Операційна діяльність 2015

При виготовленні продукції залежно від технології і структури сировини і матеріалів використовують енергоносії: тверді (вугілля та кокс), рідинні (мазут, бензин і дизельне пальне) та газоподібні (природній газ, кисень, ацетилен, вуглекислий газ).

За сучасних умов актуальним є посилення режиму економії енергоресурсів, що визначає необхідність нормування витрат енергії та енергоносіїв.

Норми витрат поділяють на диференційовані та укрупнені. Диференційовані (питомі) норми встановлюють витрату енергії на окремі агрегати, деталі, операції, процеси та на інші одиниці вимірювання продукції. Укрупнені норми фіксують витрати на дільниці, в цеху і на підприємстві загалом чи на умовну одиницю продукції (витрата енергії на 1 т заготовок, комплект деталей на виріб, складальну одиницю або виріб, на 1000 грн продукції тощо).

Норми визначаються на технологічні процеси та допоміжні потреби (освітлення, опалення, вентиляція тощо) з урахуванням допустимих втрат у мережах. Норма енергетичних ресурсів — це максимально допустима їх витрата на одиницю продукції або одиницю роботи за раціональних умов організації процесів виробництва та експлуатації об’єкта (обладнання).

Технологічна норма витрати енергії визначається за формулою:

де Етехн — витрати енергії за технологічним процесом, кВт · год; Евтр — втрати енергії в мережах, кВт·год; Nпл — програма випуску продукції, шт.; тис. грн.

Загальновиробничу норму витрати енергоресурсів обчислюють за формулою:

де Едоп — витрата енергії на допоміжні цілі.

Питомі норми витрати енергії мають періодично переглядатися у зв’язку зі змінами технологічних процесів, потужностей встановленого устаткування, оновленням виробів, коливаннями обсягів випуску продукції, поліпшенням організації виробництва, механізації та автоматизації процесів, упровадженням організаційно-технічних заходів.

Енергоспоживання на підприємстві планують балансовим методом шляхом складання зведених балансів і балансів за окремими видами енергії та енергоносіями

(табл. 13.5).

У видатковій частині балансу подають розрахункову планову потребу в енергії на всю виробничу, господарсько-побутову та невиробничу діяльність підприємства, у прибутковій визначають джерела її покриття (одержання енергії і палива від районних систем, вироблення на власних генеруючих установках підприємства, використання вторинних енергоресурсів).

Управління процесами енергопостачання здійснюється на підставі річних звітних енергобалансів, що забезпечує контроль за показниками використання енергоресурсів і пошуку резервів.

Розроблення балансу відбувається в такому порядку:

А) Видаткова частина (план споживання):

1.На основі виробничої програми, планових норм і лімітів витрат визначається потреба основного, допоміжного та обслуговувального виробництв в енергії та паливі на невиробничі потреби (опалення, освітлення, вентиляція).

2.Обчислюються втрати енергії в мережах і перетворювальних установках.

3.Визначається загальна потреба підприємства по кожному виду енергії з урахуванням заходів енергозбереження за формулою:

де Езаг — сумарна загальна потреба в енергії (кВт · год.; ккал-м3 газу та ін.); Нен.техн. — планова норма технологічної витрати енергії на одиницю продукції,

кВт · год (або на 1000 грн продукції, що випускається) з урахуванням організа- ційно-технічних заходів; Nпл — плановий обсяг випуску продукції в натураль-

ному (вартісному) вираженні, шт., грн; Еосв, Еоп, Евент, Еін — витрати енергії на освітлення, опалення, вентиляцію та інші потреби, кВт · год; Ест — відпуск за-

планованої енергії на сторону, кВт · год; Евт — втрати енергії в мережах і перетворювальних установках, кВт · год.

Б) Прибуткова частина (план покриття потреби в енергії):

1.Обчислюються наявні енергоресурси підприємства, включно з робочими потужностями генерувальних установок.

2.Проектуються режими роботи агрегатів і розробляються енергобаланси генерувальних пристроїв.

3.Визначаються можливості використання вторинних джерел енергії.

4.Розраховується необхідна кількість енергії (за видами ресурсів) одержуваної зі сторони, шляхом зіставлення загальної потреби і можливостей її покриття за рахунок власних джерел.

Аналіз енергобалансів у динаміці за кілька років уможливлює визначення найраціональніших шляхів виробництва, одержання та витрати енергії на підприємстві.

Сумарна витрата енергії на підприємстві умовно ділиться на залежну (змінну) та незалежну (постійну) від обсягів випуску продукції.

