);

серійного виробництва (за регулярного повторення випуску виробів упродовж місяця) — планово-попереджувальна за календарним планом-графіком;

одиничного і дрібносерійного виробництва (за малого і нерегулярного повторення випуску виробів) — чергова за викликами з робочих місць (зі збереженням планово-попереджувального обслуговування).

Встановлюється також порядок відпуску і доставки зі складу до місця споживання.

Потребу кожного виробничого підрозділу (Пм) у певних видах матеріалів розраховують за формулою:

п

Пм Q N , (15.20)

і 1

де Q — встановлений на плановий період обсяг виробництва; N — норма витрати матеріалів на одиницю продукції (роботи); n — кількість найменувань видів продукції (роботи) виробів, на які витрачають цей матеріал.

У підрозділах з періодичною (не щоденною) потребою надходженням матеріалів з’являється необхідність створення виробничого запасу матеріалів (З), що визначається за формулою:

де Вм.с-д — середньодобова витрата матеріалу даного виду; t — інтервал часу між поставками матеріалів, діб.

Для забезпечення матеріалами виробничих підрозділів (цехів, дільниць) використовують лімітну карту на основі розрахунку максимальної кількості матеріальних ресурсів на певний період (квартал, місяць). Отримання підрозділами матеріалів зі складів здійснюється за лімітними картами у визначених кількостях. Розрахунок ліміту матеріалів здійснюють за формулою:

де Зм — залишок матеріалів на складі на початок даного періоду. Надлімітна відпустка матеріалів оформлюється відповідною вимогою.

У зв’язку з виробничою необхідністю можлива заміна одного виду лімітованого матеріалу на інший, але зазгодоютехнологічної служби іголовного інженера.

Формування певних запасів товарно-матеріальних цінностей підприємства здійснюють під впливом коливань на товарних ринках для зменшення залежності від постачаль-

ників матеріальних ресурсів.

Під виробничими запасами розуміють матеріальні ресурсі, які чекають використання в операційних процесах. При цьому створення виробничих запасів пов’язане зі значними затратами: заморожені у запасах фінансові ресурси, витрати на утримання складських приміщень, закупки спеціального обладнання, оплата праці персоналу, контроль і облік залишків.

Разом із тим дефіцит запасів на підприємстві може призвести до простоїв виробництва, зриву терміну виконання замовлення, втраті збуту, тобто замовників які вимушені звертатися до іншої фірми.

Створення резервних запасів дає змогу своєчасно забезпечувати операційні процеси матеріальними ресурсами, здійснювати переробку сировини, обробку матеріалів і складати готові вироби оптимальними партіями, враховуючи в повному обсязі потреби споживачів.

Залежно від цільового призначення виробничі запаси поділяють на: поточні, страхові та сезонні.

Поточні запаси являють собою кількість матеріально-технічних ресурсів, що є в наявності між двома черговими постачаннями цих ресурсів. Зрозуміло, що в момент поставки утворюється максимальний запас, а перед моментом постачання чергової партії залишається мінімальний запас (практично нульовий). Поточні запаси призначені забезпечити неперервність виробничого процесу між поставками матеріалів.

Страхові запаси призначені для забезпечення компенсації випадків непередбачуваних обставин (затримка поставок у дорозі, неналежна поставка партії товарів за якістю та кількістю, зміна інтенсивності споживання). За нормальних умов роботи підприємства величина страхового запасу постійна.

Сезонні запаси створюються для операційних процесів, коли споживання ресурсів або їх транспортування Мають сезонній характер (наприклад, збирання, переробка і збереження продукції сільського господарства).

Загальна норма виробничих запасів за всіма видами матеріальних ресурсів на добу складається із трьох видів запасів:

де Зп, Зст, Зс — запаси, відповідно, поточні, страхові та сезонні.

15.5. ОРГАНІЗОВУВАННЯ ПРОЦЕСІВ ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ

Збутова діяльність полягає у продажу готової продукції (наданні послуг), орієнтації виробництва на задоволення платоспроможного попиту покупців (клієнтів), в активній

роботі на ринку з підтримці та формування попиту на продукцію підприємства, а також організації ефективних каналів розподілу і просування товарів.

Збутом продукції є комплекс організаційно-технічних і фінансово-еконо- мічних заходів, пов’язаних з постачанням і реалізацією готової продукції відпо-

відно до укладених договорів. Основною вимогою до збуту є готовність підприємства до задоволення виявленого асортиментного попиту споживачів. Важливо, щоб це відбувалося за умови мінімізації збутових запасів (готова продукція, товари в дорозі, товари на складах у посередників) і витрат зі збуту.

Сутність збуту зумовлює існування двох груп операцій з готовою продукцією: матеріальну і нематеріальну. Виробничо-технічні операції на складах гото-

вої продукції у промисловості, а також на збутових базах і складах є продовженням виробничого процесу і називаються матеріальними. Вони включають:

приймання, сортування, маркування і складування продукції;

операції з тарою та упаковкою;

формування комплектних партій;

відправку, відвантаження, відпуск, постачання і просування продукції до споживачів;

реалізацію;

післяпродажні послуги.

Зміст цих операцій, назагал, зводиться до підготовки продукції до відправки і відправки її покупцеві у формі відвантаження або шляхом відпуску зі складу відповідно до договорів.

Відвантаження — це відправка продукції транспортом споживачеві або посередникові. При цьому постачальник як суб’єкт відвантаження зазвичай організовує транспортування.

Відпуск — це здавання готової продукції вантажоодержувачеві, який самостійно організовує доставку продукції за призначенням. Як вантажоодержувачі можуть виступати підприємства-споживачі та посередницькі фірми, які отримують продукцію для подальшого перепродажу.

Продукція, що підлягає збуту, обов’язково проходить стадію реалізації, оскільки має бути не тільки відправлена продавцем, а і оплачена покупцем. Під реалізацією в основному розуміють оплату вартості продукції, отримання грошових коштів (виручка). Відзначимо два боки процесу реалізації: її натуральноречовий і вартісний аспекти. Це означає відповідно до укладених договорі обов’язковість отримання продукції споживачем у кількості та якості, які достатніх для її використання і створення виробничого запасу.

Щоб здійснити всі операції та процеси, пов’язані з відправкою, постачанням і реалізацією продукції, необхідно не тільки організувати працю складських працівників, а й визначити схему просування продукції. Збут товару є лан-

цюжком, що зв’язує підприємство-виробник зі споживачем через проміжні ланки: збувальників, торгових посередників, ініціаторів покупки.

У вітчизняних товаровиробників дотепер превалює прагнення продавати те, що вони виробляють, а не виробляти те, що може бути продане, тобто пе-

реважає збутова, а не маркетингова орієнтація, порівняльну оцінку яких наведено в табл. 15.3.

Збутова діяльність — це процес просування товарів і послуг на ринок й організація товарного обміну з метою отримання підприємницького прибутку.

Досягнення мети забезпечують завдання збутової діяльності:

—оптимальне завантаження виробничих потужності завдяки замовленням споживачів;

—раціональний вибір каналів просування товарів;

—мінімізація сукупних витрат у господарському циклі товару, включно з витратами на післяпродажне обслуговування і споживчий сервіс.

Конкурентоспроможність підприємства залежить від досконалості й життєздатності його маркетингу та збуту (продажу) продукції, наданих послуг.

Для визначення конкретної концепції маркетингу необхідно відповісти на такі запитання:

який ринок (сектор) воліє освоїти підприємство;

за які позиції ринку воно бореться;

яку стратегію маркетингу необхідно застосовувати.

На основі концепції маркетингу ухвалюють рішення про інструменти політики збуту. Результатом цього процесу планування є визначення комплексу інструментів маркетингу: програма збуту; ціна продажу й умови продажу; система збуту; реклама і стимулювання продажу; логістика; сервіс.

Успіх збуту є результатом правильного формування і застосування всіх цих інструментів. Продаж є частиною системи збуту, завдання якого — встановити контакт з покупцем і спонукати його до покупки.

Раціональне формування продажу вимагає точного знання ситуації, що склалася у сфері збуту, за ознаками:

характеристика ринку: інтенсивна конкуренція; вимогливі й критичні покупці з високою поінформованістю, індивідуальними побажаннями і мінливою поведінкою; тенденція до формування масового ринку; тенденція до насичення ринку; часті зміни ситуації на ринку;

характеристика підприємства: розміри підприємства; великі витрати у збуті, що зростають; бракфахівців-маркетологів; нові засобимасовоїкомунікації.

Основою організації системи збуту є концепція збуту, що містить основні рішення щодо сфери діяльності, а також довгострокові цілі і стратегічний порядок дій на ринку. Концепція включає такі структурні елементи: сферу збу-

тової діяльності; цілі (основні цілі, головна мета); стратегію збутової діяльності; систему збуту; принципові установки щодо способу дій.