Силова електроенергія для виробничих цілей залежить від потужності використовуваного обладнання і визначається за формулою:

де Wу — сумарна потужність встановленого обладнання (електромоторів), кВт; Феф — ефективний фонд часу роботи обладнання за плановий період, год; Кз — коефіцієнт завантаження обладнання; Ко.р — середній коефіцієнт одночасної роботи обладнання, що споживає енергію; Км — коефіцієнт корисної дії електричної мережі; Кк.д — коефіцієнт корисної діїустановленихдвигунів на обладнанні.

Електроенергія на освітлення визначається за формулою:

де nсв — кількість світильників (лампочок), що використовуються, шт.; wср — середня потужність одного світильника (лампочки), Вт; hосв — норма освітлення 1 м2 площі, Вт (25 Вт/м2); S — площа будівлі, що освітлюється, м2.

Питомі норми витрати пари на певний обсяг продукції чи площі використовують для розрахунку потреб у парі на виробничі цілі.

На опалення будівлі витрати пари розраховують за формулою:

де qп — витрата пари на 1 м3 будівлі за різниці між зовнішньою та внутрішньою температурою в 1 С; t — різниця між зовнішньою та внутрішньою температу-

рою опалювального періоду, С; Фд — час опалювального періоду, год.; Vбуд — об’єм будівлі (за зовнішнім обміром), м3; J — тепловміст пари (540 ккал).

Витрата палива на виробничі потреби (термообробка, плавлення, сушіння та ін.) визначається за формулою:

де qу.п — норма витрат умовного палива на одиницю продукції, що випускається; Кек — калорійний еквівалент виду застосованого палива.

Витрата палива на опалення виробничих та адміністративних будівель розраховується за формулою:

де qпн — норма витрат палива на 1 м3 будівлі при різниці між зовнішньою та внутрішньою температурою в 1 С, ккал/од; Кгр — теплота горіння умовного палива (7000 ккал/кг); Кк.д — коефіцієнт корисної дії котельного агрегата (0,75).

Витрата стислого повітря для виробничихцілей розраховується за формулою:

m

Qc.пв 1,5 qc.пв Квик Феф Кз, (13.40) i 1

де 1,5 — коефіцієнт втрат стислого повітря в трубопроводах та їх з’єднаннях; qс.пв — витрата стислого повітря при безперервній роботі приймача повітря, м3/год; Кз — коефіцієнт завантаження обладнання; Квик — коефіцієнт використання приймача повітря в часі.

Витрату води для виробничих цілей визначають за нормами годинних витрат за формулою:

де qводи — витрати води за годину на один верстат; Gпр — прийнята кількість верстатів, що працюють. Фд — час опалювального періоду, год; Кз — коефіці-

єнт завантаження обладнання Для складання та аналізу енергобалансів на підприємстві

необхідно встановити взаємозв’язок системи нормування із системами обліку готової продукції та енергетичного обліку.

Об’єктами енергетичного обліку є:

вироблення та споживання енергії;

вихід і використання вторинних енергоресурсів.

Облік і контроль палива при його надходженні на центральний склад, відвантаженні з нього до цехів і споживанні агрегатами здійснюється за допомогою лічильників, нафтомірів, тарованих вимірювальних приладів, газомірів.

Електрична енергія обліковується за допомогою лічильників активної і реактивної енергії. На вході підстанції підприємства лічильником визначається кількість електроенергії, що надходить з центральної мережі енергосистеми. Вимоги до обліку внутрішньовиробничого споживання: роздільний контроль витрат технологічної та освітлювальної енергії; встановлення лічильників у кожному цеху для активної та реактивної енергії; забезпечення лічильниками реактивної енергії статичних конденсаторів, синхронних двигунів та інші установок; індивідуальний контроль витрат потужних енергоприймачів у середині цехів (печі, компресори, насоси, великі верстати).

Облік пари здійснюється за встановленим на кожному агрегаті манометром і термометром, включно з обліком виходу і споживання відпрацьованої пари і конденсату, що дозволяє визначити фактичний вміст і кількість споживаного тепла. При виробленні пари облік здійснюється окремо за кожним агрегатом. Внутрішнє споживання обліковується: індивідуально для великих установок обладнання (преси, молоти, сушила тощо); сумарно по підрозділах для дрібних установок (сушильні шафи, невеликі молоти та ін.); за парометрами на магістральних лініях для невиробничих цілей (опалення, вентиляція тощо).

Облік стиснутого повітря фіксується повітромірами з одночасною установкою манометрів і термометрів на кожному компресорі для введення виправлень показань повітромірів і перерахування витрати на нормальні умови.