Для визначення сфери збутової діяльності підприємства є програма збуту продукції (послуг), яка окреслює коло та місцеположення потенційних покупців, які визначають потенційну сферу збуту.

Ефективність роботи збутової структури підприємства залежить від чіткого й детального опису кола покупців (цільової групи), що обслуговуються.

Завдяки з’ясуванню сфери збутової діяльності визначають потенціал збуту, однак мірою зростанням її розмірів підвищується віддаленість покупців, а заразом із цим зростають і витрати з функціонування збутової структури. Це стосується як роботи з покупцями, так і служб логістики і сервісу.

Мірою повноти використання потенціалу збуту, який має у своєму розпорядженні ділова сфера, є частка ринку. Ця величина кількісно описує позицію підприємства на ринку і виражається через показники обсягу продажу.

Щоб залишатися спроможним, кожне підприємство має забезпечити собі принаймні мінімально необхідну для цього ринку частку. Іншими важливими показниками рівня присутності підприємства на ринку є: охоплення покупців і квота закупівлі товару одним покупцем.

Стратегія описує принципову модель дій, яку вибирають для того, щоб досягти обраних цілей за допомогою конкурентних переваг:

ділові (ділова ефективність пропозиції на продаж товару);

психологічні — позитивні переживання клієнта (покупця), зумовлювані привабливою з його точки зору пропозицією;

економічні (ціна продажу, низькі експлуатаційні витрати);

виграш у часі (час постачання товару покупцеві);

пов’язані з місцем (розташуванням) — просування товару безпосередньо до споживача;

персональні — довірчі й стабільні міжособистісні контакти з покупцем (клієнтом).

Відповідно до обраної стратегічної альтернативи передусім розробляють комерційну пропозицію клієнту, а потім організовують збут.

Стратегія переваг полягає в розробленні виняткової за рівнем якості (переваг) комерційної пропозиції клієнту, за одночасного забезпечення відповідності

цієї пропозиції профілю діяльності збутової організації (структурного підрозділу підприємства). Переваги можуть полягати також і в самому процесі збуту (висока ефективність процесу просування товару, інтенсивне консультування покупця).

У разі використання стратегії зниження ціни продажу вся збутова діяльність підприємства — від етапу формування комерційної пропозиції — відбувається в умовах обмежень за рівнем ціни. Згідно з цим і вибір системи збуту має зумовлюватися головним чином зниженням витрат.

Організаційна структура відділу збуту підприємства залежить від обсягів збутової діяльності, вигляду, характеру відвантажуваної продукції і низки інших чинників. Найпоширенішою є функціональна структурної побудови.

При цьому, якщо підприємство виробляє широкий асортимент продукції, відділ збуту доповнюється групами з контролю за виконанням плану постачань окремих її видів. За невеликого обсягу збутової діяльності замість відділу збуту на підприємстві може функціонувати фінансово-збутовий відділ.

На невеликих підприємствах, де обсяги діяльності з матеріально-технічного постачання та збуту незначні, можуть бути організовані єдині постачальницько-

збутові відділи (рис. 15.13).

Рис. 15.13. Структура управління відділом МТП і збуту

За своїм змістом оперативну роботу зі збуту продукції можна умовно розподілити на дві частини: оперативне планування і безпосередньо оперативна робота. Зміст першої частини зводиться до уточнення й деталізації раніше розроблених планів постачань, розроблення календарних завдань з постачань, планування відвантаження, узгодження з одержувачами конкретних термінів відвантаження продукції і націй основі складанню календарних графіків постачання.

Друга частина оперативно-збутової роботи за змістом ширша і включає: контроль за перебігом надходження продукції з виробництва, її приймання, підготовку і відправку споживачам. Сюди також входить уточнення деяких умов відпуску або відвантаження продукції, забезпечення транспортними засобами, постійний зв’язок зі споживачами, Контроль за перебігом постачань, своєчасне подання звітності про перебіг виконання планів постачання.

Облік і звітність охоплюють всі стадії руху готової продукції: вихід її з виробництва, перебування на складі, надходження споживачу.

У даний час на підприємствах дедалі ширше впроваджують комп’ютеризовані інформаційні системи збуту (ІСЗ).

Визначаючи зміст збутової діяльності, доцільно враховувати не збутові функції підприємства, а результати збутової діяльності, оскільки функції можна розглядати як спо-

сіб досягнення бажаних результатів (на відміну від реальних). Навіть якщо врахувати тільки номенклатуру товарів, багатоманіття результатів збутової діяльності буде еквівалентним товарній номенклатурі.