Облік води здійснюється за водомірами і манометрами, що встановлюються на всіх насосних станціях для обліку її подавання в мережу, а також споживання в усіх цехах.

Результати діяльності енергогосподарства оцінюються техніко-економічними показниками: виробництво і розподіл енергії (наприклад, питомі витрати палива на виробництво енергії), питомі витрати енергії та енергоносіїв (наприклад, на 1 т придатних відливків, на машину), собі-

вартість виробництва енергії, енергоозброєність (табл. 13.6).

Одним з основних шляхів зниження собівартості продукції і підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства є економія енергетичних ресурсів. Для виявлення резервів економії енергоресурсів здій-

снюють аналіз енергобалансу. Потенціал енергозбереження визначається шляхом порівняння витрат енергоресурсів у фактичному Ефакт і перспективному Еопт енергобалансах. Для врахування коливань витрат різноманітних видів енергії складаються добові графіки їх споживання за календарними періодами (сезонами). Такі графіки слугують основою оптимізації енергетичної потреби на планований період під час розроблення заходів з розвитку енергетичного господарства.

Подальше вдосконалення енергетичного господарства продиктоване необхідністю поглиблення головних принципів: економічності, своєчасності, надійності. Їх втілення здійснюється за основними напрямами: централізоване енергопостачання шляхом створення районних чи кільцевих енергосистем; використання технічно обґрунтованих норм витрат енергоносіїв; застосування економічних енергоносіїв та установок; використання вторинних енергетичних ресурсів; переорієнтація на використання нетрадиційних видів енергії та адаптація виробничих процесів до них; упровадження сучасних систем ремонту і технічного обслуговування устаткування імереж, автоматизаціяуправління виробництвом і споживанням енергії.

Резюме

Ринкове середовище об’єктивно спонукає до інтеграції основних виробничих процесів, процесів їх технічного обслуговування і матеріального забезпечення. Для нормального перебігу основного виробничого процесу створюється мережа струк-

турних підрозділів, завдання яких полягають в безперебійному забезпеченні робочих місць матеріалами, інструментом, технологічним паливом, енергією, підтримання устаткування в робочому стані, своєчасному транспортуванні заготовок, деталей продукції, складуванні та збереженніматеріальних цінностей тощо.

Сукупність структурних підрозділів за змістом виконання робіт з технічного обслуговування основного виробництва утворює виробничу інфраструктуру, організація функціонування якої безпосередньо впливає на показники виробни- чо-господарської діяльності підприємства.

Промислові підприємства використовують багато різних найменувань інструментів і технологічного оснащення. Технологічне оснащення є необхідною умовою здійснення виробничого процесу, який потребує відповідності конструктивних особливостей інструменту різноманітним умовам виготовлення окремих деталей виробів, що суттєво впливає на показники роботи. Потреба в інструменті кожної номенклатурної групи розраховується на підставі нормативів витрат. Регулювання запасів оснащення в масовому та великосерійному виробництвах відбувається за допомогою системи «максимум — мінімум», а у дрібносерійному та одиничному виробництвах — «за замовленням».

Виробничо-господарська діяльність будь-якого підприємства залежить від своєчасного забезпечення його енергетичними ресурсами. При цьому підприємства вживають комплексні заходи з енергозбереження, впроваджують новітні технології, системи обліку і контролю за використанням усіх видів енергії.

Вагома роль у виробничій інфраструктурі належить ремонтному господарству, оскільки основне завдання його полягає в забезпеченні надійного функціонування устаткування із заданими характеристиками шляхом систематичного технічного обслуговування, діагностики та ремонту.

У зарубіжних компаніях переважна частина робіт з технічного обслуговування виконується спеціалізованими фірмами, тому на багатьох промислових підприємствах таких служб не створюють зовсім.

Терміни і поняття

? Запитання для перевірки знань

1.Дайте визначення поняттю виробничої інфраструктури підприємства.

2.Стисло охарактеризуйте виробничу інфраструктуру.

3.У чому полягають цілі, завдання та функції системи технічного обслуговування виробництва?

4.Опишіть значення і зміст завдань, забезпечення підприємства техноло-

гічним оснащенням.

5.Якою є організаційна структура інструментального забезпечення підприємства?

6.Укажіть мету індексації інструменту та оснащення, наведіть приклад

їївикористання.

7.Назвіть етапи планування потреби в оснащенні та поясніть їх зміст.

8.Дайте визначення витратного та обігового фонду оснащення. Наведіть формули розрахунку.

9.Як обрати методи визначення витрат оснащення на підприємстві і системи регулювання запасів?

10.Які системи обслуговування цехів, дільниць і робочих місць оснащенням ви знаєте і як обрати систему обслуговування?

11.Які є форми організації інструментального господарства та управління ним?

12.Яка система забезпечення робочих місць інструментом у масовому виробництві є прогресивною і в чому її сутність?

13.Як регулюється кількість інструменту визначеного типорозміру на підприємстві з масовим виробництвом з використанням точки замовлення у цехах і в ЦІС?

14.У чому полягає суть і основний зміст системи організації ремонту й об-

слуговування устаткування?

15.Схарактеризуйте цілі, завдання та функції ремонтного господарства.

16.Які нові елементи організації ремонту устаткування в системах ЄСПЗР

іТСТОР упроваджуються на промислових підприємствах?

17.Схарактеризуйте сутність і призначення ремонтних нормативів.

18.Чим відрізняються форми організації ремонтних робіт?

19.Охарактеризуйте методи ремонту устаткування, що застосовуються в різних типах виробництва.

20.Наведіть приклад з досвіду організації «фірмового» обслуговування і ремонту устаткування та техніки, що випускається, на промислових підприємствах.

21.Окресліть цілі та завдання організації енергетичного господарства.

22.Охарактеризуйте склад і структуру енергетичного господарства великого підприємства.

23.У чому полягають особливості загальнозаводської і цехової частин енергетичного господарства підприємства?

24.Якими методами визначається потреба підприємства в енергії різних

видів?

25.Завдяки яким чинникам досягається економія енергоресурсів на підприємстві?

26.Як на основі енергетичного балансу встановити планові витрати енергії, необхідної для виробництва нової продукції?

Література для поглибленого вивчення матеріалу

1.Гриньова В.М., Салун М.М. Організація виробництва : Навчальний посібник. —

Х.: ВД «ІНЖЕК», 2005. — 552 с.

2.Єгупов Ю.А. Організація виробництва на промисловому підприємстві: Навчаль-

ний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 488 с.

3.Новицкий Н.И. Организация производства на предприятиях : Учебно-метод. пособие. — М.: Финансы и статистика, 2002. — 392 с.

4.Организация производства на предприятии : Учебник для технических и эконо-

мических специальностей / Под ред. О.Г. Туровца, Б.Ю. Сербиновского. Серия «Экономика и управление». — Ростов-на-Дону: Издательский центр МараТ, 2002. — 464 с.

5.Організація виробництва : Навчальний посібник / В.О. Оніщенко, О.В. Редкін, А.С. Старовірець, В.Я. Чевганова. — К.: Лібра, 2005. — 336 с.

6.Петрович Й.М., Захарчин Г.М. Організація виробництва : Підручник. — Львів : Магнолія плюс, 2004. — 400 с.

7.Реинжиниринг производства : Учебное пособие / Л.Н. Оголева, Е.В. Черенцова, В.М. Радиковський; под. ред. Л.Н. Оголевой. — М.: КНОРУС, 2005. — 304 с.

Тема 14

ОРГАНІЗОВУВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ, ПОСЛУГ

14.1.Якість продукції та система її показників

14.2.Системи комплексного управління якістю продукції

14.3.Організація технічного контролю якості та випробування продукції

14.4.Системи сертифікації продукції, систем управління якістю та атес тації процесів виробництва

14.5.Системи якості для сфери послуг

Резюме Терміни і поняття

Запитання для перевірки знань Література для поглибленого вивчення

Вивчивши матеріал теми ви

ЗНАТИМЕТЕ:

сутність якості та її економічне значення;

систему показників і методів оцінювання якості продукції, надання

послуг;

міжнародні системи управління якістю;

основи технічного контролю якості та випробування продукції;

призначення сертифікації продукції та атестації виробництв;

показники, методи та системи якості сфери обслуговування;

УМІТИМЕТЕ:

характеризовувати систему управління якістю продукції;

описувати процес формування та функціонування системи управ

ління якістю на підприємстві;

критично розглядати системи сертифікації продукції та атеста ції виробництва;

характеризувати систему показників якості та особливості побу

дови системи управління якістю сервісного обслуговування.

14.1. ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ТА СИСТЕМА ЇЇ ПОКАЗНИКІВ

На сучасному етапі економічного розвитку між виробниками загострюється боротьба за споживача. За умов широкого вибору споживач висуває принципово нові вимоги до якості продукції. Відповідно до ДСТУ ISO-9000:

2007 «Системи управління якістю. Основні положення та словник», якість— це ступінь, до якого сукупність власних характеристик задовольняє вимоги.